ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/5168/19
провадження № 2/753/2765/21
"15" лютого 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі
головуючого судді Колесника О.М.
при секретарі Лободі О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа: служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю,
Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, пояснивши, що 25.04.2012 року сторони уклали між собою шлюб, від якого мають малолітню дитину: доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з жовтня 2017 року між сторонами по справі фактично було припинено шлюбні відносини. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16.04.2018 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Після припинення шлюбних відносин дитина сторін постійно зареєстрована та проживає разом з матір'ю в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності матері позивача ОСОБА_5 і одночасно бабусі дитини. Позивач повністю дбає про здоров'я, розвиток, навчання та відпочинок доньки. За таких обставин просить визначити місце проживання доньки з матір'ю.
Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні позов визнав частково без формулювання „постійного" місця проживання дитини, оскільки діюче законодавство не встановлює постійне або тимчасове місце проживання дитини з одним із батьків. В решті з позовом погодився.
Представник 3-ї особи служби у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, але у направленому листі до суду просив розглянути справу у відсутність представника 3-ї особи і винести рішення з максимальним урахуванням інтересів малолітньої дитини (т.1, а.с.118; 129), надавши висновок органу опіки та піклування Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 19.09.2019 року №101-8550/02 (т.2, а.с.210-211).
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
За змістом ч.1, ст.3; ч.1, ст.9; ч.1, ст.18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, схваленої резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У відповідності до ч.1, ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
За правилами ч.2, ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Як регламентовано ч.1-2, ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Як встановлено судом, 25.04.2012 року сторони уклали між собою шлюб, який був зареєстрований Лівобережним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис №335 (т.1, а.с.18). Від зареєстрованого шлюбу сторони мають малолітню дитину: доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.19). Починаючи з жовтня 2017 року між сторонами по справі фактично було припинено шлюбні відносини. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16.04.2018 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано (т.1, а.с.20-21).
Після припинення шлюбних відносин дитина сторін постійно зареєстрована та проживає разом з матір'ю в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності матері позивача ОСОБА_5 , бабусі дитини (т.1, а.с.22-26) на підставі договору дарування квартири від 27.10.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Футуймою В.Б. Згідно нотаріально посвідченої заяви від 23.10.2018 року ОСОБА_5 дала згоду на реєстрацію місця проживання малолітньої онуки ОСОБА_4 за адресою в АДРЕСА_2 (т.1, а.с.21).
Як наголошує ч.1, ст.51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Як передбачає ч.1, ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Частина 2 цієї ж статті наголошує, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом положень ч.3, ст.11 Закону України „Про охорону дитинства" батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Позивач ОСОБА_7 повністю дбає про здоров'я, розвиток, навчання та відпочинок доньки ОСОБА_4 , що підтверджується чисельними доказами (т.1, а.с.30-41; 57-60; 67-71).
9.08.2018 року суддею Дарницького районного суду м. Києва Вовком Є.І. було винесено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання їх спільної дитини ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини з усіх його доходів щомісяця (т.1, а.с.72).
Як констатовано ч.1-3, ст.9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року 1. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
2. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
3. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
За правилами ч.1, ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Як регламентовано ч.1, ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Частина 2 цієї статті наголошує, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" наголошує, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст.160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Як вбачається з наданих доказів між сторонами дійсно виник спір про місце проживання дитини з батьком чи з матір'ю (т.1, а.с.43-51).
Згідно висновку служби у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 19.09.2019 року №101-8550/02 (т.2, а.с.210-211) з метою забезпечення прав та інтересів дитини Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація вважає за недоцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_6 .
За правилами ч.1-2, ст.8 Закону України „Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ч.1, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами ч.4, ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні позов визнав частково без формулювання „постійного" місця проживання дитини, оскільки діюче законодавство не встановлює постійне або тимчасове місце проживання дитини з одним із батьків, в решті з позовом погодився, що є підставою для застосування ч.4, ст.206 ЦПК України.
Аналізуючи докази, зібрані у судовому засіданні, суд, виходячи включно із рівності прав та обов'язків батьків щодо утримання та виховання дитини, закріплених у нормах національного законодавства, зазначених вище, та в інтересах самої дитини, приходить до висновку, що оскільки матір дитини ОСОБА_7 постійно дбає про стан здоров'я дитини, навчання, розвиток та відпочинок доньки, створивши для цього належні умови, при цьому батько дитини ОСОБА_6 фактично погодився з позовом: визначення місця проживання дитини з матір'ю, тому позовні вимоги ОСОБА_7 підлягають частковому задоволенні.
Системно аналізуючи норми сімейного права, які регулюють правовідносини між сторонами по справі, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні частини позову про визначення саме постійного місця проживання дитини з матір'ю, оскільки сімейний кодекс України не передбачає встановлення постійного та/або тимчасового місця проживання дитини, а визначає саме місце проживання без визначення часових меж.
Згідно ст.133; 141 ЦПК України при задоволенні позову з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 необхідно стягнути 768 грн. 40 коп. судового збору, сплаченого останньою при зверненні до суду з даним позовом.
Керуючись ст.2; 4-5; 10-13; 76-81; 133; 141; 223; 258-259; 263-265 ЦПК України, на підставі ст.3; 9; 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ст.21-22; 24; 51 Конституції України, ст.141; 160-161 СК України, ст.8; 11 Закону України „Про охорону дитинства", пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", суд
Позов задовольнити частково.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва з її матір'ю ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою м. Новоукраїнки, Кіровоградської області, в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768 грн. 40 коп. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення через Дарницький районний суд м. Києва.
Суддя :