Рішення від 14.06.2021 по справі 640/1845/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 року місто Київ №640/1845/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Лук'янець Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом до про Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Елеваторна Компанія" Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267), Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011) визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень, рішення за результатами розгляду скарги,

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 14 червня 2021 проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Елеваторна Компанія" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267), Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011), в якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 14.11.2018 №00014301402, №00014281402, №00014321402, №00014291402, №00014311402, рішення Державної фіскальної служби України про розгляд скарги від 21.01.2019 № 2895/6/99-99-11-04-01-25.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що останній дійсно мав фінансово - господарські взаємовідносини з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобалхілл" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сорвел Інвест", які мали реальний характер та відповідно до яких надавались послуги складського зберігання зерна, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства. Також позивачем наголошено на тому, що контролюючим органом не встановлено та не підтверджено жодним доказом факту дарування зерна позивачу та/або його наступного продажу третім особам.

Позивач пояснив, що наявність або відсутність певних основних засобів очікуваної відповідачем кількості працівників у контрагентів позивача не може свідчити про безтоварність здійснених операцій між учасникми податкових правовідносин чи спричиняти негативні податкові наслідки для позивача. Також позивач зазначив про те, що він був створений шляхом виділу майна, статутного капіталу, прав та обов'язків з іншої юридичної особи ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" та на момент виділу майна, в тому числі активів на загальну суму 85 361 738,56 грн. позивача не існувало як окремої юридичної особи та він не міг вступити у господарські відносини та отримати майно на безоплатній основі, у той час, як виділ та передача вказаного майна були одним з етапів створення позивача, що підтверджується протоколом загальних зборів позивача від 31.03.2014 № 103.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2019 (суддя Огурцов О.П.) адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Елеваторна Компанія" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, рішення за результатами розгляду скарги - задоволено частково. Суд вирішив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 14.11.2018 № 00014321402 на суму 189 054, 00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Елеваторна Компанія" задоволено. Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2019 скасовано та ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Елеваторна Компанія" задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 14.11.2018: № 00014301402, № 00014281402, № 00014321402, № 00014291402, № 00014311402, рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги № 2895/6/99-99-11-04-01-25 від 21.01.2019.

Постановою Верховного Суду від 30.09.2020 касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві задоволено частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 скасовано. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 14 листопада 2018 року № 00014321402 щодо застосування штрафу в розмірі 102,31 грн залишено в силі. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2019 року скасовано та направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, направляючи справу №640/1845/19 на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив про те, що оцінка наявним у матеріалах справи доказам, наданим на підтвердження/спростування фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобалхілл", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сорвел Інвест" здійснена судами з порушенням правил, передбачених статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зміст позовної заяви, апеляційної скарги та доданих до них документів, свідчить про те, що видаткові/прибуткові накладні, якісні посвідчення, рахунки та карантинні сертифікати, не додавались позивачем.

Разом з тим, з постанови Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №640/1845/19 вбаається, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у даній справі, передчасно дійшли висновків про відсутність факту отримання на відповідальне зберігання за договорами відповідального зберігання сільськогосподарської продукції від ТОВ "Глобал Хілл" та ТОВ "Сорвел Інвест" взявши до уваги вироки Індрустріального районного суду міста Дніпропетровська та Приморського районного суду міста Одеси.

Верховний Суд наголосив, що судами попередніх інстанцій належним чином не перевірено хто саме підписував первинні документи від імені ТОВ "Сорвел Інвест" та ТОВ "Глобалхілл" та хто саме був відповідальним за ведення господарської діяльності від імені цих підприємств у відповідний період та чи зазначені у вироці Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2017 року у справі №202/5731/17 (провадження №1-кп/202/374/2017) та у вироці Приморського районного суду міста Одеси від 18 квітня 2017 році злочини, вчинені посадовими особами ТОВ "Сорвел Інвест" та ТОВ "Глобалхілл", можуть впливати на зазначені в акті перевірки порушення.

Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 30.09.2020 зазначив про те, що висновки суду першої інстанції щодо передумови підтвердження факту зберігання відповідних зернових культур карантинними сертифікататами сформовані без належного аналізу правових норм, що регулюють порядок видачі таких сертифікатів. Зокрема в ході судового розгляду не перевірено в скількох екземплярах складаються такі документи, та на кого покладено обов'язок їх збереження та на підставі аналізу відповідних норм та обставин щодо ролі Позивача у відповідних правовідносинах не перевірили чи був відповідальний останній за збереження таких документів.

Листом Верховного Суду від 28.10.2020 №640/1845/19/64447/20 матеріали справи №640/1845/19 скеровано до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.11.2020 адміністративну справу №640/1845/19 прийнято до провадження суддею Іщуком І.О. в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

У поданому до суду відзиві від 01.12.2020 представник Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267) зазначив про обгрунтованість висновків Акта перевірки від 17.10.2018 № 704/26-15-14-02-01-14/39184446 щодо заниження ТОВ "Українська Елеваторна Компанія" суми доходу від безоплатно одержаних основних зісобів, що підлягають амортизації, які визначаються в сумі, пропорційній сумі амортизації відповідних основних засобів одночасно з її нарахуванням всього на загальну суму 21 724 663,00 грн, оскільки ТОВ "Українська Елеваторна Компанія" отримало активів згідно з розподільчим балансом від ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" на суму понад 85 млн. грн. При цьому, статутний фонд на момент створення суб'єкта господарювання складає 1 598 600,00 грн, а тому відсутні законодавчі підстави для врахування збільшення статутного фонду ТОВ "Українська Елеваторна Компанія" за рахунок виділу активів іншого суб'єкта господарювання на зазначену суму.

Стосовно проведення фінансово-господарських операцій із ТОВ "Глобал Хілл" та ТОВ "Сорвел Інвест" відповідач зауважив, що у ТОВ "Глобал Хілл" та ТОВ "Сорвел Інвест" відсутня можливість придбавати та постачати товари, роботи та послуги, оскільки у підприємств, на момент проведення перевірки, відсутня будь-яка матеріально-технічна база, необхідна для здійснення господарської діяльності, відсутнє реальне джерело походження товару, протягом періоду своєї діяльності товариства не здійснювали реалізацію товару, що був переданий позивачу та наявний вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.2017 та інформація в рамках кримінального провадження №42017000000004299, внесеному до ЄРДР від 17.11.2017 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України. Також відповідач 1 зазначив про те, що з наявного вироку Приморського районного суду міста Одеси від 18.04.2017 у справі № 522/6362/17 провадження № 1-кп/522/1000/17 встановлено, що від імені ТОВ "Сорвел Інвест" діяли особи, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значущих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновника/директора підприємства, яка, крім того, не мала ніякого відношення до фінансово - господарської діяльності підприємства.

Також представник відповідача-1 зазначив про те, що ТОВ "Сорвел Інвест" не подавало фінансову звітність та звітність з податку на прибуток підприємства, що свідчить про відсутність у підприємства будь-яих основних засобів або інших активів; проведеним аналізом податкової звітності, реєстраційних документів встановлено відсутність у ТОВ "Сорвел Інвест" об'єктів оподаткування у власності або оренді за місцезнаходженням такого платника податків (неподання повідомлення форми №20-ОПП, Єдиного реєстру податкових накладних, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), що свідчить про недотримання норми статті 93 Цивільного кодексу України; за даними Звіту за формою №1-ДФ "Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку" на підприємстві працювала 1 особа, виплати самозайнятим особам (ФОПам) не здійснювались; проведення аналізом встановлено відсутність укладання угод цивільно-правового характеру.

Відповідачем-2 04.12.2020 також подано до суду відзив, відповідно до якого останній не може погодитись з позовними вимогами, вважає їх безпідставинми та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки рішення про результати розгляду скарги та викладені в ньому факти та висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для позивача певні правові наслідки. Зазначене рішення є виключно носієм інформації про правомірність чи неправомірність будь-якого нарахування, здійсненого контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексом України.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 07.12.2020 від позивача надійшли письмові пояснення, в яких зазначено про те, що ОСОБА_1 , що визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України, перебував на посаді директора ТОВ ''ГлобалХілл" у період з 24.06.2016 по 01.07.2016, тобто до укладення Договору відповідального зберігання (07.07.2016). Усі документи між позивачем та ТОВ "ГлобалХілл" (код ЄДРПОУ 40262878) підписані іншою особою - ОСОБА_2 .

Стосовно позиції відповідача про заниження доходу у зв'язку з отриманням активів від ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" в результаті реорганізації (виділу) представник позивача пояснила, що активи, отримані позивачем від ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" на суму 85 361 738,56 грн не є безоплатно наданими товарами, а отримані позивачем в обмін на корпоративні права, а тому відсутні підстави для їх оподаткування податком на прибуток.

З приводу господарських операцій позивача з ТОВ "Глобал Хілл" та ТОВ "Сорвел Інвест" представник позивача зазначила про те, що при отриманні сільськогосподарської продукції від ТОВ "Сорвел Інвест" та ТОВ "Глобал Хілл" були складені складські квитанції, які були видані контрагентам.

Щодо відсутності якісних посвідчень представник позивача наголосила на тому, що форма посвідчення про якість зерна була затверджена Наказом Державної інспекції сільського господарства України від 25.05.2011 №12 "Зразки типових форм облікових документів для підприємств галузі хлібопродуктів". Проте, зазначений наказ скасовано 29.09.2011, тобто задовго дл здійснення позивачем спірних господарських операцій з контрагентами ТОВ "Сорвел Інвест" та ТОВ "Глобал Хілл".

З приводу відсутності рахунків, за посиланням позивача, у останнього відсутній обов'язок зберігати рахунки на оплату, оскільки останні не є первинними документами в розумінні статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Позивачем наголошено на тому, що сільськогосподарська продукція, передана на зберігання позивачеві, з карантинної зони не вивозилася та не була імпортована, а наявність карантинних сертифікатів є безпідставною.

Щодо наявності матеріально-технічної бази за трудових ресурсів, позивач звернув увагу на те, що він не придбавав сільськогосподарську продукцію у ТОВ "Глобал Хіл" та ТОВ "Сорвел Інвест", а лише здійснював її зберігання. Відповідно, у позивача був відсутній обов'язок перевіряти наявність достатніх ресурсів для виробництва/придбання сільськогосподарської продкції, її джерело походження тощо.

Також представник позивача зауважила, що посилання на вироки щодо директорів ТОВ "Глобал Хілл" ОСОБА_1 та ТОВ "Сорвел Інвест" ОСОБА_3 є безпідставним, адже об'єктивна сторона злочинів, які інкримінувалися посадовими особами ТОВ "Глобал Хілл" та ТОВ "Сорвел Інвест", що визнали угоду, із характеристикою дій щодо фактичного здійснення/нездійснення операцій позивача зі зберігання зерна.

У відповіді на відзив від 23.12.2020 представник позивача зазначила про те, що аргументація відповідача-1, викладена у відзиві на позовну заяву, не підтверджується належними та допустимими, а також спростовується доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до поданих письмових пояснень від 15.01.2021 представник позивача вказала на те, що висновки відповідача-1 щодо заниження позивачем доходів та, як наслідок, податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, а також щодо заниження податкових зобов'язань з ПДВ обгрунтовуються лище припущеннями відповідача-1. Представник позивача-1 наголошує на тому, що докази, які знаходяться в матеріалах справи та долучені до пояснень, містять інформацію щодо джерела походження товару та його руху до контрагентів, які повністю спростовують претензії позивача в частині поставки товару від невстановлених третіх осіб у власність позивача, а також доводять факт вибуття сільськогосподарської продукції із володіння позивача на підставі заяв поклажодавців, що виключає можливість реалізації такої продукції позивачем.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021 виправлено описку у вступній частині ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.11.2020, зазначивши правильний склад відповідачів: Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, Державна податкова служба України.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2021 закрито підготовче провадження у справі №826/548/17 та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

У своїх поясненнях від 29.01.2021 позивачем наголошено на тому, що відвантаження товару з території зернового складу позивача саме на виконання розпоряджень поклажодавців ТОВ "ГлобалХілл" та ТОВ "Сорвел Інвест" підтверджується документально, в тому числі документами, що надані третіми особами.

У судовому засіданні 22.03.2021 судом було допитано в якості свідка - ревізора ОСОБА_4 .

Пояснення відповідача-1 від 08.04.2021 фактично дублюють висновки Акта перевірки та зводяться до того, що представник відповідача-1 заперечує проти позовних вимог в повному обсязі.

У судовому засіданні 12.04.2021 судом залучено в якості відповідача-3 Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).

Під час судового розгляду справи, розгляд справи відкладався, також судом оголошувались перерви в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Розгляд справи здійснено із врахуванням частини п'ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

У судовому засіданні 14.06.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі; представники відповідачів заперечували проти позовних вимог та зазначили про правомірність прийнятих податкових повідмлень-рішень, які є предметом оскарження, оскільки вони прийняті у повній відповідності до чинного законодавства України та аргументовані відповідними доказами.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 14.06.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

В період з 29.08.2018 по 09.10.2018 Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Елеваторна Компанія" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2018, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2015, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 17.04.2015 по 30.06.2018.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 17.10.2018 №704/26-15-14-02-01-14/39184446, яким з урахуванням розгляду заперечень на зазначений акт встановлено наступні порушення:

- пунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5, 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4163 в результаті чого занижено суми податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на загальну суму 10964795 грн.;

- пункту 188.1 статті 188, пункту 198.5 статті 198, пункту 181.1 статті 181, пункту 189.1 статті 189, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України результаті чого занижено суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті сплаті до бюджету на суму на суму 8143307 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумок податкового кредиту на суму 428875 грн.;

- пунктів 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в частині несвоєчасної реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 1023,07 грн. та відсутності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму ПДВ 378108,00 грн.;

- пункту 51.1 статті 51, пункту 70.16 статті 70, підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України та розділ 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556 щодо подання з помилками податкових розрахунків (форма №1-ДФ), за І квартал 2015 року - II квартал 2018 року

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом 14.11.2018 прийнято наступні податкові повідомлення - рішення:

- №00014301402, яким зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за червень 2018 року на суму 428 875,00 грн.;

- №00014291402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на загальну суму 13 513 874 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 2 549 079,00 грн.;

- №00014281402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 10 179 134,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 2 035 827,00 грн.;

- №00014311402, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І півріччя 2018 року на 2 944 384,00 грн.;

- №00014321402, яким застосовано штраф на загальну суму 189 156,31 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішення Державної фіскальної служби України від 21.01.2019 № 2895/6/99-99-11-04-01-25 податкові повідомлення - рішення від 14.11.2018 №00014301402, №00014281402, №00014321402, №00014291402, №00014311402 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Розгляд вказаної справи здійснюється з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №640/1845/19.

Таким чином, розгляду підлягають позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.11.2018 №00014301402, №00014281402, №00014321402 в частині застосування штрафу у розмірі 189 054,00 грн, №00014291402, №00014311402 та рішення Державної фіскальної служби України про розгляд скарги вих.№2895/6/99-99-11-04-01-25 від 21.01.2019.

Позивач не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями та рішенням від 21.01.2019 № 2895/6/99-99-11-04-01-25 звернувся з відповідним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що основні засоби, це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Підпунктом 14.1.3 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Згідно з підпунктом 138.3.1 пункту 138.3 статті 138 Податкового кодексу України розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, підпунктами 138.3.2 - 138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, крім «виробничого» методу. Для розрахунку амортизації відповідно до положень цього пункту визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»« затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за №288/4509 встановлено, що амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості. Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Справедлива вартість - сума, за якою можна продати актив або оплатити зобов'язання за звичайних умов на певну дату.

Згідно з пунктами 7 вказаного Положення придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів. Первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству/установі); витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою. Фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»). Первісна вартість об'єкта основних засобів збільшується з одночасним створенням забезпечення на обґрунтовану розрахунком суму зобов'язання, яке відповідно до законодавства виникає у підприємства щодо демонтажу, переміщення цього об'єкта та приведення земельної ділянки, на якій він розташований, у стан, придатний для подальшого використання (зокрема на передбачену законодавством рекультивацію порушених земель).

Пунктом 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за №288/4509 встановлено, що первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 Положення (стандарту) 7. Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 Положення (стандарту) 7.

Відповідно до пункту 26 вказаного Положення амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів: прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів; зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість; прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється; кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання; виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів. Нарахування амортизації може здійснюватися з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, встановлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу).

Згідно з пунктом 27 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»« затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за №288/4509 амортизація об'єктів, зазначених у підпункті 5.2 пункту 5 Положення (стандарту) 7, нараховується за методами, що наведені в підпунктах 1 і 5 пункту 26 Положення (стандарту) 7. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта 100 відсотків його вартості.

Відповідно до додатку до Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561 Кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку операцій з основними засобами надходження безоплатно отриманих основних засобів відображається в бухгалтерському обліку за дебетом рахунку 10 «Основні засоби» в кореспонденції з кредитом субрахунку 424 «Безоплатно одержані необоротні активи» рахунку 42 «Додатковий капітал».

Пунктом 13 вказаних Методичних рекомендацій встановлено, що первісною вартістю безоплатно отриманих основних засобів є їх справедлива вартість на дату отримання з урахуванням витрат, зазначених у пункті 11. На справедливу вартість безоплатно отриманих об'єктів основних засобів збільшується сальдо додаткового капіталу.

Згідно з пунктом 21 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.1999 № 860/415 дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Так, частиною 1 статті 32 Закону передбачено, що для проведення державної реєстрації юридичної особи, що створюється шляхом виділу, засновники (учасники) або уповноважені ними орган чи особа, крім документів, які передбачені частинами першою - сьомою статті 24 цього Закону, повинні додатково подати примірник оригіналу (ксерокопію або нотаріально засвідчену копію) розподільчого балансу.

Державна реєстрація юридичної особи, що створюється шляхом виділу, проводиться в порядку, встановленому статтями 25-27 цього Закону, не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення про виділ у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації (частина 3 статті 32 Закону).

Згідно частини 6 статті 32 Закону виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації юридичних осіб, утворених в результаті виділу.

Відповідно до підпункту 98.1.4 пункту 98.1 статті 98 ПК України під реорганізацією платника податків розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає виділення з платника податків інших платників податків, а саме, передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків в обмін на їх корпоративні права, внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується.

Абзацом 2 підпункту 153.15.2 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України визначено, що у разі проведення реорганізації у формі поділу (виділення), що передбачає розподіл акцій (корпоративних прав) між акціонерами (учасниками) юридичних осіб, що утворюються внаслідок реорганізації, вартість таких акцій (корпоративних прав) в обліку акціонерів (учасників) визначається в сумі, що дорівнює вартості частки акцій (корпоративних прав) в юридичній особі, що реорганізується, пропорційній вартості чистих активів юридичної особи, що утворилася в результаті реорганізації, та загальної вартості чистих активів юридичної особи, що реорганізувалася. Вартість чистих активів юридичних осіб, зазначених у цьому абзаці, визначається за даними розподільчого балансу на дату його затвердження.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Не є об'єктом оподаткування операції з реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення) юридичних осіб (підпункт 196.1.7 пункт 196.1 статті 196 Податкового кодексу України).

Щодо суті порушень суд звертає увагу на те, що у судовому засіданні 22.03.2021 в якості свідка допитано ревізора ОСОБА_4 , яка підтвердила висновки Акта перевірки від 17.10.2018 №704/26-15-14-02-01-14/39184446.

Так, остання зазначила, що вказаною перевіркою встановлено ненарахування доходу від амортизації безоплатно отриманих основних засобів; заниження доходу від безоплатного отримання товарів (зерна) та ненараховано податкові зобов'язання від реалізації такого товару (зерна). Для підтвердження господарських операцій відповідно до вказаного Акта перевірки перевіряючими було витребувано від позивача документи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій ТОВ "Українська Елеваторна Компанія" з ТОВ "Глобал Хілл" та ТОВ "Сорвел Інвест". Як зазначив ревізор, з наданих позивачем документів було встановлено нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами (ТОВ "Глобал Хілл" та ТОВ "Сорвел Інвест"), зокрема:

- не встановлено придбання товарів позивачем у ТОВ "Глобал Хілл" та ТОВ "Сорвел Інвест";

- відсутність достатньої чисельної кількості працюючих в ТОВ "Глобал Хілл" та ТОВ "Сорвел Інвест";

- відсутня наявність власних будь яких засобів та відсутня оренда таких засобів.

Так, стосовно податкових повідомлень-рішень від 14.11.2018 №00014321402, №00014311402 та №00014281402 суд зазначає наступне.

Відповідно до Акта перевірки від 17.10.2018 № 704/26-15-14-02-01-14/39184446 згідно документів, наданих до перевірки, встановлено, що позивачем у періоді, що перевірявся, не включено до складу доходу суму, пропорційну сумі нарахованій амортизації тих основних засобів, які безоплатно одержані від ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" на загальну суму 21 724 663,00 грн.

На підставі вказаних висновків контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.11.2018 №00014321402.

В ході перевірки позивачу вручено запит від 03.10.2018№ 7/14-02-01 з метою отримання пояснень щодо існування (оприбуткування) основних засобів, підстав для відображення в бухгалтерському обліку підприємства даних бухгалтерського рахунку 10 "Основні засоби" та порядку нарахування амортизації таких основних засобів (групи амортизації), зокрема, отриманих за розподільчим балансом від ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна".

На зазначений запит листом від 05.10.2018 № 235 позивачем надано пояснення щодо обставин передачі основних засобів ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" та використання їх у виробничій діяльності, в яких зазначено наступне:

"В 2013 році ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" (яке на той час мало назву ТОВ "Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД") прийняло рішення здійснити реорганізацію товариства шляхом проведення виділу, тобто передачі за розподільчим балансом частини власного майна, прав й обов'язків, новоствореній юридичній особі (ТОВ "Українська Елеваторна Компанія").

Серед іншого, було вирішено передати частину статутного капіталу ТОВ "ЛДКУ" для формування статутного капіталу ТОВ "Укрелко". Розмір статутного капіталу ТОВ "Укрелко" було закріплено в розмірі 1 598 600 (один мільйон п'ятсот дев'яносто вісім тисяч шістсот) гривень 00 копійок, і, відповідно, статутний капітал ТОВ "ЛДКУ" було зменшено на аналогічну суму. Для передачі решти активів та зобов'язань було вирішено скласти розподільчий баланс ТОВ "ЛДКУ" та призначені відповідальні за це особи.

Після завершення належного часу для задоволення вимог кредиторів ТОВ "ЛДКУ" та підготовки його розподільчого балансу, 31 березня 2014 року ТОВ "ЛДКУ" своїм протоколом загальних зборів учасників № 103 від 31 березня 2014 року затвердило свій розподільчий баланс, за яким передало частину свого майна, прав і обов'язків ТОВ "Укрелко", а саме :

- активів на суму 102242 тис.грн.;

- пасивів на суму 102242 тис.грн.

31 березня 2014 року, відбулися перші загальні збори учасників ТОВ "УкрЕлКо", результати якого зафіксовані в протоколі № 1 загальних зборів учасників ТОВ "УкрЕлКо" від 31 березня 2014 року. На цих зборах було прийнято рішення, необхідні для створення будь-якої юридичної особи, в тому числі про створення ТОВ "УкрЕлКо" шляхом виділу із ТОВ "ЛДКУ" та передачі частини майна, прав та обов'язків, про формування статутного капіталу та створення виконавчого органу...".

Також Актом перевірки від 17.10.2018 №704/26-15-14-02-01-14/39184446 встановлено, що ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" станом на 31.03.2014 не було засновником (учасником) позивача та на час перевірки його внесок до статутного фонду позивача складав 160 грн., водночас загальна вартість активів, переданих на баланс позивача згідно з розподільчим балансом від 31.03.2014, складає 85 361 738,56 грн., при цьому, згідно з наданими документами, статутний фонд позивача на зазначену суму не сформовано. Операції з продажу майна ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" в адресу позивача на суму 85 361 738,56 грн. за даними єдиного реєстру податкових накладних не задекларовано.

Відповідно до вказаного Акта згідно з наданими до перевірки відомостями залишкової вартості основних засобів, облікованих позивачем по бухгалтерському рахунку № 10 "Основні засоби", станом на 01.01.2015, загальна вартість основних засобів на початок звітного періоду складає 92 377 739,20 грн., що підтверджується даними балансової вартості основних засобів на початок звітного періоду у додатку AM до декларації з податку на прибуток за 2015 рік. З наведеного залишку основних засобів на початок 2015 року, отримано за розподільчим балансом (протокол №103 від 31.03.2014 загальних зборів учасників ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна") основних засобів на суму 82 206 115,08 грн. (88,99 % від залишку).

З огляду на зазначене, контролюючий орган дійшов висновку, що активи на суму 85 361 738,56 грн., отримані позивачем від ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна", на безоплатній основі, а тому, позивач мав включити до складу інших доходів фінансової звітності та декларацій з податку на прибуток суму доходу від безоплатно одержаних основних засобів, що підлягають амортизації, які визначаються в сумі, пропорційній сумі амортизації відповідних основних засобів одночасно з її нарахуванням на загальну суму 21 724 663,00 грн.

Позивач, заперечуючи проти висновків Акта перевірки від 17.10.2018 № 704/26-15-14-02-01-14/39184446 зазнчив про те, що активи під час виділу позивача від ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" були передані не безоплатно, а взамін на відстрочене у часі виконання зобов'язання ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" перед учасниками, що підтверджується, у тому числі, розподільчим балансом.

Як вбачається з матерів справи, ТОВ «Українська Елеваторна Компанія» створено шляхом реорганізації ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна», зокрема, через виділення частини власного майна за розподільчим балансом.

Відповідно до розподільчого балансу, затвердженого протоколом загальних зборів учасників № 103 від 31 березня 2014 року, ТОВ «ЛДКУ» передано частину свого майна, прав і обов'язків, а саме :

- активів на суму 102 242,0 тис. грн (у тому числі основні засоби на суму 82 206,тис.грн.);

- пасивів на суму 102 242,0 тис. грн.

Отже, згідно розподільчого балансу, забезпечено виконання рівняння: активи = зобов'язання + капітал.

Відтак, активи отримані від ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» на суму 85361738,56 грн. не є безоплатно наданими товарами (роботами, послугами), а отримані товариством в обмін на корпоративні права.

З огляду на викладене, допущене позивачем порушення пунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5, 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4163 є безпідставними.

Однак, разом з тим, Актом перевірки від 17.10.2018 № 704/26-15-14-02-01-14/39184446 встановлено, що позивачем порушено термін реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладеної від 07.05.2018 №471/0003 на суму 1023,07 грн., яка зареєстрована 01.06.2018.

Вказані висновки також стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 14.11.2018 №00014321402, №00014311402 та №00014281402.

Зазначений факт позивачем не заперечується, доказів, які б спростовували висновки контролюючого органу щодо порушення термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладеної від 07.05.2018 №471/0003 на суму 1023,07 грн., яка зареєстрована 01.06.2018, матеріали справи не містять.

Також вказаним актом встановлено відсутність реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму ПДВ 378108 грн. за червень 2017 року.

До зазначеного висновку відповідач дійшов з огляду на те, що за його твердження позивач мав виписати податкові накладні на сільськогосподарську продукцію, яка за твердження позивача була ним отримана на відповідальне за договорами відповідального зберігання від 30.06.2016 № 10 та від 07.07.2016 № 23 сільськогосподарської продукції від ТОВ "ГЛОБАЛ ХІЛЛ" та ТОВ "СОРВЕЛ ІНВЕСТ" та щодо якої погашено складські квитанції на зерно.

Факт того, що податкові накладні за вказаними операціями в червні 2017 року позивачем виписані не були сторонами визнається.

Положеннями пунктом 1201.1 статті 1201 Податкового кодексу України передбачено відповідальність за порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у той час, як позивачем, що не заперечується відповідачем, взагалі не було складено податкових накладених за червень 2017 року щодо яких за твердження відповідача позивачем допущення порушення терміну їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, за що відповідальність положеннями вказаної норми Податкового кодексу України не передбачена.

Таким чином, оскільки судом встановлено правомірність висновків контролюючого органу з приводу визначення позивачу у податковому повідомленні-рішенні від 14.11.2018 №00014321402 суми штрафу у розмірі 102,31 грн за затримку реєстрації податкової накладної від 07.05.2018 №471/0003, податкове повідомлення-рішення від 14.11.2018 №00014321402 є протиправним та підлягає скасуванню лише в частині застосування штрафу за затримку реєстрації податкової накладної, оскільки судом встановлено, що активи отримані від ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» на суму 85361738,56 грн не є безоплатно наданими товарами (роботами, послугами), а отримані товариством в обмін на корпоративні права.

Отже, суд дійшов висновку, що активи, отримані позивачем від ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» на суму 85361738,56 грн., не є безоплатно наданими товарами (роботами, послугами), а отримані Позивачем в обмін на корпоративні права, а тому відсутні підстави для їх оподаткування податком на прибуток, а тому, виходячи з наведеного, податкові повідомлення-рішення від 14.11.2018 №00014311402 та №00014281402 також є протиправними та підлягають скасуванню.

З приводу податкових повідомлень-рішень від 14.11.2018 №00014301402, №00014281402 та №00014291402, суд зазначає наступне.

Пунктом 137.1 статті 137 Податкового кодексу України встановлено, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Згідно з пунктом 137.10 статті 137 Податкового кодексу України суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 та зареєстрованого в Міністерстві фінансів України 14.12.1999 за №860/4153 встановлено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Пунктом 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку .

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до підпункту 2.5 пункту 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5.06.1995 за N 168/704, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відтак, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Отже, господарські операції для цілей їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання/реалізації товарів чи послуг або в разі якщо придбані/реалізовані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть бути відображені податковому обліку навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 та у постанові Верховного Суду 29.07.2020 у справі №2040/7658/18.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування показників податкової звітності має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Так, підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 14.11.2018 №00014301402, №00014281402, №00014291402 та №00014311402 стали висновки Акта перевірки від 17.10.2018 №704/26-15-14-02-01-14/39184446, відповідно до яких контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем не підтверджено факт отримання сільськогосподарської продукції від ТОВ "Глобалхілл" та ТОВ "Сорвел Інвест" за договорами відповідального зберігання та відповідно факт надання послуг за вказаними договорами.

Стосовно господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська Елеваторна Компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобалхілл", суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Українська Елеваторна Компанія" та ТОВ "Глобалхілл" укладено Договір відповідального зберігання від 07.07.2016 №23, відповідно до якого ТОВ "Українська Елеваторна Компанія" як зберігач, зобов'язується за плату прийняти на відповідальне зберігання сільськогосподарську продукцію, яка йому передається ТОВ "Глобалхілл", як поклажодавцем.

Відповідно до пункту 2.2 вказаного договору прийом продукції за кількістю здійснюється шляхом зважування продукції на вагах зберігача, за якістю - шляхом проведення аналізу лабораторією зберігача відповідно до методик, передбачених державними стандартами і діючими інструкціями. В підтвердження приймання продукції або її частини зберігач, не пізніше ніж на наступний день видає поклажедавцю реєстр накладних, в якому вказується залікова вага, на основі реєстрів видається поклажодавцю складська квитанція, просте, або подвійне складське свідоцтво згідно з формою, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 510 від 11.04.2003.

Згідно з підпунктом 3.1.5 пункту 3.1 Договору від 07.07.2016 №23 зберігач відвантажує продукцію за вказівкою поклажодавця з випискою накладних, якісних посвідчень, зі складанням акта приймання-передачі виконаних робіт, податкових накладних на виконані роботи/послуги й акта-розрахунку убутку продукції. Видаткові/прибуткові накладні на продукцію, акти приймання - передачі і податкові накладні оформлюються сторонами щомісяця в тому ж податковому періоді, у якому проведена оплата послуг зберігання і (у разі потреби) доробки Продукції.

Відповідно до підпункту 3.1.9 пункту 3.1 Договору від 07.07.2016 №23 в разі переоформлення продукції на іншого власника, новий власник зобов'язаний укласти договір відповідального зберігання зі зберігачем.

Підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 зазначеного договору встановлено, що поклажодавець зобов'язаний забезпечити надходження продукції зберігачу за товарно-транспортними накладними. При доставці продукції на зберігання, забезпечити вантаж усіма необхідними супроводжувальними документами згідно діючих нормативних документів, в тому числі в обов'язковому порядку надходження продукції має супроводжуватися свідоцтвами про вміст пестицидів, токсичних елементів, мікотоксинів, радіонуклідів та ГМО. У разі відсутності таких свідоцтв, експертиза проводиться Зерновим складом за рахунок поклажодавця з розрахунку _6,72 грн. за 1 тонну з ПДВ.

Згідно з пунктом 4.2 Договору від 07.07.2016 №23 за отримані послуги поклажодавець зобов'язаний здійснити розрахунок не пізніше 10 числа кожного місяця за послуги, надані протягом попереднього місяця, згідно актів виконаних робіт та рахунків, наданих зберігачем. Розрахунок за відвантаження продукції здійснюється поклажодавцем не пізніше дати відвантаження.

Зберігання сільськогосподарської продукції саме за замовленням та за рахунок ТОВ "Глобалхілл" підтверджується наступними документами:

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №МЗ-0000071 на суму 142844,45 грн, №МЗ-0000076 на суму 148 945,67 грн, №МЗ-0000079 на суму 113 214,50 грн, №МЗ-0000081 на суму 109 820,87 грн, №МЗ-0000082 на суму 50430,91 грн, №МЗ-0000103 на суму154512,72 грн, №МЗ-0000108 на суму 49469,41 грн, №МЗ-0000113 на суму 9 127,73 грн, №МЗ-0000124 на суму 63858,49 грн, №МЗ-0000134 на суму 65421,67 грн тощо;

- акти -розрахунки від 29.11.2016;

- заява на переоформлення зерна від 28.11.2016;

- журнал кількісно-якісного обліку;

- реєстр складських квитанцій на зерно.

Факт вибуття зерна з володіння позивача на вимогу ТОВ "Глобалхілл" підтверджується заявами ТОВ "Глобалхілл" про переоформлення (відвантаження) зерна, переданого на відповідальне зберігання за листопад 2016 року та довіреностями на отримання ТМЦ, виданих у вересні 2016 року, а також товарно-транспортними накладними від 02.09.2016 №568, №569, №№571 тощо.

Оплата послуг здійснювалась у безготівковій формі, що підтверджується випискам по особових рахунках № НОМЕР_1 за 2016 рік.

Посилання відповідача на те, що в Актах-розрахунках за листопад 2016 року не вказано ПІБ особи, посаду та підпис не беруться судом до уваги, оскільки вказані Акти-розрахунки містять підпис керівника зерносховища ОСОБА_5 та директора ТОВ "Глобалхілл" ОСОБА_2 , адже підпис останнього відображний і в іншій документації, укладеній з позивачем та в якій зазначено ПІБ та посаду особи, яка їх підписала.

При цьому, слід зазначити, що податковий орган не вказав в акті перевірки жодних зауважень до первинних документів по правовідносинах позивача з ТОВ «Глобалхілл».

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 30.10.2020 №640/1845/19, оцінка наявним у матеріалах справи доказам, наданим на підтвердження/ спростування фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Глобалхілл" здійснена судами з порушенням правил, передбачених статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з цією нормою суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд вважає за необхідне дослідити докази, наявні в матеріалах справи, з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 30.10.2020 №640/1845/19.

Позивач наголосив на тому, що такі документи як видаткові/прибуткові накладні, якісні посвідчення, рахунки не є обов'язковими для цілей кваліфікації операцій між позивачем та ТОВ "Глобалхіл" як такі, що фактично здійснені, адже відповідний обсяг інформації, яка повинна міститися в цих документах, містять інші надані під час перевірки та судового розгляду справи документи.

Відповідно до статті 961 Цивільного кодексу України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Представник позивача зауважив, що при прийнятті сільськогосподарської продукції на зберігання позивач як зерновий склад був зобов'язаний видати контрагентам-поклажодавцям лише один вид складського документа, а не одночасно три.

Виключний перелік документів, які складаються зерновим складом при наданні послуг відповідального зберігання зерна визначений Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженою Наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 №661.

Відповідно до пунктів 2.1 - 2.3 вказаної Інструкції приймання зерна на зберігання, переробку та заставу від власників проводиться за відповідними договорами. Для приймання зерна кожен поклажодавець повинен: укласти договір складського зберігання зерна з підприємством; надати товарно-транспортну накладну; при надходженні з іншого зернового складу - документи, що засвідчують якість зерна. Оформлення документів при надходженні зерна проводиться за його кількістю та якістю щодо кожного поклажодавця.

При цьому, зазначена Інструкція складення видаткових накладних або прибуткових накладних не передбачає.

Разом з тим, на підтвердження повернення сільськогосподарської продукції, переданої на відповідальне зберігання Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобалхілл" позивачем надано картки аналізу зерна, відповідно до яких сільськогосподарська продукція, передана на зберігання ТОВ "Глобалхілл", відвантажена з території зернового складу позивача на наступні припортові зерноперевантажувальні термінали: ТОВ "МСП "Ніка Тера", ТОВ "ТІС-Зерно", ТОВ "Грінтур Екс", ТОВ "Аскет Шиппінг"(том 1 а.с.).

Відповідно до карток аналізу зерна (т.1 арк. 138-144) та відомостей по ваговій (т.1 арк. 152-157) частина сільськогосподарської продукції, переданої на зберігання ТОВ "Глобалхілл", а саме пшениця 5-го та 6-го класів урожаю 2016 року загальним обсягом 482.3 т. була відвантажена на припортовий зерноперевантажувальний термінал ТОВ "Грінтур Екс" залізничним транспортом (вагони №95360301, №95394615, №95357786, №95757472, №75383477, №95630901, №95338950), що підтверджується листом ТОВ "Грінтур-Екс" від 16.01.2021 №132 та копіями накладнимх від 21.08.2016 №47146477.

Крім того, копією накладної від 19.08.2016 №47146477 підтверджується, що перевезення пшениці загальним обсягом 482,3 т. здійснювалось за замовленням ТОВ "Глобалхілл"; відправником (перевізником) є ПП "Атланта-Агро", одержувачем є ТОВ "Грінтур Екс"; перевезення здійснювалось зі ст. Пришиб до ст. Миколаїв вантажний.

Листом від 18.01.2021 №18/01-15 ПП "Атланта-Агро", якому була відвантажена сільськогосподарська продукція ТОВ "Глобалхілл", підтверджує факт надання останньому транспортно-експедиційних послуг (перевезення вантажів залізничним транспортом) у 2016 році.

В свою чергу, АТ "Українська залізниця" надано відповідь на адвокатський запитвід 12.01.2021 №ЦЦіТ-07/3, до якої долучено копії залізничних накладних, які підтверджують факт відвантаження сільськогосподарської продукції, переданої на зберігання ТОВ "Глобалхілл" з території зернового склада позивача.

Частинами першою, другою та третьою статті 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлено, що зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня. Після заповнення обов'язкових реквізитів простого або подвійного складського свідоцтва на зерно, реєстрації їх у реєстрі з присвоєнням порядкового номера заповнений бланк простого або подвійного складського свідоцтва на зерно передається особі, яка здала зерно на зберігання.

Відповідно до статті 43 вказаного Закону якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 46 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - "погашено". Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років.

Також позивачем на підтвердження господарських операцій, зокрема, щодо зберігання зерна, надано витяги з реєстру складських документів на зерно від 28.01.2021 №14760, №14761, №14762, №14763, №14764, №14765, №14766, №14767, №14768, №14769 тощо.

На думку суду, надані позивачем докази повністю відображають суть господарських операцій позивача з ТОВ "Глобалхілл", рух товару (зерна), отже, і реальність господарських операцій. При цьому акт перевірки не містить посилань на обставини, за якими суд може визнати господарську операцію такою, що зафіксована лише формально - невідповідність ціни, відсутність переміщення товару, нереальність виконання угоди чи її укладення, тощо.

Разом з тим, суд звертає увагу, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд в постанові від 08.05.2018 у справі №815/3526/17.

З огляду на зазначене враховуючи те, що позивачем надано суду належні докази у розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, які підтверджують виконання умов Договору від 07.07.2016 №23, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача щодо допущення позивачем порушення пунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 188.1 статті 188, пункту 181.1 статті 181, пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України.

Щодо посилання відповідача-1 на вирок Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська від 27.09.2017 у справі №202/5731/17 (провадження №1-кп/202/374/2017), суд зазначає наступне.

Відповідно до вказаного вироку встановлено, що ТОВ «Глобалхілл» було придбано та переоформлено 22.06.2016 без наміру здійснювати господарську діяльність, пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, виключно з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених досудовим слідством осіб, діючи за попередньою змовою.

Таким чином, відповідач дійшов висновку про неможливість отримання ТОВ "Глобалхілл" послуг від ТОВ "Українська елеваторна компанія" на суму 1471557,00 грн.

Однак, посилання відповідача на вирок Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська від 27.09.2017 у справі №202/5731/17 (провадження №1-кп/202/374/2017), суд відхиляє, оскільки у вказаному судовому рішенні не зазначено та не наведено жодних фактів, які б стосувались обставин даної справи, як і не зазначено в акті і до суду таких доказів не надано.

Разом з тим, суд наголошує, що вищевказаний вирок стосується саме протиправної діяльності директора ТОВ "Глобалхілл" ОСОБА_1 , в той час, як на момент господарських операцій між позивачем та ТОВ "Глобалхілл" директором останнього був ОСОБА_2 , яким і були підписані документи, укладені з позивачем.

При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості щодо наявності вироків за статтею 205 Кримінального кодексу України щодо ОСОБА_2 .

Таким чином, вищевказаний вирок не стосується господарської діяльності позивача по справі, що свідчить про те, що у вироку зафіксовано об'єктивну сторону складу злочину, а обставин, які б свідчили про здійснення фіктивних господарських операцій з позивачем, не встановлено, оскільки на момент здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Глобалхілл" директором останнього був ОСОБА_2 .

Стосовно господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська Елеваторна Компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сорвел Інвест", суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Українська Елеваторна Компанія" та ТОВ "Сорвел Інвест" укладено Договір відповідального зберігання від 30.06.2016 №10, відповідно до якого ТОВ "Українська Елеваторна Компанія" як зберігач, зобов'язується за плату прийняти на відповідальне зберігання сільськогосподарську продукцію, яка йому передається ТОВ "Сорвел Інвест", як поклажодавцем.

Згідно з підпунктом 3.1.5 пункту 3.1 Договору від 30.06.2016 №10 зберігач відвантажує продукцію за вказівкою поклажодавця з випискою накладних, якісних посвідчень, зі складанням акта приймання-передачі виконаних робіт, податкових накладних на виконані роботи/послуги й акта-розрахунку убутку продукції. Видаткові/прибуткові накладні на продукцію, акти приймання - передачі і податкові накладні оформлюються сторонами щомісяця в тому ж податковому періоді, у якому проведена оплата послуг зберігання і (у разі потреби) доробки Продукції.

Відповідно до підпункту 3.1.9 пункту 3.1 Договору від 30.06.2016 №10 в разі переоформлення продукції на іншого власника, новий власник зобов'язаний укласти договір відповідального зберігання зі зберігачем.

Згідно з пунктом 4.2 Договору від 30.06.2016 №10 за отримані послуги поклажодавець зобов'язаний здійснити розрахунок не пізніше 10 числа кожного місяця за послуги, надані протягом попереднього місяця, згідно актів виконаних робіт та рахунків, наданих зберігачем. Розрахунок за відвантаження продукції здійснюється поклажодавцем не пізніше дати відвантаження.

За посиланням позивача, відсутність видаткових/прибуткових накладних грунтується на п. 3.1.5 Договору 30.06.2016 №10, відповідно до якого видаткові/прибуткові накладні на сільськогосподарську продукцію оформлюються сторонами щомісяця в тому ж податковому періоді, у якому проведена оплата послуг зберігання. При цьому, положення чинного законодавства не передбачають обов'язкове складення видаткових/прибуткових накладних при укладенні договорів складського зберігання.

Як вже було зазначено, виключний перелік документів, які складаються зерновим складом при наданні послуг відповідального зберігання зерна визначений Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженою Наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 №661.

Зазначена Інструкція складення видаткових накладних або прибуткових накладних не передбачає.

Позивачем наголошено на тому, що видаткові та прибуткові накладні підтверджують приймання-передачу товару у власність.

У свою чергу, відповідно до умов господарських операцій між позивачем та ТОВ "Сорвел Інвест", останні передавали сільськогосподарську продукцію у тимчасове володіння позивача з метою її відповідального зберігання.

Отже, складення видаткових/прибуткових накладних не є обов'язковим.

Разом з тим, позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ "Сорвел Інвест" надано Схему руху зерна, де також були задіяні ТОВ "СПП Лана" та ТОВ "Атланта Агро", які брали учать у транспортуванні зерна на територію позивача.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надано копії наступних документів:

- реєстри накладних на прийняте насіння зерно із зазначенням якості по середньодобовому зразку за 01.07.2016 №158, за 02.07.2016 №162;

- товаро-транспортні накладні від 01.07.2016 №1, від 02.07.2016 №2, №3, №4.

- складські квитанції за серпень 2016 року;

- картки аналізу зерна за серепень 2016 року.

Відповідно до пункту 2.32 Інструкції №661 за результатами дослідження лабораторією якості зерна оформлюється картка аналізу зерна.

В матеріалах справи містяться належним чином завірені копії карток аналізів зерна (том 1 арк. 133-151, том 5 арк. 70-250 тощо), які містять аналогічну інформацію, що мали б містити якісні посвідчення (вид, сорт, клас, вага, вологість, домішки).

Факт оплати послуг позивача з ТОВ "Сорвел Інвест"підтверджується банківськими виписками та не заперечується відповідачем-1 в Акті перевірки. У зазначених банківських виписках наявні також реквізити складених позивачем рахунків.

Представником відповідача зазначено, що податковим органом не заперечується факт надходження до складів позивача сільськогосподарської продукції, а також те, що така продукція покинула склади позивача, при цьому вказується, що така сільськогосподарська продукція не поверталась позивачем на підставі договорів відповідального зберігання, а реалізована третім особам.

Такий висновок податковим органом обґрунтовано існуючими вироком відносно ТОВ «Сорвел Інвест».

Так, вироком Приморського районного суду міста Одеси від 18.04.2017 у справі № 522/6362/17 (провадження № 1-кп/522/1000/17) встановлено, що 07.04.2015 за договором купівлі продажу частки статутного (складеного) капіталу ТОВ «Сорвел Інвест» (100%) було придбано з метою прикриття незаконної діяльності, а саме, здійснення безтоварних операцій, оформлення фіктивних угод без наміру їх подальшого виконання. Директором ТОВ "Сорвел Інвест" на момент проведення перевірки була ОСОБА_3 .

Як вбачається із вказаного вироку, об'єктивну сторону злочину, вчинену директором ТОВ "Сорвел Інвест" сформульовано наступним чином.

Незаконна діяльність ТОВ "Сорвел Інвест" полягала у тому, що невстановлені слідством особи, використовуючи резвізити ТОВ "Сорвел Інвест", розрахункові рахунки та печатки, здійснювали документальне оформлення неіснуючих операцій з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) на адресу підприємств-контрагентів, після чого такі документи передавались замовникам послуг з метою ухилення від оподаткування, шляхом незаконного завищення валових витрат з податку на прибуток.

Суд погоджується з позивачем та зазначає, що об'єктивна сторона злочинів, яка інкримінувалась посадовим особам ТОВ "Сорвел Інвест" не співвідноситься із зазначеними відповідачем-1 твердженнями щодо дій позивача.

Позивач наголошує, що не придбавав у ТОВ "Сорвел Інвест" товари (роботи, послуги), а навпаки - надавав послуги зберігання останньому.

Суд наголошує, що зі змісту вищезазначеного вироку вбачається, що він взагалі не містять конкретних обставин щодо господарських операцій, періодів їх здійснення, даних посадових осіб, що підписували первинні документи, а тому даний вирок не може бути належними доказоми нереальності господарських операцій позивача з ТОВ "Сорвел Інвест" та не може свідчити про наявність податкового правопорушення під час господарських операцій між позивачем та ТОВ "Сорвел Інвест". Крім того, суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій позивача з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій.

Суд зазначає, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 27 лютого 2018 року у справі № 802/1853/16-а, від 27 лютого 2018 року у справі №813/1766/17, від 05.06.2018 у справі № 805/649/15-а, від 12.04.2018 у справі №826/1571/16.

Враховуючи вищевикладене, зазначений вирок, на думку суду, не стосується предмета доказування у даній справі, а надані позивачем докази у своїй сукупності відображають суть господарських операцій позивача з ТОВ "Сорвел Інвест".

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд в постанові від 08.05.2018 у справі №815/3526/17.

Щодо складення карантинних сертифікатів при перевезенні насіння соняшнику, пшениці, ячменя, кукурудзи, позивач зазначив, що попроти те, що сільськогосподарська продукція, яка була передана на зберігання, включена до переліку об'єктів регулювання Закону України "Про карантин рослин", карантинні сертифікати складались лише у виключних випадках.

Відповідно до станні 29 Закону України "Про карантин рослин" об'єкти регулювання, включені до переліку об'єктів регулювання для цілей контролю за переміщенням територією України, переміщуються територією України за наявності карантинного сертифіката у випадках:

- вивезення об'єктів регулювання з карантинної зони;

- транспортування імпортованих об'єктів регулювання, які зберігалися, перепаковувалися, розділялися на частини, змішувалися з іншими вантажами.

Відповідно до пункту 23 Порядку проведення огляду, обстеження, аналізу, фумігації (знезараження) та інспектування (оформлення фітосанітарного та карантинного сертифікатів) об'єктів регулювання у сфері карантину рослин, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №705, карантинний сертифікат видається на об'єкти регулювання у разі:

транспортування імпортованих об'єктів регулювання, які зберігалися, перепаковувалися, розділялися на частини, змішувалися з іншими вантажами;

вивезення або ввезення об'єктів регулювання у карантинну зону.

У разі переміщення об'єктів регулювання, що вироблялися на місці виробництва або виробничій ділянці, на яких офіційно встановлено та підтримується статус вільних від регульованих шкідливих організмів, карантинний сертифікат видається за результатами інспектування без здійснення відбору зразків та фітосанітарної експертизи.

Однак, як наголошено позивачем та вбачається з матеріалів справи, сільськогосподарська продукція, передана на зберігання позивачеві, з карантинної зони не вивозилась та не була імпортована.

Матеріали справи не містять доказів переміщення придбаного позивачем товару з карантинної зони чи транспортування імпортованих об'єктів регулювання, які зберігалися, перепаковувалися, розділялися на частини, змішувалися з іншими вантажами.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, необхідність вказаних сертифікатів у позивача в межах спірних правовідносин є безпідставною.

Крім того, до матеріалів справи долучено Висновок експерта №357/02/2019 за результатами проведення судово-економічної еспертизи від 15.02.2019.

Відповідно до частин першої-другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, висновками експертів.

Відповідно до статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Згідно з статтею 113 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду.

Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Відповідно до статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України визначено процедуру проведення експертизи на замовлення учасників справи, зокрема, учасник справи, який замовляє експертизу поза межами судового засідання, на власний розсуд обирає відповідного експерта або експертну установу, що буде проводити експертне дослідження та самостійно ставить питання, які потребують роз'яснення експертом. Якщо позасудове експертне дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має повідомити про це особу, яка до нього звернулася.

Висновком експерта слід вважати наданий експертом у письмовій формі докладний опис проведених під час експертизи досліджень, зроблені у їх результаті висновки щодо досліджених об'єктів, явищ чи процесів та обґрунтовані відповіді на поставлені питання, що дають інформацію про обставини у справі.

Суд зазначає, що висновок експерта, підготовлений на замовлення учасника справи, має процесуальний статус доказу, поданого до суду при його відповідності вимогам законодавства.

Крім того, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час розгляду справи відповідачем не наведено підстав для неприйняття висновку експерта в якості доказу та дослідження його разом із іншими доказами.

Таким чином, суд бере до уваги наданий висновок проведеної експертизи від 015.02.2019 №357/02/2019, на який посилається позивач, з урахуванням статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, з наданого до суду Висновку вбачається, що предметом дослідження під час проведення вказаної перевірки були висновки контролюючого органу, викладені в Акті перевірки від 17.10.2018 №704/26-15-14-02-01-14/39184446.

Також із вказаного Висновку вбачається, що за наявними матеріалами, не встановлено документального підтвердження висновків Акта перевірки від 17.10.2018 №704/26-15-14-02-01-14/39184446.

Разом з тим, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.06.2020 у справі №819/1785/17, відповідно до якої встановивши невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення.

Суд зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, висновки контролюючого органу щодо допущення позивачем порушення пунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5, 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4163 є безпідставними.

Відповідачами під час розгляду справи не надано доказів, які б підтверджували висновки Акта перевірки 17.10.2018 №704/26-15-14-02-01-14/39184446 з урахуванням всіх обставин спірних правовідносин. Останні, як суб'єкти владних повноважень покладений на обов'язок щодо доказування не виконали.

Оскільки суд дійшов висновку про помилковість висновків Акта перевірки від 17.10.2018 №704/26-15-14-02-01-14/39184446, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення Державної фіскальної служби України про розгляд скарги вих.№2895/6/99-99-11-04-01-25 від 21.01.2019, яким залишено без змін вказані податкові повідомлення-рішення, як наслідок, є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки всупереч наведеним вимогам відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не надали суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин і не довели правомірності винесення оскаржуваних рішень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.11.2018 №00014301402, №00014281402, №00014321402 в частині застосування штрафу у розмірі 189 054,00 грн, №00014291402, №00014311402 та рішення Державної фіскальної служби України про розгляд скарги вих.№2895/6/99-99-11-04-01-25 від 21.01.2019.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Елеваторна Компанія" задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.11.2018 №00014301402, №00014281402, №00014321402 в частині застосування штрафу у розмірі 189 054,00 грн, №00014291402, №00014311402.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України про розгляд скарги вих.№2895/6/99-99-11-04-01-25 від 21.01.2019.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 01.07.2021.

Суддя Іщук І.О.

Попередній документ

98050014

Наступний документ

98050016

Інформація про рішення:

№ рішення:	98050015
№ справи:	640/1845/19
Дата рішення:	14.06.2021
Дата публікації:	05.07.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Окружний адміністративний суд міста Києва
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних)

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (03.11.2022)
Дата надходження:	03.11.2022
Предмет позову:	про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення за результатами розгляду справи

Розклад засідань:

Минулі засідання (17)

16.09.2020 15:00	Касаційний адміністративний суд
30.09.2020 15:00	Касаційний адміністративний суд
07.12.2020 14:00	Окружний адміністративний суд міста Києва
18.01.2021 11:00	Окружний адміністративний суд міста Києва
01.02.2021 11:00	Окружний адміністративний суд міста Києва
15.02.2021 14:40	Окружний адміністративний суд міста Києва
15.03.2021 14:35	Окружний адміністративний суд міста Києва
22.03.2021 15:25	Окружний адміністративний суд міста Києва
12.04.2021 10:40	Окружний адміністративний суд міста Києва
26.04.2021 14:50	Окружний адміністративний суд міста Києва
24.05.2021 15:10	Окружний адміністративний суд міста Києва
14.06.2021 11:00	Окружний адміністративний суд міста Києва
19.07.2021 15:40	Окружний адміністративний суд міста Києва
05.10.2021 14:30	Шостий апеляційний адміністративний суд
02.11.2021 14:20	Шостий апеляційний адміністративний суд
07.12.2021 14:30	Шостий апеляційний адміністративний суд
18.01.2022 14:30	Шостий апеляційний адміністративний суд