ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.07.2021Справа № 910/902/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ"
про стягнення 152765,40 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" про стягнення 152765,40 грн за банківською гарантією №BGV/U/03-2-3597 від 12.09.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ" порушило взяті на себе зобов'язання за укладеним з Міністерством оборони України договором №286/3/18/278 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 20.09.2018, виконання умов якого було забезпечено виданою відповідачем Банківською гарантією №BGV/U/03-2-3597 від 12.09.2018 на суму 152765,00 грн, внаслідок чого наявні підстави для виплати бенефіціару вказаної суми.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 дану позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
09.02.2021 через відділ діловодства суду від Військового прокурора Київського гарнізону надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 дану позовну заяву повернуто заявнику.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі № 910/902/21 скасовано, справу №910/902/21 направлено до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження за позовною заявою військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" про стягнення 152765,40 грн банківської гарантії.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 29.04.2021 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/902/21, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ".
11.05.2021 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли документи по справі.
21.05.2021 на електронну пошту суду від відповідача надійшов відзив на позов. У прохальній частині відзиву відповідачем заявлено клопотання про здійснення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
25.05.2021 через відділ діловодства від прокуратури надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" про здійснення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
08.06.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові пояснення.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
12.09.2018 АТ "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" (Гарант) було видано гарантію №BGV/U/03-2-3597, відповідно до умов якої гарант взяв на себе безвідкличні та безумовні зобов'язання виплатити Міністерству оборони України (бенефіціару) суму, на яку видана гарантія у випадку невиконання (неналежного виконання) Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ" (принципалом) умов договору про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), який буде укладено між бенефіціаром та принципалом щодо закупівлі індивідуального обмундирування (35811300-5) (Штани Тип А захисного, синього, сірого та чорного кольорів від костюму (кітель та штани) чоловічого для військовослужбовців Збройних Сил України з тканини костюмної камвольної напіввовняної тип 3), відповідно до оголошення №UA-2018-06-07-002887-a, (щодо якості, кількості, строків), в сумі, що складає 152765,40 грн, протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання письмової вимоги бенефіціара, складеної відповідно до вимог чинного законодавства. Вимога має містити номер і дату договору, суму належну до сплати, із зазначенням в чому саме полягає невиконання умов договору.
Термін дії гарантії 10.02.2019 (включно)
Зобов'язання Банку згідно цієї Гарантії втрачають силу в разі:
- закінчення строку дії цієї гарантії;
- своєчасне виконання у повному обсязі принципалом своїх зобов'язань перед бенефіціаром;
- повернення оригіналу гарантії Банку або подання бенефіціаром письмової заяви про звільнення Банку від обов'язків за гарантією.
20.09.2018 між Міністерством оборони України (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ" (далі - постачальник) укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/18/278, за умовами якого постачальник зобов'язується у 2018 році поставити Міністерству оборони України (замовнику) індивідуальне обмундирування (35811300-5) (лот 1. (35811300-5) Військова уніформа (Штани Тип А захисного кольору від костюму (кітель та штани) чоловічого для військовослужбовців Збройних Сил України з тканини костюмної камвольної напіввовняної тип 3), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані в цьому договорі.
Згідно п. 1.2. номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору визначаються у специфікації, за умовами якої, постачальник зобов'язався поставити товар у кількості 3400 шт., на загальну суму 3055308,00 грн, у термін до 30.10.2018 (1700 шт.) та 31.11.2018 (1700 шт.) включно.
Замовник має право зменшувати обсяг закупівлі товару залежно від реального фінансування видатків замовника та у разі зменшення потреби (п. 1.4 договору).
Ціна цього договору становить: 3055308,00 грн, у тому числі ПДВ 509218, 00 грн (за загальним фондом) (п. 3.1 договору).
У відповідності до п. 4.1. договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 календарних днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі), але не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.
Згідно із п. 4.2. договору до рахунку-фактури додаються:
акт приймального контролю (якості) товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, завірений належним чином, який підтверджує одержання товару;
видаткова накладна постачальника;
повідомлення-підтвердження, яке оформлюється одержувачем замовника.
За умовами п. 5.1. договору товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо.
Строк поставки товару буде визначений в специфікації договору.
Відповідно до п.5.3. договору датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем Замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній Постачальника.
Підпунктом 6.3.1. договору визначено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, сторони несуть відповідальність, передбачену Договором та чинним законодавством (п. 7.1 Договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1. договору).
Відповідно до п. 11.1. договору, постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за договором у розмірі 5% від суми договору (банківська гарантія від 12.09.2018 року №BGV/U/03-2-3597 видана АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" суму 152765,40 грн).
Додатком 1 до договору сторонами узгоджено рознарядку за специфікацією.
Відповідно до умов договору, першу партію товару постачальник повинен поставити до 30.10.2018 року включно, другу партію - до 30.11.2018 року. Вартість кожної партії - 1527654,00 грн.
Актом приймального контролю за якістю №278/01/КЯ/1 від 23.11.2018 року засвідчено прийняття представником замовника товару саме 23.11.2018 року, а на 2-й сторінці акту зазначено про фактичну наявність майна на складі МОУ- 24.11.2018 року.
Актом приймального контролю за якістю №278/02/КЯ/1 від 12.12.2018 року засвідчено прийняття представником замовника товару саме 12.12.2018 року, а на 2-й сторінці акту зазначено про фактичну наявність майна на складі МОУ - 13.12.2018 року.
Прокурор зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ" поставило обидві партії товару МОУ, з простроченням встановленого договором строку.
Обставини щодо неналежного виконання ТОВ "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ" своїх зобов'язань за договором № 286/3/18/278 від 20.09.2018 у частині своєчасної поставки товару встановлені рішенням Господарського суду Харківської області від 27.01.2020 у справі № 922/3915/19, яке набрало законної сили.
У зв'язку із неналежним виконанням ТОВ "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ" своїх зобов'язань за договором № 286/3/18/278 від 20.09.2018 у частині своєчасної поставки товару, Міністерство оборони України направило АТ "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" письмову вимогу №286/6/37 від 03.01.2019 щодо сплати грошового забезпечення в розмірі 152765,00 грн відповідно до умов банківської гарантії від 12.09.2018 року №BGV/U/03-2-3597.
Листом №0263-БГ від 23.01.2019 АТ "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" відмовив у виплаті гарантійного платежу, з посиланням на те, що вимогу підписано не уповноваженою особою - Гулєвичем В.В., який не має повноважень на підписання вимоги щодо стягнення забезпечення виконання договорів складених відповідно до бюджетних асигнувань на 2018 рік.
Звертаючись до суду з позовом прокурор посилається на те, що оскільки ТОВ "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ" було порушено зобов'язання за договором №286/3/18/278 від 20.09.2018, а саме, поставлено товар з порушенням визначеного договором строку, у відповідача настав обов'язок сплатити грошову суму у розмірі 152765,00 грн, відповідно до умов банківської гарантії №BGV/U/03-2-3597 від 12.09.2018.
Суд зазначає, що звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що підставою представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України є тривале зволікання вказаного органу зі зверненням з позовною заявою до суду щодо захисту інтересів держави, у зв'язку із чим вказане порушення законодавства на даний час залишається не усунутим.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Згідно із матеріалами справи, на виконання ч. 3-5 ст.53 Господарського процесуального кодексу України і ч. 3, 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звернувся до Міністерства оборони України з листом № 16/5983 вих. 20 від 06.11.2020, у якому просив повідомити чи вживалися претензійно-позовні заходи Міністерством оборони України щодо стягнення суми банківської гарантії №BGV/U/03-2-3597 від 12.09.2018.
Надаючи відповідь прокурору на його звернення, Міністерство оборони України у своєму листі від 06.11.2020 №16/5983 вих.20 свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловило, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявило.
Отже, на виконання вимогу ч.5 ст.162 Господарського процесуального кодексу України прокурор зазначив підставу для здійснення ним представництва.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що станом дату складання вимоги №286/6/37 від 03.01.2019 у директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Гулєвича Володимира Віталійовича були відсутні повноваження на підписання від імені Міністерства оборони України вимог за гарантією №BGV/U/03-2-3597 від 12.09.2018. Доказів повноважень підписувати вимоги за правочинами укладеними у 2018 році Бенефіціаром не надане, що є порушенням умов Гарантії та становить неналежне представлення. У зв'язку із чим на думку відповідача були відсутні підстави для задоволення вимоги Бенефіціара.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі банківської гарантії.
Стаття 560 Цивільного кодексу України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України №639 від 15.12.2004.
Так, у пункті 2 розділу I Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, визначено, що гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії; вимога - лист або повідомлення з вимогою до банку-гаранта/банку-контргаранта сплатити кошти за гарантією/контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту. Вимога за контргарантією складається банком-гарантом (або іншим банком-контргарантом) і подається за довільною, якщо інше не визначено умовами контргарантії, формою або надсилається у формі повідомлення банку-контргаранту.
Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (ч. 2 ст. 200 ГК України).
Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (ч. 3 ст. 200 ГК України).
Відповідно до ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Гарантія за своєю правовою природою є самостійним правочином, який не залежить від зобов'язань, встановлених основним договором, на якому вона заснована, тому Гарант жодним чином не пов'язаний таким договором, незважаючи на те, що посилання на них міститься у тексті Гарантії.
Як встановлено судом вище, АТ "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" (Гарант) видано гарантію №BGV/U/03-2-3597 від 12.09.2018, відповідно до умов якої гарант взяв на себе безвідкличні та безумовні зобов'язання виплатити Міністерству оборони України (бенефіціару) гарантію у сумі 152765,40 грн у випадку невиконання (неналежного виконання) Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ" (принципалом) умов договору про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання письмової вимоги бенефіціара, складеної відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до п. 11.1. договору, постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за договором у розмірі 5% від суми договору (банківська гарантія від 12.09.2018 року №BGV/U/03-2-3597 видана АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" суму 152765,40 грн).
У п. 11.2. договору №286/3/18/278 від 20.09.2018 сторони погодили, що підставою для повернення забезпечення виконання договору є виконання постачальником всіх умов договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків і виключно за цінами згідно положень цього договору.
Права та обов'язки позивача та третьої особи у цій справі виникли на підставі договору №286/3/18/278 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 20.09.2018.
Відповідно до умов договору, першу партію товару постачальник повинен поставити до 30.10.2018 року включно, другу партію - до 30.11.2018 року. Вартість кожної партії - 1527654,00 грн.
За загальними умовами виконання зобов'язання, що містяться у статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Актом приймального контролю за якістю №278/01/КЯ/1 від 23.11.2018 року засвідчено прийняття представником замовника товару саме 23.11.2018 року, а на 2-й сторінці акту зазначено про фактичну наявність майна на складі МОУ- 24.11.2018 року.
Актом приймального контролю за якістю №278/02/КЯ/1 від 12.12.2018 року засвідчено прийняття представником замовника товару саме 12.12.2018 року, а на 2-й сторінці акту зазначено про фактичну наявність майна на складі МОУ - 13.12.2018 року.
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ" поставило обидві партії товару МОУ, з простроченням встановленого договором строку.
Обставини щодо неналежного виконання ТОВ "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ" своїх зобов'язань за договором № 286/3/18/278 від 20.09.2018 у частині своєчасної поставки товару встановлені рішенням Господарського суду Харківської області від 27.01.2020 у справі № 922/3915/19, яке набрало законної сили.
Судовим рішенням у справі № 922/3915/19 встановлено, що за першою поставкою прострочення становить 23 дні, за другою поставкою - 11 днів.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
У постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц зазначено, що преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.
Оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах. Особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.
Аналогічна позиція наведена також у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №922/2144/16.
Отже, факти, встановлені у рішенні Господарського суду Харківської області від 27.01.2020 у справі № 922/3915/19, яке набрало законної сили, щодо неналежного виконання ТОВ "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ" своїх зобов'язань за договором №286/3/18/278 від 20.09.2018 у частині своєчасної поставки товару не доказуються при розгляді даної справи та мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
Стаття 561 Цивільного кодексу України визначає, що гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.
За умовами гарантії №BGV/U/03-2-3597 від 12.09.2018 термін дії гарантії до 10.02.2019 року включно.
Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром обмежується сумою гарантії, а сплата кредиторові суми, на яку видано гарантію, припиняє зобов'язання гаранта перед кредитором (ч. 1 ст. 566, п. 1 ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 563 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
Згідно із ч.2, 3 ст. 563 Цивільного кодексу України, вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Положеннями ч.4 ст.563 Цивільного кодексу України кредитор може пред'явити вимогу до гаранта в межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Відповідно до умов банківської гарантії, АТ "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" безвідклично та безумовно зобов'язалося виплатити бенефіціару 152765,40 грн (5 % вартості договору), після одержання письмової вимоги бенефіціара, в якій стверджується про те, що принципал ТОВ "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ" не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов'язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до договору.
За умовами ч.2 ст. 564 Цивільного кодексу України, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Оскільки ТОВ "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ" порушено зобов'язання за договором №286/3/18/278 від 20.09.2018, Міністерство оборони України набуло право отримати кошти від АТ "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" в розмірі суми банківської гарантії №BGV/U/03-2-3597 від 12.09.2018.
Судом встановлено, що Банк отримав від Міністерства оборони України вимогу №286/6/37 від 03.01.2019 щодо перерахування коштів за Гарантією у сумі 152765,40 грн.
З огляду на те, що термін дії гарантії встановлено до 10.02.2019 року включно, то Міністерство оборони України звернулось до відповідача з вимогою №286/6/37 від 03.01.2019 в межах строку дії гарантії.
Однак, листом №0263-БГ від 23.01.2019 відповідач повідомив позивача про неможливість задоволення направленої вимоги, посилаючись на те, що вимогу підписано не уповноваженою особою - Гулєвичем В.В., який не має повноважень на підписання вимоги щодо стягнення забезпечення виконання договорів складених відповідно до бюджетних асигнувань на 2018 рік.
Судом встановлено, що вимога №286/6/37 від 03.01.2019 підписана директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України - Гулєвичем В.В. на підтвердження повноважень якого надавалась довіреність №220/569/Д від 17.12.2018, видана Міністром оборони України Полтораком С.
На переконання відповідача, доданою до вимоги копією довіреності на ім'я Гулєвича В.В. повноваження повіреного обмежені правочинами укладеними відповідно до бюджетних асигнувань на 2019 рік.
Оцінивши заперечення відповідача, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.565 Цивільного кодексу України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Однак, Гарантія №BGV/U/03-2-3597 від 12.09.2018 не містить застережень щодо змісту вимоги та доданих до неї документів.
З умов Гарантії та виходячи з норм законодавства, обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.
Проте, щодо обов'язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, то закон такого переліку не містить, натомість вказує, що до вимоги додаються документи, вказані в гарантії, тобто законодавець залишив на вирішення особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.
Згідно із ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи, до яких відносяться загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Згідно із ст. 244 Цивільного кодексу України, представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Стаття 246 ЦК України визначає, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.
Як слідує зі змісту довіреності № 220/569/Д від 17.12.2018, Гулєвичу В.В. надано повноваження на підписання від імені Міністерства оборони України вимог щодо стягнення (повернення) забезпечення тендерної та/або цінової пропозицій, стягнення забезпечення виконання договорів та укладення договорів (додаткових угод) на закупівлю продукції (товарів), майна (обладнання) продовольчої, речової та служби пально-мастильних матеріалів, виконання робіт, надання послуг відповідно до бюджетних асигнувань на 2019 рік на централізовану оплату за бюджетними програмами.
Отже, визначені цією довіреністю повноваження Гулєвича В.В. обмежені щодо бюджетних асигнувань на 2019 рік лише в частині укладення договорів (додаткових угод) на закупівлю товарів, послуг тощо. Повноваження щодо підписання від імені Міністерства оборони України вимог щодо стягнення (повернення) забезпечення тендерної та/або цінової пропозицій жодних обмежень по року бюджетних асигнувань не містять.
З урахуванням наведеного, вимога №286/6/37 від 03.01.2019 підписана уповноваженою особою - директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України - Гулєвичем В.В., а відтак заперечення відповідача суд вважає безпідставними.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідач належними, допустимими та достовірними доказами обставин наведених у позові та заявлених прокурором позовних вимог не спростовував.
Оскільки відповідно до ст. 563 ЦК України, Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, містить всі відомості, надання яких передбачали умови викладені в Гарантії №BGV/U/03-2-3597 від 12.09.2018, а саме у вимозі зазначено посилання на цю Гарантію, номер і дату договору, суму належну до сплати, у вимозі вказано, що сума, яку Бенефіціар вимагає сплатити, повинна бути виплачена йому у зв'язку із неналежним виконанням Принципалом умов договору, і така вимога є правовою підставою для здійснення Відповідачем платежу за Гарантією.
Враховуючи вище викладене, оскільки в матеріалах справи наявні докази порушення ТОВ "ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ "ХАРКІВ" зобов'язань за договором №286/3/18/278 від 20.09.2018, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених прокурором позовних вимог про стягнення з відповідача 152765,40 грн за банківською гарантією №BGV/U/03-2-3597 від 12.09.2018.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" (01135, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧОРНОВОЛА ВЯЧЕСЛАВА, будинок 8, ідентифікаційний код 26547581) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 6, ідентифікаційний код 00034022) суму банківської гарантії в розмірі 152765,40 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" (01135, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧОРНОВОЛА ВЯЧЕСЛАВА, будинок 8, ідентифікаційний код 26547581) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері (01014, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОЛБОЧАНА ПЕТРА, будинок 8; ідентифікаційний код 38347014, р/р НОМЕР_1 , МФО 820172 в ДКСУ) витрати зі сплати судового збору у сумі 2291,48 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 02.07.2021.
Суддя С.О. Турчин