справа № 752/4580/20 головуючий у суді І інстанції Шевченко Т.М.
провадження № 22-ц/824/8986/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
01 липня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергеоком» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергеоком» до ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації, -
Уберезні 2020 року ТОВ "Інтергеоком" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 08 год. 10 хв. на сайті Інтернет видання Інформаційного агенства УНІАН розміщена стаття з позначкою інтерв'ю під заголовком " ІНФОРМАЦІЯ_2". В даній статті відповідач, відповідаючи на питання, поширив недостовірну інформацію, зокрема сказав: "У нас четыре раза взрывались автозаправки и нефтебазы в сети ІНФОРМАЦІЯ_4. Погибли люди. Но до сих пор работает эта сеть. Никто не ответил за случившееся, никто из собственников не сел. Хотя, есть все основания задаться вопросом - почему ІНФОРМАЦІЯ_4 работает на рынке?"
Інформація про чотири вибухи на автозаправках та нафтобазах ІНФОРМАЦІЯ_4 порушує права та інтереси позивача ТОВ "Інтергеоком", що здійснює свою діяльність під торговим знаком "ІНФОРМАЦІЯ_4" на автозаправках по всій території України на підставі ліцензійного договору № 03/12/18-1Л від 03.12.2018 р., згідно п. 1.7 якого ліцензіат набуває право на захист торгівельної марки (знаку для товарів і послуг) шляхом звернення в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції з вимогами, пов'язаними із використанням цього Знаку, в тому числі захисту ділової репутації, та спростування недостовірної інформації, пов'язаної зі знаком, та діяльністю, що здійснюється під знаком.
Посилаючись на лист Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 31.01.2020 р. № 26-1764/263, згідно якого пожеж та надзвичайних ситуацій, пов'язаних з вибухами на об'єктах, що належать ТОВ "Інтергеоком" на праві власності чи оренди протягом 2018 - 2019 років не зареєстровано, позивач вважає, що відповідач фактично своїми твердженнями звинувачує позивача у вчиненні злочину, передбаченого ст. 273 КК України (порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах). За таких підстав, позивач просив:
- визнати недостовірною інформацію, поширену відповідачем в інтерв'ю Інформаційному агенству УНІАН, що розміщена ІНФОРМАЦІЯ_1 о 08 год. 10 хв. на веб-сайті Інформаційного агенства УНІАН у вигляді статті під заголовком " ІНФОРМАЦІЯ_2", зокрема наступну інформацію: "У нас четыре раза взрывались автозаправки и нефтебазы в сети ІНФОРМАЦІЯ_4. Погибли люди. Но до сих пор работает эта сеть. Никто не ответил за случившееся, никто из собственниковне сел. Хотя, есть все основания задаться вопросом - почему ІНФОРМАЦІЯ_4 работает на рынке?",
- зобов'язати відповідача спростувати вказану інформацію в такий же спосіб, у який вона була була поширена, шляхом розміщення на веб-сайті Інформаційного агенства УНІАН повідомлення під заголовком "Спростування" без власних зауважень та коментарів, протягом 10 днів з моменту набрання законної сили рішення суду по даній справі за власний рахунок наступного змісту:
"Я, ОСОБА_1 , спростовую недостовірну інформацію, озвучену мною в інтерв'ю Інформаційному агенству УНІАН, що була викладена на веб-сайті інформаційного агенства ІНФОРМАЦІЯ_1 в статті під заголовком " ІНФОРМАЦІЯ_2", зокрема наступну інформацію: "У нас четыре раза взрывались автозаправки и нефтебазы в сети ІНФОРМАЦІЯ_4. Погибли люди. Но до сих пор работает эта сеть. Никто не ответил за случившееся, никто из собственников не сел. Хотя, есть все основания задаться вопросом - почему ІНФОРМАЦІЯ_4 работает на рынке?"
Дана інформація про те, що чотири рази вибухали об'єкти (як зазначено в статті автозаправки та нафтобази) в мережі ІНФОРМАЦІЯ_4 є недостовірною, та спростовується цим повідомленням. Встановлено, що відсутні будь-які докази чи підстави поширення такої інформації.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергеоком" до ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації залишено без задоволення. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергеоком" на користь ОСОБА_1 8 000 грн. витрат на правову допомогу.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтергеоком» подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріальногоі процесуальноправа та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. При цьому,посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві,вказує, що відповідач у своєму інтерв'ю поширив недостовірну інформацію про те, що АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_4» належать нафтобази, на об'єктах мережі « ІНФОРМАЦІЯ_4 » відбулися вибухи. У зазначений відповідачем період вибухів, або пожеж, позивач ТОВ «Інтергеоком» не мало жодного відношення. Дані об'єкти не використовували знаку « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Вважає, що судом з порушенням норм процесуального права прийнято клопотання відповідача про долучення нових доказів.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
31 травня 2021 року до суду надійшов відзив представника відповідача, адвоката Писаного Д.О., згідно якого просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що ОСОБА_1 не є автором статті та не є власником мережі Інтернет. Розміщення зазначеного тексту інтерв'ю, не погоджувалося з ОСОБА_1 , тому він не може бути єдиним відповідачем в даній справі. Вважає, що позивачем не доведено, що висловлювання статті порушують особисті немайнові права ТОВ «Інтергеоком».
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, зважаючи на обставин справи, дана категорія справ не підпадає під процесуальну заборону передбачену ч.4 ст. 274 ЦПК України, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 08 год. 10 хв. на сайті Інтернет видання Інформаційного агенства УНІАН розміщена стаття з позначкою інтерв'ю під заголовком " ІНФОРМАЦІЯ_2". за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3.
В даній статті відповідач ОСОБА_1 , відповідаючи на питання "А кто в Украине занимается мониторингом рынка нефтепродуктов?", сказав: "У нас четыре раза взрывались автозаправки и нефтебазы в сети ІНФОРМАЦІЯ_4. Погибли люди. Но до сих пор работает эта сеть. Никто не ответил за случившееся, никто из собственников не сел. Хотя, есть все основания задаться вопросом - почему ІНФОРМАЦІЯ_4 работает на рынке?" (а.с. 12).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що вказана інформація поширена саме відповідачем ОСОБА_1 як першоджерелом у вигляді інтерв'ю інформаційному агенству УНІАН, оскільки, на думку позивача ОСОБА_1 є автором даного інтерв'ю та статті на сайті УНІАН.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не є автором даної статті та не є власником сайту в мережі Інтернет. В статті, на яку посилається позивач, ОСОБА_4 жодного разу не згадував про будь-які об'єкти нерухомості (АЗК та нафтобази), які належать на праві власності або якими користується ТОВ "Інтергеоком". Натомість, в статті мова йшла про групу компаній ІНФОРМАЦІЯ_4і інформація про те, що не відбувалися пожежі та вибухи на заправках та інших її об'єктах спростованою не була.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
При цьому, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ч. 2 ст. 34 Конституції України).
Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ч.1 ст.34 Конституції України).
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п. 6 постанови №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи» (далі - постанова Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009р.), позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична або юридичня особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.
За змістом ст.201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Нормами статей 297, 299 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом (ч.6 ст.277 ЦК України).
Згідно п.18 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009р. позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Пунктом 15 постанова Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009р. роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Пунктом 19 зазначеної постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009р. визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Cлід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів.
Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з практики Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» («Карпюк та інші проти України», № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Системний аналіз норм права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини вказує на те, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише інформація, що є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.
Судом встановлено, що ТОВ "Інтергеоком" стверджує, що інформація про чотири вибухи на автозаправках та нафтобазах ІНФОРМАЦІЯ_4 прямо зачіпає права та інтереси позивача, що здійснює свою діяльність під торговим знаком "ІНФОРМАЦІЯ_4" на автозаправках по всій території України на підставі ліцензійного договору № 03/12/18-1Лвід 03 грудня 2018 р. (а.с. 27)
В п. 1.2 ліцензійного договору № 03/12/18-1Лвід 03 грудня 2018 р. ліцензіар ОСОБА_5 володіє правом власності на зареєстровану торгівельну марку (знак для товарів і послуг): знак для товарів і послуг " ІНФОРМАЦІЯ_4 " (комб.), зареєстрований 27.10.2014 р., свідоцтво № НОМЕР_1 .
Проте, як вбачається із статті, розміщеної за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 , інформація стосувалася виключно мережі ІНФОРМАЦІЯ_4.
Згідно з п.15 вищезазначеної постанови, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто мітить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумція добропорядності) негативною слід вважати інформація, в якій стверджується про порушення особою, зокрема норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Згідно з п.п. 18 та 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. №9 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" згідно з положеннями ст. 277 ЦК України і ст. 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
З матеріалів справи вбачається, що в статті, на яку посилається позивач, ОСОБА_1 не згадував про будь-які об'єкти нерухомоті (АЗК та нафтобази), які належать на праві власності або якими користується ТОВ "Інтергеоком". Також, ним не зазначено, що вибухи відбувалися на автозаправках та нафтобазах, які належать позивачу. При цьому, у статті назва позивача взагалі не відображена.
З наданої відповідачем інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, судом встановлено, що об'єкт нерухомого майна № 212582105 від 15.06.2020 р. ТОВ "БРСМ-Нафта" належить на праві приватної власності цілісний майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 114)
Суд вірно вважав, що твердження ТОВ "Інтергеоком" про те, що пожеж та надзвичайних ситуацій, пов'язаних з вибухами на об'єктах, що належать ТОВ "Інтергеоком" на праві власності або оренди, протягом 2018 - 2019 років не зареєстровано, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не спростовують інформацію про те, що не відбувалися пожежі та вибухи на заправках та інших об'єктах ІНФОРМАЦІЯ_4, які належать іншим компаніям групи ІНФОРМАЦІЯ_4.
З наданих відповідачем ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23.06.2015 р. у справі № 757/21797/15-к та ухвали слідчого судді Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.09.2014 р. у справі № 362/4497/14-к, встановлено факт, що вибухи на об'єктах групи компаній ІНФОРМАЦІЯ_4 відбувалися неодноразово. В групу компаній ІНФОРМАЦІЯ_4 входять різні компанії, які також використовують в своїй господарській діяльності торговий знак "ІНФОРМАЦІЯ_4" (а.с. 144-165).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що в задоволенні позовних вимог ТОВ "Інтергеоком" необхідно відмовити за недоведеністю та безпідставністю.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) .
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що поширена відповідачем інформація ганьбить його честь та гідність, завдає шкоди його діловій репутації, дискредитує його та перешкоджає здійсненню його особистого немайнового права або призвела до негативних наслідків.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з наведених вище обставин, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінкута тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому, судове рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергеоком» залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
В.А. Нежура