Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 242/3971/17
провадження № 61-4511св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Фонд соціального страхування України, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 грудня
2019 року в складі судді Черкова В. Г. та постанову Донецького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Зайцевої С. А.,
Пономарьової О. М., Ткаченко Т. Б.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області
про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 01 жовтня 2019 року до участі у справі як співвідповідача залучено Фонд соціального страхування України.
Позовна заява мотивована тим, що з 16 грудня 2002 року до 23 листопада
2011 року він працював на посаді начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань України м. Селидове Донецької області,
а наказом від 23 листопада 2011 року № 01-146-к за переведенням призначено на посаду начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Новогродівка Донецької області.
Наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
від 26 травня 2017 року № 569 прийнято рішення про припинення відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань України у м. Новогродівка Донецької області шляхом реорганізації - приєднання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
Наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
від 24 липня 2017 року № 01-302-к з 31 липня 2017 року його звільнено з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України
у м. Новогродівка Донецької області у зв'язку з переведення за його згодою
до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
в Донецькій області відповідно до пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 01 серпня 2017 року № 121-к його звільнено з 01 серпня 2017 року на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України. Запис у трудовій книжці
№ НОМЕР_1 , який у подальшому визнаний недійсним.
Посилаючись на те, що фактично з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Новогродівка Донецької області його було звільнено за переводом, але на відповідну посаду в Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області згідно
з поданою ним заявою від 24 липня 2017 року не прийнято, вважав
це звільнення незаконним.
Оскільки в разі реорганізації Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України скорочення посади начальника Новогродівського міського відділення не передбачено і дія його трудового договору має бути продовжена, проте відповідач, порушуючи його права, на посаду начальника Новогродівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
в Донецькій області призначив іншу особу та безпідставно відмовив йому
в укладенні трудового договору на підставі його заяви, ОСОБА_1 , уточнивши у жовтні 2017 року позовні вимоги, просив поновити його на роботі
та зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області укласти з ним трудовий договір у порядку переведення на посаду начальника Новогродівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2017 року до дня ухвалення рішення, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах виплати за один місяць.
Короткий зміст прийнятих у справі судових рішень
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 19 лютого
2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі та зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області укласти трудовий договір на посаду начальника Новогродівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
в Донецькій області.
Стягнено з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2017 року до 19 лютого 2018 року в розмірі 201 999,00 грн.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1
на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць у сумі 31 742,70 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що скорочення чисельності
або штату працівників у зв'язку з реорганізацією підприємства, на якому працював ОСОБА_1 не відбувалось, позивач мав намір продовжувати працювати на посаді начальника Новогродівського міського відділення управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області, тому з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», частини четвертої статті 36 КЗпП України та наказу виконавчої дирекції Фонду від 26 травня 2017 року
№ 569, дія трудового договору позивача повинна була бути продовжена,
а відповідач не мав права відмовити позивачу у продовженні дії трудового договору на посаді начальника Новогродівського міського відділення управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області, тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення на роботі та зобов'язання укласти трудовий договір суд вважав обґрунтованими.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції посилався на те, що внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору, працівник має вимушений прогул, розмір оплати за який суд розрахував відповідно до пунктів 8 та 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Постановою Апеляційного суду Донецької області від 14 червня 2018 року апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області задоволено, рішення Селидівського міського суду Донецької області від 19 лютого 2018 року скасовано.
У задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , не звернув увагу на визначений Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» порядок призначення керівників управлінь виконавчої дирекції Фонду.
Крім того, суд першої інстанції на порушення статей 43 та 51 ЦПК України
не залучив до участі у справі в якості співвідповідача Фонд соціального страхування України, а апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості виправити таку помилку суду першої інстанції й залучити цю особу до участі
у справі на стадії апеляційного провадження.
Постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року скасовано рішення Селидівського міського суду Донецької області від 19 лютого 2018 року
та постанову Апеляційного суду Донецької області від 14 червня 2018 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційний суд у постанові від 15 травня 2019 року дійшов висновку про те,
що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1
на порушення статті 51 ЦПК України не обговорив питання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Фонд соціального страхування України і такими діями обмежив його у правах, встановлених статтею 43 ЦПК України, чим порушивши принцип здійснення судочинства на засадах змагальності сторін.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, посилався на те, що предмет заявлених позовних вимог стосується прав та обов'язків Фонду соціального страхування України, якого не було залучено до участі у розгляді справи в якості співвідповідача, чим порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом першої інстанції, у зв'язку з чим, дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, був позбавлений процесуальної можливості залучати нових учасників справи.
Оскаржуваним рішенням Селидівського міського суду Донецької області
від 12 грудня 2019 року відмовлено в задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, Фонду соціального страхування України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині поновлення
ОСОБА_1 на посаді начальника Новогродівського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
в Донецькій області, суд першої інстанції виходив з того, що після проведення реорганізації Фонду соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань України і утворення Фонду соціального страхування України та його робочих органів позивача не було переведено на посаду у Фонді соціального страхування України, відносно якої він заявляє свої позовні вимоги, тож поновити його на посаді, на яку його
не переводили, неможливо.
Суд дійшов висновку, що відповідачем вжито всіх можливих заходів
для прийняття ОСОБА_1 на роботу за переведенням на нову посаду, зокрема погоджено його кандидатуру на зайняття посади начальника
та заступника начальника відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, однак позивач не вчинив дії, направлені на початок трудової діяльності, тому трудові правовідносини фактично не відбулися, контракт з позивачем не укладено через відсутність у нього бажання зайняти одну із запропонованих посад.
Вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
та зобов'язання укласти трудовий договір задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимог про поновлення на роботі.
Постановою Донецького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд дійшов висновку, що позивач перебував у трудових відносинах з виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, яка припинена 24 листопада 2017 року
і правонаступником якої є виконавча дирекція Фонду соціального страхування України, але позивач не був переведений до правонаступника в установленому порядку у зв'язку з його відмовою.
Позивач не спростував того, що він відмовився від переведення на посади,
які йому пропонувались, його попереднє місце роботи на підприємстві,
реорганізованому шляхом приєднання та зміни організаційної форми,
не збереглось, а поновити позивача на роботі можливо лише на підприємстві,
на якому після реорганізації збереглось його попереднє місце роботи.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 04 березня 2020 року,
ОСОБА_1 просить скасувати рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 грудня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року й ухвалити у справі нове рішення
про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють правовідносини сторін щодо переведення його на посаду до новоутвореного Фонду соціального страхування України.
Зазначає, що Фонд соціального страхування України є правонаступником Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Оскільки він працював на посаді начальника робочого органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань України до реорганізації останнього, то і в порядку переведення має право обіймати саме посаду начальника Новогродівського міського відділення як робочого органу Фонду соціального страхування України.
Вважає, що відбулась лише зміна власника підприємства шляхом реорганізації тому відповідно до частин третьої, четвертої статті 36 КЗпП України дія трудового договору з ним має бути продовжена і не може бути припинена
з підстав, зазначених у наказі про його звільнення. Оскільки відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань України в м. Новогродівка Донецької області, начальником якого він був, було реорганізовано саме шляхом приєднання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, то він має бути поновлений саме на цьому підприємстві.
На думку ОСОБА_1 , акти про те, що він відмовився від запропонованих йому посад начальника Шахтарського відділення та заступника начальника Новогродівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, погоджених у встановленому порядку, не свідчать про те, що відповідач мав правові підстави для погодження його кандидатури на посаду начальника Шахтарського відділення заступника начальника Новогродівського відділення без його на це згоди.
Оскільки рішення про відмову в задоволенні позову про поновлення його
на роботі підлягає скасуванню з наведених підстав з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині, то задоволенню підлягають і його вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданих відзивах на касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та Виконавча дирекція Фонду соціального страхування України просять касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення - без змін посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є надуманими.
У відзивах зазначається, що до 31 липня 2017 року ОСОБА_1 обіймав посаду начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Новогродівці Донецької області, яке було самостійною юридичною особою.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
в Донецькій області не є правонаступником цього відділення,
а є правонаступником Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Донецької області, з якою позивач не перебував у трудових відносинах, тому поновлення його на посаді у цьому органі в порядку переведення неможливо.
Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
в Донецькій області у відзиві звертає увагу на те, що на підставі пунктів 4 та 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», статті 32 КЗпП України, пункту 7 постанови правління Фонду соціального страхування України від 08 лютого 2017 року
№ 13 та наказу Фонду соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань України від 26 травня 2017 року
№ 569 позивача попереджено про зміни істотних умов праці у зв'язку
з припиненням відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України
в Донецькій області як самостійної юридичної особи шляхом реорганізації - приєднання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
На начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області було покладено обов'язок запропонувати всім працівникам відділень Фонду соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області вакантні посади, і тому ОСОБА_1 були запропоновані на вибір дві посади: начальника Шахтарського відділення управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області та заступника начальника Новогродівського відділення управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
ОСОБА_1 відмовився від посад, мотивуючи тим, що він відмовляється
від переведення на посаду начальника Новогродівського відділення Управління як відокремленого підрозділу робочого органу, проте погоджується
на переведення на посаду начальника робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - Новогродівського міського відділення Управління.
Разом з тим, ОСОБА_1 завчасно було попереджено про зміни істотних умов праці та зміну робочих органів Фонду, які стосуються зміни
їх підпорядкування та організаційної форми, на що він погодився, отже відповідач вважає, що ним було вжито всіх заходів з метою прийняття на роботу
ОСОБА_1 за переведенням, однак, через відсутність бажання у останнього зайняти одну із запропонованих посад, трудові відносини не відбулися.
У відзиві зазначено, що позивач не перебував у трудових відносинах
ні з Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області (діяльність припинено), ні з Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (правонаступником). Більш того, позивач не займав посади начальника Новогродівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, на яку він бажає поновитись. Тому підстави як для задоволення позову, так і для задоволення касаційної скарги відсутні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження, матеріали справи витребувано із Селидівського міського суду Донецької області.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року справу призначено
до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи в складі колегії з п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суди встановили, що з 23 листопада 2011 року ОСОБА_1 обіймав посаду начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
у м. Новогродівці Донецької області.
31 травня 2017 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням, згідно
з яким відповідно до пунктів 4 та 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що набув чинності 01 січня 2015 року, статті 32 КЗпП України, пункту 7 постанови Правління Фонду соціального страхування України від 08 лютого 2017 року № 13 та на підставі наказу Фонду соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань України від 26 травня 2017 року
№ 569 змінюються істотні умови праці у зв'язку з припиненням відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області шляхом реорганізації - приєднання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та подальше переведення до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
в Донецькій області.
Відповідно до листа директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 6 липня 2017 року, кандидатуру ОСОБА_1 погоджено на посаду начальника Шахтарського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
12 липня 2017 року ОСОБА_1 не з'явився до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області
для укладання контракту на зайняття посади начальника Шахтарського відділення управління. Факт неявки ОСОБА_1 для підписання контракту на запропоновану посаду начальника Шахтарського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з Донецькій області засвідчено актом від 12 липня 2017 року.
13 липня 2017 року начальником управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області Давиденко Л. І.
у присутності посадових осіб управління ОСОБА_1 було надано
для підписання пропозицію на призначення на посаду начальника Шахтарського відділення управління, від якої він відмовився, про що складено відповідний акт.
18 липня 2017 року ОСОБА_1 надав голові комісії з припинення - виконуючій обов'язки директора відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Лапчик С. Д. заяву про звільнення із займаної посади
з 31 липня 2017 року за переведенням до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області у зв'язку
з реорганізацією та укладенням трудового контракту з 01 серпня 2017 року.
Наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 24 липня
2017 року № 01-302-к ОСОБА_1 з 31 липня 2017 року звільнено з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України
в м. Новогродівці у зв'язку з його переведенням за його згодою до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (пункт 5 статті 36 КЗпП України).
24 липня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву на ім'я начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області Давиденко Л. І. про призначення за контрактною формою трудового договору на посаду начальника відокремленого підрозділу Новогродівського міського відділення управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
Разом з тим, суд встановив, що наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 1 серпня 2017 року
№ 271-к начальником Новогродівського міського відділення управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області призначено іншу особу.
Суд установив, що наказ про прийняття ОСОБА_1 на роботу до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області
або Фонду соціального страхування України не приймався, трудові відносини
не оформлювались.
Наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
в Донецькій області від 01 серпня 2017 року № 121-к ОСОБА_1 звільнено відповідно до пункту 6 статті 36 КЗпП України. Цього ж дня відповідачем видано інший наказ № 462-к про визнання наказу № 121-к недійсним з підстав наявності наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 24 липня
2017 року № 01-302-к про звільнення ОСОБА_1 , про що внесено відповідний запис до його трудової книжки.
Звернувшись з позовними вимогами, ОСОБА_1 просив поновити його
на роботі та зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області укласти з ним трудовий договір
у порядку переведення на посаду начальника Новогродівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, при цьому наполягав на тому, що має бути саме переведений на цю посаду.
Позивач не займав посаду начальника Новогродівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та не перебував у трудових відносинах з відповідачем.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права
без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив поновити його на посаді та зобов'язати укласти з ним трудовий договір про призначення в порядку переведення на посаду начальника Новогродівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 32 КЗпП України, переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом
з підприємством, установою, організацією, допускається лише за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу
та в інших випадках, передбачених законодавством.
У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад
та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою,
на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
Щодо припинення трудового договору відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, таке можливо при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці, якщо зміна істотних умов праці
при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці, наприклад введенням нових форм організації праці.
Відмова працівника укласти контракт може бути підставою для припинення трудового договору згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України
у тому разі, коли відповідно до законодавства така форма трудового договору для цього працівника була обов'язкова (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»)
Крім того, відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Суд встановив, що наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України
від 24 липня 2017 року № 01-302-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків у м. Новогродівці у зв'язку з його переведенням за його згодою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області за пунктом 5 статті 36 КЗпП України з 31 липня
2017 року.
Підставою для прийняття наказу стала особиста заява ОСОБА_1 .
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - закон
№ 1105-XIV) визначено, що Фонд соціального страхування України (далі - Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку
з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Згідно зі статтею 5 закону № 1105-XIV безпосереднє управління Фондом соціального страхування України здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Правління Фонду соціального страхування України приймає рішення
про створення та реорганізацію робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та їх відділень відповідно до затвердженої правлінням структури органів Фонду.
Відповідно до статті 8 закону № 1105-XIV виконавча дирекція Фонду соціального страхування України є постійно діючим виконавчим органом Правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність
від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду
та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. Виконавчу дирекцію очолює директор, який призначається та звільняється правлінням Фонду.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
є робочими органами виконавчої дирекції Фонду, створюються за рішенням Правління Фонду соціального страхування України на підставі затвердженої ним структури органів Фонду, є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатки.
Керівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України призначає директор виконавчої дирекції Фонду за погодженням з правлінням Фонду.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України мають відділення в районах і містах обласного значення. Відділення виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи.
Керівники відділень призначаються керівниками управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України за погодженням з директором виконавчої дирекції Фонду.
Керівники управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень виконують свої повноваження на умовах контракту.
Відповідно до абзаців першого та четвертого пункту 4 Розділу VII Прикінцеві
та перехідні положення закону № 1105-XIV Фонд соціального страхування України утворено шляхом реорганізації, а саме - шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Припинено управління та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та виконавчі дирекції відділень цього Фонду, що є юридичними особами, шляхом приєднання до робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.
Суд встановив, що ОСОБА_1 було попереджено про зміну істотних умов праці у зв'язку реорганізацією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, оскільки відділення, начальником якого був ОСОБА_1 , до реорганізації було самостійною юридичною особою, а у зв'язку з реорганізацією Шахтарське відділення управління, на посаду начальника якого директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України було погоджено кандидатуру ОСОБА_1 (погодження від 6 липня 2017 року), та Новогродівське відділення управління в Донецькій області, на посаду заступника начальника якого було погоджено кандидатуру ОСОБА_1 , отримували статус відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
як відокремлених підрозділів робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України без статусу юридичної особи.
Отже, враховуючи зміну істотних умов праці, відповідно до статті 32 КЗпП України для призначення на вказані посади необхідна була згода
ОСОБА_1 , проте суд встановив, що він від укладення контракту відмовився та наполягав на тому, що він повинен бути призначений на посаду начальника Новогродівського міського відділення управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
Ураховуючи зміст позовних вимог та наведені норми законодавства, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову про визнання звільнення незаконним.
Щодо позовних вимог про поновлення на роботі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір
до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником
або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Суд встановив, що позивач перебував у трудових відносинах з виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань, яка припинена 24 листопада
2017 року і правонаступником якої є виконавча дирекція Фонду соціального страхування України, але позивач не був переведений до правонаступника
в установленому порядку, оскільки не дав на це своєї згоди.
При цьому судом не встановлено обставини, які б свідчили про те,
що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування відмовило позивачу в прийнятті на роботу за переведенням.
Суд встановив, що відповідач Фонд соціального страхування вжив усіх можливих заходів з метою прийняття ОСОБА_1 на роботу за переведенням, зокрема погодив його кандидатуру на зайняття вакантних посад: начальника Шахтарського міського відділення та заступника начальника Новогродівського міського відділення управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
Однак через відсутність згоди позивача на зайняття однієї із запропонованих посад у трудових правовідносинах з Фондом соціального страхування України позивач не перебував, оскільки не направив на адресу Управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області заяви про прийняття
на роботу на посаду, на яку його було погоджено, відмовився від підписання контракту. Доказів, які б свідчили про те, що він не відмовляся від підписання контракту саме на ту посаду, на яку його було погоджено, позивач не надав.
Позивач у позовній заяві не ставив питання про зміну формулювання причин звільнення, а наполягав на поновленні його на роботі, аналогічні вимоги містяться і в касаційній скарзі.
Доводи про те, що позивач мав переважне право на призначення на посаду
в новоутвореному відокремленому підрозділі не заслуговують на увагу, оскільки фактично за таких обставин мова йде про право на працевлаштування на нову посаду, а не про залишення на посаді, яку позивач займав до реорганізації.
Доводи касаційної скарги щодо незастосування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у зазначеній у касаційній скарзі постанові, на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.
Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права, положень Закону України
«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», законодавства
про працю України, а також зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене Верховний дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували норми матеріального права, повно і всебічно дослідили матеріали справи та дали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, прийняті у справі судові рішення є законними й обґрунтованими, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити
без задоволення.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 грудня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун