ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 червня 2021 року м. Київ № 640/20282/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку (спрощеного) письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач), у якій просить суд:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в частині з більшого заробітку, з урахуванням заробітної плати а саме за період з жовтня 1954 року по вересень 1959 року згідно поданих ОСОБА_1 08.01.2019 відповідної заяви про призначення/перерахунок пенсії встановленого зразка та довідки про заробітну плату для обчислення пенсії №45 від 09.07.2018.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ОСОБА_1 має право на перерахунок пенсії по втраті годувальника із врахуванням заробітної плати померлого годувальника за періоди роботи з 1954 року по 1959 рік, однак відповідачем протиправно відмовлено у такому перерахунку з підстав недоцільності, оскільки розмір пенсії буде зменшено. Таким чином, позивач вважає дії відповідача такими, що порушують її право на пенсійне забезпечення, оскільки Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві не надало розрахунків пенсії після умовного перерахунку, які б підтверджували зменшення розміру пенсії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2020 відкрито провадження у адміністративній справі, встановлено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
27.10.2020 відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Крім того, 27.10.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка не приймається судом до уваги на підставі частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
04.11.2020 до суду від Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві надійшли уточнення до відзиву разом із копією пенсійної справи ОСОБА_1 .
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
08.01.2019 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з відповідною заявою про перерахунок пенсії по втраті годувальника, до якої були додані копія довідки про підтвердження трудового стажу № 310 від 08.06.2018 та копія довідки про заробітну плату для обчислення пенсії від 09.07.2018 № 45.
Листом від 17.09.2019 № 204778/02/П-4375/3 відповідачем надано відповідь на заяву ОСОБА_1 , за змістом якого останній було відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії на бажаних для позивача умовах. Також відповідач зазначає, що даний перерахунок пенсії є недоцільним, оскільки при проведенні перерахунку зменшується індивідуальний коефіцієнт заробітної плати, що призводить до зменшення розміру пенсії.
Не погоджуючись з такими діями Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, позивач звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із даним адміністративним позовом.
Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з такого.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010 зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
При цьому, Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано.
Згідно зі статтею 40 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1058-IV) для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 01.07.2000. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу, починаючи з 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Тобто за бажанням пенсіонера, у разі доцільності, пенсія може обчислюватися в тому числі з урахуванням заробітку за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд незалежно від перерв до 1 липня 2000 року.
При цьому, у разі надання особою заяви на призначення (перерахунок) пенсії із наданням довідки за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд незалежно від перерв до 01.07.2000, зазначена довідка може бути врахована для призначення (перерахунку) розміру пенсії тільки після обов'язкового підтвердження первинними документами, на підставі яких було видано зазначену довідку.
Правління Пенсійного фонду України постановою від 25.11.2005 № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердило Порядок № 22-1, який регулює питання подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV.
Підпунктом 3 пункту 2.1 Порядку № 22-1 встановлено, що за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 1).
Пунктом 2.10 Порядку № 22-1 передбачено, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
Чинним законодавством, яким врегульовано порядок ведення бухгалтерського обліку визначено, що первинним документом для фіксування господарської операції з нарахування заробітної плати є розрахункова відомість, а для фіксування операції з виплати заробітної плати у готівковій формі - платіжна відомість (відомість на виплату грошей або видаткова відомість). Вони є підставою для бухгалтерського обліку відповідних операцій - нарахування та виплати заробітної плати (частина перша статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Особовий рахунок використовується для акумуляції інформації про заробітну плату кожного працівника установи. На підставі первинних документів з обліку виробітку та виконаних робіт, відпрацьованого часу і вищевказаних документів на різні види виплат дані щодо кожного працівника фіксуються щомісячно в його особовому рахунку. Окрім зазначеної інформації в особовому рахунку здійснюється фіксація утримань, відрахувань та внесків із заробітної плати. В особовому рахунку також відмічається сума заборгованості працівників установи. В особовий рахунок вноситься інформація про відпустки та переміщення працівника. Особовий рахунок має характер накопичувального реєстру і відкривається на рік. На підставі даних минулого місяця, що внесені в особовий рахунок, та даних первинного обліку поточного місяця формується розрахунково-платіжна відомість.
Як вбачається з матеріалів справи, довідка Філії «Дарницький вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 08.06.2018 № 310 про заробітну плату ОСОБА_2 , видана на підставі платіжних відомостей, що свідчить про її відповідність вимогам Порядку № 22-1.
Зазначена позиція суду грунтується на висновках, викладених Верховним Судом у постанові від 24.03.2020 у справі № 280/1411/16-а.
Як вже зазначалось, відповідач у листі від 17.09.2019 № 204778/02/П-4375/3 зазначає на недоцільність перерахунку пенсії позивача, оскільки при проведенні перерахунку зменшується індивідуальний коефіцієнт заробітної плати, що призводить до зменшення розміру пенсії.
У даному випадку суд погоджується з позицією позивача, що відповідачем взагалі не надано жодного доказу щодо недоцільності перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Крім того, відповідачем також не доведена така недоцільність як у відзиві на позовну заяву, так і в уточненнях до відзиву.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необгрунтованість відмови відповідача щодо проведення перерахунку пенсії по втраті годувальника на підставі наданих ОСОБА_1 документів, а саме на підставі довідки Філії «Дарницький вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 08.06.2018 № 310.
На думку суду, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Натомість, оскільки прийняття рішення про призначення/перерахунок пенсії є дискреційним повноваженням та обов'язком органів Пенсійного фонду, та ураховуючи ту обставину, що відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача без належного обґрунтування та розрахунків, не розглядав наявність/відсутність інших підстав для перерахунку пенсії позивачу, суд позбавлений можливості встановити чи виконав відповідач всі приписи законодавства для його прийняття.
За таких обставин вимога позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати пенсію ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати померлого годувальника за період з жовтня 1954 року по вересень 1959 року є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу та не підлягає задоволенню.
У свою чергу, приписи частини другої статті 5 КАС України передбачають, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, з огляду на що, суд вважає за необхідне для повного захисту прав позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача про перерахунок пенсії, яка зареєстрована 30.08.2019 вх.№ К-4375/3, з усіма доданими до неї документами та з урахуванням висновків суду у даній справі.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , оформленої листом від 17.09.2019 № 204778/02/П-4375/3.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , яка зареєстрована 30.08.2019 вх.№ К-4375/3, та додані до неї документи про перерахунок пенсії з урахуванням висновків суду у даній справі.
4. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 384,20 грн сплаченого судового збору.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.М. Клименчук
Суддя Н.М. Клименчук