Апеляційне провадження № 22-ц/824/7579/2021
30 червня 2021 року м. Київ
Унікальний номер справи 357/2689/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Поліщук Н.В., за участю секретаря судового засідання Кузнєцової В.В.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 ,
на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2021 року, постановлену в приміщенні суду під головуванням судді Цуранова А.Ю., -
У березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2372351, що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Вимоги заяви обґрунтовував тим, що 9.03.2018 року ОСОБА_2 отримав від нього позику в сумі 10 000 доларів США на строк до 01.08.2018 року, проте відповідач порушив зобов'язання та не повернув кошти.
Застосування такого заходу спроможне забезпечити ефективний захист порушеного права та його поновлення, а також слугуватиме заходом запобігання можливих порушень щодо невиконання судового рішення в подальшому.
Вважав, що вказаний вид забезпечення позову є спів мірним із заявленими позовними вимогами, а невжиття вказаних заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2372351, що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу та, вказуючи на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом при постановленні оскаржуваної ухвали не було повно та всебічно з'ясовано обставини справи, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, та які не були підтверджені належними доказами, через що такі докази не досліджувалися судом.
Заявлені заходи забезпечення позову є неспівмірними з заявленими позовними вимогами. Також не доведено реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Вказує, що жодних боргів перед позивачем не має. Окрім того, вартість майна в декілька раз перевищує ціну позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Зазначає, що привласнивши кошти, відповідач ігнорує його права, як власника цих коштів, відмовляється виконувати грошове зобов'язання.
Такий вид забезпечення позову за відсутності у відповідача майна спроможний забезпечити фактичне виконання в майбутньому рішення у разі задоволення позову.
Також зазначає, що 24.03.2021, вже після звернення до суду з позовом відповідач відчужив на користь свого сина квартиру у м.Біла Церква.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача - ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи не з'явилися. Про день, час та місце розгляду справи повідомлялися за законом належно.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Згідно ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмету спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Як убачається із матеріалів справи, звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач зазначав, що враховуючи невиконання відповідачем договірних зобов'язань по поверненню позики в розмірі 10 000,00 доларів та його відмову від добровільної сплати боргу, вважав наявними підстави можливості відчуження останнім належного йому майна задля уникнення виконання можливого рішення суду на користь позивача.
Так, ч.1 ст.151 ЦПК України встановлені вимоги до змісту заяви про забезпечення позову, серед яких: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціна позову, про забезпечення якого просить заявник: пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
Положеннями частини 7 статті 153 ЦПК України встановлено, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно роз'яснень п.4 постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчилися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача з метою збереження існуючого становища до розгляду справи по суті (запобігання відчуженню нерухомого майна добросовісним набувачам) відповідатиме меті застосування правового інституту забезпечення позову та позовним вимогам.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується в повній мірі, виходячи із наступного.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, у розумінні зазначених положень обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано позитивне вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 83 ЦПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що застосування заходів забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів відповідача чи інших осіб, які не є учасниками справи, а лише запровадить законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом першої інстанції позову ОСОБА_1 по суті за звичайною процедурою, а в разі задоволення позову сприятимуть ефективному захисту прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.
З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Наведені у апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 1 липня 2021 року.
Суддя-доповідач
Судді: