Ухвала
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 344/8017/16
провадження № 61-7859ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Дундар І. О. розглянув касаційну скаргу фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, яка підписана представником Чекайлом Василем Михайловичем, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року у справі за позовом фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, про спонукання до укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у червні 2015 року фінансовим управлінням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради подано позов до ОСОБА_1 про спонукання до укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі службової записки Департаменту правової політики Івано-Франківської міської ради № 87/12-10/в від 24.05.2016 року про вжиття заходів щодо укладання з замовником будівництва ОСОБА_1 договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста 26 травня 2016 року фінансове управління звернулось з листом до відповідача як замовника реконструкції в межах незавершеного будівництвом адміністративного приміщення на АДРЕСА_1 , з пропозицією (офертою) укласти договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, надавши проект такого договору з додатком розрахунку розміру пайової участі, складеного відповідно до типового договору, передбаченого Положенням «Про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста». Даний проект договору містить всі істотні умови, передбачені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Однак на пропозицію щодо укладення договору від відповідача було отримано відповідь з відмовою укласти договір про пайову участь.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року, у задоволенні позову фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради відмовлено.
Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради засобами поштового зв'язку 06 травня 2021 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Чекайлом В. М., на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення.
У касаційній скарзі зазначається, що необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі 914/2650/17; від 30 вересня 2020 року у справі 904/4442/19, від 23 березня 2021 року у справі 904/454/18.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.
У червні 2021 року на виконання ухвали Верховного Суду від 19 травня 2021 року особою, яка подала касаційну скаргу, засобами поштового зв'язку подано уточнену касаційну скаргу, у якій просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою, на якій подається касаційна скарга, фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської радизазначають неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 394 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особи, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Тому фінансовим управлінням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 394 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,
Касаційну скаргу фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, яка підписана представником Чекайлом Василем Михайловичем, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. О. Дундар