ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 липня 2021 року м. Київ № 826/2787/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомПублічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго»
доГоловне управління ДПС у Черкаській області, як відокремлений підрозділ ДПС України (код ЄДР ВП 44131663) Державна податкова служба України (код ЄДР 43005393)
провизнання протиправними та скасування вимоги та рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (код ЄДР 22800735, 18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 285) до Головного управління ДПС у Черкаській області (код ЄДР ВП 44131663; адрес: 18002, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235), яке є правонаступником ГУ ДФС у Черкаській області (код ЄДР 43142920), Державної податкової служби України (код ЄДР 43005393; 04053, м. Київ, Львівська площа, 8), яка є правонаступником - ДФС України (код ЄДР 43005393) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Черкаській області від 06.12.2017 №Ю57613-23; визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України від 24.01.2018 №2341/6/99-99-11-02-02-25.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває у процесі банкрутства з 14.05.2004, що підтверджується ухвалою Господарського суду Черкаської області у справі №01/1494 від 14.05.2004, якою введено мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів за виключенням виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, авторської винагороди.
Позивач стверджує, що положення статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлюють заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, і така заборона чинна протягом дії мораторію, а тому штрафні санкції та пеня за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення, що узгоджується із правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 12.03.2013 по справі №29/5005/16170/2011 та від 01.10.2013 по справі №28/5005/3240/2012.
Також, позивач зазначає, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) прийнято ряд постанов від 28.02.2017 №255, від 30.03.2017 №430, від 27.04.2017 №606, від 19.10.2017 №1270 та від 07.11.2017 №1362, якими встановлені та застосовані додаткові щодобові відрахування (утримання) коштів в сумі більш ніж сорок мільйонів гривень з поточного рахунку ПАТ «Черкасиобленерго» на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії, що не дозволяє ПАТ «Черкасиобленерго» акумулювати кошти для виплати заробітної плати своїм працівникам, що призвело до виникнення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам в листопаді 2017 року, що в свою чергу потягло за собою затримку у сплаті єдиного соціального внеску за цей же період та відповідно притягнення ПАТ «Черкасиобленерго» до відповідальності за несвоєчасну сплату соціального внеску.
Позивач стверджує, що вказане свідчить про протиправність оскаржуваної вимоги та рішення, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Позиція відповідачів.
У відзиві на позовну заяву відповідачі зазначили, що відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» ПАТ «Черкасиобленерго» є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Приписи даного Закону не містять жодних виключень щодо юридичних осіб, відносно яких порушено провадження у справі про банкрутство чи винесені постанови НКРЕКП.
Відповідачі стверджують, що згідно обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів на підставі поданої ПАТ «Черкасиобленерго» звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, загальна сума заборгованості платника станом на 30.11.2017 становить 583 047,36 грн., на підставі цих даних ГУ ДФС у Черкаській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.12.2017 №Ю57613-23.
Також, відповідачі стверджують, що строк виконання зобов'язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після 14.05.2004, тобто після порушення провадження у справі про банкрутства, а тому дія мораторію на виконання цих зобов'язань не порушується.
Відповідачі відхиляють посилання позивача, як на підставу для скасування спірних рішень, на постанови НКРЕКП, оскільки вони не є предметом розгляду в даній справі.
За твердженнями відповідачів, Київським апеляційним адміністративним судом розглянуто ідентичні справи №823/2028/17, №823/2065/17, №823/2026/17, №823/2063/17 між тими ж сторонами з тих же підстав і щодо аналогічного предмету спору та відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ПАТ «Черкасиобленерго», рішення Черкаського окружного адміністративного суду залишені без змін.
Відповідачі наголошують, що рішення Державної фіскальної служби України від 24.01.2018 №2341/6/99-99-11-02-02-25 не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не породжує для суб'єкта господарювання жодних правових наслідків та обов'язків, а тому не підлягає скасуванню.
Процесуальні дії, вчинені у справі.
Ухвалою суду від 16.03.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.
Ухвалою від 30.01.2020 зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного суду у справі №826/3106/18.
Ухвалою від 22.03.2021 поновлено провадження у цій справі та продовжено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 02.07.2021 здійснено заміну відповідачів на їх правонаступників.
Встановлені судом обставини.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, враховуючи пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ПАТ «Черкасиобленерго» здійснює ліцензовану діяльність з передачі та постачання електричної енергії в межах Черкаської області, а Корсунь-Шевченківський район електричних мереж є відокремленим структурним підрозділом ПАТ «Черкасиобленерго».
Вимогою Головного управління ДФС у Черкаській області від 06.12.2017 №Ю57613-23 відокремленому структурному підрозділу ПАТ «Черкасиобленерго» Корсунь-Шевченківському району електричних мереж нараховано недоїмку, штраф та пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
21.12.2017 ПАТ «Черкасиобленерго» не погоджуючись з прийнятим рішенням подало скаргу №8533/09-03 до Державної фіскальної служби України.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 24.01.2018 №2341/6/99-99-11-02-02-25 відмовлено ПАТ «Черкасиобленерго» у задоволенні скарги від 21.12.17 №8533/09-03.
Позивач, вважаючи свої права порушеними, а спірні рішення неправомірними, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VI) визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною четвертою статті 8 Закону № 2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до частин п'ятої, восьмої статті 9 Закону № 2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь). Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку (частина сьома статті 9 Закону № 2464-VI).
Відповідно до пункту 1 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449), за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом № 2464-VI покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до цього Закону.
Частинами одинадцятою, дванадцятою статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 13 Закону № 2464-VI органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини десятої статті 25 Закону № 2464-VI передбачено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Пунктом 2 частини другої розділу VII Інструкції № 449 передбачено, що відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI до платників, визначених підпунктами 1-4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції в таких розмірах: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення в період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон № 2342-ХІІ викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4212-VI (цим пунктом розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4212-VI доповнено згідно із Законом України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1 і 12. Так, згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Після 19 січня 2013 року правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів регулювався статтею 19 Закону № 2343-ХІІ (у редакції Закону № 4212-VI).
Згідно з положеннями частин першої, другої цієї статті мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Абзацами третім, четвертим частини третьої статті 19 Закону № 2343-ХІІ (у редакції Закону № 4212-VI) встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Окремо в частині п'ятій цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.
Як свідчать матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває у процедурі банкрутства, порушеній згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 у справі № 01/1494, якою одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с. 19).
Згідно з обліковими відомостями інформаційної системи органу доходів і зборів на підставі поданої позивачем звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування загальна сума заборгованості позивача станом на 30.11.2017 становить 583 047,36 грн.
Застосовані в цій справі правові норми, а саме статті 1 і 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, у їх системному зв'язку свідчать про те, що встановлена наведеними нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника).
При цьому мораторій вводиться господарським судом одночасно з порушенням справи про банкрутство, і стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.
Висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11.
Зокрема, за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у вказаній справі, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні ж вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.
Суд звертає увагу на те, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів з набранням чинності Законом № 4212-VI не змінилося.
Передбачена частиною четвертою статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не може застосовуватися безстроково, оскільки це буде суперечити самому визначенню поняття мораторій на задоволення вимог кредиторів, наведеному у статті 1 цього Закону.
Доцільність такого застосування статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, полягає в тому, що саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведене в загальній частині Закону № 2343-ХІІ (статті 1 цього Закону), становить правову основу для застосування всіх інших норм цього Закону.
У зв'язку із зазначеним при застосуванні статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, обов'язковому врахуванню підлягає і стаття 1 цього Закону.
За такого правового регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку про те, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов'язання (зобов'язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Отже, застосування до ПАТ «Черкасиобленерго» штрафних санкцій та нарахування пені згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 06.12.2017 №Ю57613-23 є правомірним, а відтак правові підстави для скасування цієї вимоги, як і для задоволення позову в цій частині, - відсутні.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 826/3106/18 (за участі ПАТ «Черкасиобленерго»).
Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення ДПС України від 24.01.2018 №2341/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Однак, позовні вимоги про скасування рішень суб'єкта владних повноважень за результатами вирішення скарг на вимоги про сплату боргу (недоїмки) не можуть бути предметом розгляду в адміністративних судах, оскільки такі рішення не породжують для платника податків певних правових наслідків, не спрямовані на регулювання тих чи інших відносин і не мають обов'язкового характеру для суб'єктів цих відносин.
Актом, який породжує для платника податків певні правові наслідки, є відповідна вимога про сплату боргу (недоїмки).
Аналогічна правова позиція викладена в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України від 27.10.2014 № К/9991/59435/12, від 27.10.2014 № К/800/281/14, від 27.10.2014 № К/800/60766/13, від 04.10.2016 № К/800/19502/16, від 02.11.2016 № К/9991/40813/12.
Відтак, вказане рішення не створює для позивача будь-яких правових наслідків, у зв'язку з чим у задоволенні позову в цій частині також слід відмовити.
Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки досліджених доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на з'ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 251, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (код ЄДР 22800735, 18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 285) - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.А. Кармазін