Справа № 560/5358/20
01 липня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Кузьмишина В.М. Сушка О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження клопотання ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області задоволено частково, абзац другий резолютивної частини рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.11.2020 викладено у наступній редакції: "Стягнути з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2019 по 27.08.2020 в сумі 3038,84 грн, без утримання з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів". У решті рішення залишено без змін.
22.02.2021 до Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення.
Додатковою постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення.
Постановою Верховного Суду від 09.06.2021 скасовано додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021, а справу (в цій частині) направлено на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
У постанові від 09.06.2021 Верховний Суд зауважив, що апеляційним судом безпідставно відмовлено у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу з тих мотивів, що позивач не надав журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів. Також зазначено, що квитанція від 15.02.202 №251984, яку надав позивач на підтвердження оплати послуг адвоката, потребує належної правової оцінки, зокрема, з урахуванням нормативного регулювання сфери правовідносин, у яких застосовується цей документ, у той час як апеляційний суд помилково розцінив вказаний документ як квитанцію до прибуткового касового ордера.
Згідно п.3 ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення призначено до розгляду в порядку письмового провадження у приміщенні Сьомого апеляційного адміністративного суду, витребувано у ОСОБА_1 оригінал квитанції від 15.02.2021 серії ААВ №251984.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи заявленої заяви про ухвалення додаткового судового рішення, колегія суддів вважає, що вказана заява задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно частин першої та другої статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно частини дев'ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Крім цього, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.
Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На підтвердження розміру витрат позивачем подано до суду:
- договір про надання правової (правничої) допомоги №31 від 01.09.2020, укладений між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Бондарем В.Б., предметом якого є надання адвокатом Бондарем В.Б. юридичних послуг для позивача щодо підготовки та формування позову, передбачено здійснення оплати гонорару згідно акту виконаних робіт;
- акт виконаних робіт відповідно до умов договору №31 від 01.09.2020, підписаний 29.01.2021, в якому зазначено, що адвокатом Бондарем В.Б. надано позивачу юридичні послуги, загальною кількістю витраченого часу на 05 годин, загальною вартістю 3632 грн, у тому числі: підготовка та формування процесуальних документів (відзив на апеляційну скаргу, клопотань, заяв) 3 години (2270*40% = 2724 грн); вивчення та аналіз практики ВС та інших адміністративних судів в аналогічних спорах 2 години (2270*20% = 908 грн);
- квитанцію форми №ПО-Д2 від 15.02.2021 серії ААВ №251984, виписану адвокатом Бондарем В.Б. про надання послуг з правничої допомоги вартістю 3632 грн.
Верховний Суд у постанові від 19.06.2020 у справі №826/24815/15 звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В даному випадку відповідачем як суб'єктом владних повноважень не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, не надано жодних доказів та не наведено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт. Відтак, за відсутності ініціативи з боку іншої сторони суд не має права встановлювати такі обставини самостійно, а тому не ставить під сумнів заявлений до стягнення розмір витрат позивача на правничу допомогу.
Разом з цим, щодо наявності документального підтвердження вказаних витрат, суд зазначає наступне.
Судом досліджено оригінал квитанції форми №ПО-Д2 від 15.02.2021 серії ААВ №251984 та встановлено, що такий документ складено за формою №ПО-Д2, яка затверджена наказом Укрсоюзсервіс від 29.09.1995 №8.
За змістом наказом Укрсоюзсервіс від 29.09.1995 №8 затверджено форми документів суворої звітності, у тому числі й №ПО-Д2, та Інструкції щодо їх використання.
Згідно пунктів 1.4, 2.2 та таблиці 1 вказаної Інструкції форма №ПО-Д2 заповнюється в двох примірниках під копіювальний папір на виконання побутових послуг, що надаються у присутності замовника.
Суд зазначає, що за своїм змістом послуга з надання професійної правничої допомоги не може вважатись послугою, яка надається виключно у присутності замовника. Крім того, відсутні підстави вважати таку послугу побутовою, про що також свідчить норма п.291.7 ст.297 Податкового кодексу України. Відповідно адвокат Бондар В.Б. не може вважатись суб'єктом господарювання, який надає побутові послуги.
Також суд враховує, що з квитанції форми №ПО-Д2 від 15.02.2021 серії ААВ №251984 не простежується, що зазначені у ній кошти сплачені саме ОСОБА_1 . За правилами пункту 2.2 Інструкції форма №ПО-Д2 оригінал квитанції залишається у особи, яка надає послуги, при цьому позивач подав до суду оригінал вказаної квитанції.
З огляду на наведене та з урахуванням нормативного регулювання сфери правовідносин, у яких застосовується форма №ПО-Д2, суд вважає, що квитанція форми №ПО-Д2 від 15.02.2021 серії ААВ №251984 не може слугувати належним доказом оплати ОСОБА_1 послуг адвоката Бондара В.Б., наданих відповідно до умов договору №31 від 01.09.2020.
При цьому, матеріали справи не містять жодних інших доказів на підтвердження сплати ОСОБА_1 вказаних коштів адвокату Бондару В.Б.
Отже, обставина понесення позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 3632 грн не має належного документального підтвердження, що ставить під обґрунтований сумнів факт понесення позивачем вказаних витрат та унеможливлює здійснення розподілу таких витрат шляхом ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч.4 ст.252 КАС України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст.ст. 243, 252, 310, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Відмовити у задоволені заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Кузьмишин В.М. Сушко О.О.