ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.07.2021Справа № 912/576/21
За позовомФізичної особи-підприємця Скрипника Олександра Вікторовича
до Державної служби України з безпеки на транспорті
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 Головне управління державної казначейської служби України у Кіровоградській області
простягнення 104547,94 грн,
Суддя Смирнова Ю.М.
Без виклику учасників справи
Фізична особа-підприємець Скрипник Олександр Вікторович звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті та Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення 104547,94 грн шкоди, заподіяної особі внаслідок незаконно прийнятого рішення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок прийняття Управлінням Укртрансбезпеки у Кіровоградській області постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 25.08.2020 №207156, якою зобов'язано Фізичну особу-підприємця Скрипника Олександра Вікторовича сплатити штраф у сумі 8500 грн, яку в подальшому визнано протиправною та скасовано згідно рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі №340/4592/20, позивачу заподіяно шкоду на загальну суму 89547,94 грн, розмір якої складається з 40000,00 грн моральної шкоди та 49574,94 грн упущеної вигоди.
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 24.02.2021 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Скрипника Олександра Вікторовича передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №912/576/21; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; залучено до участі у справі Головне управління державної казначейської служби України у Кіровоградській області третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
22.04.2021 від Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує, вказуючи на те, що позов у даній справі заявлено Скрипником О.В. як суб'єктом господарювання, а тому твердження позивача про відшкодування моральної шкоди внаслідок депресій, погіршення сну та апетиту, душевних хвилювань тощо, яких зазнав Скрипник О.В. як фізична особа не можуть братись до уваги. При цьому, на думку відповідача, позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував приниження його ділової репутації, а також розрахунків суми, з яких виходив позивач, і які б свідчили про заподіяння моральної шкоди у розмірі 40000,00 грн. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів наявності обставин, які б призвели до появи упущеної вигоди, та причинно-наслідкового зв'язку між діями Укртрансбезпеки та описаними позивачем обставинами.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі №912/576/21 отримана Державною службою України з безпеки на транспорті 02.04.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105474882175.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
При цьому, частиною 7 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України визначено, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Оскільки відзив на позовну заяву здано відповідачем на пошту 19.04.2021, то з огляду на положення ч.ч. 4, 7 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, строк для подання відзиву пропущено відповідачем не було.
29.04.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач, зокрема, просить замінити відповідача-1 - Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті його правонаступником - Центральним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки та викласти прохальну частину позовної заяви в такій редакції:
- стягнути з відповідача - Державної служби України з безпеки на транспорті через Управління державного казначейства в Кіровоградській області шляхом відрахування коштів з державного бюджету на користь позивача - Фізичної особи-підприємця Скрипника Олександра Вікторовича відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої (правової) допомоги у розмірі 15000,00 грн;
- стягнути з відповідача - Державної служби України з безпеки на транспорті через Управління державного казначейства в Кіровоградській області шляхом відрахування коштів з державного бюджету на користь позивача - Фізичної особи-підприємця Скрипника Олександра Вікторовича відшкодування моральної шкоди у розмірі 40000,00 грн;
- стягнути з відповідача - Державної служби України з безпеки на транспорті через Управління державного казначейства в Кіровоградській області шляхом відрахування коштів з державного бюджету на користь позивача - Фізичної особи-підприємця Скрипника Олександра Вікторовича відшкодування упущеної вигоди у розмірі 49547,94 грн.
18.05.2021 від відповідача - Державної служби України з безпеки на транспорті надійшли заперечення.
Третя особа пояснень щодо позову та відзиву не надала, своїм правом не скористалася.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2021 закрито провадження у справі в частині вимог до відповідача-1 - Центрального міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.
За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
Згідно з інформацією, наявною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.03.2008 здійснено державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - Фізичної особи-підприємця Скрипника Олександра Вікторовича, запис №24440000000013264.
У ході рейдової перевірки 12.07.2020 посадовими особами Черноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на автодорозі М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ, перевірено транспортний засіб Renault, державний номер НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_2 , здійснюючи перевезення вантажу на підставі ТТН №15 від 11.07.2020.
За наслідками перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №225419 від 12.07.2020, яким зафіксовано порушення, передбачене ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», ч. 1 абз. 14 Перевищення встановлених законодавством вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.
Розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, начальник Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області виніс постанову №207156 від 25.08.2020, якою за порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» з Фізичної особи-підприємця Скрипника О.В. стягнуто адміністративно-господарський штраф у сумі 8500,00 грн.
Наведені обставини встановлені рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі №340/4592/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Скрипника Олександра Вікторовича до Державної служби України з безпеки на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі №340/4592/20 адміністративний позов Фізичної особи-підприємця Скрипника Олександра Вікторовича задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №207156 від 25.08.2020, якою зобов'язано ФОП Скрипника О.В. сплатити штраф у сумі 8500,00 грн.
Так, в ході розгляду справи №340/4592/20 Кіровоградський окружний адміністративний суд встановив, що транспортний засіб перебував у користуванні іншої особи - ТОВ «Троя-Авто», яка і проводила перевезення вантажу, а відтак позивач не перебував в статусі автоперевізника щодо здійснення перевезення вантажу автомобілем Renault, державний номер НОМЕР_1 , яке мало місце 12.07.2020, що виключає відповідальність за порушення в межах Закону України «Про автомобільний транспорт» як автомобільного перевізника. При цьому, як вказав адміністративний суд, зазначені обставини є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування спірного рішення, а тому судом не надавалася правова оцінка суті порушення.
Відповідно до інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі судових рішень, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі №340/4592/20 набрало законної сили 16.02.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в результаті неправомірних дій працівників Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті, позивачу завдано моральну шкоду у розмірі 40000,00 грн, збитки (упущену вигоду) у розмірі 49547,94 грн та позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду адміністративної справи у розмірі 15000,00 грн.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Суд зазначає, що ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, ці норми не заперечують обов'язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 Цивільного кодексу України.
У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вказує позивач, відповідачем було грубо порушено права позивача як людини, так і фізичної особи-підприємця, чим було завдано Скрипнику Олександру Вікторовичу тяжких моральних страждань, оскільки внаслідок винесеної незаконної постанови постраждала, в першу чергу, ділова репутація позивача як фізичної особи-підприємця, він втратив свій авторитет серед колег та інших осіб, з якими співпрацює. Позивач стверджує, що внаслідок цього він втратив інтерес до життя, відчував сильні душевні хвилювання та страждання, через понесені втрати та упущену вигоду; як людина втратив сон та апетит, його супроводжувало постійне відчуття тривоги та невизначеності, через тиск з боку державних органів влади, а саме зі сторони Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті, оскільки він постійно хвилювався через те, що без його відома можуть винести ще одну постанову, до якої він - ФОП Скрипник О.В. жодного відношення не має; під час судового розгляду справи позивач постійно знаходився у стресовому стані, що супроводжувалося частими депресіями, що не могло не позначитися негативно на його діяльності як фізичної особи-підприємця.
За твердженням позивача, в результаті зазначених подій йому було завдано значної моральної шкоди, яку позивач оцінює в 40000,00 грн.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
За змістом ч. 4 ст. 23 Цивільного кодексу України, при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
У позовній заяві стверджує, що внаслідок неправомірних дій Уктрансбезпеки постраждала, в першу чергу, ділова репутація позивача як фізичної особи-підприємця, він втратив свій авторитет серед колег та інших осіб, з якими співпрацює.
Суд зазначає, що чинне законодавство не містить визначення поняття ділової репутації особи, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим благом, якому закон надає значення самостійного об'єкта судового захисту (ст. 201 Цивільного кодексу України).
Під діловою репутацією суб'єкта господарювання розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди фізичній особі-підприємцю, завданої органами державної влади, саме позивач має довести на підставі належних і допустимих доказів, які втрати немайнового характеру настали у такої особи як суб'єкта господарювання.
Однак, позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено того факту, що внаслідок винесення службовою особою Управління Укртансбезпеки у Кіровоградській області постанови №207156 від 25.08.2020 було завдано шкоди діловій репутації позивача.
Так, позивачем не надано жодних доказів, таких як наприклад, листів від його контрагентів, які б свідчили про їх бажання розірвати договірні відносини із позивачем через винесення відповідної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, не надано доказів існування будь-яких претензій у контрагентів позивача щодо виконання відповідачем своїх зобов'язань через винесення постанови №207156 від 25.08.2020. Так само, матеріали справи не містять і доказів того, що внаслідок неправомірних дій Укртрансбезпеки позивач вимушений був порушити взяті на себе перед третіми особами зобов'язання тощо.
Посилання позивача на можливе застосування до нього нових адміністративно-господарських санкцій є лише припущенням позивача, яке не може свідчити про завдання йому моральної шкоди внаслідок винесення постанови №207156 від 25.08.2020.
При цьому, враховуючи, що Фізична особа-підприємець Скрипник Олександр Вікторович звернувся з даним позовом до суду як суб'єкт господарювання, а не як фізична особа, посилання позивача в рамках даної справи на те, що він втратив інтерес до життя, відчував сильні душевні хвилювання та страждання, через понесені втрати та упущену вигоду; як людина втратив сон та апетит, його супроводжувало постійне відчуття тривоги та невизначеності, через тиск з боку державних органів влади, судом до уваги не приймається, оскільки такі категорії притаманні лише фізичній особі.
Відтак, оскільки позивач звернувся з даним позовом до суду як суб'єкт господарювання, враховуючи, що належними та допустимими доказами факту завдання шкоди діловій репутації позивача внаслідок винесення службовою особою Управління Укртансбезпеки у Кіровоградській області постанови №207156 від 25.08.2020 позивач суду не довів, вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 40000,00 грн задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди у сумі 49547,94 грн суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 Господарського кодексу України).
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
При цьому неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Натомість наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.
Така правова позиція в питанні критеріїв упущеної вигоди неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема в постановах: від 13.12.2018 у справі №923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, 12.08.2020 у справі № 910/15883/14, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі №914/263/19.
Обґрунтовуючи свої вимоги в частині стягнення упущеної вигоди, позивач зазначає, що з 25.08.2020 належному позивачу транспортному засобу було заборонено здійснювати рух автомобільними дорогами, а тому, оскільки отримання дозволу рухатися по автомобільним дорогам даним транспортним засобом прямо залежало від вирішення справи в адміністративному суді, то даний транспортний засіб не надавався в оренду і з моменту винесення постанови №207156 до моменту винесення рішення чудом слід рахувати часом вимушеного простою. Як стверджує позивача, у цей період він був позбавлений можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність і, як наслідок, поніс збитки у вигляді упущеної вигоди, а саме: доходу від здачі в оренду транспортного засобу.
Позивач зазначає, що постанова №207156 була складена 25.08.2020, а остаточне рішення щодо визнання її протиправною Кіровоградським окружним адміністративним судом було винесено 14.01.2021, тому, за твердженням позивача, стягненню підлягає упущена вигода за період 4 місяці 20 днів.
При цьому, позивач зазначає, що згідно інформації, наданої Міністерством фінансів України на своєму офіційному сайті, середній заробіток по Кіровоградській області за серпень 2020 року становив 9509,00 грн, вересень 2020 року - 10220,00 грн, жовтень 2020 року - 10227,00 грн, листопад 2020 року - 10005,00 грн, грудень 2020 року - 11392,00 грн, січень 2021 року - 12873,00 грн.
Оскільки за вказані періоди сукупний середній розмір заробітку становить 12855,20 грн, тому позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 49547,94 грн.
Однак, суд зазначає, що здійснений позивачем розрахунок упущеної вигоди (неотриманого доходу) є суто теоретичними та не підтверджений жодними документами, які б свідчили як власне про реальну можливість отримання позивачем грошових коштів (прибутку) у сумі 49547,94 грн, так і про те, що такі кошти не отримані позивачем саме внаслідок протиправних дій відповідача.
Надана позивачем до справи довідка від 27.04.2021 не є належним та допустимим доказом понесення позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки така довідка складена позивачем в односторонньому порядку та не підтверджена жодними первинними документами.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди у сумі 49547,94 грн є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Також в рамках даної справи позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 15000,00 грн.
Так, позивач зазначає, що з метою захисту своїх прав та інтересів, він змушений був звернутися до адвоката Швеця Романа Юрійовича за правовою (правничою) допомогою і відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт від 25.01.2021 позивачем були понесені витрати на правову (правничу) допомогу під час розгляду адміністративної справи про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 15000,00 грн.
За змістом акту приймання-передачі виконаних робіт від 25.01.2021, підписаного Фізичною особою-підприємцем Скрипником Олександром Вікторовичем та адвокатом Швець Романом Юрійовичем (додаток №5 до договору №86 від 07.10.2020), на який позивач посилається в обґрунтування вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, адвокатом під час підготовки до розгляду справи у суді першої інстанції: проведена юридична консультація щодо скасування постанови №207156 від 25.08.2020 «Про застосування адміністративно-господарського штрафу від 25.08.2020»; складено адміністративний позов до Кіровоградського окружного адміністративного суду про скасування постанови №207156 від 25.08.2020 «Про накладення адміністративно-господарського штрафу»; складено адвокатський запит до Державної служби України з безпеки на транспорті управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області вих. №139 від 07.10.2020; здійснено вивчення відповіді на адвокатський запит вих.139 від 07.10.2020, зареєстрований за №8121/03/15-20 від 12.10.2020; ознайомлення з ухвалою, винесеною Кіровоградським окружним судом про відкриття провадження в адміністративній справі по справі №340/4592/20 від 21.10.2020; вивчення змісту постанови про відкриття виконавчого провадження №63720342 від 25.11.2020, запропоновано стратегію та тактику захисту у справі; складена заява про зупинення виконавчого провадження №63720342 від 04.12.2020; ознайомлення з рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду по справі №340/4592/20 від 14.01.2021.
Тобто, судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, сума яких заявлена до стягнення в рамках даної справи, фактично є судовими витратами, понесеними позивачем в рамках адміністративної справи №340/4592/20 про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правову допомогу.
За змістом ст. 143 Кодекс адміністративного судочинства України, питання щодо судових витрат вирішується адміністративним судом у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
З наведеного слідує, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом, і не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Таким чином, оскільки положеннями законодавства не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в адміністративній справі у порядку господарського судочинства, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18, постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 925/245/19, від 01.06.2020 у справі № 910/12945/19, від 22.06.2020 у справі №925/1300/18.
Враховуючи викладене, позов задоволенню не підлягає.
Інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав, впливу не мають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257, п.п.17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.М. Смирнова