Справа № 315/486/21
Номер провадження № 2/315/220/21
Іменем України
30 червня 2021 року м. Гуляйполе
Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Романько О.О.
за участі секретаря Дмитренко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гуляйполе в залі судових засідань цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Гуляйпільська міська об'єднана територіальна громада, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
30.03.2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Гуляйпільська міська об'єднана територіальна громада, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
02.04.2021 року ухвалою судді відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено до розгляду в підготовче засідання.
27.04.2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що їй на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 24.04.2020 року належить будинок АДРЕСА_1 .
В даному будинку згідно Витягу з Реєстру територіальної громади Гуляйпільської міської ОТГ №8395437 від 09.02.2021 року зареєстрований відповідач ОСОБА_2 .
08 січня 2020 року рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області розірвано шлюб між нею та відповідачем. З часу розірвання шлюбу відповідач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , має іншу сім'ю.
Отже, відповідач не є членом її родини, оскільки згідно Сімейного Кодексу України до членів родини віднесені особи, що проживають разом, поєднанні спільним побутом, мають спільні права і обов'язки, а також які мають кровний зв'язок.
Прохає визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
В судове засідання позивач не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, 30.06.2021 року надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позов підтримала, не заперечувала проти заочного розгляду справи.
В судове засідання відповідач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, будь-яких заяв чи клопотань до суду за увесь час знаходження справи на розгляді не надав, відзив на позов не подав, про причини неявки не повідомив.
В судове засідання представник третьої особи Гуляйпільської міської об'єднаної територіальної громади не з'явився, 09.04.2021 року подали клопотання про розгляд справи у відсутність представника, не заперечували проти задоволення позову.
Виходячи з положень ч.3 ст.211 ЦПК України суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності учасників процесу.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст.281 ЦПК України про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими для заочного розгляду.
Відповідно до положень ст.ст. 280-281 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу з ухваленням заочного рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Успенівка Гуляйпільського району Запорізької області народилася позивач - ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 24.09.2013 року Гуляйпільським РС УДМС України в Запорізькій області (а.с.5-6).
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився відповідач ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Управління «Центр надання адміністративних послуг» Виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради Запорізької області №976/11-11 від 31.03.2021 року (а.с.17).
08.01.2020 року рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області у справі №315/593/20 розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14.09.2013 року у Виконавчому комітеті Успенівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області актовим записом №03. Рішення набрало законної сили 07.02.2020 року (а.с.11-12).
Відповідно копії договору купівлі-продажу житлового будинку від 24.04.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Демченко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №337, позивач є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-9), що також підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №207511136 від 24.04.2020 року (а.с.10).
Відповідно копії витягу з Реєстру територіальної громади Гуляйпільської міської ОТГ станом на 09.02.2021 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_5 з 16.04.2015 року, ОСОБА_6 з 16.04.2015 року, ОСОБА_2 з 16.04.2015 року, ОСОБА_3 з 16.04.2015 року (а.с.13).
При вирішенні справи суд керується наступним.
Статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.
Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Глава 28 ЦК визначає житло об'єктом права приватної власності.
Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Правовідносини, що виникають при реалізації права членів сім'ї власника житла на користування житлом урегульовано гл.32 ЦК України.
Аналіз положень гл.32 ЦК свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Згідно ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Частина 2 ст.406 ЦК України передбачає, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Так, ст.156 ЖК УРСР визначені права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири). Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
За порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України можна дійти висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до ст.150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Згідно роз'яснень, які містяться в п.33 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року №5, застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Згідно п.34 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року №5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
В постанові ВСУ від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16 зазначено, що відповідно до ч.4 ст.156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відповідно п.3 та п.7 ч.2 ст.16 ЦК України одними із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право та припинення правовідношення.
Судом встановлено, що до суду звернулася позивач, яка є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з позовом до відповідача - свого колишнього чоловіка ОСОБА_2 з вимогою про визнання його таким, що втратив право користування житловим будинком, з підстав того, що з часу розірвання шлюбу відповідач фактично проживає за іншою адресою: АДРЕСА_2 , та має іншу сім'ю.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач, який на час розгляду справи судом не є членом сім'ї власника житлового будинку - позивача, без поважної причини не проживає за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , понад один рік, а саме: з часу розірвання шлюбу 08.01.2020 року, поважність причин його відсутності в спірному будинку в судовому засіданні не доведена, останній в судове засідання не з'явився, відзив на позов не подав, самостійно не знявся з реєстраційного обліку, що порушує права позивача, як власника житлового будинку, і є підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування зазначеним будинком відповідно до ст.ст.405, 406 ЦК України, з подальшим зняттям з реєстрації місця проживання на підставі рішення суду.
Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частин першої, п'ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тож, у відповідності до ст.81 ЦПК України доказів поважності причин такої відсутності, так само і конкретних перешкод, які є у відповідача не надано, а судом не здобуто. Натомість встановлено, що відповідач проживає за іншою адресою: АДРЕСА_2 , та має іншу сім'ю, а отже має право користування іншим житлом, реальні наміри та можливість їх втілення щодо фактичного проживання у спірному житлі суду не доведені.
А тому позов підлягає задоволенню, як такий, що ґрунтується на законі, підтверджений встановленими обставинами та наданими суду доказами.
Відповідно до ч.1 п.6 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В зв'язку з задоволенням позову в порядку розподілу судових витрат на підставі ст.141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача витрати на сплату судового збору в розмірі 908 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76, 77, 81-83, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 280-283, 352, 354-355 ЦПК України,суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Гуляйпільська міська об'єднана територіальна громада, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , витрати на сплату судового збору в розмірі 908 грн.
Повний текст рішення складено 01.07.2021 року.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Загальний порядок передбачає, що апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду через Гуляйпільський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: О. О. Романько