ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.07.2021Справа № 910/4518/21
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Прозорро" (Україна, 01601, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 22; ідентифікаційний код: 02426097)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа публічних аукціонів" (Україна, 04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 56, оф. 206; ідентифікаційний код: 40492927)
про стягнення 70 836,10 грн
Державне підприємство "Прозорро" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа публічних аукціонів" (далі - відповідач) про стягнення 70 836,10 грн, з яких 40 559,85 грн заборгованості, 15 128,29 грн пені, 11 449,55 грн інфляційних втрат та 3 698,41 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором № 00000108/Г про надання доступу до модуля електронного аукціону та бази даних від 22.09.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 56, оф. 206.
На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 29.03.2021 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.
07.04.2021 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 29.03.2021, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв'язку не було вручене відповідачу, у зв'язку з відсутністю відповідача за вищевказаною адресою.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.
За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 29.03.2021 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.
З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
22.09.2016 між Державним підприємством "Прозорро" (далі - позивач, адміністратор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Брізоль Груп", яке в подальшому змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережа публічних аукціонів" (далі - відповідач, оператор), було укладено Договір № 00000108/Г про надання доступу до модуля електронного аукціону та бази даних, який Додатковою угодою № 4 від 25.05.2018 про внесення змін було викладено в новій редакції (далі - Договір).
Відповідно до пункту 2.1 Договору предметом цього Договору є надання доступу оператору до БД та модуля електронного аукціону адміністратором для забезпечення проведення користувачами процедур закупівель, створення, розміщення, оприлюднення та обміну інформацією та документами в електронному вигляді.
Підпунктами 4.1.4 та 4.1.5 пункту 4.1 Договору визначено, що адміністратор не пізніше ніж на п'ятий робочий день місяця, наступного за календарним місяцем, у якому фактично надавалися послуги, надсилає оператору засобами системи електронного документообігу адміністратора акт про надання послуг (додаток 5) разом з рахунком на оплату, що включає обов'язкову щомісячну плату відповідно до підпунктів 4.1.6 і 4.1.7 пункту 4.1. цього Договору з подальшим надсиланням такого акта в паперовому вигляді. Оператор протягом п'яти банківських днів з моменту отримання ним примірника акта надання послуг від адміністратора зобов'язаний підписати та повернути його.
Згідно з підп. 4.1.6 пункту 4.1 Договору для забезпечення безперебійного функціонування електронної системи закупівель та покриття мінімально необхідних витрат адміністратора на організацію взаємодії з оператором до шостого числа кожного поточного місяця оператор уносить адміністратору обов'язкову щомісячну плату в розмірі 20 000,00 грн, у тому числі ПДВ, на яку адміністратор не пізніше другого числа поточного місяця надсилає засобами системи електронного документообігу адміністратора відповідний рахунок.
З матеріалів справи вбачається, що, на виконання умов Договору, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату № 14 від 01.02.2019 та № 8 від 01.03.2019.
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, ним було надано відповідачу послуги загальною вартістю 29 677,42 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями Актів про надання послуг № 41 від 28.02.2019 на суму 20 000,00 грн та № 67 від 15.03.2019 на суму 9 677,42 грн.
Додатковою угодою № 6 від 15.03.2019 до Договору, у зв'язку з технічним відключенням 15.03.2019 адміністратором авторизованого електронного майданчика "Brizol.net" оператора електронного майданчика ТОВ "Мережа публічних аукціонів" від електронної системи закупівель, сторони вирішили припинити дію Договору з 15.03.2019.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, позивач звернувся до відповідача з претензією № 206/3087/10 від 26.11.2019 на суму 40 559,85 грн (з урахуванням штрафних санкцій), у відповідь на яку відповідач у гарантійному листі вих. № 1-1302 від 13.02.2020 просив розстрочити сплату вказаних грошових коштів згідно із запропонованим ним графіком погашення заборгованості.
Листом № 206/430/10 від 20.02.2020 позивач повідомив відповідача, що не заперечує щодо розстрочення сплати заборгованості за Договором у розмірі 40 559,85 грн.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за надані послуги, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 40 559,85 грн заборгованості, 15 128,29 грн пені, 11 449,55 грн інфляційних втрат та 3 698,41 грн 3 % річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Суд встановив факт надання позивачем передбачених Договором послуг загальною вартістю 29 677,42 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії Актів про надання послуг № 41 від 28.02.2019 на суму 20 000,00 грн та № 67 від 15.03.2019 на суму 9 677,42 грн.
З матеріалів справи вбачається, що Акт про надання послуг № 41 від 28.02.2019 підписаний електронними цифровими підписами обох сторін, тоді як Акт про надання послуг № 67 від 15.03.2019 не підписаний з боку відповідача.
Доказів на підтвердження наявності у відповідача заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та/або відмови відповідача від прийняття наданих позивачем послуг та підписання вказаного акту про надання послуг, а також претензій щодо виконання позивачем умов Договору суду не надано.
Отже, відповідач, в порушення підп. 4.1.5 Договору, не виконав свого зобов'язання щодо підписання акту про надання послуг та його повернення позивачу у встановлений Договором строк, відтак суд вважає, що послуги за вказаним актом були надані позивачем та, відповідно, прийняті відповідачем.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (тут і надалі станом на дату виникнення заборгованості за Договором) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Отже, документами, які підтверджують виконання позивачем зобов'язання з надання послуг та прийняття їх відповідачем, є Акти про надання послуг, які є первинними бухгалтерськими документами в розумінні вищевказаних положень законодавства та засвідчують факт здійснення сторонами господарських операцій.
Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 та в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17.
З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов'язку доказування та подання доказів, на позивача покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме надання послуг відповідачу на виконання умов Договору.
У поданій до суду позовній заяві позивач вказує, що відповідачем, в порушення умов Договору, не були оплачені рахунки на загальну суму 29 677,42 грн.
Посилання позивача на визнання відповідачем у гарантійному листі вих. № 1-1302 від 13.02.2020 грошового зобов'язання перед позивачем, з урахуванням штрафних санкцій, в розмірі 40 559,85 грн не свідчить про виникнення у відповідача заборгованості з оплати наданих позивачем послуг за Договором у вказаному розмірі, оскільки матеріали справи не містять будь-яких первинних доказів (актів про надання послуг), складених позивачем та направлених (наданих) відповідачу в порядку пункту 4.1.4 Договору на підтвердження надання відповідачу протягом дії Договору послуг вартістю понад 29 677,42 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на положення підп. 4.1.6 пункту 4.1 Договору, зобов'язання відповідача із внесення щомісячної плати мало виконуватись до шостого числа кожного поточного місяця.
Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною 2 цієї статті визначено, що припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Стаття 599 Цивільного кодексу України та стаття 202 Господарського кодексу України встановлюють, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов'язання як закінчення строку дії договору. Тобто, зобов'язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії Договору.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на вищенаведене, оскільки невиконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості підлягає частковому задоволенню в розмірі 29 677,42 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 15 128,29 грн пені, 11 449,55 грн інфляційних втрат та 3 698,41 грн 3% річних.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У відповідності до пунктів 7.4, 7.5 Договору за порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим Договором винна сторона сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день порушення. Сторонами погоджено, що пеня нараховується та сплачується за весь період прострочення виконання зобов'язання.
Частинами 1, 4 статті 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Аналогічні норми містяться в ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України.
Як встановлено судом, про що також зазначає позивач, дію Договору, відповідно до Додаткової угоди № 6 від 15.03.2019 до Договору, припинено з 15.03.2019.
З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що ним було нараховано пеню за загальний період з 26.02.2020 по 18.03.2021, тобто за період після закінчення строку дії Договору, відтак правові підстави для стягнення з відповідача пені за заявлений позивачем період у суду відсутні, оскільки позивачем не доведено, що протягом вказаного періоду діяла угода (договір), яка б передбачала відповідальність відповідача у вигляді сплати пені та її розмір за неналежне виконання ним взятих на себе грошових зобов'язань.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Перевіривши розрахунки інфляційних втрат і 3 % річних за заявлений позивачем період, суд встановив, що вони не відповідають положенням статті 625 Цивільного кодексу України, а також умовам Договору, оскільки позивачем було нараховано інфляційні втрати і 3 % річних на суму заборгованості, що перевищує вартість наданих позивачем послуг за Договором, що призвело до завищення інфляційних втрат і 3 % річних, відтак наявні підстави для здійснення їх перерахунку.
За розрахунком суду, на суму заборгованості в розмірі 29 677,42 грн за заявлений позивачем період (з 26.02.2020 по 18.03.2021) обґрунтованими є інфляційні втрати в розмірі 2 776,91 грн та 3 % річних у розмірі 941,92 грн.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 29 677,42 грн заборгованості, 2 776,91 грн інфляційних втрат та 941,92 грн 3 % річних.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 070,21 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв'язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа публічних аукціонів" (Україна, 04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 56, оф. 206; ідентифікаційний код: 40492927) на користь Державного підприємства "Прозорро" (Україна, 01601, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 22; ідентифікаційний код: 02426097) 29 677 (двадцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят сім) грн 42 коп. заборгованості, 2 776 (дві тисячі сімсот сімдесят шість) грн 91 коп. інфляційних втрат, 941 (дев'ятсот сорок одну) грн 92 коп. 3 % річних та 1 070 (одну тисячу сімдесят) грн 21 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 199,79 грн покласти на позивача.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 01.07.2021
Суддя О.В. Нечай