02 липня 2021 року Справа № 915/492/21
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
(01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д; ідент.код 14360570;
e-mail:14360570@mail.gov.ua; адреса для листування та адреса представника
Савіхіної А.М.: 49027, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.50),
до відповідача: ОСОБА_1
( ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
про: стягнення заборгованості у розмірі 11648,83 грн,-
14.04.2021 Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути ОСОБА_1 заборгованість за договором б/н від 12.09.2011, укладеному між АТ КБ «Приватбанк» та Фізичною особою-підприємцем Підвашецькою Оленою Степанівною, у розмірі 11648,83 грн, з яких: 4713,73 грн - заборгованість за кредитом; 2272,94 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4142,19 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 519,97 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; посилаючись на порушення відповідачкою зобов'язань за кредитним договором щодо погашення кредиту.
Відповідно до приписів ч.6 ст.176 ГПК України, суд надіслав запит до Управління Державної міграційної служби у Миколаївській області щодо доступу до персональних даних відносно відповідача - ОСОБА_1 .
Управління Державної міграційної служби у Миколаївській області надало до суду відповідні відомості щодо адреси реєстрації ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 06.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання. Запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, в 5-денний строк від дня отримання даної ухвали, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України. Запропоновано відповідачу, в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів на адресу позивача. Запропоновано позивачу, в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст.166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Запропоновано відповідачу подати до суду заперечення на відповідь на відзив, які мають відповідати вимогам ст.167 ГПК України, протягом 5 днів з дня одержання відповіді на відзив.
Ухвала суду від 06.05.2021, яка направлялась відповідачу - ОСОБА_1 за зареєстрованим місце проживання (перебування) такої фізичної особи: АДРЕСА_1 ; повернулась до суду 24.05.2021.
Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідач не скористався наданим йому ч.ч.1, 2, 4 ст.161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.
Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
12.09.2011 ОСОБА_1 , як підприємцем, підписано заяву на відкриття поточного рахунку № НОМЕР_2 в національній валюті та карткового рахунку № НОМЕР_3 .
В такій заяві зазначено, що підписавши цю заяву клієнт погоджується з умовами та правилами надання банківських послуг, в тому числі з умовами та правилами обслуговування по розрахунковим карткам, розміщених на сайті банку privatbank.ua, client-bank.privatbank.ua, тарифами банку, які разом з цією заявою, карткою зразків підписів та відтиску печатки, становлять договір банківського обслуговування.
Відповідно до довідки позивача №10912NKVSS05K від 25.03.2021 про розмір встановлених кредитних лімітів ОСОБА_1 з 12.09.2011 по 26.01.2018 неодноразово встановлювались та змінювались кредитні ліміти на поточний рахунок № НОМЕР_2 : 12.09.2011 - 6000,0 грн, 15.08.2012 - 0 грн, 15.03.2013 - 3500,0 грн, 09.09.2013 та 01.03.2014 - 4000,0 грн, 02.03.2014 та 04.03.2014 - 0 грн, 22.02.2016 - 25000,0 грн, 14.07.2017 - 20000,0 грн, 17.07.2017 - 15000,0 грн, 18.07.2017 - 20000,0 грн, 08.09.2017 - 9000,0 грн, 09.09.2017 - 20000,0 грн, 09.10.2017 - 8000,0 грн, 18.10.2017, 08.12.2017 та 26.01.2018 - 5000,0 грн.
В підтвердження наявності заборгованості позивачем надано розрахунок заборгованості за договором б/н від 12.09.2011 станом на 10.03.2021 та банківську виписку по рахунку відповідача за період з 12.09.2011 по 10.03.2021.
Позивач вказує, що в зв'язку з порушенням зобов'язань за договором б/н від 12.09.2011 відповідач станом на 10.03.2021 має заборгованість в сумі 11648,83 грн, з яких: 4713,73 грн - заборгованість за кредитом; 2272,94 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4142,19 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 519,97 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; посилаючись на порушення відповідачкою зобов'язань за кредитним договором щодо погашення кредиту.
Оскільки зобов'язання за договором б/н від 12.09.2011 позичальником належним чином не виконуються, позивач, враховуючи приписи ст.ст.15, 16 ЦК України, звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 11648,83 грн заборгованості.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).
У заяві позичальника строки повернення кредитних коштів не зазначені.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення кредитної заборгованості за договором б/н від 12.09.2011, посилається на Витяг з "Умов та правил надання банківських послуг" як невід'ємної частини спірного договору.
До позовної заяви позивачем долучено копію Витягу з "Умов та правил надання банківських послуг" (далі - Умови), а саме розділу 3.18 "Умови обслуговування кредитних лімітів на поточних рахунках корпоративних клієнтів". Якими саме пунктами Умов керувався позивач при визначенні терміну повернення відповідачем кредитних коштів, з позовної заяви не зрозуміло.
Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим Витягом з "Умов та правил надання банківських послуг" відповідач ознайомився та погодився з ним, підписуючи заяву на відкриття поточного рахунку № НОМЕР_2 в національній валюті та карткового рахунку № НОМЕР_3 , а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем взагалі містили умови, зокрема щодо строків повернення отриманих кредитних коштів.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем у даній справі.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заявах домовленості сторін щодо строків повернення кредитних коштів, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати, встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, принципу справедливості розгляду справи судом.
Наданий позивачем Витяг з "Умов та правил надання банківських послуг" з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт має свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг з "Умов та правил надання банківських послуг", який містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача-1, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді строки повернення наданих Банком позичальнику коштів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
В підтвердження наявності заборгованості позивачем надано довідку №10912NKVSS05K від 25.03.2021 про розмір встановлених кредитних лімітів ОСОБА_1 , розрахунок заборгованості за договором б/н від 12.09.2011 станом на 10.03.2021 та банківську виписку по рахунку відповідача за період з 12.09.2011 по 10.03.2021.
Таким чином, суд зазначає, що зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит в межах встановленого кредитного ліміту, в підтвердження чого надано банківські виписки по рахунку відповідача, що не спростовано відповідачем по справі, доказів їх повернення матеріали справи не містять, а сам факт необізнаності відповідача зі змістом Умов не впливає на факт отримання від позивача кредитних коштів.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивачем не надано належних і допустимих доказів погодження між сторонами у письмовому вигляді строків повернення кредитних коштів або вжиття ним заходів в порядку, встановленому ч.2 ст.530 чи ч.1 ст.1049 ЦК України.
Відповідно із ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто вказана стаття ЦК України передбачає захист лише порушеного права.
При цьому порядок захисту порушеного права для суб'єктів господарювання встановлено, у тому числі ст.4 ГПК України, згідно з якою юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Із змісту наведеної статті ГПК України вбачається, що право на звернення до суду виникає в той момент коли у юридичної особи або суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи порушено їх права і тільки в цьому випадку їх права можуть бути захищені судом.
Не надання позивачем доказів направлення на адресу відповідача вимоги про сплату коштів до подання позову до суду, з огляду на невстановлення сторонами у договорі строку повернення кредитних коштів, свідчить про передчасність позову про стягнення основної заборгованості та нарахованих на неї процентів, комісії та пені, оскільки строк виконання зобов'язання ще не настав. Тобто права позивача порушені не були, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Аналогічного висновку дійшов Південно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 28.07.2020 по справі №915/153/20.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 4713,73 грн кредитних коштів та відповідно нарахованих 2272,94 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом; 4142,19 грн - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 519,97 грн - заборгованості по комісії за користування кредитом, слід відмовити.
Суд, вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що він не позбавлений права звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача спірної суми основної заборгованості після вжиття ним заходів в порядку, встановленому ч.2 ст.530 чи ч.1 ст.1049 ЦК України, а саме пред'явлення вимоги про повернення суми позики (кредитних коштів).
У відповідності до ст.129 ГПК України, судові витрати у разі відмови в позові підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя М.В.Мавродієва