ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
22 червня 2021 року 14:02 № 640/6175/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
третя особа Київський міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_2 ,
від відповідача - Примак А.А.,
від третьої особи - не з'явився
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просить: визнати неправомірними дії Міністерства оборони України, щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги; зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити мені, ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб відповідно до вимог пункту “а” частини першої статті 16-2 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (у редакції, що діяла на момент смерті ОСОБА_4 ) та постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року у редакції, що діяла на момент смерті її, позивача, чоловіка ОСОБА_4 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що вона має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту “а” частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Проте, всупереч вимогам Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, у редакції, що діяла на момент смерті її, позивача, чоловіка ОСОБА_4 , відповідачем відмовлено у призначенні та виплати такої одноразової грошової допомоги.
Також позивач вказує, що Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців» від 06 вересня 2018 року №2522-VIII набрав законної сили 13 жовтня 2018 року та не може застосовуватись до осіб, які були звільнені з військової служби до вказаної дати.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що статтею 16 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, яка діяла на час смерті ОСОБА_4 , передбачалась можливості отримання одноразової допомоги у разі смерті особи, звільненої з військової служби протягом року після її звільнення.
З огляду на те, що ОСОБА_4 звільнено з військової служби 21 вересня 1992 року, при прийнятті рішення про відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у разі смерті особи, звільненої з військової служби, відповідач діяв відповідно до Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців» від 06 вересня 2018 року №2522-VIII.
У відповіді на відзив позивач наголошує, що обмеження виплати одноразової грошової допомоги річним строком не може застосовуватись до військовослужбовців, звільнених з військової служби до набрання чинності вказаної норми Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців» від 06 вересня 2018 року №2522-VIII.
Третя особа у письмових поясненнях щодо позову також заперечувала проти задоволення позовних вимог та зазначила, що Київським міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки направлено до Департаменту фінансів Міністерства оборони України документи з висновком, що позивач не має право на одержання зазначеної одноразової грошової допомоги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 25 травня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.
Третя особа явку представника в судове засідання не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про час, дату та місце судового розгляду справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, які з'явились в судове засідання, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_4 чоловік ОСОБА_1 21 серпня 1992 року звільнений з військової служби у військовому званні підполковник.
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0422121 ОСОБА_4 з 12 січня 2015 року встановлено ІІ групу інвалідності, захворювання зв'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 12 березня 2019 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм №746 від 25 березня 2019 року захворювання ОСОБА_4 , що послужило причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 - захворювання і причина смерті, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивач звернулась до Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки про направлення документів до Міністерства оборони України для призначення та виплати їй одноразової грошової допомоги.
Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03 грудня 2020 року №157 позивачу відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги, з огляду на те, що смерть ОСОБА_4 настала понад річний термін після звільнення з військової служби.
Незгода позивача із вказаним вище рішенням зумовила звернення до суду з даним позовом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ).
Статтею 41 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2011-ХІІ).
Питання одноразової грошової допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві урегульоване нормами статті 16 цього Закону.
Так, відповідно до частини 1 статті 16 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктами 1, 2 частини 2 цієї статті Закону №2011-ХІІ (в редакції чинній станом на час прийняття оскаржуваного рішення) визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
Відповідно до частини 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
З огляду на те, що смерть ОСОБА_4 настала в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги, якщо смерть особи, звільненої з військової служби настала після спливу річного строку з моменту звільнення такої особи з військової служби, суд дійшов висновку, що рішення Міністерства оборони України оформлене протоколом №746 від 25 березня 2019 року відповідає названим вище нормам законодавства.
Правомірність відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, оформленої протоколом 746 від 25 березня 2019 року, прямо вказує на відсутність правових підстав для зобов'язання Міністерство з оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності свого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко
Повний текст рішення виготовлено 30 червня 2021 року.