Постанова
Іменем України
23 червня 2021 року
м. Київ
справа № 183/2762/19
провадження № 61-2663св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - військова частина НОМЕР_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження) касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року в складі колегії суддів Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовні вимоги мотивувала тим, що вона проходила військову службу в Збройних Силах України з 29 травня 2016 року та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 жовтня 2018 року № 174-рс звільнена в запас з військової служби відповідно до підпункту «й» частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 жовтня 2018 року № 293 її було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26 жовтня 2018 року. У наказі, крім іншого, зазначено про виплату їй грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на суму 19 713, 46 грн. У день її звільнення з військової служби розрахунок за неотримане речове майно з нею не був проведений, відповідачем була здійснена виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на суму 19 713, 46 грн лише 25 лютого 2019 року.
Сума середньомісячного грошового забезпечення, яке підлягає виплаті за період з 26 жовтня 2018 року по 25 лютого 2019 року, становить 31 895,68 грн.
Посилаючись на викладене, просила стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 31 895, 68 грн без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2019 року скасовано та закрито провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що правовідносини в цій справі є публічно-правовими, оскільки виникли між особою, яка проходила військову службу, та суб'єктом владних повноважень, а тому спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що закриття провадження у цій справі з тих підстав, що спір належить розглядати в адміністративній, а не цивільній юрисдикції, при наявності рішення адміністративного суду, що набрало законної сили, яким відмовлено у відкритті провадження за правилами адміністративного судочинства поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис частини п'ятої статті 170 КАС України, який перешкоджає позивачу повторно звернутись із цим позовом до адміністративного суду, Верховний Суд вважав, що ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства з метою створення умов для ефективної реалізації права позивача на доступ до правосуддя.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2019 року скасовано та закрито провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір має публічно-правовий характер та підпадає під юрисдикцію адміністративного судочинства.
Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд вважав, що наявність ухвали Дніпровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі не дає правових підстав для вирішення даної справи в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач не позбавлена можливості оскаржити дану ухвалу в апеляційному порядку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року й ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року, й безпідставно не розглянув дану справу по суті.
При цьому зазначає, що реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, у межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права. З огляду на встановлені законом строки звернення до суду, оскарження ухвали Дніпровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року в апеляційному порядку на даний час є неможливим.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
29 березня 2021 року справа № 183/2762/19 надійшла до Верховного Суду.
Військова частина НОМЕР_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що позивач ОСОБА_1 проходила військову службу в Збройних Силах України з 29 травня 2016 року по 26 жовтня 2018 року.
У березні 2019 року ОСОБА_1 зверталась до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року, яка набрала законної сили, відмовлено у відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У травні 2019 року ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства звернулася з цим позовом до суду.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Правова позиція щодо юрисдикції спорів, що виникають за позовом працівників (військовослужбовців) з питань, пов'язаних із проходженням військової (публічної) служби, неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 11 квітня 2018 року в справі № 14-98цс18, від 22 серпня 2018 року в справах № 14-278цс18 і № 14-294цс18, від 13 березня 2019 року в справі № 14-21цс19. У цих постановах зазначено, що за правилами адміністративного судочинства розглядаються спори, пов'язані з проходженням публічної служби, у тому числі про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.
У справі, яка переглядається, установлено, що спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник щодо невиплачених позивачу коштів, які належало їй виплатити при звільненні з військової служби.
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 490/9823/16-ц дійшла висновку, що постановлення 10 жовтня 2016 року Центральним районним судом міста Миколаєва оскарженої ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, яку апеляційний суд залишив без змін, через те, що спір необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства, а також постановлення 08 вересня 2016 року Миколаївським окружним адміністративним судом ухвали про відмову у відкритті провадження у справі № 814/1752/16, поставили під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис частини п'ятої статті 170 КАС України Велика Палата Верховного Суду вважала, що справа № 490/9823/16-ц має бути розглянута за правилами цивільного судочинства.
Направляючи дану справу на розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року зазначив, що оскільки адміністративний суд відмовив позивачу у відкритті провадження у справі за позовом, поданим до того самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що і в цій справі, позивач з огляду на припис частини п'ятої статті 170 КАС України не зможе реалізувати її право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства.
З цих підстав, врахувавши висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 490/9823/16-ц, Верховний Суд вважав, що ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства з метою створення умов для ефективної реалізації права позивача на доступ до правосуддя.
Згідно з частиною п'ятою статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).
Під час нового розгляду справи апеляційний суд висновків суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 28 жовтня 2020 року не врахував, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права судом першої інстанції не перевірив та безпідставно закрив провадження у справі.
За викладених обставин оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. Крат
Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов