01 липня 2021 року Справа № 160/8776/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Віхрової В.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
01.06.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач-1), військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2), в якій просить:
- визнати протиправними дії Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з березня 2014 року по листопад 2014 року, з січня 2015 року по листопад 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2018 року, з січня 2018 року по листопад 2018 року;
- зобов'язати Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з березня 2014 року по листопад 2014 року, з січня 2015 року по листопад 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2018 року, з січня 2018 року по листопад 2018 року;
- визнати протиправними дії військової частини Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2018 року по листопад 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2018 року по листопад 2018 року.
В обґрунтування вимог позову вказано, що позивач не погоджується з діями відповідачів щодо не виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України. Індексація доходів громадян, в тому числі грошового забезпечення військовослужбовців, є складовою частиною заробітку та підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Вказане стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
29.06.2021 року представником відповідача-1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції відповідачем-1 зазначено, що індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, шо виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини. Відповідач-1 зазначає, що в даному випадку відсутні підстави для визнання дій по невиплаті індексації грошового забезпечення протиправними за період з 01.01.2016 року по 06.03.2018 року та з 16.08.2018 року по 30.11.2018 року, оскільки відповідач-1 виконував роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2, в якому було зазначено про ненарахування індексації грошового забезпечення. Відповідач-1 вказує, що позивачу було виплачено індексацію з березня по грудень 2014 року, з січня по грудень 2015 року, за грудень 2018 року, з січня по серпень 2019 року.
Ухвалою суду від 03.06.2021 року відповідачу-2 було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2021 року була направлена на адресу відповідача-2, та отримана відповідачем-2 11.06.2021 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача-2 належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідачем-2, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у лавах Збройних сил України з 28.03.2014 року по 27.08.2019 року, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .
Наказом військового комісара Новомосковсько-Магдалинівського об'єднаного міського військового комісаріату від 28.03.2014 року №40 майора ОСОБА_1 , призваного Новомосковсько-Магдалинівським об'єднаним міським військовим комісаріатом призначено на посаду начальника відділення офіцерів запасу і кадрів Новомосковсько-Магдалинівського об'єднаного міського військового комісаріату.
Наказом ТВО командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 01.03.2018 року №43 майора ОСОБА_1 , начальника відділення офіцерів запасу і кадрів Новомосковського об'єднаного міського районного військового комісаріату, призначено офіцером відділу присвоєння військових звань, нагороджень та обліку особового складу управління персоналом штабу.
Наказом військового комісара Новомосковського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) від 27.08.2019 року №110 майора ОСОБА_1 , начальника відділення офіцерів запасу і кадрів Новомосковського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.08.2019 року №171 (по особовому складу) у запас відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров'я) вважати таким, що справи та посаду здав і направлено до зарахування на військовий облік до Новомосковського ОМТЦК та СП Дніпропетровської області. З 27.08.2019 року виключено зі списків особового складу Новомосковського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Як вказує позивач, при звільненні з військової служби йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з березня 2014 року по листопад 2014 року, з січня 2015 року по листопад 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2018 року, з січня 2018 року по листопад 2018 року.
25.03.2021 року позивачем направлено лист на адресу військової частини НОМЕР_1 з вимогою нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з березня 2018 року по серпень 2018 року.
Проте, відповіді ані позивачу, ані суду відповідачем-2 не надано.
25.03.2021 року позивачем направлено лист на адресу Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з вимогою нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з березня 2014 року по 06.03.2018 року, з 16.08.2018 року по 31.12.2018 року, з 01.01.2019 року по 27.08.2019 року.
Листом від 21.04.2021 року за вих. №6/212 відповідачем-1 повідомлено, що позивачу були проведені наступні виплати індексації:
- з березня 2014 року по грудень 2014 року в сумі 191,22 грн.;
- за 2015 рік - 2024,55 грн.;
- за грудень 2018 року - 71,08 грн.;
- з 01.01.2019 року по 27.08.2019 року - 1137,89 грн.
В листі вказано, що стосовно періодів з 01.01.2016 року по 06.03.2018 року та з 16.08.2018 року по 30.11.2018 року індексація грошового забезпечення не виплачувалась відповідно до нормативно-правового акту, а саме роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2 про призупинення виплати індексації грошового забезпечення, у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань до окремого розпорядження.
Як відомо з довідки щодо виплаченого грошового забезпечення за період з 28.03.2014 року по 31.12.2015 року, виданої Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки від 18.02.2021 року вих. №6/1/21 індексація грошового забезпечення за вказаний період виплачувалась тільки в грудні 2014 року в розмірі 191,22 грн. та в грудні 2015 року в розмірі 2024,55 грн.
Як відомо з довідки щодо виплаченого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року, виданої Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки від 18.02.2021 року вих. №6/1/21 індексація грошового забезпечення за вказаний період позивачу не виплачувалась.
Як відомо з довідки щодо виплаченого грошового забезпечення за період з березня 2018 року по серпень 2018 року, виданої військовою частиною НОМЕР_3 Міністерства оборони України від 24.02.2021 року за вих. №76 індексація грошового забезпечення за вказаний період позивачу не виплачувалась.
Не погоджуючись з діями відповідачів щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з березня 2014 року по листопад 2014 року, з січня 2015 року по листопад 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2018 року, з січня 2018 року по листопад 2018 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 року № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20.12.1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року № 1282-XII (далі - Закон від 03.07.1991 року № 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 1 Закону від 03.07.1991 року № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону від 03.07.1991 року № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 4 Закону від 03.07.1991 року № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 6 Закону від 03.07.1991 року № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Водночас в силу вимог ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Оцінюючи підстави не нарахування та невиплати індексації позивачу суд зазначає, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2005 року).
У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 року у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 року у справі № 825/1832/17.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова №1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови №1294.
Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, в тому числі в період перебування позивача на службі (зокрема до 01.03.2018), що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося.
Обставини справи дають змогу дійти висновку, що січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку №1078 січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, в якому Постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.
Суд зазначає, що відсутність у відповідача фінансових ресурсів для покриття витрат з індексації грошового забезпечення, не може впливати на зміст та обсяг права позивача на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком відповідача.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем-1, індексація грошового забезпечення позивачу у період з березня 2014 року по листопад 2014 року, з січня 2015 року по листопад 2015 року, з січня 2016 року по лютий 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась, через відсутність фінансового ресурсу.
Суд зазначає, що проведення індексації у зв'язку з зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач посилається на статтю 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та пункт 6 Порядку №1078, згідно з якими проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.
Обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №825/1832/17.
Крім цього, відсутність механізму виплати індексації за попередні періоди також не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.
Суд також враховує, при розгляді справи "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини в пункті 23 рішення від 08.11.2005 зауважив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Наведене свідчить, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Також, безпідставними є посилання відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року № 248/3/9/1/2 (відповідно до яких індексацію грошового забезпечення слід не нараховувати до окремого роз'яснення), оскільки військова частина має керуватися та діяти відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку №1078, які не заперечують право позивача на індексацію. Роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2 не є нормативно-правовим актом, а має роз'яснювальний характер, дотримання якого не є обов'язковим, у випадку його суперечності Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078.
Відтак, на переконання суду, позивач має право на виплату індексації грошового забезпечення як учаснику бойових дій у період з березня 2014 року по листопад 2014 року, з січня 2015 року по листопад 2015 року, з січня 2016 року по лютий 2018 року включно, оскільки така індексація йому не виплачувалась. Доказів зворотнього суду не надано.
Що стосується періоду з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року, за який позивачу не нараховано та невиплачено індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби, то суд вказує на таке.
30.08.2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Пунктом 4 цієї постанови встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Зазначена постанова №704 від 30.08.2017 року набрала чинності з 01.03.2018 року.
Відповідно до абзаців 1-5 пункту 5 Порядку №1078, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 за №141, чинної з 15.03.2018, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Абзацом 2 вказаного Пункту передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, з огляду на положення Порядку №1078, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, базовим місяцем для визначення у позивача права на отримання індексації грошового забезпечення в період з березня 2018 року по грудень 2018 року є березень 2018 року, оскільки саме в цьому місяці відбулося підвищення посадового окладу позивача. У березні 2018 року індекс споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків.
Суду не доведено, що в березні 2018 року розмір підвищення є меншим за суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, і відповідно право позивача на отримання індексації грошового забезпечення в березні 2018 року.
Щодо індексації грошового забезпечення в квітні-листопаді 2018 року, суд звертає увагу на наступне.
Згідно інформації Держстату України про індекси споживчих цін за 2018 рік (http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2019/zb/03/zb_ISC_2018.pdf):
- індекс споживчих цін у березні 2018 склав 101,1;
- індекс споживчих цін у квітні 2018 року склав 100,8;
- індекс споживчих цін у травні 2018 року склав 100,0;
- індекс споживчих цін у червні 2018 року склав 100,0;
- індекс споживчих цін у липні 2018 року склав 99,3;
- індекс споживчих цін у серпні 2018 року склав 100,0;
- індекс споживчих цін у вересні 2018 року склав 101,9;
- індекс споживчих цін у жовтні 2018 року склав 101,7.
Відповідно до положень Порядку №1078 розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.
Оскільки березень 2018 року, у якому відбулось збільшення грошового забезпечення, є базовим місяцем, індекс споживчих цін у листопаді 2018 року склав 103,7 (1,008*1,00*1,00*0,993*1,00*1,019*1,017*100).
Отже, індекс споживчих цін не перевищував 103% з квітня 2018 року до листопада 2018 року, у зв'язку з чим підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року відсутні.
У листопаді ж 2018 року індекс споживчих цін за вказаний місяць складав 103,7%.
З урахуванням положень Порядку № 1078, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 року склав 103,7%, то у наступному місяці підлягало індексації грошове забезпечення позивача.
Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року не підлягають задоволенню судом.
При цьому, як встановлено судом, позивач у період з 01.03.2018 року по 16.08.2018 року проходив військову службу в Військової частини НОМЕР_1 , а тому позовні вимоги до відповідача-2 не підлягають задоволенню, оскільки охоплюють період, за який позивач просить виплатити індексацію, який не підлягав обчисленню індексацією.
Питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації судом не вирішується, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Щодо строків звернення до суду, необхідно зазначити, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 по справі №240/11439/19 зробив висновок, що індексація є складовою заробітної плати.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вищевикладене, з урахуванням ч. 5 ст. 242 КАС України, у спірних правовідносинах строк звернення до суду не є обмеженим.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_4 ) до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Шмідта, 16, м. Дніпро, 49006, код ЄДРПОУ 0835325) та Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з березня 2014 року по листопад 2014 року, з січня 2015 року по листопад 2015 року, з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.
Зобов'язати Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з березня 2014 року по листопад 2014 року, з січня 2015 року по листопад 2015 року, з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.С. Віхрова