30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 545/1663/17
адміністративне провадження № К/9901/1099/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 545/1663/17
за позовом ОСОБА_1 до Куликівської сільської ради Полтавського району про визнання незаконним та скасування рішення, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року
(постановлену у складі колегії суддів: головуючий суддя Бенедик А.П., суддів: Донець Л.О. , Мельнікової Л.В.)
Короткий зміст позовних вимог
1.У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Куликівської сільської ради Полтавського району, у якому просив:
- визнати протиправним та скасування рішення чотирнадцятої сесії сьомого скликання Куликівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 25 травня 2017 року про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та зобов'язати Куликівську сільську раду Полтавського району Полтавської області (с. Коломацьке Полтавського району Полтавської області) надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірах 0,692 гектара;
- зобов'язати відповідача подати до суду звіт про виконання постанови суду, ухваленої за наслідками розгляду даного адміністративного позову у місячний термін з дня набрання постановою суду законної сили.
2. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач звернувся до Куликівської сільської ради Полтавського району про надання дозволу про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, проте оскаржуваним рішенням йому відмовлено та запропоновано згідно ст. 377 ЦКУ взяти в оренду земельну ділянку під будівлями автопарку та пожежного депо. Вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки звернення розглянуто з порушенням вимог ст.118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3. 31 серпня 2017 року Полтавський районний суд Полтавської області вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення чотирнадцятої сесії сьомого скликання Куликівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 25 травня 2017 року про відмову ОСОБА_1, в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та зобов'язати Куликівську сільську раду Полтавського району Полтавської області ( село Коломацьке Полтавського району Полтавської області ) надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірах 0,692 гектара.
Зобов'язати відповідача подати до суду звіт про виконання постанови суду, ухваленої за наслідками розгляду даного адміністративного позову у місячний термін з дня набрання постановою суду законної сили.
Стягнути з Куликівської сільської ради Полтавського району на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме витрати по сплаті судового збору в сумі 640 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 6 000 гривень, всього в сумі 6 640 гривень.
4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у задоволенні заяви позивача про надання дозволу про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 27 листопада 2017 року Харківського апеляційного адміністративного суду вирішив:
Апеляційну скаргу Куликівської сільської ради Полтавського району Полтавської області задовольнити частково.
Постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2017р. по справі №545/1663/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Куликівську сільську раду Полтавського району Полтавської області (с. Коломацьке Полтавського району Полтавської області) надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірах 0,692 гектара та стягнення з Куликівської сільської ради Полтавського району на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 6 000 гривень.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою зобов'язати Куликівську сільську раду Полтавського району Полтавської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.05.2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Коломацьке, орієнтовною площею 0,692 га.
В іншій частині постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2017р. по справі №545/1663/17 залишити без змін.
6. Апеляційний суд задовольняючи частково апеляційну скаргу позивача зазначив, що питання надання або відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства є дискреційними повноваженнями відповідача, а суд у свою чергу не вправі переймати на себе повноваження органу місцевого самоврядування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 19 грудня 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача.
8. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року у справі № 545/1663/17 скасувати та залишити в силі постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду апеляційної інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
У касаційній скарзі позивач стверджує, що судом апеляційної інстанції було помилково скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення селянського господарства, оскільки, на думку скаржника, такий спосіб захисту є найефективнішим та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
9. 10. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 грудня 2017 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Гриціва М. І., суддів Барназюка Я.О., Коваленко Н.В.
10.Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2017 року було відкрито касаційне провадження за скаргою позивача.
11. 23 січня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу.
12. 06 квітня 2018 року Верховного Суду надійшли доповнення позивача до касаційної скарги.
13. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 26 червня 2019 року, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді Гімона М.М., було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценко С.Г., Тацій Л.В.
14. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 .
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 24 травня 2017 року позивач звернувся до Куликівської сільської ради Полтавського району з заявою про надання дозволу про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Рішенням чотирнадцятої сесії сьомого скликання Куликівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 25 травня 2017 року відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Коломацьке, орієнтовною площею 0,692 га та запропоновано позивачу згідно ст. 377 ЦКУ взяти в оренду земельну ділянку під будівлями автопарку та пожежного депо.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
17. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У частині восьмій статті 118 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Частинами десятою і одинадцятою статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
З урахуванням вище наведеного, статті 9, 116 та 118 ЗК України визначають підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян, органи, уповноважені розглядати ці питання, та, зокрема, передбачають, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.
Відповідно до статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі також - Закон №280/97-ВР, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Відповідно до частин першої та другої статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Системний аналіз частини першої статті 122 ЗК України та пункту 34 частини першої статті 26 та статті 59 Закону № 280/97-ВР дає змогу дійти висновку, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її у власність належить до повноважень органу місцевого самоврядування шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні.
З огляду на викладене, чинним законодавством встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматись у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 травня 2020 у справі № 826/8858/16 та від 18 червня 2020 у справі №826/8108/16.
У свою чергу, відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закон №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно з пунктом 21 частини 1 статті 43 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Частинами 1-2 статті 59 Закону №280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно п. 7.5 Регламенту Куліківської сільської ради сьомого скликання, рішення сільської ради приймається більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і цим Регламентом.
Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, з наявного в матеріалах справи Витягу з протоколу засідання 14 сесії Куліківської сільської ради 7 скликання та не заперечується самим відповідачем, з 11 присутніх на засіданні 14 сесії сьомого скликання Куликівської сільської ради депутатів участь у голосуванні прийняло лише 3 депутати, з яких «за» проголосували 2, «проти» - 1, утримались від голосування - 8.
Тобто рішення органу місцевого самоврядування, яким було відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства було прийняте за відсутності належної кількості голосів для його прийняття, тобто з порушенням процедури.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли цілком вірного висновку про наявність усіх необхідних, передбачених законодавством України підстав для визнання протиправним та скасування рішення чотирнадцятої сесії сьомого скликання Куликівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 25 травня 2017 року про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Також колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції в частині обрання у цій справі такого способу захисту прав позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути його заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 у справі № 509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що: «…..суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36- 39).
Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні та при цьому судом встановлено, що зацікавленою стороною дотримано усіх необхідних вимог законодавства для отримання позитивного рішення з визначеного питання.
В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов'язання уповноваженого суб'єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов'язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.»
У свою чергу судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувались підстави відмови відповідача у наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, викладених у рішенні відповідача, та їм не надавалось жодна правова оцінка на предмет дотримання органом місцевого самоврядування положень ЗК України, оскаржене рішення досліджувалося лише на предмет дотримання процедури його прийняття, а отже задоволення позовних вимог позивача заявленим позивачем засобом захисту наразі є передчасним, а отже недоречним.
Також Колегія суддів КАС ВС відхиляє доводи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм права у вирішенні питання про стягнення витрат на правову допомогу.
У відповідності до вимог ст. 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 дійшла правового висновку, що Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначає не види правової допомоги, а встановлює виключно граничний розмір їх компенсації.
Крім того, у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, крім іншого, вказано про необхідність підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, що безпосередньо входить до предмета доказування у справі.
Так, судом зазначено про обов'язок підтвердження цих обставин зокрема договором про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документами, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В якості підтвердження здійснення витрат на правову допомогу позивачем були надані копії свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, договору про надання правової допомоги №25 від 15 червня 2017 року укладеного із адвокатом Ярошенко Світланою Миколаївною, квитанції №36 від 19 червня 2017 року на суму 6000 грн., свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю.
Судом апеляційної інстанції було проаналізовано, надані позивачем на підтвердження заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу, докази та надано вичерпну відповідь щодо їх відповідності дійсним обставинам справи та можливості їх відшкодування позивачу, підстав для спростування висновків апеляційного суду з цього приводу колегія суддів КАС ВС не вбачає.
Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки цим судом та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів у справі.
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року у справі № 545/1663/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
Судді С.Г. Стеценко
Л.В. Тацій