номер провадження справи 9/57/21
02.07.2021 Справа № 908/1159/21
м.Запоріжжя
За позовом: Концерну “Міські теплові мережі”, код ЄДРПОУ 32121458 (69091, м.Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; фактична адреса: 69005, м.Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, 4)
до відповідача: Приватної фірми “Борис”, код ЄДРПОУ 20492689 (69000, м. Запоріжжя, вул.Патріотична, буд. 68, кв.28)
про: стягнення суми 29557,35 грн.
Суддя Боєва О.С.
Без виклику сторін
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну “Міські теплові мережі” про стягнення з відповідача: Приватної фірми “Борис” суми 29507,91 грн. основного боргу, суми 49,44 грн. - 3% річних.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.04.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1159/21, присвоєний номер провадження 9/57/21, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
02.07.2021 за наслідками розгляду справи судом прийнято рішення.
Позовні вимоги мотивовані, зокрема, наступним. Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про теплопостачання», Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2017 за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України. Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Концерн «Міські теплові мережі» надсилав на адресу ПФ «Борис» договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 102647, однак договір між сторонами не укладено. Облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № НОМЕР_1 . Не зважаючи на відсутність договору Концерн “Міські теплові мережі” у період з квітня 2019 року по березень 2021 року відпустив Приватній фірмі «Борис» теплову енергію на загальну суму 29507,91 грн. до приміщення № 33, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, пр. Металургів, буд. 19. Факт постачання теплової енергії підтверджується рішеннями Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону у спірний період. Жодних оплат Споживач за вказаний період не вносив. Відсутність договору купівлі-продажу теплової енергії, обов'язковість укладення якого лежить і на споживачеві, і на теплопостачальній організації не виключає можливість стягнення з відповідача вартості послуг з теплопостачання, оскільки між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини. За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу до сплати суму 49,44 грн. 3% річних. Позов обґрунтовано ст.ст. 11, 15, 16, 509, 526, 530, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 193, 222 ГК України, ст. 25 Закону України “Про теплопостачання”, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, відзив до суду не подав. Ухвала суду про відкриття провадження у справі, що надсилалась відповідачу на адресу зазначену у позовній заяві, яка відповідає відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме на адресу: 69000, м. Запоріжжя, вул.Патріотична, буд. 68, кв.28, була повернута підприємством поштового зв'язку до господарського суду без вручення адресату з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Згідно з частиною 1 ст. 7 та ст. 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).
Таким чином відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.
Із змісту ч. 9 ст. 165 ГПК України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про розгляд справи за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, суд
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.03.2021 Приватній фірмі "Борис" (відповідач у справі) на праві приватної власності належить нерухоме майно - нежиле приміщення 33 в підвалі літ. А-4, загальною площею 89,0 кв.м., розташоване за адресою: місто Запоріжжя, проспект Металургів, будинок 19; дата внесення запису про право власності - 02.03.2006.
Як зазначено у позовній заяві, відповідно до Статуту Концерну «Міські теплові мережі» (позивача у справі) основною метою його діяльності є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організацій, її збут та інше.
Позивач звернувся до ПФ «Борис» з листом від 16.04.2019 за вих. № 483/09-3 в якому з посиланням та те, що належне відповідачу нежитлове приміщення розташоване у житловому багатоквартирному буднику, який обладнаний системою централізованого опалення, направив два примірники договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 102647 від 01.05.2019, просив оформити його належним чином та повернути підписаний примірник договору.
Оскільки договір укладено не було, облік кількості відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № НОМЕР_1 .
В Акті обстеження, складеному 23.10.2019 посадовими особами філії Концерну "Міські теплові мережі" на об'єкті ПФ «Борис» за адресою пр. Металургів, 19, приміщення № 33, вказано, що джерелом теплопостачання є котельня по проспекту Металургів, 32, з розрахунковим температурним графіком 140-70 градусів Цельсія; Система опалення житлового будинку - двотрубна з нижнім розведенням, 4-х поверховий, на елеваторі житлового будинку встановлений прилад обліку тепла. Офіс, площею 89,0 кв.м., розташування: підвал в межах житлового будинку з окремим входом, на вході в приміщення встановлений тамбур, система опалення нежитлового приміщення загальна з житловим будинком, розрахункова температура 95- 70 градусів Цельсія; ГВП відсутнє - немає підводу.
В результаті обстеження встановлено: приміщення опалюється будинковими трубопроводами системи опалення; фактична площа обстежуваного приміщення відповідає площі, зазначеній у відомостях з державного реєстру на нерухоме майно; на час обстеження реконструкція системи опалення приміщення не здійснювалась.
Директор ПФ «Борис» підписав вказаний Акт із запереченнями (на звороті), зазначивши, що вважає приміщення неопалюваним: система опалення відсутня, приладів обліку не існує, точка врізки відсутня. Вказано також, що труби ізольовані, зашиті ламінованим картоном, якість ізоляції відсутня; теплове навантаження відсутнє; температура теплоносія в трубопроводі фактично не відома, прилади для вимірювання температури на вході і виході приміщення відсутні.
Концерн "Міські теплові мережі" звернувся з позовом до господарського суду про стягнення з ПФ "Борис" заборгованості з оплати за теплову енергію відпущену в опалюваний сезон в період з квітня 2019 по березень 2021 на загальну суму 29507,91 грн. та суми 49,44 грн. 3 % річних. Позивач зазначив, що відсутність укладеного між сторонами договору не виключає можливості стягнення з відповідача вартості спожитої теплової енергії, оскільки між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини. Звертаючись з даним позовом, позивачем на підтвердження обсягу відпущеної відповідачу теплової енергії надано суду акти приймання-передачі теплової енергії та рахунки за спірний період, розрахунок заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 .
Правові відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною або юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, регулюються, зокрема Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 (далі за текстом - Правила користування тепловою енергією) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про теплопостачання” від 02.05.2005 № 2633-IV відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 4 названого Закону проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
У статті 1 Закону України “Про теплопостачання” визначено:
- теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання;
- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Згідно з п. 3 Правил № 1198 споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
З аналізу положень зазначених Правил, зокрема, пункту 44, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.
У статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VІІІ визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до змісту положень статті 5 Закону до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3)виконавці комунальних послуг.
Виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону індивідуальний споживач зобов'язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов'язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Згідно з ч.ч. 2, 3, 6 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
Згідно з ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
У статті 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлені права та обов'язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов'язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Позивач - Концерн «Міські теплові мережі» є суб'єктом природної монополії відповідно до положень Закону України «Про природні монополії» та за приписами статті 19 Закону України «Про теплопостачання» як монополіст не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.
Отже, з огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.
Між тим, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії згідно до пунктів 1-2, 4 Правил користування тепловою енергією № 1198 визначаються і в тому випадку, коли такий договір відсутній, оскільки вони є обов'язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.
Відповідно до пункту 23 Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Зважаючи на викладене, відповідач є споживачем теплової енергії, між відповідачем та позивачем є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних послуг з постачання теплової енергії, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги.
У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 25.03.2019 року у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого: "укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов'язком. А сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період".
Отже навіть за відсутності договору, втім, при належному підтвердженні матеріалами справи факту постачання теплової енергії споживачу, останній не звільняється від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Як встановлено судом вище, відповідач - Приватна фірма «Борис» є власником нежилого приміщення № 33, загальною площею 89,0 кв.м., розташованого за адресою: місто Запоріжжя, проспект Металургів, будинок 19, яке знаходиться у підвалі чотирьохповерхового житлового будинку, який, як защначено в Акті обстеження від 23.10.2019, обладнаний приладом обліку тепла.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 317, ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов'язує.
Системи опалення приміщення відповідача є невід'ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку в якому воно розташоване, тому при подачі теплової енергії в централізовану систему опалення будинку в опалювальні періоди одночасно опалювалось нежитлове приміщення, власником якого є відповідач. Рішення про початок та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя приймає виконавчий комітет Запорізької міської ради.
При цьому суд враховує, що теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов'язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов'язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо).
Внутрішньобудинкова система опалення проектується таким чином, щоб забезпечити нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях будинку. Згідно з пунктом 6.3.4. ДБН В.2.5-67:2013 "Опалення, вентиляція та кондиціонування" опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та теплонадходженнями, у тому числі теплоти, що регулярно надходить у приміщення від трубопроводів. Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньобудинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах. При цьому, відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків в приміщенні свідчить про надходження тепла в приміщення.
Згідно п. 2 «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» від 22.11.2018 № 315 підвальні приміщення є опалюваними приміщеннями, які забезпечуються тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, тобто нежитлове приміщення, яке знаходяться у власності відповідача, незалежно від розміщення в будинку, є опалювальними приміщеннями.
В зв'язку з тим, що об'єкт споживання теплової енергії відповідача має спільне з будинком підключення до теплової мережі позивача, факт отримання теплоносія в період опалювального сезону підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального періоду 2019-2020 та 2020-2021 років, які оприлюднені на офіційному сайті Запорізької міської ради.
На підтвердження обсягу відпущеної відповідачу теплової енергії позивачем надано до матеріалів справи акти приймання-передачі теплової енергії та рахунки за спірний період, які містяться в матеріалах справи, які надсилались позивачем на адресу відповідача, що підтверджується реєстрами відправленої кореспонденції (рахунків та актів за спірний період).
У зв'язку з тим, що приміщення ПФ «Борис» приєднане до внутрішньобудинкової системи житлового будинку, то правовідносини між сторонами підпадають під регулювання ““Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення”, затверждженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила №630).
Відповідно до пункту 12 Правил № 630 у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.
Прилад обліку теплової енергії - засіб вимірювальної техніки, що має нормовані метрологічні характеристики і тип якого занесений до реєстру затверджених типів засобів вимірювальної техніки, на основі показань якого визначається обсяг спожитої теплової енергії; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору (стаття 14 Закону України "Про теплопостачання").
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону.
За приписами пунктом 3 частини другої статті 10 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів. Аналогічні положення містяться у Правилах № 630.
Законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов'язує обов'язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже, при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них. Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17, від 16.10.2018 у справі №904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні приписи містить ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.
Згідно з положеннями статей 73, 74, 76 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v.SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі фактично встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, господарський суд дійшов до висновку, що позивач виконав свої зобов'язання відносно надання послуг з централізованого опалення у заявлений спірний період, а відповідач зобов'язаний їх оплатити.
Вирішуючи спір, суд враховує, що згідно з вищенаведеними приписами законодавства теплопостачання це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов'язаних частин, що складають систему централізованого постачання. Споживання та відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відсутність договору купівлі-продажу теплової енергії, обов'язковість укладення якого лежить і на споживачеві і на теплопостачальній організації, при підтвердженні факту її постачання обставинами справи, не виключає можливості та не звільняє відповідача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію, оскільки між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини.
Відповідно до пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 633, чинної з 30 серпня 2017 року) розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (абз. 9 ч. 2 ст. 25 Закону України “Про теплопостачання”).
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
В даному випадку, несплата за фактично отриману теплову енергію підриває гарантії забезпечення населення м. Запоріжжя теплом в опалювальний період, призводить до погіршення якості наданих послуг та перешкоджає здійсненню модернізації та ремонту систем теплопостачання.
Відповідно до доданих до позовної заяви розрахунку боргу по особовому рахунку № НОМЕР_1 позивача, копій актів приймання-передачі теплової енергії та рахунків заявлена до стягнення з відповідача заборгованість за період квітень 2019, листопад 2019 - квітень 2020, листопад 2020 - березень 2021 складає 29507,91 грн.
Позивачем на адресу ПФ «Борис» була направлена вимога від 09.04.2021 за вих.№591/05-юр щодо погашення заборгованості за теплову енергію у розмірі 29507,91 грн.
Відповідач зобов'язання по оплаті наданих послуг з теплопостачання не виконав в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість за спірний період у розмірі 29507,91 грн. Доказів на спростування заявлених позивачем вимог суду не надано, доказів оплати заборгованості за спожиту теплову енергію матеріали справи не містять.
З огляду на викладене позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача суми 29507,91 грн. основного боргу є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, за прострочення виконання зобов'язання з оплати Концерном “МТМ” також нараховано відповідачу суму 49,44 грн. 3 % річних, а саме: на суму боргу за квітень, листопад та грудень 2019 та за січень 2020, за загальний період з 20.05.2019 по 11.03.2020.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та відсотків річних, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Факт прострочення виконання грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи. Розрахунок 3% річних перевірений судом та визнаний правильним, тому вимоги в цій частині судом задовольняються.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Сума судового збору, що підлягала до сплати за подання позовної заяви у справі становить 2270,00 грн. (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021).
Згідно з матеріалами справи, позивачем за платіжними дорученнями № 7343 від 04.08.2020 (210,20 грн.) та № 9938 від 22.09.2020 (2102,00 грн.) було сплачено загальну суму 2312,20 грн. судового збору, отже переплата становить 42,20 грн.
За змістом п.1 ч. 1, ч. 2 статті 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що в позовній заяві позивачем заявлено клопотання про повернення надмірно сплаченої суми судового збору у розмірі 42,20 грн., суд дійшов до висновку про необхідність повернення позивачу із Державного бюджету України судового збору в розмірі 42,20 грн., за відповідною ухвалою суду.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Приватної фірми “Борис”, код ЄДРПОУ 20492689 (69000, м. Запоріжжя, вул.Патріотична, буд. 68, кв.28) на користь Концерну “Міські теплові мережі”, код ЄДРПОУ 32121458 (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; рахунок: НОМЕР_2 , Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк», МФО 313957) суму 29 507 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот сім) грн. 91 коп. основного боргу.
Стягнути з Приватної фірми “Борис”, код ЄДРПОУ 20492689 (69000, м. Запоріжжя, вул.Патріотична, буд. 68, кв.28) на користь Концерну “Міські теплові мережі”, код ЄДРПОУ 32121458 (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; р/р № НОМЕР_3 , ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478) суму 49 (сорок дев'ять) грн. 44 коп. - 3% річних та суму 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 02.07.2021.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва