Справа № 120/2064/21-а
Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук Костянтин Олександрович
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
01 липня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Смілянця Е. С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
в березні 2021 року Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку з невідповідністю її вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та встановлено семиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення визначених у ній недоліків.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.04.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржувану ухвалу, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою, ухвала підлягає скасуванню, з наступних підстав.
Як свідчать матеріали справи позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії в позовній заяві просив суд апеляційної інстанції поновити ОСОБА_1 строк на звернення з даною заявою.
В обґрунтування клопотання про поновлення відповідного процесуального строку позивачем зазначено, що отримавши 01.03.2021 року повідомлення відповідно до якого на підставі наказу відповідача № 9 від 11.02.2021, позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач мав строк для оскарження такого наказу до 09.03.2021 року включно. А тому враховуючи, що лист про відмову в в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту був отриманий позивачем після переселення протягом 2 тижнів просив поновити строк на апеляційне оскарження.
Повертаючи позовну заяву позивачеві суд першої інстанції керувався тим, що у запропонований термін позивач не усунув недоліки, визначені ухвалою від 17.03.2021 року.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 15 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні та повертає особі національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), що перебувають на зберіганні.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.
Тобто, законодавством регламентовано скорочений п'ятиденний строк оскарження до суду особою, яка зверталася за захистом до органів ДМС, рішення про відмову в наданні їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Слід зазначити, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
З метою обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем зазначено про те, що позивач дізнався про порушення своїх прав в спірних правовідносинах лише 01.03.2020, а з позовом до суду звернувся 09.03.2020, через засоби поштового зв'язку, відтак позивачем не пропущено п'ятиденний строк на оскарження рішення відповідача.
Колегія суддів зазначає, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду з метою вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що строк на звернення до суду з даним позовом позивачем пропущено, проте, у даному випадку, слід констатувати поважність причин пропуску такого строку та про наявність підстав для поновлення позивачу строку на звернення до суду.
Слід зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді.
Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи, що судом першої інстанції під час постановляння ухвали 02.04.2021 року порушено норми процесуального права, та не надано оцінку заяві позивача про усунення недоліків апеляційної скарги (а.с.16) апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Вінницького окружного адміністративного суду від 02.04.2021 скасуванню, а справа №120/2064/21-а направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Смілянець Е. С.