11 червня 2021 року Справа № 160/3125/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
02.03.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві щодо надання відповіді на клопотання від 07.08.2020 року; зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві надати відповідь на клопотання від 07.08.2020 року; стягнути з Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві на її користь відшкодування моральної шкоди за протиправну бездіяльність 2 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що нею 05.08.2020 року отримано листи відповідача від 22.07.2020 року № П-6297/ез/03-2020 вих. та № П6808/ез/03-2020 вих., однак зважаючи на те, що нею було направлено декілька скарг та заяв, то незрозуміло, на які саме звернення надано відповіді. 07.08.2020 року було направлено клопотання щодо листів № П-6297/ез/03-2020 вих. та № П6808/ез/03-2020 вих. від 22.07.2020 року з проханням направити відповідь на електронну адресу. Зазначене клопотання не потребувало додаткового вивчення, оскільки необхідно було зазначити тільки на які саме звернення надано відповіді, а отже відповідь повинна бути надана до 25.08.2020 року. Крім того, позивач вказує, що відповідачем допущено бездіяльність і у відношенні аналогічних звернень позивача, оскільки відповідей надано не було.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 року справу № 160/3125/21 прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем 08.06.2021 року до суду подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. Так, відповідач зазначає, що відповідно до статті 3 Закону України "Про звернення громадян", під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. На електронну пошту Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві для звернень громадян: zv@kv.dbr.gov.ua 07.08.2020 надійшло та зареєстровано клопотання ОСОБА_1 вх. №23522 від 07.08.2020 року. Дане клопотання розглянуто та надано відповідь на нього в межах та у відповідності до Конституції України, Законів України "Про Державне бюро розслідувань", "Про звернення громадян", Інструкції про порядок розгляду звернень і запитів та організації особистого прийому громадян у центральному апараті Державного бюро розслідувань та його територіальних органах, затвердженої наказом Державного бюро розслідувань від 13 вересня 2019 року № 258 (далі - Інструкція). На виконання вимог п.7, п.8 Інструкції, на адресу заявника - ОСОБА_1 скеровано відповідь на звернення (клопотання) за вихідним №19250/03- 2020вих. від 13.08.2020 року засобами поштового зв'язку АТ "Укрпошта" на 1 аркуші. Відповідь направлена простим листом, який пересилається простим порядком і не має трек-номера для відстеження. У зв'язку з обмеженим фінансуванням ТУ ДБР у м. Києві на закупівлю знаків поштової оплати, не було можливості відправити рекомендований лист, який має трек-номер для відстеження. Про неотримання позивачем відповіді на звернення, відповідачу стало відомо при отриманні позовної заяви. Щодо стягнення моральної шкоди зазначає, що адміністративний позов не містить жодних доказів понесення конкретної шкоди, наявності протиправних дій та причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача (Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві) та вина в її заподіянні також не підтвердженні позивачем.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 звернулась до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві з клопотанням від 07.08.2020 року (щодо листів від 22.07.2020 року № П-6297/ез/03-2020 вих. та № П6808/ез/03-2020 вих ), в якому просила повідомити, на які саме звернення було надано відповіді. Відповідь на клопотання просила надати на електронну адресу yana3782@ gmail.com/.
13.08.2020 року за №19250/03-2020вих., відповідачем було оформлено відповідь на звернення від 07.08.2020 року, якою повідомлено, що відповідно листа ТУ ДБР, розташованого у м. Києві за №11-6297\ез/03-2020 від 12.06.2020 року розглянуто звернення від 11.06.2020 року щодо можливого невиконання рішення суду службовими особами Печерського УП ГУНП у м. Києві; відповідно листа ТУ ДБР, розташованого у м. Києві за №11-6808/ез/03-2020 вих. від 24.06.2020 року розглянуто звернення від 22.06.2020 року щодо можливого невиконання рішення суду службовими особами Київської місцевої прокуратури №6.
Доказів направлення позивачу відповіді на її клопотання від 07.08.2020 року матеріали справи не містять і відповідачем такі докази надані не були.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду клопотання від 07.08.2020 року позивач звернулася з даним позовом до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суд зазначає, що Закон України "Про звернення громадян" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливість для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про звернення громадян", громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про звернення громадян", під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Порядок розгляду звернень у формі заяв та скарг, встановлений статтями 15, 16 вищевказаного Закону.
За приписами ст. 15 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Згідно зі ст. 20 Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналіз зазначених вище норм права, дає підстави зробити висновок, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків, при цьому, таке право кореспондується із обов'язками органів влади здійснити розгляд таких звернень, з урахуванням їх функціональних обов'язків.
Таким чином, зважаючи на законодавчо встановлений обов'язок органу, до якого направлене звернення, щодо своєчасного розгляду та надіслання заявнику у письмовій формі результатів розгляду звернення, орган вважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов'язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв'язку.
Крім того, наказом Державного бюро розслідувань від 13.09.2019 № 258, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2019 р. за № 1071/34042, затверджено Інструкцію про порядок розгляду звернень і запитів та організації особистого прийому громадян у центральному апараті Державного бюро розслідувань та його територіальних органах (далі - Інструкція).
Відповідно до п.4 р.ІІ Інструкції, заяви і повідомлення про вчинення кримінального та/або корупційного правопорушення розглядаються в органі Державного бюро розслідувань відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства та/або Закону України "Про запобігання корупції".
Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого органу Державного бюро розслідувань під час досудового розслідування розглядаються в порядку та в межах, передбачених кримінальним процесуальним законодавством, з урахуванням рішень та висновків Конституційного Суду України.
Звернення осіб з питань досудового розслідування, які не є учасниками кримінального провадження, розглядаються в порядку та строки, передбачені законодавством про звернення громадян.
Пунктом 5 р.ІІ Інструкції встановлено, що звернення осіб, які не є громадянами України і на законних підставах перебувають на її території, розглядаються у тому самому порядку, що й звернення громадян України, якщо іншого не передбачено міжнародними договорами.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Пунктом 6 р.ІІ Інструкції передбачено, що звернення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань, розглядаються відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України, Закону України "Про звернення громадян" та цієї Інструкції.
Згідно з п.7 р.ІІ Інструкції, дія цієї Інструкції не поширюється на порядок розгляду звернень і запитів, встановлений Кримінальним процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом законів про працю України, Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, законодавством про захист економічної конкуренції та Законами України "Про судоустрій і статус суддів", ";Про доступ до судових рішень", ";Про запобігання корупції".
Пунктом 28 р.ІІІ Інструкції передбачено, що звернення, що оформлені без дотримання вимог статті 5 Закону України "Про звернення громадян", повертаються заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніше ніж через 10 днів із дня їх надходження до органу Державного бюро розслідувань. При цьому копія такого звернення залишається в органі Державного бюро розслідувань.
Згідно з п.1 р.IV Інструкції, звернення громадян розглядаються і вирішуються у строк не більше ніж один місяць від дня їх надходження до органу Державного бюро розслідувань, а ті, що не потребують додаткового вивчення,- невідкладно, але не більш ніж 15 днів.
Пунктом 9 р.IV Інструкції, встановлено, що відповідь на звернення надається засобами поштового чи електронного зв'язку або особисто заявнику з обов'язковим дотриманням порядку надання відповіді згідно з чинним законодавством.
Письмової відповіді заявнику не надають, якщо це зазначено у зверненні або якщо викладені у зверненні питання вирішено в присутності заявника. Результати розгляду таких звернень оформлюються висновком із зазначенням виконаних дій (видача довідки, ознайомлення з архівною справою).
У такому зверненні заявник засвідчує підписом відсутність потреби в отриманні письмової відповіді.
Про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, письмово інформують заявника, при цьому повідомлення має містити роз'яснення стосовно мотивів прийняття такого рішення з посиланням на норми законодавства, заходи, вжиті органом Державного бюро розслідувань у межах його компетенції для захисту конституційних прав громадянина, та порядок оскарження цього рішення. Рішення про відмову в задоволенні звернення підписує керівництво органу Державного бюро розслідувань відповідно до розподілу повноважень (пункт 10 р.IV Інструкції).
Факти та доводи, викладені у скарзі на дії (бездіяльність) або рішення посадової особи органу Державного бюро розслідувань чи в заяві про наявність порушень або недоліків у його роботі, перевіряються підрозділом внутрішнього контролю органу Державного бюро розслідувань (п.11 р.IV Інструкції).
Згідно з п.12 р.IV Інструкції, за результатами перевірки працівник підрозділу внутрішнього контролю складає й подає на розгляд Директору органу Державного бюро розслідувань чи особі, яка виконує його обов'язки, за погодженням керівника підрозділу внутрішнього контролю органу Державного бюро розслідувань службову записку, в якій зазначає, чи підтвердилися наведені факти і доводи та яких вжито заходів для усунення виявлених порушень або недоліків.
Громадянину за наслідками розгляду скарги надається письмова відповідь за підписом Директора органу Державного бюро розслідувань чи особи, яка виконує його обов'язки.
У разі подання скарги на дії (бездіяльність) чи рішення слідчих органу Державного бюро розслідувань під час досудового розслідування громадянину роз'яснюється його право на подання такої скарги до суду в порядку, передбаченому статтями 303-307 КПК України.
Пунктом 24 р.IV Інструкції передбачено, що громадянин, який звернувся до органу Державного бюро розслідувань із заявою чи скаргою, користується правами, передбаченими статтею 18 Закону України "Про звернення громадян".
Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься лист від 13.08.2020 року № 19250/03-2020 вих. про результати розгляду відповідачем клопотання від 07.08.2020 року, що надійшло до Територіального Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
Водночас, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази направлення даного листа позивачу.
При цьому, суд критично ставиться до тверджень відповідача, що ним відповідь від 13.08.2020 року № 19250/03-2020 вих. направлявся простим листом (без трек-номера для відстеження) засобами поштового зв'язку АТ "Укрпошта", у зв'язку із обмеженим фінансуванням ТУ ДБУ у м. Києві та неможливістю відправити рекомендованим листом, оскільки не надано жодних доказів які б свідчили про здійснення такої відправки, зокрема, копій відповідних журналів із зазначенням інформації щодо відправлення або копій реєстрів відправлення.
Посилання відповідача про неможливість направлення відповіді на звернення засобами електронного зв'язку, через перебої в доступі до мережі Інтернет, теж не підтверджуються жодними доказами.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем вимог Закону України "Про звернення громадян" та наведених вище положень Інструкції не дотримано, а отже позовні вимоги щодо визнання бездіяльності Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві щодо надання відповіді на клопотання від 07.08.2020 року, а також щодо зобов'язання Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві надати відповідь на клопотання від 07.08.2020 року підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача коштів у сумі 2000, 00 грн. на відшкодування моральної шкоди, то з цього приводу суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Стаття 1167 ЦК України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві шкоду, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з п. 9 Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації її життя.
Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправною бездіяльністю відповідача, відповідно до якої заподіяно шкоду.
В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що протиправною бездіяльністю відповідача як суб'єкта владних повноважень їй завдано моральну шкоду, яка виражається у моральних душевних стражданнях, що безпосередньо пов'язані з порушенням звичайного способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння їй душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 2 000, 00 грн., яку має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної їй шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 2 000, 00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За викладених обставин, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Оскільки ухвалою суду від 12.04.2021 року позивача звільнено від сплати судового збору та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст. 139 КАС України, не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 262-264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві щодо надання відповіді на клопотання від 07.08.2020 року.
Зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві надати відповідь на клопотання від 07.08.2020 року.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська