01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 520/13214/2020
адміністративне провадження № К/9901/22231/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. перевірив касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, у якому просив:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо нарахування та виплати судді Фрунзенського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 173770,33 грн;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області провести нарахування та виплату судді Фрунзенського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин другої, третьої, п'ятої, шостої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у загальній сумі 173770,33 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року, позов задоволено.
15 червня 2021 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області засобами поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року. Скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник вказує, що касаційну скаргу подано на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник посилається на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року (справа №340/1916/20).
Суд зазначає, що постановою Верховного Суду від 03 березня 2021 року (справа №340/1916/20) скасовано рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року (справа №340/1916/20) не є остаточним судовим рішенням у справі. Отже, Верховним Судом не приймалося остаточне судове рішення у подібних правовідносинах.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Щодо посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України (суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження) як на підставу касаційного оскарження, Суд зазначає таке.
За змістом частин третьої, четвертої статті 12 КАС України загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
У цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ та, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Посилаючись у касаційній скарзі на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав обставин, які свідчили б про необхідність розгляду її за правилами загального позовного провадження.
Доводи скаржника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, що виключає можливість перегляду судових рішень з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не обґрунтовано передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судового рішення у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
За таких обставин клопотання про відстрочення сплати судового збору та поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення не підлягають вирішенню.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур