30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 296/6831/16-а
адміністративне провадження № К/9901/3720/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №296/6831/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Франовської К.С., суддів: Боровицького О. А. Совгири Д. І.)
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірними дії Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у перерахунку пенсії; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №2663-14 від 12.07.2001 року, яка була чинна на час призначення йому пенсії у розмірі 90% від розміру місячної заробітної плати, зазначеної у довідці №18/97 від 15.02.2016р., виданої прокуратурою Житомирської області, з 01.07.2016 року без обмеження її граничного розміру.
2. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 08 жовтня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 13.12.2019 року здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ на підставі довідки прокуратури Житомирської області від 15.02.2016 року №1897 з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 551,20 грн.
3. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області оскаржило його до апеляційного суду.
4. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року від 02 грудня 2020 року вказану вище апеляційну скаргу залишено без руху.
5. В подальшому, Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 грудня 2020 року повернув апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
6. Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та направити справу на продовження розгляду до апеляційного суду.
7. Верховний Суд ухвалою від 18 березня 2021 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
8. Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач належним чином виконав вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та направив платіжне доручення про сплату судового збору на адресу суду апеляційної інстанції. Проте, суд апеляційної інстанції протиправно повернув апеляційну скаргу.
9. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
10. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.
11. Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції зазначив, що остання не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку із відсутністю документу про сплату скаржником судового збору.
Суд вказав, що зазначені недоліки апеляційної скарги мають бути усунуті шляхом направлення до Сьомого апеляційного адміністративного суду оригіналу документа про сплату судового збору та уточненої апеляційної скарги, яка повинна відповідати вимогам статті 296 КАС України.
У касаційній скарзі заявник вказує, що копію ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху він отримав 04 грудня 2020 року.
На виконання вимог ухвали ним 10 грудня 2020 року було направлено заяву від 08 грудня 2020 року № 0600-0802-7/70967 із платіжним дорученням про сплату судового збору від 09 грудня 2020 № 3605 у сумі 1261,20 грн.
Вказані вище документи відповідач додав до касаційної скарги.
Разом з тим, в ухвалі Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно ухвали від 02 грудня 2020 року недолік апеляційної скарги повинен бути усунутий шляхом надіслання до апеляційного суду документа про сплату судового збору в сумі 826,80 грн. Однак, на виконання вимог вказаної ухвали, скаржник документ про сплату судового збору не подав.
Колегія суддів зауважує, що зі змісту вказаної вище ухвали не вдається за можливе встановити, якими саме мотивами для повернення апеляційної скарги керувався суд апеляційної інстанції: сплачена сума судового збору перевищує ту, яка вказана в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, чи фактичне ненаправлення відповідачем документу, що підтверджує сплату судового збору.
У випадку, коли повернення апеляційної скарги відбулося з мотивів невідповідності суми судового збору, вказаної в ухвалі Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що сплата апелянтом судового збору у сумі, що перевищує встановлену судом в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху не повинно трактуватися судом як неусунення недоліків апеляційної скарги.
В ухвалі Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року суд апеляційної інстанції не вказав будь-яких зауважень щодо суми сплаченого апелянтом судового збору, а констатував факт відсутності документу про його сплату.
Проте, такі висновки суду апеляційної інстанції не відповідають фактичним обставинам справи оскільки касатором належними та допустимими доказами, а саме - заявою від 08 грудня 2020 року та платіжним дорученням про сплату судового збору від 09 грудня 2020 року № 3605 підтверджено факт сплати судового збору та направлення платіжного доручення на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду 10 грудня 2020 року, тобто в межах 10-денного строку, встановленого ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року.
Частинами 1-4 статті 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Аналізуючи зміст оскаржуваної ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що вона не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, а також прийнята з порушенням норм процесуального права.
12. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
13. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
14. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
15. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
1. Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - задовольнити.
2. Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року по справі №296/6831/16-а - скасувати.
3. Справу №296/6831/16-а направити до Сьомого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т.Г.Стрелець
Судді С.Г. Стеценко
Л.В. Тацій