вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"30" червня 2021 р. м. Київ Справа № 911/613/21
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Абрамова В.Д.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом приватного підприємства “Інвестиційна компанія “Плутос”
до приватного акціонерного товариства “Позняки-Жил-Буд”
про визнання договору оренди діючим,
за участю представників:
позивача: Хромихина В.О. - директора (виписка від 13.02.2012 року);
відповідача: Гіневської-Гайдай М.О. - адвоката (ордер, серії АА №1085054, від 12.05.2021 року);
01 березня 2021 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява приватного підприємства “Інвестиційна компанія “Плутос” (далі - позивач) до приватного акціонерного товариства “Позняки-Жил-Буд” (далі - відповідач) про визнання договору оренди діючим.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на відсутність у відповідача підстав для розірвання договору оренди №06/2017-1 від 01.08.2017 року.
Ухвалою суду від 03.03.2021 року позовну заяву приватного підприємства “Інвестиційна компанія “Плутос” залишено без руху, на підставі п. 10 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України.
11 березня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та долучення витребуваних ухвалою суду документів.
Ухвалою суду від 16.03.2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 07 квітня 2021 року.
02 квітня 2021 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник відповідача подав відзив на позовну заяву.
06 квітня 2021 року через канцелярію суду представник відповідача подав клопотання про відкладення підготовчого засідання, у зв'язку із запровадженням режиму надзвичайної ситуації у місті Києві та введенням обмежень щодо користування громадським транспортом, яке було задоволено судом.
07 квітня 2021 року підготовче засідання відкладено на 12 травня 2021 року, про що постановлено ухвалу суду.
12 травня 2021 року в засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.
Представник позивача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 12.05.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 02 червня 2021 року.
02 червня 2021 року в засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.
Представник позивача у засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.06.2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 30 червня 2021 року.
03 червня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Судом встановлено, що до клопотання про витребування доказів у справі не долучено заяви про продовження строку, тому вищевказане клопотання залишено судом без розгляду, на підставі ч. 2 ст. 118, ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України.
Крім цього, представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, просив суд визнати, що договір оренди №06/2017-1 від 01.08.2017 року, укладений між приватним акціонерним товариством “Позняки-Жил-Буд” та приватним підприємством “Інвестиційна компанія “Плутос”, станом на 01.09.2019 року був діючим, та мав строк дії до 29.12.2019 року.
30 червня 2021 року в судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, просив визнати, що договір оренди №06/2017-1 від 01.08.2017 року, укладений між приватним акціонерним товариством “Позняки-Жил-Буд” та приватним підприємством “Інвестиційна компанія “Плутос”, станом на 01.09.2019 року був діючим, та мав строк дії до 29.12.2019 року.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала. Крім цього, до закінчення судових дебатів, заявила усне клопотання про вирішення судом питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката після прийняття рішення у цій справі, яке підлягало задоволенню судом.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність, кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:
01 серпня 2017 року між приватним акціонерним товариством "Позняки Жил-Буд" (далі -відповідач) та приватним підприємством "Інвестиційна компанія "Плутос" (далі - позивач) був укладений договір оренди № 06/2017-1 (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач передав, а позивач прийняв в оренду приміщення.
Згідно з п. 1.1 договору, відповідач передає, а позивач приймає в тимчасове, платне користування "об'єкти оренди" - приміщення в комплексі будівель за адресою: Україна, смт, Коцюбинське, вул. Доківська, 2 (далі - «комплекс»), а саме: орендовані площі вказуються у додатках до цього договору та складаються відносно до кожного орендованого приміщення (далі "приміщення");
Відповідно до п. 4.1. договору, строк оренди за цим договором починається з моменту прийняття позивачем від відповідача приміщення за актом приймання-передачі (надалі - дата початку оренди), відповідно до умов цього договору. Строк оренди становить 1 (один) рік (надалі - строк оренди) з дати прийняття по кожному приміщенню окремо. Позивач вступає в строкове платне користування приміщенням за договором не раніше дати підписання сторонами вказаного акту приймання-передачі.
Згідно з п. 4.2. договору, строк оренди, який визначений у п. 4.1. договору по його закінченню, за існуючою згодою сторін подовжується автоматично на один рік, за умови відсутності будь-яких порушень договору з боку позивача. Строк оренди припиняється у випадках дострокового розірвання договору, закінчення строку оренди, а також у інших випадках передбачених чинним законодавством та цим договором. Користування приміщенням після закінчення строку оренди, визначеного у п. 4.1. договору, а також після дострокового припинення (розірвання) договору не допускається.
Відповідно до п. 5.1 договору, починаючи з дати прийняття відповідачем від позивача приміщення за актом приймання - передачі, відповідач сплачує позивачу орендну плату за користування приміщенням.
Пунктом 5.4 договору встановлено, що позивач сплачує щомісячну оренду плату шляхом банківського переказу на поточний рахунок відповідача, який зазначено у цьому договорі або на інший рахунок, про який позивач може повідомити відповідача у письмовій формі принаймні за 5 (п'ять) робочих днів до дати виставлення рахунку. Факт виконання зобов'язань по цьому договору посвідчується сторонами шляхом підписання акту виконаних робіт. До 05 числа місяця, наступним за звітним, сторони підписують акт виконаних робіт (наданих послуг) - надалі акт. У випадку неповернення відповідачем та/або ненадання мотивованої відмови від підписання акту, який був складений, підписаний, наданий та/або надісланий позивачем на адресу відповідача, протягом 10 календарних днів з моменту вручення та/або відправлення, цей акт вважається прийнятим та підписаним відповідачем.
Згідно з п. 5.7 договору, орендна плата сплачується позивачем починаючи з дати підписання акту приймання-передачі приміщення (дати початку оренди). Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту здачі-приймання приміщення при поверненні приміщення від позивача відповідачу.
Відповідно до п. 5.8 договору, орендна плата, належить до сплати і сплачується щомісячно авансом протягом 5 (п'яти) календарних днів після отриманих позивачем рахунку від відповідача, оформленого належним чином. Орендна плата повинна сплачуватися банківським переказом на банківський рахунок, вказаний відповідачем в рахунку. Сплата орендної плати вважається здійсненою в день, коли на банківський рахунок відповідача надійшла повна сума орендної плати, що належить до сплати за відповідний місяць.
28 грудня 2018 року між позивачем та відповідачем укладено додаток №2 до договору оренди №06/2017-1 від 01 серпня 2017 р., відповідно до умов якого строк оренди приміщення продовжено до 29 грудня 2019 року та встановлено вартість місячної орендної плати з 01.01.2019 - 30 800,00 грн. в т.ч. ПДВ 5 133,33 грн.
Судом встановлено, що 20 серпня 2019 року відповідачем направлено позивачу лист №556 про дострокове розірвання договору з 31.08.2019 року, у зв'язку з тим, що позивач порушив умови договору та не сплатив вчасно та в повному обсязі орендну плату за період з 01.01.2019 року до 31.08.2019 року.
За твердженнями представника позивача, у відповідача були відсутні підстави для розірвання договору оренди, у зв'язку з тим, що борг по сплаті орендної плати у позивача був відсутній, претензій від відповідача позивач не отримував, а лист, на який послався представник відповідача щодо наявної у позивача заборгованості щодо сплати орендної плати (№556 від 20.08.2019 року), стосується іншого правочину.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
02 квітня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву №68 від 31.03.2021 року, в якому представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, вважала, що обставини на які посилається позивач є необґрунтованими та безпідставними, на підтвердження чого надала рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/3582/20 від 06.08.2020 року, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 року.
Судом встановлено, що 01 серпня 2017 року між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди № 06/2017-1, відповідно до умов якого відповідач передав, а позивач прийняв в оренду приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Доводи представника позивача про відсутність боргу по сплаті орендної плати спростовуються, у зв'язку з наступними обставинами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 778 Цивільного кодексу України, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.
Частиною 3 ст. 778 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за найм речі.
Згідно з п. 7.2.4 договору, відповідач зобов'язаний своєчасно здійснювати за свій рахунок поточний ремонт приміщення та устаткування/обладнання, інженерних систем та комунікацій, що знаходяться в приміщенні, забезпечувати їх регулярне технічне обслуговування і профілактичний ремонт в такому обсязі і з такою періодичністю, з якою це необхідно для нормального функціонування приміщення. Забезпечити належне збереження приміщення та комунікацій, їх експлуатацію і санітарне утримання, запобігаючи їх пошкодженню або псуванню. Не допускати перевантаження електромереж приміщення. Всі пошкодження приміщення, устаткування/обладнання, що знаходиться в них, комунікацій, а також місць загального користування, вчинені позивачем, його агентами, робітниками, та/або відвідувачами, ремонтуються, відновлюються та/або замінюються позивачем за власний рахунок без наступного відшкодування відповідачем.
Відповідно до п. 7.2.6 договору, відповідач зобов'язаний не здійснювати будь-які види перепланування, переобладнання, внутрішнього та зовнішнього вдосконалення, оздоблювання та поліпшення приміщення, його реконструкцію, зміну схеми діючої електропроводки та іншим чином не переробляти приміщення для цілей оренди на свій розсуд без попередньої письмової згоди на це відповідача. Реалізацію письмово погоджених з відповідачем змін у приміщенні позивач здійснює за свій рахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Документів, що підтверджували б досягнення домовленостей між сторонами щодо проведення будь-яких видів ремонту приміщення та відшкодування відповідачем вартості ремонту об'єкта оренди, представником позивача суду надано не було, як і не надано документів, що підтверджували б оплату орендної плати позивачем у повному обсязі за період з липня 2019 року до грудня 2019 року.
Доводи представника позивача про неотримання позивачем претензій від відповідача спростовуються долученим до матеріалів справи листом №556 від 20.08.2019 року, з якого вбачається, що відповідач листом № 556 повідомив позивача про дострокове розірвання договору на підставі п.п.10.2., 10.2.3. договору з 31.08.2019 року, оскільки останній у порушення умов договору оренди належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів, що підтверджується фіскальним чеком від 20.08.2019 року.
Доводи представника позивача про те, що договір оренди №06/2017-1 від 01 серпня 2017 року станом на 01.09.2019 року був діючим, та мав строк дії до 29.12.2019 року, спростовуються, у зв'язку з наступними обставинами справи.
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/3582/20 від 06.08.2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 року встановлено, зокрема, що договір оренди №06/2017-1 від 01 серпня 2017 року, укладений між приватним акціонерним товариством “Позняки-Жил-Буд” та приватним підприємством “Інвестиційна компанія “Плутос”, припинив свою дію з 31.08.2019 року за ініціативою позивача (орендодавця), на підставі п. 10.2.3 договору.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Пунктом 10.1 договору встановлено, що сторони дійшли до взаємної згоди про те, що даний договір не може бути розірваним сторонами у односторонньому порядку, крім випадків, передбачених законом і цим договором.
Згідно з п. 10.2.3 договору, цей договір припиняє свою дію при закінченні строку оренди, а також при достроковому розірванні договору за ініціативою відповідача, якщо позивач не вносить, вносить не в повному обсязі орендну плату та/або інші платежі, у тому числі компенсацію спожитих комунальних послуг, передбачені цим договором, протягом одного місяця або систематично (2 або більше разів) затримує їх оплату.
Відповідно до ст. 11 договору, будь-які повідомлення відповідно до цього договору оформлюються в письмовій формі і вважаються наданими належним чином сторонами одна одній одним з наступних способів: а) персональним врученням стороні, що є адресатом, або б) рекомендованим листом, направленим стороні, що є адресатом, на такі адреси, зокрема, якщо для позивача: 03164, Україна, м. Київ, вул. Булаховського, 30-а.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Так, документів, що підтверджували б відсутність підстав у відповідача для розірвання договору оренди №06/2017-1 від 01 серпня 2017 року, представником позивача подано не було, тому вимоги про визнання договору оренди №06/2017-1 від 01 серпня 2017 року, станом на 01.09.2019 року, діючим та те, що вищевказаний договір мав строк дії до 29.12.2019 року, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 283 Господарського процесуального кодексу України, ч. ч. 1, 3 ст. 778 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ч. ч. 1, 2 ст. 16, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 4 ст. 75, ст. 79, ст. 86, ст. 118, ст. 123, п. 2 ч. 4 ст. 129, ч. 2 ст. 207, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити повністю у позові приватного підприємства “Інвестиційна компанія “Плутос” до приватного акціонерного товариства “Позняки-Жил-Буд” про визнання договору оренди діючим.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 02.07.2021 року.
Суддя С. Грабець