справа № 757/52691/18-ц головуючий у суді І інстанції Григоренко І.В.
провадження № 22-ц/824/8094/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
29 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2020 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за телекомунікаційні послуги,-
В жовтні 2018 року Приватнеакціонернетовариство«ВФ Україна» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за телекомунікаційні послуги.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ним та відповідачем 08.09.2006 року було укладено договір про надання послуг мобільного зв'язку, згідно умов якого кожному абоненту надається один особовий рахунок на підставі чого здійснюються розрахунки за надані послуги за всіма наявними у абонента номерами телефонів. У зв'язку із переходом позивача на нову білінгову систему особовий рахунок відповідача було змінено. Своїм підписом відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма цінами та тарифами, а також умовами договору та Умовами користування та зобов'язується їх виконувати. З 29.10.2014 року по 09.11.2014 року по мобільному номеру відповідача було зафіксовано користування послугами мобільного зв'язку за кордоном. Позивачем на адресу відповідача було надіслано рахунки за надані послуги від 31.10.2014 року та від 30.11.2014 року. З 01.12.2014 року по 19.09.2015 року відповідачем сплачено 3 465,69 грн.. 27.07.2016 року позивач направив відповідачу претензію про сплату суми заборгованості, яка залишилась, в розмірі 8 022,53 грн., після чого відповідачем було сплачено ще 147,70 грн. 22.09.2017 року позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з відповідача та 02.11.2017 року Печерським районним судом м. Києва було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ВФ Україна» 8 022,53 грн. та судових витрат в розмірі 800,00 грн. 14.12.2017 року ухвалою суду наказ було скасовано.Заборгованість відповідача перед позивачем становить 7 874,83 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2020 року позов Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за телекомунікаційні послуги - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» заборгованість за надані телекомунікаційні послуги в розмірі 7 874 (сім тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 83 коп., витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , черезпредставника- ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріальногота процесуальногоправа, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення, стягнути на користь відповідача судові витрати.
При цьому зазначає, що предметом розгляду є заборгованість, яка нарахована у період перебування його за кордоном з 29.10.2014 р. по 13.11.2014 року. Відповідач не замовляв послугу «міжнародний роумінг», позивачем не доведено протилежного. Провайдер не має права стягувати плату за послугу, яку споживач не замовляв. Просив прийняти до уваги адвокатський запит та відповідь на нього позивача, які були отриманні після ухвалення оскаржуваного судового рішення.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження позивачубуло надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 7 874,83 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 04.09.2006 року ОСОБА_1 звернувся до ЗАТ «УКРАЇНСЬКИЙ МОБІЛЬНИЙ ЗВ'ЯЗОК» із письмовою заявою про переведення його на контрактні умови обслуговування на підставі Договору про надання послуг мобільного зв'язку, укладеного у письмовій формі зі збереженням телефонного номеру та SIM-картки. Також у заяві відповідач зазначив, що з правилами укладення Договору про надання послуг мобільного зв'язку та «Умовами користування мережами мобільного зв'язку ЗАТ «УКРАЇНСЬКИЙ МОБІЛЬНИЙ ЗВ'ЯЗОК» в письмовій формі ознайомлений та з ними погоджується.
04.09.2006 року між ЗАТ «УКРАЇНСЬКИЙ МОБІЛЬНИЙ ЗВ'ЯЗОК» (далі - UMC) та ОСОБА_1 (далі - Абонент) було укладено Договір № 3040774/1.10616969, згідно умов якого UMCнадає Абоненту послуги мобільного зв'язку в межах України. Міжнародний телефонний зв'язок здійснюється з країнами, що визначаються за вибором UMC.
Згідно п. 1.3 Договору, надання послуг починається після внесення Абонентом на підставі відповідного рахунку UMC повної суми первинного авансу та його зарахування на особовий рахунок Абонента.
У п. 2.2 Договору зазначено, щоUMC зобов'язане надавати послуги Абоненту згідно з цим Договором, Умовами (Правилами) користування мережами мобільного зв'язку та тарифами UMC.
Відповідно до п. 2.4.2 Договору, Абонент зобов'язаний своєчасно сплачувати рахунки за надані послуги та плату за утримання номера в мережі мобільного зв'язку UMC по всіх телефонах, зареєстрованих на його особовому рахунку (плата за утримання номера в мережі сплачується і в тому разі, коли надання послуг призупинене за несплату попередніх рахунків або за завою Абонента). Фактичне використання Абонентом тієї чи іншої послуги означає, що така послуга була замовлена Абонентом.
ЗАТ «УКРАЇНСЬКИЙ МОБІЛЬНИЙ ЗВ'ЯЗОК» змінило свою назву на Приватне акціонерне товариство «МТС Україна», а Приватне акціонерне товариство «МТС Україна» було перейменовано у Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна».
У період з 29.10.2014 року по 09.11.2014 року по мобільному номеру відповідача було зафіксовано користування послугами мобільного зв'язку за кордоном, що підтверджується паперовою копією електронного документа «Довідкова інформація про надані послуги».
Приватне акціонерне товариство «МТС Україна» направило відповідачу рахунки № НОМЕР_1 від 31.10.2014 року та № 1499276821 від 30.11.2014 року, згідно яких станом на 30.11.2014 року до оплати підлягало 11 298,01 грн.
27.07.2016 року Приватне акціонерне товариство «МТС Україна» направило ОСОБА_1 претензію на суму 8 022,53 грн. з вимогою сплатити заборгованість.
Так, за період з 01.06.2014 року по 22.10.2018 року заборгованість за надані послуги мобільного зв'язку ОСОБА_1 частково погашено та сплачено 4 607,69 грн. Станом на 22.10.2018 року заборгованість відповідача становить 7 874,83 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження оплати одержаних ним послуг в повному обсязі, як і не довів, що він не користувався послугами роумінгу.
При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У статтях 1, 32, 37 ЗУ «Про телекомунікації» №1280-IV (далі - Закон №1280-IV) визначено, що абонент - це споживач телекомунікаційних послуг, який отримує телекомунікаційні послуги на умовах договору, котрий передбачає підключення кінцевого обладнання, що перебуває в його власності або користуванні, до телекомунікаційної мережі; оператор телекомунікацій - суб'єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж.
Споживачі під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг мають право на: державний захист своїх прав; вибір виду та кількості телекомунікаційних послуг; безоплатне отримання від оператора, провайдера телекомунікацій вичерпної інформації щодо змісту, якості, вартості та порядку надання телекомунікаційних послуг; оскарження неправомірних дій операторів, провайдерів телекомунікацій шляхом звернення до суду та уповноважених державних органів; відмову від оплати телекомунікаційної послуги, яку вони не замовляли.
Правовими основами діяльності операторів, провайдерів телекомунікацій є пріоритет інтересів споживачів телекомунікаційних послуг, що кореспондує загальному змісту законодавства про захист прав споживачів.
Статтею 39 Закону №1280-IVвизначено, що оператори телекомунікацій зобов'язані: здійснювати діяльність у сфері телекомунікацій відповідно до законодавства; надавати споживачам вичерпну інформацію, необхідну для укладення договору, а також щодо телекомунікаційних послуг, які вони надають; вести достовірний облік телекомунікаційних послуг, що надаються споживачеві.
Відповідно до вимог частин 1 та 9 ст.15 ЗУ «Про захист прав споживачів» №1023-XII (далі - Закон №1023-XII) споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.
Статтею 21 Закону №1023-XII визначено, що крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.
У пункті 3 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою КМУ №295 від 11 квітня 2012 року (далі - Правила), наведено ряд визначень, відповідно до яких: послуги рухомого (мобільного) зв'язку - це послуги, які надаються оператором рухомого (мобільного) зв'язку і під час отримання яких кінцеве обладнання абонента може вільно переміщатися в межах телекомунікаційної мережі такого оператора або його роумінг-партнера із збереженням абонентського номера або мережевого ідентифікатора споживача.
Договором про надання послуг вважається правочин, укладений між споживачем і оператором, провайдером, за яким оператор, провайдер зобов'язується на замовлення споживача надавати послуги, а споживач - їх оплачувати (якщо інше не передбачено договором).
Згодою споживача є волевиявлення, виражене споживачем у будь-який спосіб, у тому числі вчинення дій, які можуть бути зафіксовані обладнанням оператора, провайдера (голосове, текстове повідомлення, використання сигналів тонового набору тощо).
Роумінгом, у розумінні Правил, є послуга, яка забезпечує можливість абонентові одного оператора рухомого (мобільного) зв'язку отримувати послуги в мережі іншого оператора із збереженням початкової реєстрації абонента в телекомунікаційній мережі свого оператора, а роумінг-партнери - оператори, що уклали договір про роумінг.
Таким чином, за наявності замовленої абонентом послуги міжнародного роумінгу, телекомунікаційні послуги в мережах іноземних операторів надаються абонентові в тому ж самому обсязі, що і у мережі ПрАТ «ВФ Україна».
Припинення надання послуг - остаточне припинення оператором, провайдером надання споживачеві послуг внаслідок припинення дії чи зміни умов договору в частині скорочення переліку послуг, а також у випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 14 Правил надання послуг здійснюється у разі: 1) укладення договору відповідно до основних вимог, встановлених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації; 2) їх оплати споживачем. Надання програмної послуги абонентові здійснюється на підставі угоди, укладеної між абонентом і провайдером такої послуги відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та інших нормативно-правових актів.
Згідно п.15 Правил до укладення договору оператор, провайдер зобов'язаний безоплатно надати споживачеві для ознайомлення вичерпну інформацію про зміст, якість, вартість та порядок надання послуг, зокрема: тарифи, тарифні плани на послуги із зазначенням мінімального строку їх дії, пільги з надання та оплати послуг; умови і порядок оплати послуг; перелік країн, з якими організований міжнародний телефонний зв'язок та в яких надається роумінг; порядок розгляду звернень споживачів.
Зазначена інформація повинна надаватися споживачеві у доступній формі шляхом розміщення у місцях продажу послуг, пунктах колективного користування, довідково-інформаційних, сервісних службах оператора, провайдера, на його веб-сайті. Крім того, на вимогу споживача може надаватися інша інформація про надання послуг відповідно до законодавства.
У п.35 Правил зазначено, що споживачі під час замовлення та/або отримання послуг мають право на: вибір виду та кількості послуг та відмову від оплати послуги, яку вони не замовляли.
Відповідно до пунктів 27, 39 Правил оператори, провайдери зобов'язані повідомляти абонентові під час першої реєстрації його кінцевого обладнання в мережі роумінг-партнера для отримання міжнародного роумінгу про суму коштів на особовому рахунку абонента (за наявності технічної можливості), вартість послуг телефонного зв'язку з абонентами країни перебування та України, з передачі текстових повідомлень, доступу до Інтернету, а також додатково повідомляти абонентові, з яким укладений договір у письмовій формі, про технічну неможливість припинення надання послуг у разі відсутності коштів на його особовому рахунку.
Зі змісту договору, укладеного між сторонами, вбачається, що право користуватися передбаченими договором послугами за межами України виникає у випадку замовлення послуг міжнародного роумінгу.
Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленою у постанові від 13 березня 2019 року, за результатом розгляду справи № 607/7810/17.
Крім того, суд наголошує, що правовими основами діяльності операторів, провайдерів телекомунікацій є пріоритет інтересів споживачів, які під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг мають право на захист своїх прав; вибір виду та кількості телекомунікаційних послуг; безоплатне отримання від оператора, провайдера телекомунікацій вичерпної інформації щодо змісту, якості, вартості та порядку надання телекомунікаційних послуг; оскарження неправомірних дій операторів, провайдерів телекомунікацій шляхом звернення до суду та уповноважених державних органів; відмову від оплати телекомунікаційної послуги, яку вони не замовляли.
Зазначені права споживачів телекомунікаційних послуг прямо кореспондують обов'язкам операторів щодо дотримання законодавства у процесі надання послуг; надання споживачам вичерпної інформації, необхідної для укладання договору, а також щодо телекомунікаційних послуг, які вони надають; ведення достовірного обліку телекомунікаційних послуг, що надаються споживачеві.
Відповідно до пункту 2.3 Основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, затверджених рішенням Національної комісії з питань регулювання зв'язку України від 26.03.2009 № 1420, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.05.2009 за № 422/16438, забороняється включати до договору положення, що передбачають отримання та/або сплату споживачем послуг, які не є предметом договору або які він не замовляв.
Зматеріалів справи вбачається, що загальні умови та порядок надання послуг регламентуються Умовами користування, які розміщені на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначення умов та порядку надання послуг на підставі окремо розміщених на сайті Правил, які не були підписані споживачем під час укладання Договору, колегія суддів не вважає такими, що погоджені сторонами як складова Договору, оскільки відомості та ціни зазначені в них мають мінливий характер, змінюються одноособово держателем сайту, тому визначити, яка саме редакція діяла на момент укладання договору, є неможливим, а доказів їх незмінності ПрАТ «ВФ Україна» не надано.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували та свідчили про замовлення відповідачем послуги «Міжнародний роумінг», та про те, що споживачу було завчасно надано всю вичерпну інформацію про послугу, на підставі якої споживач її замовив.
Натомість, згідно наданої позивачем додаткової інформації про надані послуги (а.с. 19), встановлено, що відповідачу було нараховано заборгованість за користування мобільним зв'язком у роумінгу.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази про те, що після перетину кордону на номер відповідача були надіслані повідомлення про підключення споживача до послуги міжнародного роумінгу із зазначенням її вартості та вказано суму коштів на особовому рахунку абонента.
Таким чином, у ПрАТ «ВФ Україна» були відсутні будь-які правові підстави для нарахування відповідачу заборгованості за послуги поза межами пакету послуг.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю та безпідставністю.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, визнав встановленими обставини, які не були доведені при розгляді справи, в результаті чого дійшов помилкового висновку про задоволення позову, а отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.141 ЦПК України з ПрАТ «ВФ Україна» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого відповідачем за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 643,00 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2020 рокускасувати та ухвалите нове судове рішення.
У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за телекомунікаційні послуги - відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 643,00(дві тисячі шістьсот сорок три) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
В.А. Нежура