ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 липня 2021 року м. Київ № 640/25177/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (надалі також - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:
- визнати незаконною та скасувати постанову про накладення штрафу від 01.10.2020 в сумі 1 700 грн. в рамках виконавчого провадження №63099063, складену заступником начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Дардою І.М.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.10.2020 позовну заяву залишено без руху, на виконання вимог якої позивачем виправлено недоліки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Мотивуючи позовні вимоги зазначає, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03.03.2020 по справі №755/20283/19 про заборону вчинення перешкод у спілкуванні батька з дитиною та встановлено нового графіка спілкування та участі батька у вихованні дитини прийнято наступне: визначити ОСОБА_2 спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення наступного графіку зустрічей батька з дитиною: щовівторка та щочетверга з 9-00 години до 12-00 години, першої та третьої суботи місяця з 18-30 години до 20-30 години, другої та четвертої неділі місяця з 10-00 години до 13-00 години. Зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах визначеного за рішенням суду графіку спілкування батька з дитиною.
На виконання зазначеного рішення суду видано виконавчий лист №755/20283/19 від 18.08.2020 та відкрито виконавче провадження від 22.09.2020 №63099063 заступником начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Дардою І.М.
Також зазначає, що оскільки судом не було визначено місце проведення зустрічей за відповідним графіком, відповідач постановою від 30.09.2020 визначив місце побачення стягувача з дитиною, а саме по АДРЕСА_1 , за адресою проживання позивача з дитиною.
Під час побачення стягувача з дитиною, за встановленим графіком 01.10.2020, була присутня державний виконавець (відповідач), яка склала акт, в якому зафіксовано, що побачення не відбулося і рішення суду з боку позивача не виконується. В подальшому, за невиконання рішення суду накладено на позивача штраф у розмірі 1700 грн. та винесено постанову про накладення штрафу від 01.10.2020 ВП№63099063. На думку позивача, відповідачем не прийнято до уваги емоційний стан дитини і її небажання зустрічатися із третьою особою є її волевиявлення.
За таких обставин, висновки відповідача, на підставі яких виносилась оскаржувана постанова, складена з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", тому за будь-яких обставин не можуть слугувати належним доказом факту невиконання судового рішення.
Відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не надано, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами з урахуванням ст. 126 КАС України, відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03.03.2020 по справі №755/20283/19 про заборону вчинення перешкод у спілкуванні батька з дитиною та встановлено новий графік спілкування та участі батька у вихованні дитини прийнято наступне: визначити ОСОБА_2 спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення наступного графіку зустрічей батька з дитиною: щовівторка та щочетверга з 9-00 години до 12-00 години, першої та третьої суботи місяця з 18-30 години до 20-30 години, другої та четвертої неділі місяця з 10-00 години до 13-00 години. Зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах визначеного за рішенням суду графіку спілкування батька з дитиною.
На виконання зазначеного рішення суду видано виконавчий лист №755/20283/19 від 18.08.2020 та відкрито виконавче провадження від 22.09.2020 №63099063 заступником начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Дардою І.М.
Крім того, постановою заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Дардою І.М. від 22.09.2020 визначено місце побачення стягувача з дитиною, а саме по АДРЕСА_1 , за адресою проживання позивача з дитиною.
Після побачення стягувача з дитиною постановою заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Дардою І.М. від 01.10.2020 накладено на позивача штраф у розмірі 1700 грн. за невиконання рішення суду та зобов'язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність.
На думку позивача, остання не перешкоджала побаченню стягувача з дитиною, а висновки відповідача, на підставі яких виносилась оскаржувана постанова, складена з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", тому за будь-яких обставин не можуть слугувати належним доказом факту невиконання судового рішення.
Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу від 01.10.2020, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
В площині питання здійснених ДВС виконавчих дій, зокрема прийняття оскаржуваної постанови, суд зазначає, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, для встановлення обставин протиправності спірної постанови, необхідним є перевірка її судом на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.
Суд акцентує, що згідно частини шостої статті 26 Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Відповідно до частини другої статті 63 Закону, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною встановлено статтею 641 Закону.
У відповідності до зазначеної статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що "повторним невиконанням судового рішення" у розумінні ст. 641 Закону є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.
Аналогічна правова позиція була також викладена у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 по справі № 640/15888/19, від 20.09.2019 по справі № 640/10611/19, від 26.11.2019 по справі № 640/3732/19, від 29.10.2019 по справі № 640/14672/19.
Згідно п.п. 5 - 9 розд. IX Інструкції, якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Сторона виконавчого провадження у разі неможливості з'явитися на призначений час письмово повідомляє про це державного виконавця шляхом подання заяви (клопотання), в якій (якому) зазначає про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною.
Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.
Якщо сторона виконавчого провадження не з'явилася у визначений у виклиці час до державного виконавця та письмово не повідомила державного виконавця про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною, державний виконавець визначає час та (або) місце такого побачення без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження.
При виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.
За наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32 Закону.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 641 Закону.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 641 Закону.
При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 641 Закону.
Так, предметом спору у даній справі є постанова заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Дарди І.М. від 01.10.2020 про накладення на позивача штрафу у розмірі 1700 грн. за невиконання без поважних причин рішення Дніпровського районного суду м. Києва у справі №755/20283/19 про зобов'язання не чинити перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Підставою для винесення зазначеної постанови слугував акт державного виконавця від 01.10.2020 року про невиконання позивачем рішення суду.
Безпосередньо Акт від 01.10.2020, на який посилається позивач у позовній заяві, матеріали справи не містять, але зі слів позивача - остання не чинила перешкод у побаченні з дитиною. Постановою державного виконавця про накладення штрафу встановлено, що згідно акта від 01.10.2020 рішення суду не виконано. Зобов'язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність.
Згідно частини першої статті 75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Одночасно частиною другою вказаної статті Закону передбачено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З аналізу положення статті 75 Закону випливає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Така відповідальність за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 821/1568/16.
Отже, державний виконавець зобов'язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.
Поважними в розумінні Закону можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 127/3770/17.
Згідно з приписами частин другої та третьої статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відтак, забезпечення виконання малолітньою особою певних дій, вчинення яких є обов'язковим за законодавчо встановленими приписами (наприклад відвідування закладів освіти чи охорони здоров'я), в тому числі поза бажанням малолітньої особи, покладено на її батьків.
Таким чином, обов'язком позивача, як боржника за виконавчим провадженням, є забезпечення можливості спілкування протягом певного, визначеного судом, проміжку часу.
Водночас, виконання даного рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися, оскільки обов'язком позивача є перебування дитини у певному місці протягом певного часу, натомість, забезпечення спілкування до кола обов'язків позивачки не віднесено.
Крім того, в даному випадку виконання вимог державного виконавця полягає в утриманні позивача від вчинення перешкод ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 .
При цьому, місцем виконання рішення суду є офіційно визначене місце проживання дитини та позивачки, погоджене, в якості місця виконання рішення суду, учасниками виконавчого провадження.
Суд зазначає, що доказів належного виконання судового рішення в повному обсязі позивачем не надано.
За ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).
У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 14.11.2019 (справа № 826/2966/16).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, необґрунтованими, за висновками суду, є доводи позивача про порушення відповідачем норм ст.ст.63, 641 Закону, що, відповідно, свідчить прийняття ДВС спірної постанови у відповідності до приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.139, 244-250, 255, 262, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (02094, м.Київ, вул.Краківська, 20, код ЄДРПОУ 35011660), третя особа ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.В. Смолій