номер провадження справи 18/15/21
16.06.2021 справа № 325/799/17-ц
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом Заступника прокурора Запорізької області начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-А) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164)
до відповідача-1 Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м.Запоріжжя, вул. Українська, 50)
до відповідача-2 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до відповідача-3 фермерського господарства “В-Фермер” (72503, Запорізька обл., Якимівський район, смт. Якимівка, вул. Свердлова, 71)
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: товариство з обмеженою відповідальністю “Альтраст” (01040, м. Київ, вул. Академіка Флатова, 10-А, офіс 3/33)
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Олександрівська сільська рада Приазовського району Запорізької області (72445, Запорізька обл. Приазовський район, с. Олександрівка, вул. Центральна, 90)
про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 7 га та зобов'язання її повернути
Господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.
при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.
учасники справи:
прокурор: Тронь Г.М., посвідчення № 058616 від 14.12.2020;
від позивача: Козлов В.В., довіреність № 08-49/0004 від 04.01.2021
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
від відповідача-3: не з'явився
від третьої особи-1: не з'явився
від третьої особи-2: не з'явився
В провадженні Приазовського районного суду Запорізької області з травня 2017 року перебувала справа за позовом Заступника прокурора Запорізької області начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації звернувся до суду до Головного управління Держземкадастру в Запорізькій області та ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, площею 7 га та її повернення (з урахуванням заміни відповідача за клопотанням прокурора).
Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 18 квітня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.09.2020 у справі № 325/799/17-ц рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 квітня 2018 року скасовано; провадження у справі закрито. Повідомлено Заступника прокурора Запорізької області, що розгляд справи віднесений до юрисдикції господарського суду. Роз'яснено Заступнику прокурора Запорізької області, що у нього наявне право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 у справі № 325/799/17-ц справу за позовом заступника прокурора Запорізької області начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та її повернення передано до Господарського суду Запорізької області.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2020 справу № 325/799/17-ц передано на розгляд судді Левкут В.В.
Ухвалою суду від 25.01.2021, після усунення прокурором недоліків, які зумовили залишенням позову без руху, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, присвоєно номер провадження 18/15/21, підготовче засідання призначено на 24.02.2021; підготовче засідання відкладалось до 16.03.2021. У зв'язку з перебуванням судді Левкут В.В. з 16.03.2021 по 02.04.2021 на лікарняному, судове засідання, призначене на 16.03.2021 не відбулося. Ухвалою від 05.04.2021 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів, підготовче засідання призначено на 15.04.2021.
Ухвалою від 15.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження, залучено до участі у справі: в якості відповідача-3 фермерське господарство “В-Фермер”, в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: товариство з обмеженою відповідальністю “Альтатраст”; в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Олександрівську сільську раду Приазовського району Запорізької області, відкладено підготовче засідання на 18.05.2021.
Ухвалою від 18.05.2021 підготовче провадження закрито, призначено розгляд справи по суті на 16.06.2021.
В судовому засіданні 16.06.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Присутній у судовому засіданні 16.06.2021 прокурор в повному обсязі підтримав позовні вимоги.
Причину подання даного позову Заступником прокурора Запорізької області у позовній заяві обґрунтовано наявністю інтересів держави відносно законності передачі в користування та безпосереднього використання землі. Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги Азовського моря та відноситься до земель водного фонду, її передача в оренду не відповідає вимогам ст.19 Конституції України, ст.85 Водного кодексу України та суперечить державному та суспільному інтересу.
Позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що накази Головного управління Держземагентства у Запорізькій області, які оспорюються, є незаконними і підлягають скасуванню. За доводами прокурора, спірні накази видано відповідачем-1 з перевищенням наданих законом повноважень, так як земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги Азовського моря та відноситься до земель водного фонду. Прокурор зазначив, що відповідачем-1 передано в оренду з підстав не передбачених законом (ч. 4 ст. 59 ЗК України) земельну ділянку, яка розташована в межах прибережної захисної смуги моря та належить до земель водного фонду, для ведення фермерського господарства без обмежень у її використанні. Прокурор вважає, що наведені порушення є підставою для визнання спірних наказів незаконними та їх скасування. Враховуючи те, що на підставі наказів, які не відповідають вимогам закону, укладений договір оренди земельної ділянки, зміст цього правочину суперечить вимогам ст.ст. 56, 59, 122 ЗК України, підлягає визнанню недійсним з підстав, визначених ч. 1 ст. 215 ЦК України із застосуванням наслідків недійсності правочину, поверненням земельної ділянки на підставі ст. 1212 ЦК України на користь держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року № 442 Головне управління Дергеокадастру у Запорізькій області є правонаступником Головного управління Держземагенства у Запорізькій області, у зв'язку з ліквідацією останнього. Посилаючись на приписи ст.ст. 19 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, ст.ст. 16, 21, 203, 215, 216, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 59, 60, 62, 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України, прокурор просив позов задовольнити.
З урахуванням задоволеної заяви прокурора про уточнення позовних вимог розглядаються вимоги про:
- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Запорізькій області від 04.03.2015 № 8-451/15-15-СГ; визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Запорізькій області від 31.03.2015 № 8-700/15-15-СГ;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2324580300:06:001:0005 від 31.03.2015, укладеного Головним управлінням Держземагентства у Запорізькій області (правонаступник Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області) та ОСОБА_2 , припинивши право оренди ОСОБА_1 ;
- зобов'язання фермерського господарства “В-Фермер” повернути земельну ділянку, реєстраційний номер 631986323245, кадастровий номер 2324580300:06:001:0005, площею 7га, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, державі в особі Запорізької обласної державної адміністрації.
Приймаючи до розгляду уточнення позовних вимог суд виходив з того, що необхідність їх подачі виникла та зумовлена висновками Верховного Суду щодо віднесення даної справи до юрисдикції господарських судів. Також суд врахував, що з часу звернення прокурора до суду у травні 2017 року пройшло більше трьох років, тому змінилися і обставини справи, і склад учасників спору.
Представник позивача у судовому засіданні 16.06.2021 позовні вимоги прокурора підтримав.
У наданих суду письмових поясненнях позивач позовні вимоги визнав такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. З урахуванням висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 02.12.2020 у справі № 325/799/17-ц та зміни кола учасників справи позивач зазначив наступне. ОСОБА_1 та ТОВ «Альтраст» 04.03.2019 укладений договір суборенди спірної землі, за умовами якого на підставі акта приймання-передачі останньому передано спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства. В подальшому, 06.03.2020 проведено державну реєстрації права суборенди ТОВ «Альтраст». Згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 18.06.2019 № 8-770/15-19-СГ та акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від тієї ж дати спірну земельну ділянку як земельну ділянку сільськогосподарського призначення у складі земельних ділянок загальною площею 407,0078 га передано Олександрівській сільській об'єднаній громаді. Державним реєстратором Приазовської районної державної адміністрації Тодоровою О.В. 31.07.2019 проведено реєстрацію права власності Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області на вказану земельну ділянку. Позивач відзначив, що відповідно до технічного звіту ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2324580300:06:001:0005 розташована на відстані 101-102 метрів від урізу води Азовського моря. Крім того, остання межує зі сходу з земельною ділянкою державної форми власності з кадастровим номером 2324580300:06:001:0004 площею 18,2228 га, яка також розташована на відстані 102 метрів від урізу води Азовського моря.
Відповідачі представників у судове засідання жодного разу не направили, про причини неявки суд не повідомили, заяв та клопотань не надали. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином шляхом направлення на їх адресу відповідних ухвал.
Відповідач-1 12.03.20021 надав відзив на позов, в якому зазначив, що спірні накази Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області приймалися у суворій відповідності до норм земельного законодавства, зокрема, ст. 122, абз. 1 ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України та Положення про Головне управління Держземагентства у Запорізькій області, затвердженого наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 21.09.2012 № 442. За доводами відповідача-1, з 01.01.2013 повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності було наділено Державне агентство земельних ресурсів України та його територіальні органи. Враховуючи, що земельні ділянки, які є предметом спору по справі №325/799/17-ц, належать до земель сільськогосподарського призначення державної власності, повноваження щодо їх передачі у власність або у користування станом момент видання спірних наказів та укладання договору оренди землі належали Головному управлінню Держземагентства у Запорізькій області. Головне управління вважає, що всі вимоги ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції станом на 09.12.2012, чинній на момент видання спірних наказів) при зверненні ОСОБА_2 з клопотанням до Головного управління Держземагентства у Запорізькій області були виконані. Закон України «Про фермерське господарство» (в редакції на момент звернення ОСОБА_2 ) містив вичерпний перелік кваліфікуючих вимог до фермера та до його заяви. За твердженням відповідача-1, встановлення державними органами будь-яких не передбачених цим чи іншим Законом додаткових кваліфікуючих вимог до фермера або його заяви для отримання ним землі для ведення фермерського господарства, наприклад, наявність у власності сільськогосподарської техніки, зазначення про її наявність у заяві, наявність контрагентів тощо, є дискримінацією за ознакою майнового стану.
Від представника відповідача-2 16.06.2021 судом отримано клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з матеріалами справи та підготовлення правової позиції. В клопотанні зазначено, що клопотання прокурора про зміну підстав позову відповідач-2 не отримував. Адвокат вказав, що оскільки відповідач-2 не є спеціалістом у правознавстві, ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_3 15.06.2021 укладений договір про надання правової допомоги.
Клопотання відповідача-2 суд відхилив, оскільки з моменту відкриття провадження у справі та до початку розгляду по суті у відповідача-2 було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи та висловлення своєї позиції.
Відносно належного повідомлення відповідача-2 та відповідача-3 про розгляд справи суд зазначає наступне.
Ухвалою суду від 03.02.2021 на підставі ч. 6 ст. 176 ГПК України зобов'язано Центр надання адміністративних послуг Голосіївського РДА в м. Києві надати інформацію щодо місця проживання (перебування/реєстрації) фізичної особи - ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації листом від 05.02.2021 повідомлено про зареєстровану адресу відповідача-2: АДРЕСА_2 , яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача-2, зазначеним у позовній заяві.
В листі Міністерства юстиції України від 23.01.2018 № 1028/8.4.3/Ін-18 надано роз'яснення, що згідно статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Відповідно до ст. 6 Закону “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження.
Судом перевірено адресу відповідача-3 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з'ясовано, що місцезнаходженням фермерського господарства “В-Фермер” є: АДРЕСА_3 , і саме на вказану адресу направлялись ухвали суду від 15.04.20021 та 18.05.2021.
Статтею 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Направлені на адресу відповідача-2 та відповідача-3 ухвали суду повернулись до суду з відміткою поштового відділення зв'язку “за закінченням терміну зберігання” та “адресат відсутній за вказаною адресою” відповідно.
Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).
Враховуючи повернення до суду поштових відправлень з ухвалами суду з позначкою причин повернення за закінченням терміну зберігання та відсутністю за вказаною адресою, ухвали господарського суду вважаються врученими відповідачу-2 та відповідачу-3.
Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).
В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб'єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвал суду у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідною відміткою є наслідком дій/бездіяльності відповідача щодо його належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею (в тому числі внесення актуальних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що забезпечує вручення офіційної кореспонденції та обізнаність з її змістом).
Отже, судом вжито необхідних та достатніх заходів для повідомлення відповідачів 2, 3 про розгляд справи № 325/799/17-ц.
Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі “Пономарьов проти України” від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Таким чином, не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Про хід розгляду справи відповідачі 2, 3 могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відзивів на адресу суду від відповідачів 2, 3 у встановлений в ухвалах суду процесуальний строк для подачі відзивів не надійшли, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідачів 2, 3 у цей строк не надходило.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Третя особа-1 (ТОВ “Альтраст”) пояснень по суті спору не надала, направлені на її адресу ухвали суду повернулись до суду з відміткою поштового відділення “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Третя особа-2 (Олександрівська сільська рада Приазовського району Запорізької області) у направленій суду заяві від 17.05.20212 просила розгляд справи проводити за відсутності її представника, рішення у справі прийняти згідно з вимогами чинного законодавства.
Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася і наразі не припинена.
З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
Під час розгляду даної справи через введення карантинних обмежень судом застосовувались положення Закону України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”.
Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд вирішив за доцільне розглянути справу за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутності у судовому засіданні представників відповідачів 1, 2, 3 та третіх осіб.
При цьому суд зауважує, що з огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності справа розглянута судом у розумний строк, який є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, правильного вирішення справи по суті та застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора та представника позивача, суд
Головним Управлінням Держземагентства у Запорізькій області, відповідно до статей 15-1, 122, 124, 134 Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство", Положення про Головне управління Держземагенства у Запорізькій області, затвердженого наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 21.09.2012 року № 442 (зі змінами) видані накази:
1) 04.03.2015 № 8-451/15-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документів із землеустрою", пунктом 1 якого надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі в оренду, розташованої на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області (за межами населених пунктів), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності Орієнтований розмір земельної ділянки - 7,00 га. Цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства (01.02). Пунктом 2 ОСОБА_2 був зобов'язаний подати розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на затвердження до Головного управління Держземагенства у Запорізькій області не пізніше ніж у шестимісячний термін. Пунктами 3 і 4 покладені обов'язки на певних посадових осіб щодо організації виконання та контролю за виконанням наказу;
2) 31.03.2015 № 8-700/15-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду". Пунктом 1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 7,0 га сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області. Другим пунктом наказу ОСОБА_2 надана в оренду земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 7,0 га пасовища (кадастровий номер: 2324580300:06:001:0005) строком на 49 років для ведення фермерського господарства, розташованої на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами населеного пункту із встановленням річної плати в розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки. Пунктом 3 ОСОБА_2 зобов'язаний укласти договір оренди, приступити до використання земельної ділянки після встановлення її меж в натурі (на місцевості) та здійснення державної реєстрації права оренди, земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням, з дотриманням вимог ст.ст. 96, 103 ЗК України та інших нормативно-правових актів. В пункті 4 наказу покладений контроль за виконанням на певну посадову особу.
На підставі останнього наказу Головним управлінням Держземагентства у Запорізькій області (орендодавцем) та ОСОБА_2 (орендарем) 31.03.2015 укладений договір, згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в платне користування строком на 49 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя пасовища) державної власності для ведення фермерського господарства (кадастровий номер: 2324580300:06:001:0005) площею 7,0 га, розташовану на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами населеного пункту.
Відповідно до повідомлення прокурору від Приазовського районного відділу Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № 1098/17.27-06-105 від 22.08.2017 року, ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно актового запису про смерть № 2641 від 10.02.2016 року, складений відділом реєстрації смерті у м. Києві Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 87919047 від 24.05.2017 року і № 95291507 від 22.08.2017 року право оренди на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 2324580300:06:001:0005 площею 7 га з 18.05.2017 року зареєстроване за орендарем ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.09.2020 у справі № 325/799/17-ц щодо віднесення розгляду даної справи до юрисдикції господарського суду, вирішуючи спір, суди не надали оцінки тому, що прокурор заявив вимогу до ОСОБА_1 , який є засновником Фермерського господарства «В-Фермер», яке зареєстровано 06.07.2015, тобто до пред'явлення позову, що свідчить про створення ним юридичної особи (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).
В подальшому, ОСОБА_1 (суборендодавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Альтраст» (суборендарем) 04.03.2019 укладений договір суборенди спірної земельної ділянки, за умовами якого на підставі акта приймання-передачі останньому передано спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства. Державну реєстрацію права суборенди ТОВ «Альтраст» проведено 06.03.2020.
На підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 18.06.2019 № 8-770/15-19-СГ та акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від тієї ж дати спірну земельну ділянку як земельну ділянку сільськогосподарського призначення у складі земельних ділянок загальною площею 407,0078 га передано Олександрівській сільській об'єднаній громаді.
На підставі вказаних документів державним реєстратором Приазовської районної державної адміністрації Тодоровою О.В. 31.07.2019 проведено реєстрацію права власності Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області на вказану земельну ділянку.
Наведене підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 17.02.2021 щодо земельної ділянки кадастровий номер 2324580300:06:001:0005.
Згідно із складеним ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» технічним звітом спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2324580300:06:001:0005 розташована на відстані 101-102 метрів від урізу води Азовського моря. Крім того, остання межує зі сходу з земельною ділянкою державної форми власності з кадастровим номером 2324580300:06:001:0004 площею 18,2228 га, яка також розташована на відстані 102 метрів від урізу води Азовського моря.
З урахуванням прийнятої судом заяви прокурора про уточнення позовних вимог, доводи прокурора стосуються того, що передача спірної земельної ділянки, яка розташована в межах прибережної захисної смуги моря та належить до земель водного фонду для ведення фермерського господарства, не відповідає вимогам ст.ст. 60, 88 Водного кодексу Кураїни, що є підставою для визнання спірних наказів незаконними та їх скасування, а також визнання недійсним договору оренди, укладеного на підставі цих наказів, та повернення спірної земельної ділянки власнику (територіальній громаді).
Прокурор в позові вказує, що його звернення з позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності розпорядження землею, що перебуває під особливою охороною держави і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства. Прийняття Головним Управлінням Держземагентства у Запорізькій області незаконних наказів про відведення земельної ділянки порушує засади правового порядку в Україні на не відповідає «суспільному», «публічному» інтересу та призводить до загрози забудови земель прибережної захисної смуги чи її розорювання, і, як наслідок, зміни природних властивостей землі та водного об'єкту.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з приписами частин 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до ч. 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно частити 3 даної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.
Таким чином, прокурор має право здійснювати в господарському суді представництво законних інтересів держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, за виключенням державних компаній.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Частиною 5 цієї статті визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Враховуючи викладене, Запорізька обласна державна адміністрація є органом, який здійснює права власника щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2324580300:06:001:0005, тобто є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Зважаючи на нездійснення Запорізькою обласною державною адміністрацією заходів для звернення до суду з позовом стосовно захисту інтересів держави та враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави, а також визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов до висновку, що прокурор обґрунтовано, у межах своїх повноважень, звернувся до суду з даним позовом.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Статями 19, 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі сільськогосподарського призначення й землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Згідно з пунктом «а» статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм,крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об'єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.
Крім того, згідно із положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
За змістом статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.
Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 в редакції, чинний на час виникнення спірних правовідносин (наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 12 червня 2017 року № 217), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок №486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».
Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.
Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойми, на якій встановлено особливий режим.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486.
Викладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження 14-71цс18).
Відповідно до частини першої статті 62 ЗК України у прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів.
Таким чином, земельні ділянки прибережних захисних смуг вздовж морів мають режим обмеженого господарського використання
Частиною четвертою статті 59 ЗК України передбачено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом
Згідно з частинами другою, третьою статті 85 ВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи викладене, землі водного фонду можуть передаватися в оренду громадянам лише з урахуванням їх обмеженого господарського використання і передача землі водного фонду в оренду для ведення фермерського господарства зазначеними нормами права не передбачена.
При прийнятті актів як нормативного, так і ненормативного (індивідуального) характеру, державний чи інший орган повинен бути на це уповноважений, діяти в межах наданої йому компетенції, що закріплено у ст. 19 Конституцією України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, у справах щодо оскарження рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, суд повинен перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Згідно із п.п. 2, 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільною законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
За визначенням ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Частиною 1 ст. 393 ЦК України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Враховуючи встановлені судом обставини, накази ГУ Держземагенства у Запорізькій області від 04 березня 2015 року № 8-451/15-15-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» та від 31 березня 2015 року № 8-700/15-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду» не враховують розмірів та меж прибережної захисної смуги Азовського моря і суперечать вимогам законодавства, тому підлягають визнанню незаконними та скасуванню.
Крім цього, оскільки спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту, перебуває у межах прибережної захисної смуги Азовського моря і відноситься до земель державної власності, то її розпорядником, згідно з частиною п'ятою статті 122 ЗК України, була та є Запорізька обласна державна адміністрація, а не Головне управління Держземагенства у Запорізькій області, яким видано спірні накази.
За таких обставин, позовна вимога Заступника прокурора Запорізької області про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагентства у Запорізькій області від 04.03.2015 № 8-451/15-15-СГ та від 31.03.2015 № 8-700/15-15-СГ є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Також, одним із способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, передбаченим ч. 3 ст. 152 ЗК України, є визнання угоди недійсною.
Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Враховуючи висновки суду щодо визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагентства у Запорізькій області від 04.03.2015 № 8-451/15-15-СГ та від 31.03.2015 № 8-700/15-15-СГ, договір оренди земельної ділянки від 31.03.2015 є таким, що укладений з порушенням норм чинного законодавства, а саме смт. 122, 59 Земельногоь кодексу Українги та ст. 85 Водного кодексу України, а тому підлягає визнанню судом недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
За таких обставин, позовна вимога Заступника прокурора Запорізької області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2324580300:06:001:0005 від 31.03.2015, укладеного Головним управлінням Держземагентства у Запорізькій області (правонаступник Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області) та ОСОБА_2 , припинивши право оренди ОСОБА_1 , є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
З урахуванням п. 2.29. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 суд зазначає, що договір оренди земельної ділянки № б/н від 31.03.2015 припиняється лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою.
Статтею 216 ЦК України визначені правові наслідки недійсності правочину, а саме: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Матеріали справи свідчать, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту, перебуває у межах прибережної захисної смуги Азовського моря і відноситься до земель державної власності, відповідно, її розпорядником, згідно з частиною п'ятою статті 122 ЗК України, є Запорізька обласна державна адміністрація.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).
За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Враховуючи задоволення судом вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2324580300:06:001:0005 від 31.03.2015, укладеного Головним управлінням Держземагентства у Запорізькій області (правонаступник Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області) та ОСОБА_2 , згідно приписів ст. 216 ЦК України спірна земельна ділянка підлягає поверненню власнику в порядку двосторонньої реституції.
Отже, позовна вимога про зобов'язання ФГ «В-Фермер», засновником якого є особа, якій надано спірну земельну ділянку в оренду, повернути земельну ділянку державі в особі Запорізької обласної державної адміністрації, яка є похідною від основних вимог про скасування наказів та визнання недійсним договору, також підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В даному випадку, прокурором позовні вимоги доведено в повному обсязі. Відповідачі доказів в спростування заявлених позовних вимог суду не надали.
Отже, з підстав зазначених вище, суд знаходить позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів виходячи із кількості заявлених вимог до кожного з них.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Запорізькій області від 04.03.2015 № 8-451/15-15-СГ.
3. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Запорізькій області від 31.03.2015 № 8-700/15-15-СГ.
4. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2324580300:06:001:0005 від 31.03.2015, укладений Головним управлінням Держземагентства у Запорізькій області (69059, м. Запоріжжя, вул. Парамонова, 15, ідентифікаційний код 38461250), правонаступник Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50; ідентифікаційний код 39820689) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ; ІПН НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 ), припинивши право оренди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
5. Зобов'язати Фермерське господарство “В-Фермер” (72503, Запорізька обл., Якимівський район, смт. Якимівка, вул. Свердлова, 71; ідентифікаційний код 39877489) повернути земельну ділянку, реєстраційний номер 631986323245, кадастровий номер 2324580300:06:001:0005, площею 7,0 га, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, державі в особі Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 16469107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164; ідентифікаційний код 00022504). Видати наказ.
6. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50; ідентифікаційний код 39820689) на користь Запорізької обласної прокуратури (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-А; ідентифікаційний код 02909973) кошти, витрачені на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 5255,00 грн. (п'ять тисяч двісті п'ятдесят п'ять грн. 00 коп.). Видати наказ.
7. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ). на користь Запорізької обласної прокуратури (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-А; ідентифікаційний код 02909973) кошти, витрачені на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 1051,00 грн. (одна тисяча п'ятдесят одна грн. 00 коп.). Видати наказ.
8. Стягнути фермерського господарства “В-Фермер” (72503, Запорізька обл., Якимівський район, смт. Якимівка, вул. Свердлова, 71; ідентифікаційний код 39877489) на користь Запорізької обласної прокуратури (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-А; ідентифікаційний код 02909973) кошти, витрачені на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.). Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 01.07.2021.
Суддя В.В. Левкут