24 червня 2021 р.Справа № 480/9226/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції О.М. Кунець) від 04.03.2021 року по справі № 480/9226/20
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про стягнення грошової компенсації,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив стягнути грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку в сумі 11318,14 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що проходив військову службу за контрактом у Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України та наказом від 25.06.2018 №128 звільнений з військової служби. Відповідно до займаної посади позивач мав право на отримання додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 - за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я. Станом на день прийняття наказу про звільнення та виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, за період з 2014 року по 2018 рік, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702. 24.11.2020 позивач звернувся до військової частини із заявою про виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку. Однак відповідач листом від 07.12.2020 відмовив у задоволенні заяви, зазначивши, що в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено. Не погоджуючись із правомірністю вказаних дій, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України у невиплаті позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 року по 25.06.2018.
Зобов'язано Військову частину № НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 року по 25.06.2018.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що статтею 10-1 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачена виплата грошової компенсації військовослужбовцям за невикористані основні та додаткові відпустки. При цьому така компенсація надається виключно: а) у рік звільнення; б) тільки військовослужбовцям, тобто особам, які ще не виключені з військової частини та виконують обов'язки. Разом з тим даною нормою не передбачено та не регламентовано нарахування грошової компенсації особам, які вже звільнені з військової служби. При цьому, Переліком військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 не передбачено виплату компенсації у випадку невикористання додаткової відпустки. Оскільки позивач у рік звільнення не звертався із рапортом про виплату йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог є помилковими.
Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що позивач проходив військову службу у Військовий частині НОМЕР_1 Національної гвардії України за контрактом на посаді контролера.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 128 від 25.06.2018 ОСОБА_1 , контролера 5-ї стрілецької роти, звільненого у запас наказом командувача Національної гвардії України по особовому складу від 08.06.2018 № 73 о/с (за станом здоров'я), виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, 25.06.2018 (а.с.5).
24.11.2020 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки протягом 2012-2018 років у кількості 8 днів щороку відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012 (а.с.7).
Листом від 07.12.2020 № 2/22/7-2074 Військова частина НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 про те, що за період з 2014 по 2018 роки ним не було використано 35 дні додаткової відпустки, а саме за 2014-2017 роки по 8 днів (всього 32 дні) та за 2018 рік 3 дні. Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежить від часу проходження служби у зазначених умовах (а.с.8).
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 року по 25.06.2018, а тому відповідач, не провівши з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації, допустив протиправну бездіяльність. В зв'язку з чим, суд визнав за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог, зобов'язавши відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 року по 25.06.2018.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).
З урахуванням положень ст. 308 КАС України, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог не підлягає апеляційному перегляду, оскільки не оскаржується жодною із сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Згідно з ч.1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч.7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон "Про Національну гвардію України" від 13.03.2014 року № 876-VII (далі - Закон №876-VII) визначає правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження.
Частиною 3 статті 9 Закону № 876-VII унормовано, що комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України.
Згідно із ч. 6 ст. 9 Закону №876-VII, трудові відносини працівників Національної гвардії України регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
За приписами ч.2 ст.21 Закону №876-VII, військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, цього Закону, інших актів законодавства.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ).
За приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.4 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Перелік військових посад Національної гвардії, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, передбачає військові посади, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до вказаного вище Переліку визначено, що посади військовослужбовців Національної гвардії України, які здійснюють охорону державних підприємств, окрім інших, Шосткинського казенного заводу “Зірка” та Шосткинського казенного заводу “Імпульс”, серед яких контролер, старший контролер (п.91 Переліку в додатку 3) дає право на щорічну додаткову відпустку. Тривалість щорічної додаткової відпустки складає 8 (вісім) календарних днів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині № НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді контролера.
Отже, позивач, будучи військовослужбовцем Національної гвардії України, займаючи посаду, визначену у Переліку № 702, під час проходження служби мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до ч.4 ст.10-1 Закону № 2011-XII за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Відповідно до п. 8, 14, 17-19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Матеріалами справи не спростовується та обставина, що щорічна додаткова відпустка за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я не надавалась позивачу до моменту звільнення з військової служби в особливий період.
Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII та Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII.
Згідно статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Отже, з аналізу вказаних вище норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски. Однак, Законом № 2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Норми Закону № 2011-ХІІ не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке було залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Так, у вказаній зразковій справі предметом спору була виплата позивачу грошової компенсації лише за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, проте суд апеляційної інстанції вважає, що такі висновки доречно враховувати і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 12.04.2021 по справі № 1.380.2019.006595.
Отже, з огляду на вказане вище, на час прийняття наказу про припинення (розірвання) контракту з позивачем про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключення останнього зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення відповідачем протиправно не було проведено з позивачем необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов'язків військової служби, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, за період з 2014 по 25.06.2018 року, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ та Постановою КМУ №702.
При цьому, колегія суддів зазначає, що Постановою КМУ №702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Пунктом 11 Порядку № 702 передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Згідно пункту 1 Порядку № 702 такі щорічні додаткові відпустки надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
Водночас вказаний Порядок не містить вимоги про використання відпустки виключно в тому році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку, та навпаки надає право використовувати право на таку відпустку окремо у будь-який час після такого календарного року.
Отже, з урахуванням вказаного вище, доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що з урахуванням ст.10-1 Закону №2011-ХІ, Наказу №200 передбачено компенсацію для військовослужбовців за невикористання додаткової відпустки за поточний рік за кожен місяць служби (фактичний час) в рік звільнення та відповідно не передбачено права на отримання компенсації за нереалізацію пільг, у тому числі такої як додаткова відпустка за всі роки, в яких така відпустка не використовувалася, колегія суддів вважає необґрунтованими.
В ході судового розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано відповідачем, що позивачем додаткова відпустка не була використана, грошова компенсація за неї не була виплачена при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини.
Відповідно з урахування вказаних вище висновків суду апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги про те, що нормою ст. 10-1 Закону України №2011-ХІ не передбачено та не регламентовано нарахування грошової компенсації особам, які вже звільнені з військової служби, а також доводи апеляційної скарги про те, що Переліком №702 не передбачено виплату компенсації у випадку невикористання додаткової відпустки, колегія суддів вважає помилковими.
Доводи апеляційної скарги про те, що Військова частина НОМЕР_1 не виплативши позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя та здоров'я, діяла відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих повноважень є помилковими.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Враховуючи, що порушення прав позивача виявилось саме внаслідок невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 року по 25.06.2018, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність протиправної бездіяльності відповідача.
Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 року по 25.06.2018.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не впливають на правомірність висновків суду.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.
Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року по справі №480/9226/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 02.07.2021 року