Справа № 240/7995/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції -Лавренчук О.В.
Суддя-доповідач - Франовська К.С.
01 липня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Франовської К.С.
суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з наступними вимогами :
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо визначення розміру підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам та додаткової пенсії відповідно до ст. 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести донарахування та виплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбачену ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 у розмірі, що дорівнює 3 мінімальним заробітним платам, визначеним Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" з урахуванням виплачених коштів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести донарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, передбачену ст.51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" щомісячно, з урахуванням раніше виплачених коштів.
Ухвалою суду від 01.06.2020 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №510/1286/16-а.
Ухвалою суду від 27 січня 2021 провадження у справі поновлено.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю, доплату до пенсії непрацюючому пенсіонеру проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі, визначеному статтями 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст.51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, передбачену ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі трьох мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням раніше виплачених сум.
Із таким судовим рішенням не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповноту дослідження обставин справи, просив скасувати рішення та в задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи незгоду, скаржник, зокрема, зауважив, що про порушення своїх прав позивач мала дізнатися своєчасно, отримуючи таку виплату за відповідний місяць, відтак, звернувшись з позовними вимогами за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, позивач пропустила строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення. Також, судом першої інтенції не взято до уваги, що підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення до 01.01.2015, встановлювалось відповідно до ст.39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". З 01.01.2015 Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VII, ст.39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вилучено, саме тому підвищення непрацюючим пенсіонерам, що проживають на території радіоактивного забруднення не встановлюється. Статтею 51 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що особам віднесеним до 3 категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України.
Позивач правом відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до приписів ч.4 ст.229 КАС України якщо згідно положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановив суд, позивач отримує пенсію за віком, а також має статус потерпілої від аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії та постійно проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесений до зони безумовного (обов'язкового) відселення, та перебуває на обліку у відповідача.
Відповідач за результатами розгляду заяви листом від 02.04.2020 повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з огляду на те, що до основного розміру пенсії виплачувалось підвищення особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII) розмір якого встановлено постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210 становив 13,20грн. Додаткова пенсія потерпілій 2 категорії у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 виплачувалась у розмірі 170,82 грн.
Вважаючи, що відповідачем у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 доплати до пенсії протиправно здійснювались у меншому розмірі, ніж визначено ст.ст. 39 та 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Частиною 2 ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.
Із змісту ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) видно, що особам, віднесеним до категорії 2, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» розділ VІІ Прикінцеві положення Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнено п.4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення ст.39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2011 від 26.12.2011.
Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання п. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» Кабінет Міністрів України 06.07.2011 прийняв постанову за №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23.07.2011, п.1 та 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою.
Згідно абз.8 п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 від 25.01.2012 нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до п.5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України.
Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
З правового аналізу вказаних Законів та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та роз'яснень Конституційного Суду України видно, що в період з 23.07.2011 - 31.12.2013 визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.
Так, позивач у позовній заяві зазначила, що у період з 01.01.2014 - 02.08.2014 включно нарахування та виплата пенсійним органом пенсії проводилася у розмірі, визначеному Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №1210, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210.
ОСОБА_1 стверджує, що в період з 01.01.2014 - 02.08.2014 пенсія повинна нараховуватися та виплачуватися відповідно до положень ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
З 01.01.2014 Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених ст. 39, 50, 51, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Чинним залишався і Порядок №1210.
Тобто, враховуючи принцип пріоритетності Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» над підзаконним нормативно-правовим актом, зокрема, Порядком № 1210, з 01.01.2014 нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, повинно було здійснюватися у розмірі та на підставі, визначеному ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Законом України №1622-VІІ від 31.07.2014 «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 03.08.2014 розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доповнено п.67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення ст.ст. 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.
Таким чином, з 03.08.2014 Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки на цей час був також чинний Порядок № 1210, яким визначено механізм обчислення пенсій, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» в редакції Закону №1622-VІІ прийнятий пізніше Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому саме положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Порядку № 1210 підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03.08.2014.
Отже, саме в період з 01.01.2014 - 02.08.2014 включно пенсійний орган зобов'язаний нараховувати та виплачувати позивачу пенсію як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення та щомісячної додаткової пенсії за шкоду здоров'ю у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте не здійснював таких виплат.
Щодо строків звернення до суду колегія суддів зазначає, що згідно висновку Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2018 року в справі № 646/6250/17, у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Такий висновок також відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 листопада 2019 року по справі № 608/957/16-а.
Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист підтверджується також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 15 вереня 2020 року у справі №635/7878/16-а.
При цьому, як зазначено в позові, про порушення своїх прав ОСОБА_1 стало відомо з листа пенсійного органу від 02.04.2020, а позов подано 29.05. 2020 року, тобто в межах строку, передбаченого ст.122 КАС України. У зв'язку з цим, суд вважає безпідставними доводи скаржника про порушення позивачем строків звернення з позовом до суду.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем строки звернення до суду з даним позовом не пропущено.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області як суб'єкт владних повноважень діяв не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанова суду складена в повному обсязі 01 липня 2021 року.
Головуючий Франовська К.С.
Судді Боровицький О. А. Матохнюк Д.Б.