ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.04.2021Справа № 910/241/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" вул. Індустріальна, буд. 9, смт. Калинівка, Васильківський район, Київська область, 08623
до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" вул. Назарівська 3, м. Київ, 01011
про стягнення 1 003 006,03 грн.
Представники сторін:
від позивача: Василевська А.А. - ордер № 1080562 від 04.02.2021 року;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою з вимогами до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 1 003 006,03 грн., а саме 984 000,00 грн. боргу та 19006,03 грн. процентів річних, а також витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору на постачання товару № 53-123-01-20-06032 від 03.01.2020 року в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/241/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 11.03.2021 року.
У судовому засіданні 11.03.2021 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/241/21 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 15.04.2021 року.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.04.2021 року судом протокольно оголошено перерву до 22.04.2021 року.
У підготовче засідання 11.03.2021 року, а також засідання з розгляду справи по суті 15.04.2021 року та 22.04.2021 року з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.
Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам Справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в Паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 11.03.2021 року та 15.04.2021 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105477263395 та № 0105474895277.
Доказів отримання відповідачем ухвали суду від 15.04.2021 року поштовим відділенням зв'язку на час розгляду справи в судовому засіданні 22.04.2021 року до суду не повернуто.
Згідно отриманої судом за результатами запиту з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0105479914938 інформації станом на 22.04.2021 року вказане відправлення вручено адресату.
Судом доведено до відома, до початку судового засідання 11.03.2021 року від відповідача через канцелярію суду 01.03.2021 року надійшов відзив № 32/213 від 25.02.2021 року на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 19006,03 грн., зазначивши про невірне визначення позивачем граничного строку виконання зобов'язань з оплати поставленого товару та, відповідно, невірний розрахунок 3% річних, а також критичний стан фінансування ДП «НАЕК «Енергоатом» внаслідок настання кризової економічної ситуації на ринку електроенергетики України, що призвело до несплати за товар у передбачені Договором строки. Відзив разом з доданими до нього доказами, зокрема, направлення його копії на адресу позивача, судом долучено до матеріалів справи.
Також 10.03.2021 року від відповідача засобами електронного зв'язку надійшли: клопотання б/н від 04.03.2021 року про поновлення пропущеного строку на долучення доказів; пояснення б/н від 04.03.2021 року по справі разом з доказами направлення на електронну адресу уповноваженого представника позивача з використанням електронного підпису; клопотання б/н від 04.03.2021 року про проведення підготовчого засідання 11.03.2021 року за відсутності уповноваженого представника відповідача. Подані документи долучено судом до матеріалів справи.
Окрім цього до початку судового засідання 22.04.2021 року засобами електронного зв'язку від відповідача 15.04.2021 року надійшло клопотання б/н від 15.04.2021 року про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 1000,00 грн., 22.04.2021 року - клопотання № 32/420 від 22.04.2021 року про поновлення пропущеного строку для надання доказу та клопотання № 32/421 від 22.04.2021 року про відкладення розгляду справи, які разом з доданими доказами судом долучені до матеріалів справи.
Через канцелярію суду 21.04.2021 року від позивача надійшло клопотання б/н б/д про долучення до матеріалів справи доказів сплати відповідачем платіжним дорученням № УПТК/832 від 13.04.2021 року грошових коштів в сумі 984 000,00 грн. та доказів додатково понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7500,00 грн. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час розгляду справи по суті в судовому засіданні 22.04.2021 року до суду не надходило.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 22.04.2021 року уповноважений представник позивача надав усні пояснення та відповіді на запитання суду, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Окрім цього представник позивача в судовому засіданні 22.04.2021 року заперечив проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноваженого представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 03 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Контакт-Пріор» (позивач у справі, постачальник за договором) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (відповідач у справі, покупець за договором) укладено Договір на постачання товару № 53-123-01-20-06032 (далі - Договір), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець приймає на себе зобов'язання прийняти і сплатити товар - код СPV 42150000-5 до ДК 021:2015 - Ядерні реактори та їх частини (прокладки нікелеві) (далі - товар), у кількості, асортименті і цінам, визначеним у специфікації № 1 (додаток № 1 до Договору), що є невід'ємною частиною цього Договору. Рік виготовлення товару - не раніше 2019 року.
Розділами 2-11 Договору сторони узгодили вартість договору та умови оплати, умови і терміни постачання товару, права та обов'язки сторін, їх відповідальність, приймання товару, гарантії, інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно з пунктом 12.1 Договору даний договір вступає в силу з моменту підпису обома сторонами та скріплення печаткою.
Дія терміну цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений п. 12.1 цього Договору, та закінчується 31.12.2021 (п.12.2 Договору).
Вказаний договір підписаний представниками постачальника та покупця та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, сторонами було погоджено та підписано Специфікацію № 1 до Договору (Додаток № 1), згідно якої узгоджено поставку товару - Прокладка з нікелю, ТУ У 25.9-37147787-066:2016, кресленик ЕЕ 044.00.00.00.001, код товару згідно УКТ ЗЕД 7508 90 00 00, кількістю 200 штук, по ціна 4100,00 грн. без ПДВ, виробник Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Контакт-Пріор», на загальну суму з ПДВ - 984 000,00 грн.
Місцем виконання цього Договору є м. Южноукраїнськ (п.1.3 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару (п. 3.3 Договору).
Згідно п.3.1 Договору постачання здійснюється на протязі 60 днів з дати публікації договору в системі РrоZоrrго, але не пізніше 30.11.2020, на умовах: - DDP м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, Южноукраїнське відділення ВП «Складське господарство», відповідно до Правил Інкотермс-2010, з обов'язковою присутністю представника постачальника.
З товаром постачальник надає покупцю: видаткову накладну (в трьох примірниках) з відображенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД по-позиційно (для платників ПДВ); податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, з відображенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД по-позиційно. електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), шляхом направлення її на електронну адресу покупця протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПКУ. Разом з податковою накладною постачальник надає покупцю електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН; документ, підтверджуючий якість товару; документи, визначені ТВтаУП № ТТ.0.0.0011.0282 п. 8 «Вимоги до документації», яка надається Замовнику» «Таблиця 2 - Перелік документації, яка надається Замовнику» колонка № 7 «В комплекті поставки» (п. 3.2 Договору).
При цьому згідно наданих позивачем матеріалів на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 984 000,00 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № ІКП-000014 від 02.03.2020 року на суму 984 000,00 грн. з ПДВ, копія якої наявна в матеріалах справи.
Як встановлено судом, факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом на видатковій накладній представника покупця.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до інструкцій П-6 «Про порядок приймання продукції по кількості» і П-7 «Про порядок приймання продукції по якості», СОУ НАЕК 038:2017 «Управління закупівлями продукції. Організація Вхідного контролю продукції АЕС» (п.5.1 Договору).
За умовами п. 6.1 Договору якість продукції повинна відповідати технічним нормам і стандартам.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірною видатковою накладною відповідачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження поставленого товару, а також виявлених дефектів від відповідача до суду не надходило.
В свою чергу суд зазначає, що питання дотримання вимог Договору щодо якості товару та/або наявності відповідних претензій до предмета даного спору не входить.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та визнається відповідачем у поданому до суду відзиві.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки продукції відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень та засвідчена печатками обох сторін.
Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Умовами п.2.1 Договору сторони узгодили, що загальна вартість товару є твердою та складає разом 820 000,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20%: 164 000,00 грн., всього з ПДВ: 984 000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За умовами п.2.2 Договору за даним договором оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання ТМЦ згідно специфікації № 1 (Додаток до договору № 1) та виконання Постачальником умов п.п. 3.2, 5.1 цього Договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Таким чином підписання покупцем (відповідачем) вищенаведеної видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.
Окрім цього судом встановлено та зазначалось вище, що за умовами укладеного між сторонами Договору, а саме п.п. 2.2, 3.2, 5.1, оплата товару відбувається протягом 45 робочих днів після його поставки та виконання постачальником умов щодо передачі покупцю: видаткової накладної (в трьох примірниках); електронної податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановленому чинним законодавством порядку; сертифікату якості, та приймання товару по кількості і якості відповідачем.
Згідно п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п. 201.10 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Покупцю товарів/послуг податкова накладна / розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".
Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
При цьому реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;
для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, позивачем було складено на здійснену 02.03.2020 року згідно умов Договору поставку податкову накладну № 1 від 02.03.2020 року та зареєстровано останню в ЄРПН 18.03.2020 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного реєстру податкових накладених № 81 від 26.01.2021 року.
При цьому матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду жодних доказів зауважень та/або заперечень щодо реєстрації позивачем 18.03.2020 року в ЄРПН позивачем податкової накладної №1 від 02.03.2020 року.
Також у відповідності до умов Договору за наслідками прийняття відповідачем поставленого товару за якістю 25.03.2020 року останнім був складений ярлик на придатну продукцію № Я-028-3 щодо товару, поставленого за видатковою накладною № ІКП-000014 від 02.03.2020 року.
Пунктом 11.4.1 Договору передбачено, що постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари.
Отже, з урахуванням приписів чинного законодавства та умов Договору, а також фактично встановлених покупець повинен був оплатити отриманий від позивача товар не пізніше 01.06.2020 року включно.
Таким чином, як встановлено судом та зазначено позивачем з урахуванням вищенаведеного, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений за Договором товар на дату звернення до суду становила 984 000,00 грн.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Оскільки відповідачем не було здійснено оплату поставленого за Договором товару та з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача супровідним листом № 112 від 13.11.2020 року акт звірки розрахунків між сторонами станом на 31.10.2020 року, згідно якого заборгованість відповідача становить 984 000,00 грн., факт надсилання якого відповідачеві та отримання останнім 23.11.2020 року підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0405200120701.
Проте акт звірки взаєморозрахунків підписаний та повернений відповідачем позивачеві не був та грошові кошти за поставлений за Договором товар відповідачем перераховані не були.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається із матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" грошових коштів в сумі 984 000,00 грн. за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у ДП «НАЕК «Енергоатом» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору на постачання товару № 53-123-01-20-06032 від 03.01.2020 року та/або його окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено та підтверджено сторонами, що відповідачем після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва 08.02.2021 року було здійснено перерахування на рахунок позивача платіжним дорученням № УПТК/832 від 13.04.2021 року грошових коштів в сумі 984 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на спірний Договір, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного платіжного доручення.
У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем платіжним дорученням було сплачено на рахунок позивача 984 000,00 грн., отже борг за поставлений товар у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з даним позовом до суду, була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після відкриття провадження у справі № 910/241/21 ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 року, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 984 000,00 грн. основного боргу відсутній.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 984 000,00 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом звертається увага, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, а саме щодо здійснення фактичної оплати поставленої продукції у строк, визначений умовами Договору, виходячи з можливості фактичного виконання розрахунків з постачальником та наявних вільних грошових ресурсів.
Як свідчать матеріали справи, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, оплата поставленого за Договором товару на суму 984 000,00 грн. була здійснена відповідачем з порушенням строків такої оплати, визначених умовами правочину, а отже в розумінні приписів ст. 612 ЦК України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого за Договором товару, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 19006,03 грн. 3 % річних, які позивач просив суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині процентів річних суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем початку періоду прострочення та зазначеного позивачем періоду нарахування, становить 16937,70 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних за несвоєчасну оплату товару за Договором визнаються судом обґрунтованими в сумі, визначеній судом, а саме 16937,70 грн. процентів річних.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі фактично понесених витрат, яка становить 9500,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об'єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст.ст. 129, 130 ГПК України.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.
Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов'язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.
Суд наголошує, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.
Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
В свою чергу, як вбачається із матеріалів справи відповідачем подано клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги, заявлених позивачем, в якому відповідач просить суду зменшити розмір таких витрат до 1000,00 грн., оскільки останні є неспівмірними з предметом позову і складністю справи, а також не відповідає критеріям реальності та розумності.
Як встановлено судом за результатами розгляду матеріалів справи, позивачем надано докази на підтвердження понесення ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу.
Так, як свідчать матеріали справи, між Адвокатським бюро «Анжели Василевської» (бюро за договором) та ТОВ "Інтер-Контакт-Пріор" (клієнт за договором, позивач у справі) укладено договір № 17/09-19 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого бюро за дорученнями клієнта зобов'язується здійснювати його захист, представництво та надавати клієнту інші види правової допомоги на умовах і порядку, визначеному Договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.
Додатковою угодою № 2 від 28.12.2020 року до вказаного договору сторони дійшли згоди про те, що клієнт доручає, а бюро зобов'язується надати клієнту наступну правову допомогу по стягненню дебіторської заборгованості з ДП «НАЕК «Енергоатом», а саме: підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості, представництво в суді під час судового засідання, підготовка інших процесуальних документів, а також продовжили термін дії договору про надання правової допомоги від 17.09.2019 року до 31.12.2021 року.
Вказаною Додатковою угодою було встановлено наступний перелік та вартість послуг: написання позовної заяви - 2 000,00 грн.; підготовка процесуального документу (по фактичній кількості документів) - 2 000,00 грн.; представництво в сумі під час судового засідання (по фактичній кількості засідань, в т.ч. перенесених не з вини бюро) - 2500,00 грн.
Згідно укладеної між сторонами Додаткової угоди № 2 від 28.12.2020 року до Договору клієнт зобов'язується без зволікання прийняти надані послуги (протягом 2-х робочих днів з моменту фактичного надання відповідного виду послуг) та підписати наданий бюро Акт приймання - передачі наданих послуг і повернути його примірник або в той же термін письмово мотивувати відмову у підписанні такого акту.
Зокрема, за змістом наявних в матеріалах справи Актів приймання - передачі наданих послуг від 30.12.2020 року та від 19.04.2021 року до договору про надання правової допомоги № 17/09-19 від 17.09.2019 року, які підписано представниками сторін без зауважень та скріплено печатками сторін Договору, бюро надано, а клієнтом прийнято послуги з правничої допомоги щодо: підготовки позовної заяви про стягнення дебіторської заборгованості з ДП «НАЕК «»Енергоатом» на суму 2000,00 грн.; представництво по справі № 910/241/21 під час судового засідання 11.03.2021 року та 15.04.2021 року в кількості 2 послуги на суму 5000,00 грн. (2500,00 грн.*2).
На підтвердження факту оплати позивачем наданої бюро та прийнятої останнім правничої допомоги позивачем надані копії платіжних доручень № 186 від 29.12.2020 року на суму 2000,00 грн. та № 406 від 19.04.2021 року на суму 7500,00 грн., всього на суму 9500,00 грн.
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 5586/10 від 11.02.2016 року на ім'я адвоката Василевської А.А., ордер № 1077323 від 28.12.2020 року, виданий Адвокатським бюро «Анжели Василевської» та рахунки № 28/12/20 від 28.12.2020 року на суму 2000,00 грн. та № 19/04/21 від 19.04.2021 року на суму 7500,00 грн.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
В свою чергу, як свідчать матеріали справи, відповідачем в клопотанні про зменшення витрат на професійну правничу допомогу викладені заперечення щодо не співмірності та непропорційності розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в тому числі їх змісту, обсягу та вартості, враховуючи предмет спору, складність справи та необхідний обсяг роботи адвоката, а також наголошувалось на необґрунтованості заявлених до стягнення сум.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, в т.ч. акти приймання-передачі наданих послуг, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, тривалість судових засідань та з урахуванням заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд приходить до висновку, що вимоги останнього про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню в сумі 3500,00 грн.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Провадження у справі № 910/241/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в частині стягнення 984 000,00 грн. основного боргу закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська 3, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Пріор" (вул. Індустріальна, буд. 9, смт.Калинівка, Васильківський район, Київська область, 08623, код ЄДРПОУ 20573531) 16937,70 грн. процентів річних, 15014,07 грн. судового збору та витрати на правову допомогу в сумі 3500,00 грн.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 02 липня 2021 року.
Суддя А.М. Селівон