ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.07.2021Справа № 910/4750/21
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" (Україна, 03143, м. Київ, вул. Метрологічна, буд. 4; ідентифікаційний код: 02568182)
до Інституту державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту (Україна, 01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 18; ідентифікаційний код: 43533709)
про стягнення 12 709,75 грн
Державне підприємство "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Інституту державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту (далі - відповідач) про стягнення 12 709,75 грн, з яких 9 324,00 грн заборгованості, 2 013,98 грн пені, 652,68 грн штрафу, 553,56 грн інфляційних втрат та 165,53 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором № 250-В00114/20 про надання послуг від 27.07.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
20.04.2021 (надісланий засобами поштового зв'язку у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що він не встиг зареєструвати укладений сторонами договір в органі казначейства, відтак оплатити вартість наданих позивачем послуг не видалось за можливе. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення з нього заявленого позивачем розміру пені, оскільки позивачем було нараховано пеню за більший період, ніж встановлений законодавством, у зв'язку з тим, що відповідач є державною неприбутковою організацією, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій. Відповідач також вказує на ту обставину, що одночасне стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат і 3 % річних суперечить статті 61 Конституції України, оскільки вказані нарахування є різновидами одного виду (цивільно-правової) відповідальності за одне і те саме порушення.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
27.07.2020 між Державним підприємством "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" (далі - виконавець, позивач) та Інститутом державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту (далі - замовник, відповідач) було укладено Договір № 250-В00114/20 про надання послуг (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, калібрування, визначення метрологічних характеристик засобів вимірювальної техніки та/або випробовувального обладнання (далі - послуги) (ДК 021:2015:71630000-3), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити зазначені послуги.
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна Договору включає в себе вартість послуг, наданих виконавцем протягом його дії та складає 9 324,00 грн з ПДВ 20 %. Вартість послуг визначається виконавцем в рахунках та/або в Розрахунку вартості послуг.
У пункті 3.2 Договору сторони погодили, що оплата вартості послуг за Договором здійснюється відповідно до виставленого виконавцем рахунку протягом 15 банківських днів з дати підписання сторонами Акту (ів) здачі-приймання наданих послуг (далі - Акти).
За умовами пунктів 4.1, 4.2 Договору по закінченню надання послуг виконавець надає замовнику Акт(и) здачі-приймання наданих послуг. Замовник протягом 5-ти днів з дня одержання Акту(ів) зобов'язаний підписати та направити виконавцю Акт(и) або обґрунтовану відмову від приймання наданих послуг.
Згідно з п. 10.1 Договір набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок №250-В00114/20 від 14.07.2020 на суму 9 324,00 грн.
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, сторонами було підписано та скріплено їхніми печатками Акт № 250-В00114/20 здачі-приймання послуг щодо технічного випробовування й аналізування від 27.07.2020 на суму 9 324,00 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, позивач направив відповідачу претензію № 03-18/251 від 10.11.2020 про сплату заборгованості, зокрема, за Договором в розмірі 9 324,00 грн, яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за надані послуги, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 9 324,00 грн заборгованості, 2 013,98 грн пені, 652,68 грн штрафу, 553,56 грн інфляційних втрат та 165,53 грн 3 % річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Суд встановив факт надання позивачем передбачених Договором послуг загальною вартістю 9 324,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією Акту № 250-В00114/20 здачі-приймання послуг щодо технічного випробовування й аналізування від 27.07.2020, та прийняття послуг відповідачем в повному обсязі та у відповідності до умов Договору, про що свідчить підпис уповноваженого представника відповідача та відтиск печатки відповідача у вказаному акті.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на положення пункту 3.2 Договору, зобов'язання відповідача з оплати вартості наданих позивачем послуг мало бути виконане протягом 15 банківських днів з дати підписання сторонами Акту здачі-приймання наданих послуг.
Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
З огляду на вищенаведене, посилання відповідача у відзиві на те, що він не встиг зареєструвати укладений сторонами Договір в органі казначейства не можуть слугувати підставою для невиконання своїх грошових зобов'язань за Договором.
Оскільки невиконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 9 324,00 грн визнається судом обґрунтованою.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 013,98 грн пені, 652,68 грн штрафу, 553,56 грн інфляційних втрат та 165,53 грн 3% річних.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частинами 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Враховуючи вищенаведені положення законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Тлумачення умов укладеного сторонами Договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Частинами 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Отже, за змістом вищевказаних положень законодавства розмір пені та штрафу за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені та штрафу, або містить умову про те, що вони нараховуються відповідно до чинного законодавства, сума пені та штрафу може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Суд звертає увагу, що жодним з пунктів Договору не встановлено обов'язок відповідача, як замовника, сплачувати неустойку в разі порушення ним грошового зобов'язання за Договором.
Доказів на підтвердження внесення змін до Договору матеріали справи також не містять.
Суд вважає неправомірним нарахування позивачем пені в розмірі 0,1 % та штрафу в розмірі 7 % за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки вказана норма застосовується за порушення виконання негрошових зобов'язань.
З огляду на викладене, оскільки умовами Договору не визначено розміру пені та штрафу за порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання, а положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та статтею 231 Господарського кодексу України не встановлено конкретного розміру (відсотку) належних до стягнення пені та штрафу, а лише встановлено порядок їх визначення у договорі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна неустойка за відсутності конкретно визначеного її розміру в Договорі та законі, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 013,98 грн пені та 652,68 грн штрафу не підлягають задоволенню.
Оскільки правові підстави для стягнення з відповідача пені та штрафу у суду відсутні, викладені відповідачем у відзиві заперечення щодо невірно визначеного позивачем періоду нарахування пені, а також клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені та штрафу) в порядку статті 233 Господарського кодексу України є безпідставними.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період, суд встановив, що вони не відповідають положенням статті 625 Цивільного кодексу України, а також умовам Договору, оскільки позивачем було невірно визначено період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг за Договором.
Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Оскільки сторонами було підписано Акт № 250-В00114/20 здачі-приймання послуг щодо технічного випробовування й аналізування 27.07.2020, зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг за Договором мало бути виконане відповідачем у строк до 17.08.2020 (перший робочий день після вихідного дня), відтак прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у відповідача виникло з 18.08.2020.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період, суд встановив, що розрахований позивачем розмір інфляційних втрат не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак, виходячи із заявлених позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в розмірі 553,56 грн.
За розрахунком суду, на суму заборгованості - 9 324,00 грн за період з 18.08.2020 по 19.03.2021 обґрунтованими є 3 % річних у розмірі 163,72 грн.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені, штрафу, інфляційних втрат і 3 % річних не суперечить статті 61 Конституції України, як помилково вважає відповідач, оскільки у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 9 324,00 грн заборгованості, 553,56 грн інфляційних втрат та 163,72 грн 3 % річних.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 793,40 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв'язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Інституту державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту (Україна, 01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 18; ідентифікаційний код: 43533709) на користь Державного підприємства "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" (Україна, 03143, м. Київ, вул. Метрологічна, буд. 4; ідентифікаційний код: 02568182) 9 324 (дев'ять тисяч триста двадцять чотири) грн 00 коп. заборгованості, 553 (п'ятсот п'ятдесят три) грн 56 коп. інфляційних втрат, 163 (сто шістдесят три) грн 72 коп. 3 % річних та 1 793 (одну тисячу сімсот дев'яносто три) грн 40 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 476,60 грн покласти на позивача.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 01.07.2021
Суддя О.В. Нечай