04 березня 2021 року Справа № 160/17221/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
23.12.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю - жінці, яка має дітей, за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2020 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю - жінці, яка має дітей, за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що проходила військову службу у лавах Збройних Сил України, 25.11.2020 звільнена в запас Збройних Сил у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) та з 27.11.2020 виключена зі списків особового складу частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що є матір'ю двох дітей, за спірний період мала право на додаткову відпустку на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки», як мати двох дітей віком до 15 років, не використовувала з поважних причин, а саме через дію, починаючи з 2014 року і по теперішній час, на території України правового режиму особливого періоду, а тому вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка проявилася у тому, що на момент її звільнення та виключення із списків особового складу частини відповідач не провів розрахунку та виплати їй грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2020 рік.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача. Розгляд справи по суті розпочато 27.01.2021 року.
Копію вищевказаної ухвали направлено сторонам, відповідачам разом із копією позовної заяви засобами телекомунікаційного зв'язку на адреси електронної пошти 13.01.2021, тобто строк на подання відзиву до 28.01.2021.
Відповідно до частини 6 статті 120 КАС України встановлено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Суд вказує, що відповідно до вимог статті 263 КАС України, розгляд справи мав відбутись до 26.02.2021, проте, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Юхно І.В. в період з 15.02.2021 по 03.03.2021 у відпустці, розгляд справи відбувся у перший робочий день - 04.03.2021.
Одночасно, суд зазначає, що станом на 04.03.2021 року від відповідача до суду відзиву на позов не надходило.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
При цьому, суд враховує, що пунктом 3 Розділу VI КАС встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Проте, суд звертає увагу, що від відповідача станом на 04.03.2021 жодних повідомлень про неможливість подання відзиву на позов до суду, в тому числі з огляду на обмеження, впровадженими у зв'язку з карантином, надано не було. Будь-яких заяв клопотань до матеріалів справи від відповідача також не надходило, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для продовження процесуального строку, встановлений судом для подання відзиву на позов.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та на підставі вищевказаних норм, суд ухвалив розглянути справу по суті за наявними в ній доказами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у лавах Збройних сил України, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_2 , який міститься в матеріалах справи. Крім того, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням Міністерства оборони України № НОМЕР_3 виданого 25.09.2017, який міститься в матеріалах справи.
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 від 01.11.2006 та серія НОМЕР_5 від 24.01.2011 позивач є матір'ю двох дітей відповідно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
23.11.2020 раку позивач звернулась до командира Військової частини НОМЕР_1 рапортом з проханням виплати грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як жінці, яка має дітей за період з 2014-2020 роках, за час проходження служби.
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.11.2020 №240 молодшого сержанта ОСОБА_1 , молодшу медичну сестру хірургічного відділення з палатами гнійної хірургії звільнено наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Східного регіону (по особовому складу) від №44-рс від 25.11.2020 року у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». З 27.11.2020 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Новомосковського об'єднаного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Новомосковськ. Крім того, в наказі зазначено, що позивач шорічну основну відпустку використала повністю. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вирішено виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 - 2020 роки за 56 календарних діб. (посвідчення НОМЕР_6 від 25.09.2017 року).
При звільненні з військової служби та виключені зі списків особового складу відповідач не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як матері двох дітей віком до 15 років на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки».
При цьому, суд зазначає, що в порушення встановленого ч.2 ст.77 КАС України обов'язку доказування відповідачем вищенаведену інформацію не спростовано, також, до суду не було надано інформації чи були використані ОСОБА_1 дні додаткової відпустки, як матері, яка має двох дітей.
04.12.2020 позивач звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просила внести зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.11.2020 №240 (п.1) щодо запису про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки військовослужбовцям - жінкам, які мають дітей.
Відповідь на заяву позивача Військовою частиною НОМЕР_1 надана не була.
При цьому, суд зазначає, що в порушення встановленого ч.2 ст.77 КАС України обов'язку доказування відповідачем вищенаведену інформацію не спростовано, відповідних доказів до суду не надано.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у невиплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2014-2020, як матері, яка виховує двох дітей до 15 років, звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Згідно зі ст. 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Приписами ст. 1-2 Закону №2011 визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ст. 10-1 Закону №2011 право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них. Частиною 8 вказаної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Положеннями ст.24 Закону №504/96-ВР встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Абзацами 2, 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону №2011 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначено Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Порядок №260).
Згідно з п.3 розділу ХХХІ Порядку №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
При цьому, статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР установлені такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
основна відпустка (стаття 6 цього Закону);
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);
додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки
відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону);
відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону);
відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону);
додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
За приписами ст.16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Аналогічна гарантія закріплена і в п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року, за приписами якої учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Крім цього, згідно ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Відповідно до ч.7 ст.20 Закону України «Про відпустки» додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
Аналіз наведених правових норм дає суду підстави для висновку, що чинним законодавством закріплені гарантії військовослужбовців на отримання, окрім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток, при цьому додаткові відпустки працівникам, які мають дітей надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 Закону України «Про відпустки», а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має двох неповнолітніх дітей віком до 15 років, вона, окрім основної щорічної відпустки, має право на два види додаткових відпусток - як учаснику бойових дій на підставі п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (тривалістю 14 календарних днів на рік) та як матері двох дітей віком до 15 років на підставі ст. 19 Закону України «Про відпустки» (тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів).
Вищенаведене свідчать про те, що позивач, як військовослужбовець та мати, яка виховує сама двох дітей до 15 років, звільняючись з військової служби мала право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2014-2020 роки.
Разом з тим, п. 17 - 19 ст. 10-1 Закону №2011 встановлені обмеження щодо реалізації військовослужбовцями права на додаткові відпустки, згідно з якими в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Натомість, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Суд зазначає, що визначення особливого періоду надано в Законі України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543) та Законі України від 06.12.1991 № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №1932).
Статтею 1 Закону №3543 визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Приписами ч. 8 ст. 4 Закону №3543 встановлено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Із аналізу зазначених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом №2011 не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.
Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Судом встановлено, що з 2014 по 2020 роки ОСОБА_1 своїм правом на отримання додаткової соціальної відпустки не скористалась. В порушення встановленого ч.2 ст.77 КАС України обов'язку доказування відповідачем вищенаведену інформацію не спростовано.
Отже, при виключенні позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані за період з 2014 по 2020 календарні дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої ст. 10-1 Закону №2011, а також ст.19 Закону №504/96-ВР.
Суд вважає за необхідне зауважити, що у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 по справі № 1-13/2013 зазначено, що у системному зв'язку з положеннями ст.1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, в силу приписів пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНКОПП НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (місцезнаходження: 51272, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Черкаське; код ЄДРПОУ 08605777) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю - жінці, яка має дітей, за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2020 року;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю - жінці, яка має дітей, за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби 27 листопада 2020 року.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя І.В. Юхно