02 липня 2021 року
м. Київ
справа № 240/16250/20
адміністративне провадження № К/9901/21486/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
перевіривши матеріали касаційної скарги військової частини НОМЕР_1
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року
у справі №240/16250/20
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення та непроведення повного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення без зміни для нарахування індексації базового місяця в січні 2016 року за період з 01 січня 2016 року до 15 грудня 2016 року, із встановленням для обчислення індексації базового місяця січень 2014 року в загальній сумі 13724,21 грн;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати індексації - за період з 16 грудня 2016 року по день фактичної виплати індексації шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року, ухваленим за наслідками розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та непроведення повного розрахунку при звільненні.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 15 грудня 2016 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі не наведено фактів наявності значного суспільного інтересу, а також не вбачається виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.
Скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи. Застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України, Верховний Суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі №240/16250/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак О.А. Губська