ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 липня 2021 року м. Київ № 640/4153/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (надалі також - ГУ ПФУ в м.Києві, Управління, відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, як матері інваліда з дитинства;
зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи із дня звернення за пенсією, а саме з 02.10.2020.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що вона має сина інваліда з дитинства і на день звернення до пенсійного органу досягла 57 років та має стаж більше 15 років, що є достатнім для призначення дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, але відповідач безпідставно відмовив їй у призначенні пенсії, у зв'язку з чим позивач була вимушена звернутися до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду від 03.03.2021 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
30.04.2021 відповідач через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подав відзив на позовну заяву в якому просив суд у задоволенні позову відмовити, оскільки при призначенні позивачу пенсії за віком діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
Позивач скористався своїм правом та 11.05.2021 подав відповідь на відзив.
Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв'язку із укладанням шлюбу, позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 22.11.1996. Сину позивачки змінено прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 » та по батькові з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » у зв'язку із усиновленням його чоловіком позивачки - ОСОБА_7 , що підтверджується рішенням Ленінградського районного суду м.Києві від 14.01.1999 та свідоцтвом про народження, виданого повторно, серії НОМЕР_2 від 22.04.1999.
З копії корінця медичного висновку №218 від 13.12.1994 на ім'я ОСОБА_8 ( ОСОБА_1 ) вбачається, що її син ОСОБА_2 ( ОСОБА_9 ), визнаний особою з інвалідністю з дитинства - ІНФОРМАЦІЯ_2 , захворювання: післяопераційне видалення карциноми щитовидної залози.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , після досягнення 56-ти річного віку, маючи більше 23 років страхового стажу, 02.10.2020 звернулася до ГУ ПФУ в м.Києві із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства відповідно до ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Листом від 09.10.2020 №2600-0314-8/143863 ГУ ПФУ в м.Києві повідомило про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки серед наданих документів відсутній висновок ЛКК про те, що син позивача мав медичні показання для визнання його особою з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (надалі також - Закон №1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю здійснювалося батьком, йому призначається дострокова пенсія за віком після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років.
Законом №2148-VIII від 03.10.2017 у тексті Закону №1058-IV слова «інвалід», «дитина-інвалід» та «інвалід війни» в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю» та «особа з інвалідністю внаслідок війни» у відповідному відмінку і числі.
Отже, для отримання жінкою права на дострокову пенсію необхідне дотримання наступних умов: 1) досягнення жінкою 50 років; 2) наявність у жінки не менше 15 років страхового стажу; 3) визнання дитини заявниці особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю; 4) виховання дитини, яка є особою з інвалідністю з дитинства до шести років. До числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. Однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме осіб з інвалідністю з дитинства.
Загальний страховий стаж роботи позивача становить 23 років 7 місяців 22 дні, що не заперечується відповідачем.
Статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-III закріплено, що дитина з інвалідністю - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.
У тексті вказаного Закону слова «інвалід», «дитина-інвалід» та «інвалід з дитинства» в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю» та «особа з інвалідністю з дитинства» у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 № 2961-IV особа з інвалідністю - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист; дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 затверджено Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, яким інвалідність з дитинства розглядається як причину інвалідності.
Згідно з п.14 вказаного Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.
Відповідно до п.2.1 Розділу ІІ «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (надалі також -Порядок № 22-1) при призначенні пенсії згідно з абз.1 п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю).
Відповідно до п.2.17 Розділу ІІ Порядку №22-1 при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Згідно з п.2.18 Розділу ІІ Порядку №22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Водночас, суд зауважує, що у ст.4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно із ст.5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Таким чином, вказані статті Закону №1058-IV містять пряме застереження, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до вимог ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Згідно з п.п.1,6 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту.
Згідно з ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Європейський Суд з прав людини, з урахуванням практики якого відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» та ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права, розкриває зміст вказаного принципу через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу, зокрема, однією з таких вимог є вимога про якість закону.
Так, вирішуючи справу «Гроппера радіо АГ» та інші проти Швейцарії» (заява №10890/84) Європейський суд з прав людини у п.68 свого рішення від 28.03.1990 зазначив, що рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охоплювати, а також кількості та статусу тих, до кого він застосовується».
У справі «Круслен проти Франції» рішення від 24.04.1990 Європейський Суд зазначив, що «словосполучення «згідно із законом»… передбачає певну якість такого закону, вимагаючи, щоб він був доступний для особи і вона могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права».
Таким чином, на підставі системного аналізу положень Закону № 1058-IV, керуючись принципом верховенства права, виходячи з розуміння «якості закону», що виписані у практиці Європейського суду з прав людини, визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд приходить до висновку, що, оскільки п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV не пов'язує право на дострокову пенсію жінки, як матері особи з інвалідністю з дитинства, із набуттям інвалідності дитиною до шестирічного віку, а лише з фактом виховання дитини до шести років, тому п.2.18 Порядку не відповідає нормі Закону № 1058-IV та звужує обсяг прав, гарантованих законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_9 визнаний інвалідом дитинства з 13.12.1994, тобто у віці 9 років.
При цьому, як вбачається з листа-відповіді на адвокатський запит Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м.Києва, відповідно до даних в Історії розвитку дитини (форма-112/о), ОСОБА_2 спостерігався в клініці до 18 років, пройшов медичний огляд лікарів-спеціалістів 10.09.2003 року.
Зокрема, 10.09.1993 виявлена гіперплазія щитоподібної залози ІІ ступеня, направлений на консультацію до ендокринолога.
01.02.199-08.02.1994 проведено операцію з видалення правої та лівої долі щитоподібної залози внаслідок карциноми щитоподібної залози (операцію проведено в Німеччині).
13.12.1994 за висновком ЛКК надано статус дитини з інвалідністю.
26.02.1997 направлений на міську ЛКК для встановлення зв'язку між захворюваністю та інвалідністю дитини з наслідками аварії на ЧАЕС.
05.12.1998 консультований ендокринологом.
25.05.1999 консультація в інституті ендокринології.
28.08.1999 взято на диспансерний облік, як постраждалого від наслідків аварії на ЧАЕС.
При повторних переоглядах ОСОБА_9 встановлено:
другу групу інвалідності, що підтверджується довідками до акту огляду МСЕК №022939 від 12.03.2020 та №069377 від 19.11.2003;
третю групу інвалідності безстроково, що підтверджується довідками до акта огляду МСЕК №004523 від 03.01.2006 та довічно МСЕК №17664 від 19.03.2015.
Крім того довідкою ГУ ПФУ в м.Києві від 31.01.2020 №2092 підтверджено, що ОСОБА_9 знаходиться на обліку в Управлінні з 13.12.1994 та отримує пенсію по інвалідності третьої групи, як особа з інвалідністю з дитинства внаслідок аварії на ЧАЕС довічно. Довідкою від 05.12.2001 №06/2806 Святошинського районного управління Київського міського управління ПФУ, виданої ОСОБА_1 про те, що вона перебувала на обліку в районному управлінні ПФУ та отримувала пенсію на дитину інваліда з дитинства, пов'язаного з аварією на ЧАЕС віком до 16 років.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 зазначив, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з положеннями статті 2 КАС України справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин здійснюється з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Відповідно до параграфу 47 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Корецький та інші проти України» щоб положення національного закону відповідали цим вимогам (бути доступний для конкретної особи і сформульований з достатньою чіткістю), він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства яке безумовно не може передбачити всі можливі випадки значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від числа та статусу осіб, яких воно стосується.
Оскільки процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, враховуючи, що позивач на момент звернення із заявою від 02.10.2020, мала стаж роботи 23 років 7 місяців 22 дні, що не ставиться під сумнів відповідачем, та є матір'ю ОСОБА_9 - особи з інвалідністю з дитинства, суд приходить до висновку, що наявні правові підстави для призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, як матері інваліда з дитинства. Враховуючи положення ст.45 Закону №1058-IV пенсію слід призначити з дня звернення 02.10.2020.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ, як джерела права.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно положень ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 78, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, оформлене листом від 09.10.2020 №2600-0314-8/143863, про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, як матері інваліда з дитинства.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи із дня звернення за пенсією, а саме з 02.10.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, код за ЄДРПОУ 42098368)
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Смолій