ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 червня 2021 року м. Київ № 640/6564/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної податкової служби України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення від 16.02.2021 року, в частині стягнення виконавчого збору, -
Державна податкова служба України (далі - позивач, ДПС України) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, ВП ВР Департаменту ДВС Мінюсту), в якій просив скасувати постанову від 16.02.2021 у ВП № 64519967 в частині стягнення виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
На підставі виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду №810/881/17 виданого 13.10.2020 року, ВП ВР Департаменту ДВС Мінюсту відкрито виконавче провадження № 64519967 та визначено суму виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн., що підлягає стягнення з боржника.
Позивач зазначає, що постанова відповідача в частині стягнення виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідно Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом, таким чином позивач вважає прийнято в порушення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №640/6564/21, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), призначено судове засідання на 29 квітня 2021 року, витребувано у відповідача завірені матеріали виконавчого провадження № 64519967.
29 квітня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заява та витребувані судом матеріали виконавчого провадження № 64519967.
У відзиві відповідач наголошує на тому, що діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений законом, а саме, відкривши виконавче провадження вирішено питання про стягнення виконавчого збору відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».
У призначене судове засідання на 29.04.2021 року прибули представники позивача та відповідача, з метою ознайомлення позивача з відзивом на позовну заяву, розгляд справи відкладено на 25.05.2021 року.
25 травня 2021 року у призначене судове засідання прибули представники позивача та відповідача. Заслухавши пояснення сторін, розглянувши клопотання позивача про зупинення провадження у цій справі, суд ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Київським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №810/881/17 від 13.10.2020 року.
В подальшому ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 року у справі №810/881/17, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа поновлено та визначено обчислення з 22.01.2021 року.
Також ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 року у справі №810/881/17, замінено боржника у виконавчому листі, виданому Київським окружним адміністративним судом 13.10.2020 року у справі №810/881/17, який передбачає заходи примусового виконання: «Визнати протиправним та скасувати рішення Ірпінського відділення Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 27.01.2017 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ФГ Ількон», а саме: Ірпінське відділення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, правонаступником - Державною податковою службою України (код за ЄДРПОУ 43005393, адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа. 8).
За таких обставин ВП ВР Департаменту ДВС Мінюсту відкрито виконавче провадження № 64519967 з одночасним визначенням суми виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн., що підлягає стягнення з боржника.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).
У силу п. 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
При цьому, у силу ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.
З аналізу викладених законодавчих положень вбачається, що за загальним правилом виконавець зобов'язаний у разі надходження до нього виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження. Разом з тим, виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання лише у випадках, чітко передбачених положеннями ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», перелік яких є вичерпним.
При цьому, стаття 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
В свою чергу, з матеріалів виконавчого провадження судом встановлено, що органом виконавчої служби на момент відкриття виконавчого провадження було вирішено питання про стягнення виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн.
Відповідно до частини 9 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Тобто, норми Закону України «Про виконавче провадження» не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов'язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Більше того, на це вказує і та обставина, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у певному розмірі, а не від суми, яка є фактично стягнутою в межах виконавчого провадження.
Суд зауважує, що правова позиція щодо застосування статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» викладена в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року по справі № 420/1373/19, від 20 листопада 2019 року по справі №480/1558/19, згідно якої фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд зазначає, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Відтак, суд зазначає, що станом на дату винесення оскаржуваної постанови, відповідно до норм законодавства чинного на відповідний момент, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи, що підлягає примусовому стягненню, внаслідок чого доводи позивача про те, що виконавчий збір стягується залежно від фактично стягнутої суми є безпідставними.
З огляду на обставини справи, яка розглядається, і характер спірних правовідносин, релевантними для врахування при вирішенні цієї справи згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є постанови Верховного Суду від 28 квітня 2020 року № 520/9144/18, від 28 жовтня 2020 № 640/21075/19 винесені у справах у подібних правовідносинах.
У свою чергу суд звертає увагу, що у вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку про застосування до правовідносин щодо винесення державним виконавцем постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, прийнятої після 28 серпня 2018 року, саме приписів статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому визнано необґрунтованими доводи скаржників про те, що обов'язковою умовою стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження є саме фактичне примусове стягнення суми коштів, оскільки позивач посилається на правові норми Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, яка була чинною до внесення змін.
Під час розгляду судом даної справи, позивачем не було зазначено, а судом не встановлено підстав, передбачених частиною 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», за яких виконавчий збір не стягується, а саме: 1) за виконавчими документа-ми про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи обставини справи, їх правове регулювання та висновки Верховного Суду у справах у подібних правовідносинах, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваної постанови, яка прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, з урахуванням обставин, що мають значення для її прийняття.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч.1, 2 ст. 76 КАС України).
Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Відтак, виходячи з викладеного вище в сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач вирішуючи питання про стягнення виконавчого збору при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження № 64519967, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, у зв'язку з чим на переконання суду відсутні будь-які підстави для задоволення позовних вимог адміністративного позову позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні позову, то судовий збір стягненню з відповідача на користь позивача не підлягає.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -
Відмовити в задоволенні позову Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001,м. Київ, вул. Грушевського, 13, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправним та скасування рішення від 16.02.2021 року, в частині стягнення виконавчого збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII).
Суддя В.І. Келеберда