Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1235/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Чистякової І.О.
за участю секретаря судового засідання Мороз Ю.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "ІМІДЖ-2007" (61166, м. Харків, вул. 23 Серпня, буд. 20 А, ідентифікаційний код 35598028)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСС-СІСТЕМ" (61002, м. Харків, вул. Свободи, буд. 7/9, кімната 13, ідентифікаційний код 41806731)
про стягнення 308 407,55 грн
за участю представників сторін:
позивача - адвоката Прилипко Д.В., ордер Серія АХ №1051785 від 01.04.2021;
відповідача - не з'явився
Приватне підприємство "ІМІДЖ-2007" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСС-СІСТЕМ" суми боргу у розмірі 308407,55 грн, яка складається з суми основної заборгованості у розмірі 230000,00 грн, процентів за використання чужими грошовими коштами в сумі 41777,01 грн, пені у розмірі 20038,54 грн та інфляційних втрат у розмірі 16592,00 грн. Також, позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №0209/19-1 від 02.09.2019, який укладений між позивачем та відповідачем, щодо оплати вартості поставленого позивачем товару.
Позивачем у позовній заяві викладено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.04.2021 залишено позовну заяву Приватного підприємства "ІМІДЖ-2007" без руху. Встановлено позивачу для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня вручення даної ухвали. Позивачу у встановлений строк запропоновано подати до господарського суду Харківської області: засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства копії додатків до позову; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються підписаний повноважною особою представника позивача.
22.04.2021 до господарського суду Харківської області надійшло клопотання позивача про усунення недоліків позовної заяви та долучення до матеріалів справи № 922/1235/21 належним чином засвідчених копій додатків до позову на виконання ухвали господарського суду Харківської області від 09 квітня 2021 року за вх. № 9261. До вказаної заяви позивачем надано: засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства копії додатків до позову; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються підписаний повноважною особою представника позивача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.04.2021 у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1235/21. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на "18" травня 2021 р. о 10:00.
В підготовчому засіданні 18.05.2021 без виходу до нарадчої кімнати судом постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 18.05.2021 про відкладення підготовчого засідання на 08.06.2021 о 11:00.
В підготовчому засіданні 08.06.2021 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 08.06.2021 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 23.06.2021 о 10:30.
Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.
Відповідач своїм правом на захист не скористався, відзив на позов не надав, у судове засідання 23.06.2021 з розгляду справи по суті не з'явився. Разом з цим, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.04.2021; ухвала про повідомлення від 18.05.2021; ухвала про повідомлення від 08.06.2021 були надіслані на адресу відповідача: 61002, м. Харків, вул. Свободи, буд. 7/9, кімната 13, яка зазначена позивачем у позовній заяві та відомості про місцезнаходження відповідача за цією адресою містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте вказані ухвали не вручені відповідачу та повернуті на адресу суду поштовим відділенням: 05.05.2021; 27.05.2021; 14.06.2021 відповідно, із відмітками пошти: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до змісту ч. 3 ст. 242 ГПК України, рішення суду надсилаються учасникам справи в електронній формі, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса в особи відсутня.
За визначенням п. 4, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до вимог частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ст. 14 ГПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За приписами ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (стаття 74 ГПК України).
Отже, відповідач є повідомленим про дату та час судового засідання, що відбулося 23.06.2021 належним чином.
За таких обставин, враховуючи те, що відповідач повідомлений про дату, час та місце судового засідання на стадії розгляду справи по суті належним чином, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутністю представника відповідача.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, вислухавши пояснення присутнього представника позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
02 вересня 2019 року між Приватним підприємством "ІМІДЖ-2007" (продавець за договором, далі по тексту - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВСС-СІСТЕМ" (покупець за договором, далі по тексту - відповідач) було укладено договір поставки № 0209/19-1 (далі по тексту - договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити труби, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари (надалі "Товар"), партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в Рахунках - фактурах або Специфікаціях (додатках) до цього договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим договором (п.1.1. договору).
Відповідно до п.4.1.1. договору, покупець направляє постачальнику письмове замовлення, з зазначенням асортименту та кількості партії товару. В замовленні також вказується кінцевий пункт доставки, крім випадків передбачених п.4.3. даного договору. Замовлення Покупця є пропозицією (офертою) до поставки партії товару (щодо асортименту та кількості партії товару) та його згодою (акцептом) з цінами Постачальника, що діяли на момент замовлення товару.
Постачальник протягом нормально необхідного часу направляє Покупцю по факсу рахунок - фактуру з зазначенням вартості вказаного у замовленні товару, строку його постачання та оплати. Рахунок - фактура є підтвердженням (акцептом) Постачальника замовлення Покупця. Відповідно до п.3 ст. 205 ЦК України умови щодо строків і оплати партії товару, та /або інші умови, визначені рахунком - фактурою, вважаються узгодженими Покупцем, якщо протягом двох робочих днів з моменту отримання рахунку - фактури від нього не надійде зауважень, про що також свідчить підпис Покупця за цим Договором (п.4.1.2. договору).
Відповідно п.4.1.3. договору, достатнім підтвердженням всіх умов поставки, зазначених в товаросупровідних документах, буде також приймання Покупцем товару в порядку, передбаченому п.4.4. даного Договору, незалежно від наявності замовлення або підтвердження Покупцем умов поставки, зазначених у рахунку - фактурі.
Згідно з п.4.2. договору, найменування, асортимент, кількість, ціна одиниці та загальна вартість партії товару, терміни поставки та оплати можуть бути узгоджені Сторонами в Специфікаціях (додатках) до цього договору, які підписані уповноваженими представниками сторін та його невід'ємними частинами. Підписання Сторонами Специфікації є достатнім узгодженням умов постачання партії товару незалежно від порядку узгодження згідно з п. 4.1. даного Договору. Сторони в Специфікаціях (додатках) до цього договору можуть передбачити умови, що відрізняються від умов, передбачених даним Договором.
Датою поставки товару та датою переходу права власності на товар вважається дата накладної Постачальника, що передається Покупцю. При цьому обов'язок Постачальника поставити товар Покупцю вважається виконаним у момент передачі товару перевізнику для доставки Покупцю або з моменту забезпечення наявності товару на складі Постачальника (допускається інформування про це в телефонному режимі), якщо Специфікацією передбачена вибірка товару зі складу Постачальника (п. 4.7. договору).
Згідно з п.5.1. договору, Оплата товару Покупцем здійснюється шляхом повної передоплати на поточний рахунок Постачальника протягом 3-х банківських днів з моменту отримання від нього рахунку - фактури, крім випадків, передбачених п.5.6. цього договору, або якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку - фактурі або в Специфікації.
Пунктом 5.6. договору сторони погодили, що у разі поставки товару Покупцю до моменту його сплати (у випадках, передбачених п.4.1.3 цього Договору, коли терміни оплати не були узгоджені Сторонами, або в разі передачі Покупцю товару, що постачається на умовах повної або часткової передоплати, до моменту його оплати), обов'язок з оплати вартості товару виникає у Покупця з моменту передачі йому товару. Ця умова не поширюється на випадки, коли Сторонами було письмово узгоджено відстрочення оплати за поставлений товар.
25 червня 2020 року на підтвердження замовлення відповідача позивачем було направлено відповідачу рахунок на оплату Товару № 140 на загальну суму 451 189,25 грн.
Поставку товару здійснено позивачем двома партіями, зокрема: 26.06.2020 року на суму 438 734,30 грн, що підтверджується видатковою накладною № 133 від 26.06.2020; 13.07.2020 на суму 12 454,94 грн, що підтверджується видатковою накладною № 139 від 13.07.2020. Отже, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 451 189,24 грн.
Відповідач товар отримав, що підтверджується підписами представників відповідача на вищевказаних видаткових накладних, проте оплатив лише частково, зокрема у сумі 221 189,24 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 618 від 17.07.2020 на суму 101189,24 грн, № 631 від 24.07.2020 на суму 50 000,00 грн, № 713 від 31.08.2020 на суму 50 000,00 грн, № 717 від 01.09.2020 на суму 15 000,00 грн, № 794 від 09.10.2020 на суму 5 000,00 грн.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 230 000,00 грн, що зумовило звернення позивача до суду із даним позовом про стягнення суми вказаного боргу з відповідача в примусовому порядку.
Крім того, позивач у зв'язку із простроченням відповідачем оплати товару просить стягнути з відповідача: проценти за використання чужими грошовими коштами в сумі 41777,01 грн, що нараховані позивачем згідно п.8.4. договору за період з 17.07.2020 по 22.03.2021, пеню у розмірі 20038,54 грн, що нарахована позивачем згідно п. 8.3. договору, яким сторони збільшили період нарахування пені до 3-х років за період з 17.07.2020 по 22.03.2021 та інфляційних втрат у розмірі 16592,00 грн, що нараховані позивачем за період з серпня 2020 р. по лютий 2021 р. включно.
Відповідач правом на участь у розгляді справи не скористався, відзив на позов не надав.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з нормами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Також, ст. 694 Цивільного кодексу України визначено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару на суму 230 000,00 грн.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності дост.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідачем, у встановленому законом порядку, позовні вимоги позивача не спростовано.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги порушення відповідачем умов договору № 0209/19-1 від 02.09.2019, що укладений між сторонами, зокрема в частині оплати поставленого позивачем товару своєчасно та у повному обсязі, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов'язання за вказаним договором щодо оплати товару на суму 230000,00 грн, а також, те, що відповідач позовні вимоги не спростував та доказів оплати товару до суду не надав, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивач просить стягнути з відповідача: проценти за використання чужими грошовими коштами в сумі 41777,01 грн, що нараховані позивачем згідно з п.8.4. договору за період з 17.07.2020 по 22.03.2021.
Суд, ознайомившись із розрахунками позивача встановив, що при нарахуванні процентів за користування чужими грошовими коштами та пені позивач враховуючи пункт 5.1. договору, а саме обов'язок відповідача оплатити товар на протязі 3-х банківських днів, враховуючи здійснення останньої поставки товару позивачем 13.07.2020 визначає виникнення прострочення у відповідача з 17.07.2020, із чим погоджується й господарський суд.
Згідно з ч.3 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до абз. 2 ч.5 ст. 694 Цивільного кодексу України, договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
Згідно з ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
У п. 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).
У відповідності до п. 8.4. Договору сторони погодили, що у випадку прострочення Покупцем (відповідач) термінів оплати поставленого йому товару, Постачальник згідно ч.3 ст. 692 та ч.5 ст. 694 Цивільного кодексу України, має право стягнути з Покупця проценти за використання чужих грошових коштів в розмірі 25% річних за весь період прострочення оплати.
Перевіривши нарахування позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами, враховуючи те, що сторони погодили такий вид відповідальності за порушення строків оплати суд приходить до висновку про вірне нарахування за користування чужими грошовими коштами, а отже про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами у розмірі 41777,01 грн.
Крім того позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 20038,54 грн, що нарахована позивачем за період з 17.07.2020 по 22.03.2021.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 8.3. Договору, сторони визначили, що у випадку невиконання (прострочення) строків оплати товару Постачальник має право стягнути з Покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно п.6 ст. 232 Господарського кодексу України Сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата має бути здійснена.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не встановлено законом або договором.
У договорі сторони погодили, що нарахування пені збільшується на строк до трьох років.
У п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого мало місце невиконання такого зобов'язання, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 20038,54 грн. підлягають задоволенню повністю.
Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 16592,00 грн, що нараховані позивачем з серпня 2020 року по лютий 2021 року включно.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, згідно з ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарським судам України роз'яснено, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Також, суд звертає увагу, що згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на суд, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін." (Справа "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece, Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 р.)
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".).
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем інфляційних втрат судом встановлено, що розрахунок позивача є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат в сумі 16592,00 грн є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, відповідають вимогам діючого законодавства, а тому підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на відповідача, а отже понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 4626,11 грн слід покласти на відповідача.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.1-2 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У позовній заяві позивач виклав попередній розрахунок суми понесених витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи зокрема зазначив, що вартість послуг наданих на підставі договору про надання правової та професійної правничої допомоги складає 30000,00 грн. Також, позивачем до позовної заяви надана заява про встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сторона має сплатити у зв'язку з розглядом справи та визначення порядку подання доказів щодо понесених судових витрат по справі (в порядку застосування ч.8 ст. 129 ГПК України), в якій просив вирішення питання про стягнення остаточного розміру витрат на професійну правничу допомогу, здійснити на підставі заяви про ухвалення Додаткового рішення та погодження обсягу отриманої Позивачем професійної правничої допомоги на стадії судового розгляду справи у суді першої інстанції.
Присутній представник позивача до закінчення судових дебатів заявив про намір надати докази понесення ним судових витрат, пов'язаних із розглядом даної справи протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
У пункті 5 ч.6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, зазначено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати понесені позивачем на отримання правової допомоги на "06" липня 2021 року о 10:30 год та встановити позивачу строк для подання доказів щодо розміру, понесених ним судових витрат - протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 611, 612, 631, 663, 665, 693 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; статтями 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСС-СІСТЕМ" (61002, м. Харків, вул. Свободи, буд. 7/9, кімната 13, ідентифікаційний код 41806731) на користь Приватного підприємства "ІМІДЖ-2007" (61166, м. Харків, вул. 23 Серпня, буд. 20 А, ідентифікаційний код 35598028) суму основної заборгованості у розмірі 230000,00 грн, проценти за використання чужих грошових коштів в сумі 41777,01 грн, пеню у розмірі 20038,54 грн та інфляційні втрати у розмірі 16592,00 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
3. Судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 4626,11 грн покласти на відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ВСС-СІСТЕМ" (61002, м. Харків, вул. Свободи, буд. 7/9, кімната 13, ідентифікаційний код 41806731).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСС-СІСТЕМ" (61002, м. Харків, вул. Свободи, буд. 7/9, кімната 13, ідентифікаційний код 41806731) на користь Приватного підприємства "ІМІДЖ-2007" (61166, м. Харків, вул. 23 Серпня, буд. 20 А, ідентифікаційний код 35598028) судовий збір у розмірі 4626,11 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
5. Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати позивача на професійну правничу допомогу на "06" липня 2021 р. о 14:00 год.
6. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, майдан Свободи 5, 8-й під'їзд, 3-й поверх, зал № 306.
Позивач: Приватне підприємство "ІМІДЖ-2007" (61166, м. Харків, вул. 23 Серпня, буд. 20 А, ідентифікаційний код 35598028).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВСС-СІСТЕМ" (61002, м. Харків, вул. Свободи, буд. 7/9, кімната 13, ідентифікаційний код 41806731).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "02" липня 2021 р.
Суддя І.О. Чистякова