02 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/1275/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Уркевича В. Ю.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Ноздрюхіної Людмили Іванівни
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2021 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2020 у справі
за позовом Фізичної особи-підприємця Ноздрюхіної Людмили Іванівни
до 1) Дніпровської міської ради, 2) Комунального підприємства «Міськавтопарк», 3) Фізичної особи-підприємця Дворниченка Геннадія Васильовича
про визнання договору недійсним з моменту підписання та визнання права власності на 90/100 частин у спільній частковій власності об'єкту благоустрою з урахуванням розміру понесених витрат,
14.06.2021 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Фізична особа-підприємець Ноздрюхіна Людмила Іванівна (далі - ФОП Ноздрюхіна Л. І., скаржник) звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2021 (повний текст складений 24.05.2021) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2020 у цій справі. Касаційна скарга надійшла до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 24.06.2021.
До касаційної скарги додано клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 24.06.2021 касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Уркевич В. Ю. - головуючий (суддя-доповідач), Чумак Ю. Я., Мачульський Г. М.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для залишення скарги без руху з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».
За приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позовної заяви у цій справі) ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а з позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2020 року становить 2102,00 грн.
Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Позовну заяву у цій справі подано у 2020 році, предметом позову є дві вимоги немайнового характеру (про визнання недійсним договору та про визнання договору продовженим на новий термін) та одна вимога майнового характеру (про визнання права власності на майно вартістю 555106,00 грн).
Відтак, ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви у цій справі, складала 12530,59 грн (2102,00 грн х 2 + 555106,00 грн х 1,5 %).
З урахуванням викладеного при поданні касаційної скарги мав бути сплачений судовий збір у сумі 25061,18 грн (12530,59 грн х 200%).
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Проте до матеріалів касаційної скарги ФОП Ноздрюхіної Л. І. не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
З метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги скаржнику слід сплатити судовий збір у сумі 25061,18 грн, який має бути перерахований за такими реквізитами: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача: 899998; номер рахунку (IBAN): UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)» та надати документи щодо сплати судового збору касаційному суду.
Водночас до касаційної скарги ФОП Ноздрюхіної Л. І. додано клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги, яке обґрунтоване скрутним матеріальним становищем, оскільки ФОП Ноздрюхіна Л. І. є пенсіонером, інвалідом 3 групи за загальним захворюванням, а єдиним наявним реальним доходом є пенсія по інвалідності, розмір якої за 2020 рік становив 24800,00 грн. На підтвердження відсутності доходу скаржником надано податкову декларацію платника єдиного податку за 2020 рік з відсутністю обсягу доходів, і тому скаржник вважає, що розмір судового збору, що підлягає сплаті при зверненні з касаційною скаргою, перевищує 5 % розміру річного доходу скаржника за попередній рік і на підставі пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» просить звільнити від сплати судового збору.
Перевіривши клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Наведеними правовими нормами Закону України «Про судовий збір» встановлено чіткий і вичерпний перелік умов для відстрочення, розстрочення сплати судового збору або звільнення від його сплати, а також суб'єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору.
Із системного аналізу статті 8 Закону «Про судовий збір» убачається, що положення підпункту 3 частини першої цієї статті можуть бути застосовані до фізичних осіб-підприємців за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд звертає увагу скаржника на те, що частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Визначений частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких допускається звільнення від сплати судового збору заявника при зверненні до суду із заявою (скаргою), є вичерпним, тому не допускається його розширення з ініціативи суду лише з урахуванням майнового стану сторони за відсутності умов, передбачених зазначеними положеннями цього Закону.
Оцінивши доводи, наведені скаржником на обґрунтування вимог заявленого ним клопотання, суд касаційної інстанції у даному випадку не вбачає наявності обставин, які б відповідали зазначеним вище критеріям, узгоджувались з наведеними законодавчими приписами в контексті визначених законодавцем умов та підстав для звільнення від сплати судового збору, що могли б зумовити вчинення такої процесуальної дії.
Таким чином, необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
ЄСПЛ у своєму рішенні визначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Пелевін проти України» (Pelevin v Ukraine) від 20.05.2010, заява № 24402/02, § 27)).
При цьому ЄСПЛ зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Case of Kreuz v. Poland) від 19.06.2001, № 28249/95, § 60)).
Ураховуючи викладене, підстави для задоволення клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору відсутні.
Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Згідно з абзацом 1 пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Звідси скаржник має вказати яку саме конкретно визначену норму матеріального або процесуального права (пункт, абзац, частину тощо якої статті та якого нормативно-правового акта) неправильно застосовано або порушено судами попередніх інстанцій, в чому полягає саме неправильне застосування або порушення даної норми права.
Більше того, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1) - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах; пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення; пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (п. 4.6. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).
Натомість у касаційній скарзі ФОП Ноздрюхіної Л. І. не зазначено в чому саме полягає неправильне застосування або порушення судами попередніх інстанцій норм права, не зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Абзацом 1 пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Відповідно до абзацу 2 пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Проте у касаційній скарзі ФОП Ноздрюхіної Л. І. не зазначено постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, а також не зазначено постанови Верховного Суду, в якій міститься висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, від якого необхідно відступити.
Іншої підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником також не зазначено.
Згідно з частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
З огляду на викладене, суддя-доповідач дійшов висновку про залишення касаційної скарги ФОП Ноздрюхіної Л. І. без руху як такої, що оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, статтями 4, 8 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд
1. Відмовити Фізичній особі-підприємцю Ноздрюхіній Людмилі Іванівні у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2021 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2020 у справі № 904/1275/20.
2. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ноздрюхіної Людмили Іванівни на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2021 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2020 у справі № 904/1275/20 залишити без руху.
3. Встановити Фізичній особі-підприємцю Ноздрюхіній Людмилі Іванівні строк усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали суду касаційної інстанції.
4. Роз'яснити Фізичній особі-підприємцю Ноздрюхіній Людмилі Іванівні, що у разі невиконання вимог суду касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Ю. Уркевич