ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 липня 2021 року м. Київ № 640/820/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (надалі також - ГУ ПФУ в м.Києві, Управління, відповідач), в якому просить:
визнати відмову відповідача провести нарахування та виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі моїх десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням періодів роботи на посаді викладача в Макарівській дитячій школі мистецтв, з 28.08.1980 по 02.09.1994 та з 03.09.1994 по 30.12.2020 на посаді педагога в Дитячій музичній школі №7, до спеціального педагогічного стажу, який дає право на отримання пенсії за вислугу років;
зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі моїх десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням періодів роботи на посаді викладача в Макарівській дитячій школі мистецтв, з 28.08.1980 по 02.09.1994 та з 03.09.1994 по 30.12.2020 на посаді педагога в Дитячій музичній школі №7, до спеціального педагогічного стажу, який дає право на отримання пенсії за вислугу років.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає неправомірними дії ГУ ПФУ в м.Києві у відмові виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, оскільки у неї достатньо спеціального стажу, який дає право на виплату пенсії за вислугою років і зазначену грошову допомогу.
Ухвалою суду від 21.01.2021 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач скористався своїм правом та 01.04.2021 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подав відзив на позовну заяву в якому просив суд у задоволенні позову відмовити, оскільки при призначенні позивачу пенсії за віком діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що з 11.08.2020 згідно заяви позивача від 23.09.2020 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», загальний стаж роботи склав 43 роки 9 місяців 15 днів.
Згідно із записами в трудовій книжці ОСОБА_1 працювала:
- з 28.08.1980 по 02.09.1994 на посаді викладача класу фортепіано згідно направлення Київського обласного управління культури в Макарівській дитячій музичній школі;
- з 01.09.1994 по 10.08.2020 на посаді педагога класу фортепіано в Дитячій музичній школі №7.
На звернення позивача ГУ ПФУ в м.Києві, листом від 14.12.2020 року № 28298-2944/Ш-02/8-2600/20, повідомив позивача, що на день звернення вона працює викладачем в школі мистецтв, яка відноситься до позашкільних навчальних закладів культури. Переліком посад, роботи на яких дає право на пенсію за вислугу років посада викладача не передбачена, тому право на отримання одноразової грошової виплати у розмірі 10 пенсій позивач не має.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, на підставі п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яке оформлене листом ГУ ПФУ в м.Києві, листом від 14.12.2020 року № 28298-2944/Ш-02/8-2600/20 «Про розгляд звернення», позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч.1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 ст.9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (надалі також - Закон України №1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За приписами п.71 Прикінцевих положень Закону №1058 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 (надалі також - Порядок).
Відповідно до п.1 Порядку цей Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з п.2 Порядку до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені:
переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років»;
переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. №583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення».
Пунктом 5 Порядку встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058 та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
За приписами п.6 Порядку для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону №1058, станом на день її призначення.
Відповідно до п.7 Порядку, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
З аналізу наведених норм права вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 будь-якого іншого виду пенсії.
Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій також висловив Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 року по справі №234/13835/17, в якій зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 будь-якого іншого виду пенсії.
Як вбачається з наданої відповідачем відповіді від 14.12.2020 року № 28298-2944/Ш-02/8-2600/20, підставою для невиплати грошової допомоги останнім визначено те, що переліком посад, роботи на яких дає право на пенсію за вислугу років посада викладача не передбачена, тому право на отримання одноразової грошової виплати у розмірі 10 пенсій позивач не має.
З наведеними висновками відповідача суд не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до п. «е» ст.55 Закону № 1788-ХІІ (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Постановою КМУ від 04.11.1993 року №909 затверджено «Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», яким установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Разом з цим, згідно із преамбулою Закону України №2145-VIII «Про освіту» (далі - Закон №2145-VIII) цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
Відповідно до підпунктів 6, 21 п.1 ст.1 Закону №2145-VIII заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.
Педагогічна діяльність - інтелектуальна, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №2145-VIII невід'ємними складниками системи освіти є, зокрема, позашкільна освіта.
Згідно із частинами 1, 2 ст.14 Закону №2145-VIII метою позашкільної освіти є розвиток здібностей дітей та молоді у сфері освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту, технічної та іншої творчості, здобуття ними первинних професійних знань, вмінь і навичок, необхідних для їх соціалізації, подальшої самореалізації та/або професійної діяльності
Позашкільна освіта може здобуватися одночасно із здобуттям дошкільної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти.
Відповідно до ст.1 Закону України від 22.06.2000 року № 1841-III «Про позашкільну освіту» (надалі також - Закон № 1841-III) система позашкільної освіти - освітня підсистема, що включає державні, комунальні, приватні заклади позашкільної освіти; інші заклади освіти як центри позашкільної освіти (заклади загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, в тому числі школи соціальної реабілітації, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, заклади професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої); гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові об'єднання на базі закладів загальної середньої освіти, навчально-виробничих комбінатів, закладів професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої; клуби та об'єднання за місцем проживання незалежно від підпорядкування, типів і форм власності; культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші заклади освіти, установи; фонди, асоціації, діяльність яких пов'язана із функціонуванням позашкільної освіти; відповідні органи управління позашкільною освітою і науково-методичні установи; інші суб'єкти освітньої діяльності, що надають освітні послуги у системі позашкільної освіти.
Позашкільна освіта - сукупність знань, умінь та навичок, що здобувають вихованці, учні і слухачі в закладах позашкільної освіти, інших суб'єктах освітньої діяльності за програмами позашкільної освіти.
Заклад позашкільної освіти - складова системи позашкільної освіти, яка надає знання, формуючи вміння та навички за інтересами, забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток, підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для соціального захисту та організації змістовного дозвілля відповідно до здібностей, обдарувань та стану здоров'я вихованців, учнів і слухачів.
Заклад спеціалізованої позашкільної освіти - заклад позашкільної освіти, що надає спеціалізовану освіту мистецького, спортивного, військового або наукового спрямування.
Мистецька школа - заклад спеціалізованої мистецької освіти: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо, який надає початкову мистецьку освіту.
Статтею 4 Закону №1841-ІІІ визначено, що позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту», цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
Відповідно до частин 3, 4 ст.12 Закону №1841-ІІІпозашкільні навчальні заклади можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання), спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів інвалідів, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту.
Позашкільні навчальні заклади можуть бути комплексними та профільними.
Комплексні позашкільні навчальні заклади організовують роботу з вихованцями, учнями і слухачами за різними напрямами позашкільної освіти (художньо-естетичним, туристсько-краєзнавчим, еколого-натуралістичним, науково-технічним, дослідницько-експериментальним, фізкультурно-спортивним або спортивним, військово-патріотичним, бібліотечно-бібліографічним, соціально-реабілітаційним, оздоровчим, гуманітарним). До комплексних позашкільних навчальних закладів належать палаци, будинки дітей та юнацтва, центри дитячої та юнацької творчості.
Профільні позашкільні навчальні заклади організовують роботу за певним напрямом позашкільної діяльності. До профільних позашкільних навчальних закладів належать центри, клуби туристсько-краєзнавчої, науково-технічної, еколого-натуралістичної, спортивно-оздоровчої, художньо-естетичної творчості, військово-патріотичного спрямування, станції юних туристів, натуралістів, техніків, школи мистецтв, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, дитячо-юнацькі спортивні школи, оздоровчі заклади, туристські бази.
Педагогічним працівником закладу позашкільної освіти повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має вищу педагогічну або іншу фахову освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в закладах позашкільної освіти.
Відповідно до ч.4 ст.21 Закону №1841-ІІІ педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Пунктом 5 ст. 12 Закону №1841-ІІІ визначено, що перелік типів закладів позашкільної освіти затверджується Кабінетом Міністрів України.
Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2011 року № 433 (надалі також - Перелік № 433).
Відповідно до п.6 Переліку № 433 до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).
Згідно із ч.2 ст.21 Закону №1841-ІІІ перелік посад педагогічних працівників системи позашкільної освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 року № 963, до посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, директор позашкільного навчального закладу, заступники директора позашкільного навчального закладу, вчителі, викладачі всіх спеціальностей, концертмейстер, акомпаніатор у позашкільних закладах; до посад науково-педагогічних працівників, в тому числі, викладачі та концертмейстери.
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року по справі № 876/5312/17, а також у постанові від 13 лютого 2019 року по справі №233/4308/17, встановила наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень ст.46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.
З огляду на вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що викладач школи мистецтв є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи на посаді викладача в школі мистецтв повинен зараховуватися до пільгового стажу у розумінні п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.
Суд враховує наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду та не вбачає підстав для відступлення від зазначеної правової позиції.
Статтю 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно із ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно із записами в трудовій книжці ОСОБА_1 працювала:
з 28.08.1980 по 02.09.1994 на посаді викладача класу фортепіано згідно направлення Київського обласного управління культури в Макарівській дитячій музичній школі;
з 01.09.1994 по 10.08.2020 на посаді педагога класу фортепіано в Дитячій музичній школі №7.
В свою чергу, стаж роботи позивача у закладі позашкільної роботи, до якого, зокрема, належить школа мистецтв та музична школа, має зараховуватись до педагогічного стажу, з огляду на викладені вище норми права та правову позицію Великої палати Верховного суду викладену у постанові від 30.01.2019 по справі №876/5312/17 та у постанові від 13.02.2019 по справі №233/4308/17 .
За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що період роботи позивача на посадах викладача та педагога класу фортепіано з 1980 по 2020 роки має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п.«е» ст.55 Закону № 1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України питання щодо призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення (яка не підлягає оподаткуванню), на підставі п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону, працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і має страховий стаж більш, ніж 30 років на таких посадах.
Отже, в силу приписів п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 має право на грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день її призначення.
За наведених обставин суд прийшов до висновку, що рішення оформлене листом ГУ ПФУ в м.Києві, листом від 14.12.2020 року № 28298-2944/Ш-02/8-2600/20 «Про розгляд звернення» щодо відмови виплатити грошову допомогу в розмірі 10 місячних пенсій ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, а порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача зарахувати періоди роботи з 28.08.1980 по 02.09.1994; з 01.09.1994 по 10.08.2020 до спеціального (педагогічного) стажу та зобов'язання відповідача призначити і виплатити грошову допомогу ОСОБА_1 у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення (яка не підлягає оподаткуванню), на підставі п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно положень ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 78, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення оформлене листом Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 14.12.2020 №28298-2944/Ш-02/8-2600/20 «Про розгляд звернення» щодо відмови виплатити грошову допомогу в розмірі 10 місячних пенсій ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві провести нарахування та виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням періодів роботи ОСОБА_1 на посаді викладача класу фортепіано в Макарівській дитячій школі мистецтв, з 28.08.1980 по 02.09.1994 та з 03.09.1994 по 30.12.2020 на посаді педагога класу фортепіано в Дитячій музичній школі №7, до спеціального педагогічного стажу, який дає право на отримання пенсії за вислугу років.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, код за ЄДРПОУ 42098368)
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Смолій