03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 369/10657/20 Головуючий у суді першої інстанції - Волчко А.Я. Номер провадження № 22-ц/824/8160/2021 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
30 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Владімірової О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою Київського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління, третя особа: Софіївсько-Борщагівка сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про визнання права, визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити дії, -
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління про визнання права, визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити дії та просив суд: визнати за ним право на виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати бездіяльність Міністерства оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України щодо не створення відповідного підрозділу з житлових питань незаконною. Зобов'язати Міністерство оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України затвердити розподіл житлових приміщень, а саме затвердити рішення щодо виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та забезпечення квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 разом із сім'єю. Зобов'язати Київське квартирно-експлуатаційне управління подати до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 , жилою площею 64,90 кв.м.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він проходив військову службу у період з 01 серпня 1988 року до 16 вересня 2019 року та звільнений з військової служби у відставку відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров'я).
Позивач вказував, що починаючи з 03 березня 1995 року, він перебував на квартирному обліку у ЖК гарнізону м. Київ разом із дружиною - ОСОБА_2 та двома дочками - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
За рахунок Міністерства оборони України позивача, разом з його сім'єю, було забезпечено службовим житлом, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , та видано ордер на житлове приміщення №000168 від 12 жовтня 2016 року.
Вказував, що ним було подано рапорт від 08 квітня 2019 року про зміну статусу «службова» двокімнатної квартири АДРЕСА_2 . Житловою комісією Командування СВ ЗСУ на засіданні від 26 квітня 2019 року було погоджено надання житлового приміщення для постійного проживання шляхом виключення з числа службових вказаної квартири та забезпечення зазначеною квартирою для постійного проживання ОСОБА_1 та його сім'ї зі зняттям з квартирного обліку в гарнізоні м. Київ, про що прийнято відповідне рішення.
Так, 16 квітня 2020 року позивач звернувся до начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України з письмовим запитом щодо надання роз'яснення механізму розслужеблювання квартир, які були виключені зі службових та надані військовослужбовцям та їх сім'ям для постійного проживання за рахунок Міністерства оборони України, а також приватизації квартири.
У відповідь на запит, йому було повідомлено, що згідно вимог п. 6 Положення про порядок надання службових житла приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року №37 жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба у тому його використанні, а також у випадках коли установленому порядку воно виключено із числа жилих. На цей час, заступником Міністра оборони України прийнято рішення від 09 квітня 2020 року № 19360/з/1-2019 розглядати питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного числа із числа службових для осіб, які звільнені до 01 квітня 2020 року з військової служби. Зазначену роботу доручено організувати після проведення організаційних заходів Головного управління та створення відповідного органу. Та лише після створення відповідного структурного підрозділу з вирішення житлових питань, питання забезпечення житлом для постійного проживання, шляхом виключення із числа службового житла зазначеної квартири та її приватизація буде розглянуто відповідно до вимог законодавства.
Також на звернення позивача надійшла відповідь від Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України, в якій повідомлялось, що питання щодо виключення квартир із житлових та подальшої приватизації буде розглянуто відповідно до вимог чинного законодавства України лише після створення відповідного структурного підрозділу з вирішення житлових питань.
Як вже зазначалось, житловою комісією Командування СВ ЗСУ було прийнято рішення щодо надання житлового приміщення для постійного проживання шляхом виключення з числа службових двокімнатної квартири АДРЕСА_2 та забезпечення нею для постійного проживання полковника ОСОБА_1 , складом сім'ї із чотирьох осіб. Аналогічне рішення було зазначено також і в витязі з наказу Командувача Сухопутних військ Збройних сил України про звільнення з військової служби.
Проте, подальший механізм забезпечення житлом, виключення квартири із числа службових та подальшої її приватизації, не реалізовано у зв'язку відсутністю відповідного структурного підрозділу з вирішення житлових питань, створення якого передбачено рішенням заступника Міністра оборони України від 09 квітня 2020 року №193/з/1-2019, що не є нормативно-правовим актом, який би перешкоджав або міг перешкоджати забезпеченню житлом шляхом виключення житла із числа службового.
Вважаючи затягування процесу виключення службової квартири із числа службових, шляхом затвердження рішення про таке виключення та подачі клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового житла вказаної вище квартири, абсолютно незаконною бездіяльністю органів державної влади, яке зумовлює виникнення цивільних прав у ОСОБА_1 в житлових правовідносинах, позивач був змушений звернутись до суду із даним позовом.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право на виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з Міністерства оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління на користь держави судовий збір в розмірі 420,40 грн з кожного. В решті вимог позову відмовлено.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої не погоджується із оскаржуваним рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки на його користь вже було прийнято позитивне рішення щодо виключення із числа службового та передачі йому у приватну власність квартири, таким чином суттю позову є саме визнання такого права для подальшої його реалізації. Разом з тим, апелянт вважає, що судом не досліджено питання неправомірності бездіяльності відповідачів та впливу таких обставин на конституційне право ОСОБА_1 .
Крім того, судом не визначено ступінь дискреційності повноважень державного органу, як того вимагає законодавство, та у випадку визнання дій державного органу незаконними, суд таким чином не втручається у їх повноваження, а лише констатує законність чи незаконність таких дій на підставі дослідження обставин справи та співвідношення їх з нормами законодавства.
ОСОБА_1 вважає, що повноваження державних органів не є дискреційними, якщо є лише один можливий правомірний та законний варіант поведінки. Коли ж відповідач мав вчинити конкретні дії, проте не вчинив їх, його можна зобов'язати до їхнього вчинення у судовому порядку.
Підсумовуючи наведене, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким визнати бездіяльність Міністерства оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України щодо не створення підрозділу з житлових питань незаконною, зобов'язати Міністерство оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України затвердити розподіл житлових приміщень щодо виключення з числа службових та зобов'язати Київське квартирно-експлуатаційне управління подати до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області клопотання про виключення квартири з числа службових.
Також не погоджуючись із вказаним судовим рішення, Київське квартирно-експлуатаційне управління подало апеляційну скаргу, у якій вказує, що при розгляді справи в суді першої інстанції позивачем не наведено жодних доказів того, що Київське квартирно-експлуатаційне управління чи хтось з інших відповідачів у справі вчинили дії або навпаки допустили бездіяльність, яким права та законні інтереси ОСОБА_1 було порушено. Вказано, що позовні вимоги зводились лише до визнання за ним права на виключення житла із числа службового та зобов'язання відповідачів змінити статус службової квартири, при тому, що жодним із відповідачів не вчинялись дії, спрямовані на невизнання чи оспорювання його права, а лише повідомляли про неможливість наразі вирішити порушене питання щодо виключення житла із числа службового через відсутність структурного підрозділу з житлових питань.
Апелянт вважає звернення ОСОБА_1 до суду передчасним, оскільки за умов, коли Комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями питання про виключення квартири з числа службових не вирішено, то позовні вимоги є безпідставними, адже реалізація права на житло має відбуватись виключно у спосіб та порядку, передбаченому спеціальними нормативно-правовими актами.
В свою чергу відсутність спору між сторонами, відсутність права, що підлягає захисту, виключає можливість звернення до суду й оскаржуване рішення жодним чином в цілому не змінило правового статусу позивача, а тому апелянт просить суд скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2021 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
На адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління, відповідно до якого позивач вважає, що доводи щодо відсутності спору як такого, спростовуються наявністю рішення житлової комісії та наказом Командувача Сухопутних військ ЗСУ щодо виключення квартири з числа службових, а бездіяльність відповідачів підтверджується їх відповідями щодо неможливості розгляду звернення у зв'язку із відсутністю підрозділу, формування якого передбачено локальним актом, який фактично перешкоджає реалізації конституційних прав позивача.
Крім того вказує, що відсутність органу державної влади, який реалізовує подальший механізм забезпечення житловим приміщенням не може бути підставою для невиконання конституційних гарантій громадянина.
Тому ОСОБА_1 наполягаючи, що між сторонами наявний спір, просить апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління залишити без задоволення.
Також, від Київського квартирно-експлуатаційного управління надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , відповідно до якого відповідач пояснює порядок виведення житла із статусу «службове» та порядок передання його у приватизацію, вказуючи, що за відсутності рішення комісії з контролю, оформленого протоколом щодо погодження надання постійного житла, прийняттю якого передує розгляд списків постійного житла Головним КЕУ ЗСУ, подальший процес виключення такого житла є неможливим. Позивачем же не надано підтвердження порушення його конституційних прав на житло, зокрема, що відповідачі ставлять питання про виселення ОСОБА_1 із родиною із займаного помешкання чи іншим чином порушують його право на проживання у службовій квартирі.
Відповідач вважає рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Міністерства оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України затвердити розподіл житлових приміщень щодо виключення з числа службових та зобов'язання Київського квартирно-експлуатаційного управління подати до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області клопотання про виключення квартири з числа службових правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, оскільки таке питання відноситься до компетенції установ та органів, які входять до системи Міністерства оборони України, а суди не вправі втручатись в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, адже суди не наділені правом створювати норми права.
Враховуючи викладене, Київське квартирно-експлуатаційне управління просить суд відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 01 серпня 1988 року до 16 вересня 2019 року та звільнений з військової служби у відставку відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров'я), що підтверджується Витягом з послужного списку про проходження військової служби від 16 грудня 2019 року № 2/5/2768 (а.с.14).
Згідно довідки № 26805 від 12 вересня 2019 року вбачається що ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку у ЖК гарнізону м. Київ з 03 березня 1995 року (категорія пільги: першочерговий) (а.с.16).
За рахунок Міністерства оборони України позивача, разом з моєю сім'єю, було забезпечено службовим житлом, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , та видано ордер на житлове приміщення №000168 від 12 жовтня 2016 року (а.с.17).
Житловою комісією Командування СВ ЗСУ на засіданні від 26 квітня 2019 року було погоджено надання житлового приміщення для постійного проживання шляхом виключення з числа службових двокімнатної квартири АДРЕСА_2 та забезпечення зазначеною квартирою для постійного проживання ОСОБА_1 та його сім'ї зі зняттям з квартирного обліку в гарнізоні м. Київ та прийнято відповідне рішення (а.с.22).
Згідно витягу із наказу Командувача сухопутних військ Збройних сил України від 22 травня 2019 року № 269 було погоджено надання житлового приміщення для постійного проживання полковнику ОСОБА_1 (а.с.23).
Листом Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України від 05 травня 2020 року позивачу було повідомлено що згідно вимог п. 6 Положення про порядок надання службових житла приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року №37 жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба у тому його використанні, а також у випадках коли установленому порядку воно виключено із числа жилих.
На цей час, заступником Міністра оборони України прийнято рішення від 09.04.2020 року № 19360/з/1-2019 розглядати питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного числа із числа службових для осіб, які звільнені до 01 квітня 2020 року з військової служби.
Зазначено роботу доручено організувати після проведення організаційних заходів Головного управління та створення відповідного структурного підрозділу (а.с.27).
Згідно відповіді від Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України від 18 червня 2020 року № 503/12/274, повідомлялось що на виконання вимог спільної директиви Міністерства оборони України та генерального штабу Збройних Сил України від 05 листопада 2019 року № Д-322/1/10дск «Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України в 2019-2020 роках», Київське квартирно-експлуатаційне управління, КЕВ, КЕЧ передані зі складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України до складу Сил логістики Збройних Сил України та підпорядковані командувачу Сил логістики Збройних Сил України.
Разом з тим, на виконання вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 31 березня 2020 року № Д-322/1/6дск, у Головному управлінні; проводиться робота з прийому від Головного КЕУ справ (документів) тощо (а.с.29).
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 наділений правом на виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог статті Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 3 серпня 2006 року та Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380. Вказано, що вказане право позивача не заперечувалось відповідачами по справі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позову щодо визнання за позивачем права на виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Також судом зазначено, що в матеріалах справи відсутня відмова КЕУ щодо відсутності підстав для розгляду питання виключення житлового приміщення з числа службових. Разом з тим, зазначено що для вирішення питання про виключення жилого приміщення з числа службових Інструкцією № 380 встановлена спеціальна процедура, і дана процедура на даний час не завершена у зв'язку з відсутністю відповідного органу, який займається житловими питаннями.
Суд першої інстанції зазначив, що створення юридичних осіб або відокремлених підрозділів юридичної особи пов'язаних із житловими питаннями військовослужбовців є виключним повноваженням Міністерства оборони України, і суд не наділений функціями щодо зобов'язання відповідача на створення конкретного органу з наділенням відповідних адміністративних повноважень та функцій.
Крім того, зобов'язання Міністерства оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України затвердити розподіл житлових приміщень, а саме затвердити рішення щодо виключення з числа службового житла квартири та забезпечення такої квартири ОСОБА_1 разом із сім'єю, а також подальше зобов'язання Київського квартирно-експлуатаційного управління подати до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового житла квартири, враховуючи не завершення сторонами по справі встановленої процедури передбаченої Інструкцією № 380, буде втручанням в дискреційні повноваження даних суб'єктів владних повноважень із встановлення вже позитивного результату для позивача. Тому в даних позовних вимогах суд вважав за необхідне відмовити.
Апеляційний суд не може повністю погодитися із даними висновками, виходячи із наступного.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.
Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Частиною четвертою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги, що ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги про: визнання за ним права на виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання бездіяльності Міністерства оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України щодо не створення відповідного підрозділу з житлових питань незаконною; зобов'язання Міністерство оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України затвердити розподіл житлових приміщень, а саме затвердити рішення щодо виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та забезпечення квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 разом із сім'єю, а також щодо зобов'язання Київського квартирно-експлуатаційне управління подати до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 , жилою площею 64,90 кв.м. саме тими доводами, що він проходив військову службу, перешкоджанням йому у реалізації його житлових прав, гарантованих ст. 17,47, 48 Конституції України, ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтями Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081.
Також ОСОБА_1 в обґрунтування позову зазначав, що він має право на виключення з числа службового житла квартири за адресою АДРЕСА_1 на підставі того, що житловою комісією Командування СВ ЗСУ на засіданні від 26 квітня 2019 року було погоджено надання житлового приміщення для постійного проживання шляхом виключення з числа службових вказаної квартири та забезпечення зазначеною квартирою для постійного проживання ОСОБА_1 та його сім'ї зі зняттям з квартирного обліку в гарнізоні м. Київ, а також на підставі витягу із наказу Командувача сухопутних військ Збройних сил України від 22 травня 2019 року № 269, де було погоджено надання житлового приміщення для постійного проживання полковнику ОСОБА_1 .
Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Наведені норми права прямо передбачають, що військова служба належить до служби публічної.
У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20) Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов'язання надати такі приміщення чи компенсацію відступила від висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16 за позовом особи, звільненої з військової служби, до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира, житлової комісії військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій відповідачів з відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією за належне для отримання жиле приміщення та про зобов'язання відповідачів надати позивачеві житлове приміщення або виплатити належну грошову компенсацію, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, вказавши, що зазначені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв'язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).
Дотримуючись єдності судової практики, із аналогічної правової позиції в подальшому виходив Верховний Суд в постанові від 25 листопада 2020 року, справа № 755/6184/19, закриваючи провадження в справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства оборони України про визнання права на додаткову жилу площу та стягнення вартості не отриманої жилої площі; в постанові від 23 грудня 2020 року, справа № 712/5476/19, закриваючи провадження в справі за позовом ОСОБА_6 до Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про захист права на житло; в постанові від 09 грудня 2020 року, справа № № 323/2244/20, закриваючи провадження в справі за позовом ОСОБА_7 до Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання незаконним та скасування рішення районної державної адміністрації.
Зважаючи на наведене, оскільки спір у даній справі стосується публічної (військової) служби, у зв'язку з проходженням якої позивач вселився у спірне житлове приміщення та бажає виключити його із числа службового, правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, а тому спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частин першої, другої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною четвертою статті 377 ЦПК України передбачено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частини першої статті 377 цього Кодексу, із роз'ясненням позивачу на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України права протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись ст. ст. 255, 256, 367, 374, 377 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2021 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління, третя особа: Софіївсько-Борщагівка сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про визнання права, визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити дії - закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду та що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови він може звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст ухвали викладено 30 червня 2021 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв