Справа №2а-398/10
28 травня 2010 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої - судді Кравчук Т.С.,
при секретарі - Лахматовій С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги учаснику бойових дій, інваліду війни за минулий час та відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації , Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги учаснику бойових дій, інваліду війни за минулий час та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він з 1998 року є учасником бойових дій, з 05.02.2007 року має статус інваліда війни III групи, 03.03.2008 року має статус інваліда війни II групи, а тому відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому щорічно до п'ятого травня повинна надаватися разова грошова допомога, а саме: у 2005-2006 роках - у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, у 2007 році - семи мінімальних пенсій за віком, у 2008 році та у 2009 році - восьми мінімальних пенсій за віком. Проте йому, позивачу, здійснювалися виплати не в повному обсязі. Позивач зазначив, що на його звернення до відповідача з проханням виплатити йому належні суми допомоги у повному обсязі, від отримав листа, яким зазначалося, що йому були проведені наступні виплати одноразової грошової допомоги: за 2005 рік - 250,00 гривень, за 2006 рік - 250,00 гривень, за 2007 рік - 300,00 гривень, за 2008 рік - 400,00 гривень, у 2009 році - 430,00 гривень. Позивач вважає, що виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком відповідач не доплатив йому разову грошову допомогу у 2005 році - 1410,00 гривень, у 2006 році - 1410,00 гривень, у 2007 році - 2409,00 гривень, у 2008 році - 3498,00 гривень, у 2009 році - 3554,00 гривень, а всього 12581,00 гривень.
Крім того, позивач зазначив, що від неправомірних дій відповідача він за зазнав страждань, які полягають в усвідомленні цинічного відношення відповідача до нього, як до людини, яка значну частину свого життя віддала служінню та захисту Вітчизни. Позивач вважає, що йому спричинена моральна шкода, яку він оцінює в 5000,00 гривень.
У судовому засіданні позивач підтримав адміністративний позов та просить його задовольнити, обґрунтовуючи позовні вимоги ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно якої учасникам бойових дій щорічно до п'ятого травня виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, та ст.13 цього Закону, згідно якої інвалідам III групи щорічно до п'ятого травня надається одноразова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, інвалідам II групи - восьми мінімальних пенсій за віком, та ст.22 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Позивач просить суд поновити йому однорічний строк позовної давності, так як про недоплату йому разової грошової допомоги за минулі роки він дізнався лише 02 квітня 2009 року, а тому вважає, що початком перебігу позовної давності є саме ця дата.
Представник відповідача Головного управління праці та соціального захисту населення в Одеській області позов ОСОБА_1 не визнав, просить у позові відмовити, посилаючись на те, що відповідач здійснив нарахування та виплату разової грошової допомоги позивачу в розмірах, передбачених законами України про бюджет на відповідний рік, що відповідає вимогам ч.2 ст.4 Бюджетного кодексу України, згідно якої при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України. Представник відповідача зазначив, що позивачу проводилася виплата одноразової грошової допомоги згідно до законі України про державний бюджет на відповідний рік: у 2005 році як учаснику бойових дій у розмірі 250,00 гривень, у 2006 році як учаснику бойових дій у розмірі 250,00 гривень, у 2007 році як інваліду 3 групи у розмірі 300,00 гривень. У 2008 році виплата була проведена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року №183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» у розмірі 400,00 гривень. У 2009 році виплата проводилася відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року №211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» у розмірі 430,00 гривень.
Суд залучив до участі у справі у якості співвідповідачів Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради представник якого до суду не з'явився , про час слухання справи належним чином повідомлен.
Проаналізувавши матеріали справи, пояснення сторін , вимоги чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено , що позивач ОСОБА_1. до 05.02.2007 року був учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11.05.1998 року.
Згідно ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин , щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Однак ст.34 Закону України від 23 грудня 2004 року №2285-ІV «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та ст.30 Закону України від 20 грудня 2005 року №3235-ІV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було встановлено виплату цієї допомоги учасникам бойових дій в розмірі 250 гривень.
Судом з'ясовано, що разова грошова допомога в 2005 році та в 2006 році нараховувалася та виплачувалася позивачу у розмірах по 250,00 гривень.
05.02.2007 року ОСОБА_1 отримав статус інваліда війни III групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 23.02.2007 року., 03.03.2008 року - статус інваліда війни II групи, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_3 від 24.03.2009 року.
Згідно ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин , щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Однак ст.29 Закону України від 19 грудня 2006 року №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було встановлено виплату цієї допомоги інвалідам війни III групи в розмірі 300,00 гривень, й саме в цьому розмірі відповідачем була нарахована та виплачена ОСОБА_1 разова грошова допомога.
Щодо розміру допомоги в 2008 році, то Законом України №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було внесено зміни до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідно до яких, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року №183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» у 2008 році виплата разової грошової допомоги інвалідам II групи була встановлена у розмірі 400,00 гривень.
Відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року №211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» у 2009 році виплата разової грошової допомоги інвалідам II групи була встановлена у розмірі 430,00 гривень.
Судом з'ясовано, що разова грошова допомога у 2008 році нараховувалася та виплачувалася позивачу у розмірі 400,00 гривень, у 2009 році - у розмірі 430,00 гривень, що відповідає вищенаведеним положенням постанов Кабінету Міністрів України.
Суд не погоджується з доводами позивача щодо неправомірності дій відповідачів по нарахування та виплаті йому разової грошової допомоги як учаснику бойових дій, а в подальшому, як інваліду III та II групи, виходячи з наступного.
На період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти (Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та закони України про Державний бюджет України на відповідні роки), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни. Отже для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.
Згідно з ст.75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Таким чином дії відповідача по виплаті щорічної грошової допомоги у розмірах, встановлених Законом України від 23 грудня 2004 року №2285-ІV «Про Державний бюджет України на 2005 рік», Законом України від 20 грудня 2005 року №3235-ІV «Про Державний бюджет України на 2006 рік», Законом України від 19 грудня 2006 року №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Законом України №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», не можна визнати неправомірними, оскільки норми вказаних законів мають пріоритет над нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року «6-рп/2007, яким визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України 2007 рік», не приймаються судом до уваги.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.
На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, положення відповідних законів України про Державний бюджет України на відповідні роки були діючими, а відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, ч. 2 ст.99 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд не приймає до уваги доводи позивача про поважність причини пропуску ним строку позовної давності та початок перебігу позовної давності з 02 квітня 2009 року, оскільки разові щорічні допомоги за 2005-2009 роки відповідно до положень ст.ст.12,13 Закону України №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» нараховувалися та сплачувалися йому своєчасно. Відповідно до ч. 4 ст. 171 цього Закону він мав право звернутися за такою допомогою та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснювалась виплата допомоги. Відтак з цього моменту позивач повинен був дізнатися про порушення свого права.
Правила набрання чинності законами визначені ч.5 ст.94 Конституції України, а тому посилання позивача на ту обставину, що йому раніше були невідомими положення Закону України №3551-XII, які гарантують виплати у більших розмірах, не можуть бути взятими до уваги, оскільки даний нормативний акт був доведений до відома громадян шляхом його публікації у засобах масової інформації.
Керуючись ст.ст.19,75, 94, 150, 152 Конституції України, ст.12,13, 171 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Рішенням Конституційного Суду України 3 жовтня 1997 року №4-зп, ст.ст.3,17,71, 87,90, 94, 99, 162,163,167 КАС України,
У задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації, Департаменту праці та соцільної політики Одеської міської ради про стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги учаснику бойових дій, інваліду війни за минулий час та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя