ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 червня 2021 року м. Київ № 640/19755/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доОфісу Генерального прокурора
провизнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити дії,
присутні у судовому засіданні представники сторін:позивач - ОСОБА_1 , відповідача - Куліба О.А.,
(у судовому засіданні 24.06.2021, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Офісу Генерального прокурора (адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код - 00043051) (надалі - відповідач або ГУ ПФУ в м. Києві), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора № 1779ц від 21 липня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління правозахисної діяльності у сферах екології та земельних відносин Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з неподанням у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення в Офіс Генерального прокурора та намір у зв'язку з цим пройти атестацію;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління правозахисної діяльності у сферах екології та земельних відносин Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та органах прокуратури України.
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 липня 2020 року і до дня фактичного поновлення на посаді публічної служби в органах прокуратури України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/19755/20, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
28.10.2020 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява позивач про уточнення позовних вимог шляхом доповнення пункту 3 позовної заяви, а саме:
«Поновити ОСОБА_1 в Офісі генерального прокурора на рівнозначній посаді …».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2021 замінено Генеральну прокуратуру України на Офіс Генерального прокурора у зв'язку зі зміною назви; здійснено вихід із спрощеного провадження; постановлено здійснювати розгляд адміністративної справи № 640/19755/20 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання по справі на 29.04.2021 о 14:30 год.
Судом прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.06.2021.
03.06.2021 судом оголошено перерву на 24.06.2021.
24.06.2021 представники сторін були присутні, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
В якості підстав позову позивач зазначає, що рішення Генерального прокурора про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури є протиправним, вчиненим з порушенням окремих конституційних прав, а наказ від 21 липня 2020 року № 1779ц - незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Позивач зазначає, що підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», не існувало, зокрема, не відбулося реорганізації, ліквідації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Позивач переконаний, що звільнення прокурора у зв'язку з неподанням у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв'язку з цим пройти атестацію не передбачено Законом України «Про прокуратуру», а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ. Відтак, на думку позивача, Генеральний прокурор мав повноваження звільнити його з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», але не на підставі «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 113-ІХ.
Відповідачем надано відзив, у якому вказано не безпідставність, необґрунтованість позовних вимог, що виключає можливість їх задоволення. Відповідач зазначив, що подана ОСОБА_1 заява після поновлення на посаді 04.06.2020 № 108325-20 від 11.06.2020 не відповідає установленій формі відповідно до вимог Закону № 113-ІХ та Порядку № 221. Таким чином, Департаментом кадрової роботи та державної служби скеровано лист голові кадрової комісії Офісу Генерального прокурора Мамедову Г.Ю. лист щодо розгляду питання про можливість включення до графіку проходження атестації ОСОБА_1 . За результатами розгляду листа позивача комісією надано відповідь, що відповідний лист не відповідає встановленій формі, а відтак підстави для включення до графіку атестації відсутні. Наведене стало підставою для прийняття Генеральним прокурором наказу про звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 9, п. 2 ч. 2 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру».
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом Генерального прокурора Венедіктової І.В. від 29.05.2021 № 1395ц ОСОБА_1 поновлено на підставі рішення суду у справі № 826/17807/14 поновлено на посаді начальника управління правозахисної діяльності у сферах екології та земельних відносин Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.
Зазначеним наказом скасовано наказ Генерального прокурора України Яреми В.Г. від 23.10.2014 № 2502-ц про звільнення ОСОБА_1 з вищевказаної посади на підставі пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України.
04.06.2020 на ім'я Генерального прокурора Венедіктової І.В. ОСОБА_1 складено заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
У заяві вказано про системне недотримання приписів Конституції України при затвердженні Порядку № 221 зі змінами від 04.02.2020 згідно з наказом Генерального прокурора № 65 «Про внесення змін до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженої наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221», тексту типової заяви про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, що унеможливлює їх подальше застосування, оскільки може призвести до порушення конституційних прав прокурорів, зокрема і ОСОБА_1 .
На вказану заяву (вх. № 108325-20 від 11.06.2020) Заступником начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Мартем'яновим Р. надано відповідь листом від 06.07.2020 № 07-23405-19 (вих. № 07/1/1-60387ВИХ-20 від 03.07.2020), у якому зазначено, що подана ОСОБА_1 заява про переведення до Офісу Генерального прокурора не відповідає встановленим Порядком № 221 формі та змісту, про це повідомлено Генерального прокурора і копію заяви спрямовано до кадрової Комісії для вирішення питання щодо можливості включення заявника до графіку проходження атестації.
Кадровою комісією розглянуто питання щодо можливості включення до графіку проходження атестації окремих осіб, яких поновлено на посадах у Генеральній прокуратурі України за рішенням судів та направлено на ім'я Виконуючого обов'язки начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Кондратенка О.О. листа № 17/1/1-1010ВН-20 від 08.07.2020, у якому вказано, що заява ОСОБА_1 установленій формі не відповідає, підстав для розгляду кадровою комісією питання щодо включення вказаних осіб до графіку атестації не вбачається.
Наказом Генерального прокурора Венедіктової І.В. від 21.07.2020 № 1779ц ОСОБА_1 звільнено з 23.07.2020 із займаної посади начальника управління правозахисної діяльності у сферах екології та земельних відносин Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з неподанням у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Не погоджуючись з прийнятим наказом про звільнення, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.14 ст.92 та ст. 131-1 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон № 1697-VII).
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена п. 1 ч. 1 ст. 16 Закону № 1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
При цьому, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (ч. 3 ст. 16 Закону № 1697-VII).
Приписами п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження (ч. 5 ст. 51 Закону № 1697-VII).
25.09.2019 набрав чинності Закон № 113-ІХ, п.п. 6 та 7 Прикінцевих і перехідних положень якого визначено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (п. 9 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ).
Прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації (п. 10 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ).
На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 затверджено Порядок № 221.
Згідно з п. 1 розділу І Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур (п. 2 розділу І Порядку № 221).
Відповідно до п. 8 розділу І Порядку № 221, за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку (п. 9 розділу І Порядку № 221).
У силу п. 10 розділу І Порядку № 221, заява підписується прокурором особисто.
У додатку 2 до Порядку № 221 встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію та наведено зміст такої заяви, а саме:
«На підставі пункту 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) прошу перевести мене на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора і для цього допустити до проходження атестації.
З умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора (далі - Порядок), ознайомлений (ознайомлена) та погоджуюся.
Зокрема, підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, мене буде звільнено з посади прокурора.
Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (в тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню.
Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності.
(дата) (підпис)».
Приписами п.п. 1-5 розділу ІІ Порядку № 221 визначено, що після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п'ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).
У той же час, згідно з п. 19 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».
З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що наведеними спеціальними правовими нормами визначено чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора у зв'язку з реформуванням органів прокуратури.
Дана процедура передбачає необхідність подання прокурором відповідної заяви за формою, затвердженою вищевказаними правовими нормами, про намір пройти атестацію у зв'язку з реформуванням органів прокуратури. Разом з тим, наведеними законодавчими положеннями передбачено, що неподання такої заяви є підставою для звільнення прокурора, незалежно від його перебування на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні.
Разом з тим, зі змісту п. 10 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ та п. 9 Порядку №221 вбачається, що заява про переведення має містити у собі такі відомості: про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 200/13482/19-а.
Суд відмічає, що зразок заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, наявний у додатку 2 до Порядку № 221, має чітко визначений текст, довільне доповнення або розширення якого заявником не допускається.
Натомість, ОСОБА_1 у відповідній заяві окрім тексту, передбаченого у формі заяви Порядку № 221, вказав додатково п'ять підстав та висновок щодо порушення його конституційних прав внаслідок проведення процедури атестації.
Таким чином, заява позивача від 04.06.2020 містить суперечливі положення, що є взаємовиключними з урахуванням діючого законодавства та нормативно визначеної процедури атестації прокурорів, а саме:
1) згоду на переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора і для цього допустити до проходження атестації на підставі пункту 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»;
2) вимогу про переведення в Офіс Генерального прокурора на підставі норм статей 3,8, 19, 22, 24, 43 та статті 131-1 Конституції України, керуючись частиною 1 статті 2, статтями 2-1, 5-1, 22, 32 Кодексу законів про працю.
Таким чином, суд погоджується з твердженням відповідача, що позивачем не було подано заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора за формою, визначеною чинним законодавством. Як наслідок, законодавчо мотивовані підстави для проведення атестування позивача та для переведення його до Офісу Генерального прокурора були відсутні.
Аргумент позивача щодо не настання події, з якою пов'язано застосування п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», колегія суддів оцінює критично, оскільки саме здійснення відповідного реформування законодавцем визначено як підставу для запровадження вищевказаних атестаційних процедур з переведення працівників та, взагалі, вирішення питання щодо можливості подальшого використання їх на службі.
Згідно з пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із підстав, наприклад рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
З аналізу наведеної норми вбачається, що Закон № 113-IX пов'язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не з рішеннями про ліквідацію чи реорганізації органу прокуратури або про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а насамперед з процедурою проходження прокурорами атестації як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію Законом № 113-IX з дня набрання ним чинності.
При цьому, колегія суддів наголошує, що норми Закону № 1697-VII та Закону № 113-ІХ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України. Разом з цим, положення Закону № 113-ІХ на день ухвалення рішення у вказаній справі є чинними та неконституційними, у встановленому законом порядку, не визнавались.
Також, згідно з пунктом 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».
З наведеної норми слідує, що початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур законодавець поставив у залежність від прийняття Генеральним прокурором рішення стосовно початку роботи відповідного органу прокуратури, а не від прийняття рішення про ліквідацію чи реорганізацію Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, скорочення кількості прокурорів відповідного органу прокуратури.
Наказом Генерального прокурора України від 23.12.2019 № 351 «Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора» відповідно до пункту 4 розділу II «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 N 113-IX, визначено днем початку роботи Офісу Генерального прокурора - 2 січня 2020 року.
В той же час відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
З наведених норм вбачається, що застосування відповідачем підпункту 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX на момент звільнення позивача не потребувало наявності рішення Генерального прокурора стосовно початку роботи Офісу Генерального прокурора.
Таким чином, підсумовуючи викладене, з урахуванням того, що юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", є неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ Генерального прокурора № 1779ц від 21.07.2020 виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.
Вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку є похідними, у зв'язку з чим підстави для їх задоволення відсутні.
Таким чином, підстави для задоволення позовних вимог в цілому за наведених у позові обгартувань та з урахуванням встановлених судом обставин у справі відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).
На думку суду, відповідачем доведено правомірність прийнятих ним рішень та дотримання вимог щодо процедури атестації прокурорів.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача судового збору у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні позову б/н від 20.08.2020, з урахуванням заяви б/н від 24.10.2020 «Про уточнення позовних вимог» ОСОБА_2 - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст рішення складено 30.06.2021.
Суддя К.С. Пащенко