справа №759/5460/20 Головуючий у І інстанції - Шум Л.М.
апеляційне провадження №22-ц/824/1026/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.
16 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Гуля В.В.,
суддів Сержанюка А.С., Суханової Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 02 липня 2020 року у справі за позовомОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Добробут» до ОСОБА_1 про стягнення витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території та оплату комунальних послуг,-
встановив:
Позивач ОСББ «Добробут» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території та оплату комунальних послуг. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСББ «Добробут» належним чином виконало перед ОСОБА_1 , яка є власником квартири АДРЕСА_1 , свої зобов'язання щодо належного утримання та використання спільного майна будинку, проте відповідач неналежним чином здійснює оплату внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території та оплату комунальних послуг, у зв'язку із чим у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 22 205,31 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 02 липня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Добробут» заборгованість по сплаті витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території та оплату комунальних послуг в розмірі 22 205 грн. 31 коп. за період з 01.02.2017 року по 31.01.2020 року та витрати по сплаті судового збору в сумі 2102 грн. 00 коп., а всього стягнути 24 307 (двадцять чотири тисячі триста сім ) грн. 31 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що розмір внесків на утримання будинку та прибудинкової теритрії затверджується загальними зборами позивача, рішення яких оформляється протоколом загальних зборів. При цьому в позовній заяві позивач посилається на рішення загальних зборів, проте копії таких рішень не додає.
Щодо розміру внесків на 2019рік та січень 2020 року судом першої інстанції не було враховано доводи апеллянта, щодо наступного по - перше, відповідне рішення загальними зборами ОСББ не прийнято через ненабрання необхідної кількості голосів співвласників, по- друге, з відповідним протоколом позивач апелянта у встановленому чинним законодавством України порядку та строки не ознайомлював;по-третє, відповідного рішення загальних зборів до позовної заяви не надано. Враховуючи викладені вище обставини, у позивача відсутні передбачені чинним законодавством України підстави для нарахування витрат на утримання будинку та прибудинкової території за 2019 рік та січень 2020 р. Отже, у апелянта не виникло обов'язку зі сплати таких витрат.
З наданої до позовної заяви довідки апелянт отримала змогу на підставі наявних у неї квитанцій про оплату зробити самостійно власний контррозрахунок , який додано до відзиву, додаток 7), з якого вбачається наступне:
Нараховані на законних підставах витрати на утримання будинку:Лютий -листопад 2017 р. - 252,72 грн, щомісяця - разом 2 527,20 грн. Грудень 2017 р. - грудень 2018 р. - 611,78 грн. щомісяця - разом 7953.14 грн. 1502,54 грн ремонтного фонду за 12 місяців 2018 р.З 938,76 грн. резервного фонду за 12 місяців 2018 р.Разом 15 921,64 грн.А також 1 662,00 грн. ГВП 206, 55 грн. ХВП 5 316,29 опалення Загалом нараховано 23 106, 48 грн.При цьому апелянтом було сплачено за утримання будинку та прибудинкової території загалом 25 659,45 грн.Враховуючи викладене вище - станом на даний час апелянт має переплату за утримання будинку та прибудинкової території в сумі 2 552,97 грн.
Щодо заборгованості за холодне, гаряче водопостачання та опалення. В позові позивач вказує про те, що у відповідача існує заборгованість за холодне водопостачання в сумі 206,55 грн., опалення та гаряче водопостачання - 1662, 00 грн. Згідно доданої до позову довідки дана заборгованість вказана:-холодне водопостачання - в лютому 2017 р. - 137,70 грн., в червні 2017 р. 68,85 грн. опалення лютий 2017 р. З 466,45 грн., березень 2017 р. - 1849,84 грн. гаряче водопостачання - в лютому 2017 р. - 831,00 грн., березень 2017 р. - 415750 грн., червень 2017 р . -415,50 грн.
Дані доводи та розрахунок є безпідставними та спростовуються квитанціями про сплату вказаних сум - додаток 1, 2, 4 до відзиву.Згідно квитанції про оплату за наступний місяць лютий 2017 р. - заборгованість за холодне водопостачання відсутня (додаток 3 до відзиву).
Отже, згідно доданих до відзиву квитанцій апелянтом за вказані послуги сплачено своєчасно та в повному обсязі.
Судом першої інстанції вказані обставини жодним чином до уваги не взяті, що свідчить про порушення судом засад повноти та всебічності при розгляді справи, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
Твердження суду першої інстанції, щодо не застосування строків позовної давності є помилковим оскільки станом на день скалдання довідки №10000201326 за період з 01.02.2017 року по 31.01.2020 року позивачу було відомо про оплату даної суми апеллянтом, що підтверджується квитанціями-додаток 1,2 до відзиву на позов. Вказує, що позовна заява складена станом на 20 березня 2020 року, отже позивач вправі порушувати питання про стягнненя заборгованості в межах загального трирічного строку позовної давності тобто з лютого 2017 року по березень 2020 року.
Крім того відсутні відносини договірного характеру.
З врахуванням викладеного просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити новее судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в обгрунтування якого зазначає наступне. Апелянтом, разом із правами на квартиру набула обов'язки передбачені ч.3 ст.13 Конституції України;ч.1ч.3 ст.11 ЦК України; ч.4 ст.319 ЦК України;ст.322,360,382 ЦК України;ст.12 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирних будинках»; ст.ст.10,15,20,21,22,23 ЗУ «Про обєднання співвласників багатоквартирного будинку», Статуту Об'єднання щодо оплати витрат на управління багатоквартирними будинками (оплата житлово-комунальних послуг, утримання будинку та прибудинкової території, оплата внесків, передбачених рішенням).
Таким чином твердження апелянта про те, що у позивача відсутні передбачені законодавством України підстави для нарахування витрат на утримання будинку та прибудинкової території, а у апелянта не виникало обов'язку зі сплати таких нарахувань є помилковим.
Вказують, що Загальними зборами співвласників ОСББ «Добробут», було встановлено внесок на утримання будинку АДРЕСА_2 з розрахунку 1.64 грн/м2. Який діяв по 31.10.2017 року.
Загальниим зборами співвласників ОСББ «Добробут»,що були проведені 30.11.2017 року, з 01.11.2017 року було встановлено внесок на утримання будинку та прибудинкової території з розрахунком 3.97 грн/м2.
Починаючи з 01.01.2019 року було встановлено внесок на утримання будинку та прибудинкової території з розрахунком 6.84 грн.
Наголошують на тому, що встановлено в суді першої інстанції і не заперечується апелянтом, що нею було сплачено на користь позивача 25 659,45 грн витрат на комунальні послуги. Данний факт підтверджується в довідці про нарахування та оплату по особистому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.02.2017 року по 31.01.2020 року, що є додатком до позовної заяви, а також підтверджено апелянтом копіями квитанцій, що додано до відзиву на позовну заяву.
Враховуючи викладене просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.12)
Відповідно до статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Добробут», об'єднання створено власниками квартир багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (а.с. 26-31).
Згідно з п.2.1 розділу 2 статуту ОСББ «Добробут», метою об'єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов'язків, належне утримання та використання майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для платежів, передбачених законодавством та цим статутом.
Відповідно до п.2.2 розділу 2 с татуту ОСББ «Добробут», своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Згідно з ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про ОСББ», власник квартири зобов'язаний: виконувати обов'язки, передбачені статутом об'єднання; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Крім того, ст.10 ЖК України встановлено, що громадяни зобов'язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію, а ст. 66 ЖК України передбачено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири.
Статтею 151 Житлового кодексу України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.
Так, ст. 67 ЖК України визначено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами, а ст. 68 ЖК України на власників квартир покладається обов'язок своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Згідно з диспозицією зазначеної статті цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. За таких обставин, вбачається, що відповідач зобов'язаний сплачувати внески на утримання будинку, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов'язку щодо оплати наданих послуг.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок неналежного виконання відповідачем свого обов'язку щодо сплати витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, оплати комунальних послуг за період 01.02.2017 року по 31.01.2020 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території; заборгованості по сплаті внесків до ремонтного фонду; заборгованості по сплаті внесків до резервного фонду; заборгованості з оплати послуг ГВП; заборгованості з оплати послуг ХВП; заборгованості з оплати послуг централізованого опалення - на загальну суму в розмірі 21 064,32 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Беручи до уваги наведене та перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд першої інстанції, керуючись вказаним вище законодавством, дійшов висновку, що за відповідачем виникла відповідальність за прострочення виконання зобов'язання по сплаті послуг по утриманню будинку, яка на підставі ст. 625 ЦК України складається з 3% річних - 729,05 грн., та збитків від інфляції 411,94 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до розрахунку наданого позивачем загальний розмір заборгованості відповідача зі сплати витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території та оплату комунальних послуг за період з 01.02.2017 року по 31.01.2020 року з врахуванням інфляційних та 3 % річних становить 22 205,31 грн, який і було стягнуто судом першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про застосування позовної давності до спірних правовідносин у період до вересня 2017 року, суд виходив з того, що позивач 25.03.2020 року звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за період з 01.02. 2017 року по 31.01.2020 року (з урахуванням заборгованості, що виникла до лютого 2017 року у розмірі 9271,37 грн.)
З Довідки про нарахування та оплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 наданої ОСББ «Добробут» вбачається, що станом на лютий 2017 року за відповідачем була заборгованість по сплаті за житлово-комунальні послуги у розмірі 9271,37 грн., нараховано за лютий місяць 4 687,87 грн. ОСОБА_1 сплатила в лютому 2017 року 9 734, 63 грн. за надані житлово-комунальні послуги з врахуванням богу за попередній період. (а.с. 11)
Крім того, не заперечувалося сторонами, що відповідач частково сплачувала комунальні послуги протягом даного періоду, таким чином, перебіг позовної давності переривався.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 17, ст. 20, ч. ч. 6, 7, 8 ст. 22, ч. 4 ст. 23 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» власники квартир у багатоквартирному будинку, функції по утриманню якого і прибудинкової території здійснює об'єднання співвласників, зобов'язані нести витрати по утриманню спільного неподільного майна незалежно від членства в об'єднанні в розмірі затверджених в установленому порядку тарифів.
Частиною 6 ст. 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що для фінансування самозабезпечення об'єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об'єднання. За згодою правління окремі співвласники можуть у рахунок сплати таких внесків і платежів виконувати окремі роботи.
Встановлено, що, загальними зборами членів ОСББ «Добробут.» було встановлено внесок на утримання будинку на 2017 рік в розрахунку 1, 64 грн/м2.
Загальними зборами членів ОСББ «Добробут.» було встановлено внесок на утримання будинку на 2018 рік в розрахунку 3,97 грн/м2.
Загальними зборами членів ОСББ «Добробут.» було встановлено внесок на утримання будинку на 2019 року в розрахунку 6,84 грн/м2.
Відповідний розрахунок наведено у довідці про нарахування та оплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.02.2017 року по 31.01.2020 року.
Ці рішення зборів не скасовані, не оспорювались, а тому підлягають виконанню сторонами цих правовідносин.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Оскільки відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права, про відсутність підстав для нарахування послуг у визначеному позивачем розмірі, є необгрунтовані.
За таких обставин, вбачається, що відповідно до положень ч. 1 ст. 17, ст. 20, ч. ч. 6, 7, 8 ст. 22, ч. 4 ст. 23 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» власники квартир у багатоквартирному будинку, функції по утриманню якого і прибудинкової території здійснює об'єднання співвласників, зобов'язані нести витрати по утриманню спільного неподільного майна незалежно від членства в об'єднанні в розмірі затверджених в установленому порядку тарифів.
Встановлено, що сторонами не заперечувались ті обставини, що відповідач споживала житлово-комунальні послуги та здійснювала їх оплату.
Споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг в повному обсязі (правова позиція ВСУ у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15), тому твердження про відсутність зобов'язальних правовідносин є безпідставні.
Заперечуючи щодо розміру заборгованості, виходячи з наданих апелянтом квитанцій вбачається, що у розрахунку позивача відображено та враховано сплачені відповідачем суми, щодо яких вона долучила квитанції, що підтверджує правильність розрахунку позивача, однак не спростовують наявного у неї боргу.
Зокрема, із долучених відповідачем квитанцій вбачається наступне:
22.02.2017 року відповідачем було оплачено комунальні послуги: за січень 2017 року у загальному розмірі 3 908 гривень 93 копійки; за грудень 2016 року у загальному розмірі 5 825 гривень 70 копійок.
Так, у лютому 2017 року відповідач оплатила комунальні послуги за минулий період (грудень 2016 року та січень 2017 року) у загальному розмірі - 9 734 грн, 63 копійки. Зазначений платіж врахований у долученій позивачем довідці про нарахування та оплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.02.201 року по 31.01.2020 року.
27.03.2017 року відповідачем було оплачено комунальні послуги за лютий 2017 року у загальному розмірі 4 640 гривень 11 копійок, зокрема: за утримання будинку та прибудинкової території 758 гривень 16 копійок; за опалення 3 466 гривень 45 копійок; за постачання гарячої води 415 гривень 50 копійок;
Так, у березні 2017 року відповідач оплатила комунальні послуги за лютий 2017 року у загальному розмірі 4 640 гривень 11 копійок, що відображено у долученій позивачем довідці про нарахування та оплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.02.2017 року по 31.01.2020 року.
07.06.2017 року відповідачем було оплачено комунальні послуги за квітень 2017 року у загальному розмірі 2 839 гривень 63 копійки, зокрема: за утримання будинку та прибудинкової території 2 355 гривень 21 копійок; за постачання холодної води 68 гривень 85 копійок; за постачання гарячої води 415 гривень 50 копійок.
Так, у червні 2017 року відповідач оплатила комунальні послуги за квітень 2017 року у загальному розмірі 2 839 гривень 63 копійки, що відображено у долученій позивачем довідці про нарахування та оплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.02.2017 року по 31.01.2020 року.
13.09.2018 року відповідачем було оплачено внески на загальну суму 8 445 гривень 00 копійок. Зазначена сума також відображена у долученій позивачем довідці про нарахування та оплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.02.2017 року по 31.01.2020 року.
Разом з тим, з урахуванням оплачених відповідачем сум, загальна сума заборгованості відповідача за комунальні послуги забезпечені позивачем, як колективним споживачем, а також за послуги надані у порядку самозабезпечення становить - 21 064 гривень 32 копійки.
Зокрема, серед долучених відповідачем квитанцій відсутні наступні платежі за комунальні послуги: за опалення за березень 2017 року у розмірі 1849 гривні 84 копійки; за холодне водопостачання за лютий 2017 року 137 гривень 70 копійок; за гаряче водопостачання за лютий 2017 року у розмірі - 831 гривня 00 копійок.
Окрім того відсутні докази оплати внесків до резервного та ремонтного фондів, а також сплати усієї нарахованої суми за утримання будинку та прибудинкової території.
Отже, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та надав оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам.
Таким чином, судом першої інстанції, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, було вірно встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за період з 01.02.2017 року по 31.01.2020 року (з урахуванням заборгованості, що виникла до лютого 2017 року у розмірі 9271,37 грн.). З довідки про нарахування та оплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 , наданої ОСББ «Добробут.» вбачається, що станом на лютий 2017 року за відповідачем була заборгованість по сплаті за житлово-комунальні послуги у розмірі 9271,37 грн., нараховано за лютий місяць - 4 687,87 грн. Відповідач сплатила в лютому 2017 року 9 734, 63 грн., тобто за надані житлово-комунальні послуги з врахуванням богу за попередній період, (а.с. 11).
Також, суд першої інстанції правильно встановив переривання строку позовної давності, оскільки, відповідач частково сплачувала комунальні послуги протягом періоду, який заявляється позивачем.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
Відповідна правова позиція сформульована Верховним Судом у постанові від 22.03.2017 року у справі №6-43цс17: «До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу. При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу».
Відповідач частково вносила оплату, як за комунальні послуги, так і за внески встановлені позивачем, останній платіж вчинений був вчинений відповідачем 13.09.2018 року.
Постановою ВС від 22.01.2019 року у справі № 437/2726/13-ц визнано обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції наступного характеру: «...У зв'язку із здійсненням відповідачами оплати за послуги після того, як вони не здійснювали оплату, строк позовної давності перервано, що відповідає вимогам статті 264 Цивільного Кодексу України, яка передбачає переривання перебігу строку позовної давності».
Такими чином, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач частково сплачувала комунальні послуги протягом періода, який заявляється позивачем у зв'язку із чим перебіг строків позовної давності переривався, що унеможливило застосування строків позовної давності.
Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 02 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач В.В. Гуль
Судді А.С. Сержанюк
Є.М. Суханова