Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
місто Київ
справа №613/608/15-ц
провадження № 61-2888св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНИЙ ВИРОБНИЧО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР «АГРОТЕХ», реєстраційна служба Богодухівського районного управління юстиції у Харківській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНИЙ ВИРОБНИЧО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР «АГРОТЕХ» на заочне рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 26 січня 2016 року у складі судді Кузіної Н. П. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кіся П. В., Яцини В. Б.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у квітні 2015 року звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНИЙ ВИРОБНИЧО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР «АГРОТЕХ»(далі - ТОВ «НВДЦ «АГРОТЕХ»), реєстраційної служби Богодухівського районного управління юстиції у Харківській області, у якому, з врахуванням уточнення вимог, просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 29 січня 2014 року та скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що матеріали реєстраційної справи містять докази укладення оспорюваного правочину між ТОВ «НВДЦ «АГРОТЕХ» та позивачем, від імен якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності від 26 вересня 2013 року.
На переконання позивача, зазначеною довіреністю вона не уповноважувала ОСОБА_2 на укладення договору оренди земельної ділянки, умови зазначеного правочину із ОСОБА_1 не обговорювалися нею, не було здійснено подальше схвалення дій представника, позивач не отримувала орендної плати від ТОВ «НВДЦ «АГРОТЕХ». Вважає, що довірена особа перебувала у зловмисній домовленості зі третьою особою з приводу укладення правочину з перевищенням повноважень, маючи на меті укласти оскаржуваний договір в інтересах ТОВ «НВДЦ «АГРОТЕХ».
Стислий виклад заперечень відповідачів
Реєстраційна служба Богодухівського районного управління юстиції у Харківській області просила відмовити у задоволенні позовних вимог до реєстраційної служби, оскільки реєстрацію договору оренди проведено відповідно до вимог закону.
ТОВ «НВДЦ «АГРОТЕХ» заперечувало проти задоволення позову, вважало, що відсутні правові підстави для визнання правочину недійсним, оскільки позивач не визначила, у чому полягає порушення її прав із врахуванням того, що оспорюваний договір виконується у повному обсязі до звернення із позовом, орендна плата виплачується вчасно, що підтверджується відповідними відомостями.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 26 січня 2016 року, з урахуванням ухвали від 28 січня 2016 року про виправлення описки, позов задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі від 29 січня 2014 року № 21-56, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «НВДЦ «АГРОТЕХ», про передачу в оренду земельної ділянки, площею 3, 6896 га, кадастровий номер 6320884500:02:002:0090.
Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки від 29 січня 2014 року № 10445329 за договором оренди земельної ділянки від 29 січня 2014 року № 21-56.
Суд першої інстанції зробив висновок, що спірний правочин не відповідає вимогам статей 202, 203, 215 ЦК України, оскільки укладений представником за відсутності на це у нього належних повноважень, а також за відсутності у позивача волі та волевиявлення на вчинення зазначеного договору, чим порушено законні права та інтереси позивача як власника земельної ділянки, що полягають у вільному та на власний розсуд користуванні і розпорядженні своїм майном.
Суд першої інстанції констатував, що довіреність від 26 вересня 2013 року, на підставі якої ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_2 , уклала зазначений договір, не визначає повноваження представника вчиняти правочини щодо розпорядження нерухомим майном позивача шляхом укладення договору оренди землі від імені та в інтересах позивача, предметом якого є належна їй земельна ділянка.
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 26 липня 2019 року у задоволенні заяви ТОВ «НВДЦ «АГРОТЕХ» про перегляд заочного рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 26 січня 2016 року відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «НВДЦ «АГРОТЕХ» залишено без задоволення, а заочне рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 26 січня 2016 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, що у довіреності від 26 вересня 2013 року не встановлені повноваження представника вчиняти правочини щодо розпорядження нерухомим майном позивача шляхом укладення договору оренди землі від імені та в інтересах позивача, предметом якого є належна їй земельна ділянка, тому ОСОБА_2 не мав повноважень укладати спірний договір оренди землі як представник позивача за цією довіреністю.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ТОВ «НВДЦ «АГРОТЕХ» 10 лютого 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати заочне рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 26 січня 2016 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
ТОВ «НВДЦ «АГРОТЕХ» зазначає, що:
- судами першої та апеляційної інстанцій помилково застосовано до умов довіреності, складеної позивачем, на підставі якої укладено оспорюваний договір, правила, що висуваються до довіреностей на розпорядження нерухомим майном;
- судами не встановлено дійсність орендних відносин щодо спірної земельної ділянки, що виникли між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЗК-Інвест» (далі - ТОВ «БЗК-Інвест»), яке не залучено до участі у справі;
- довіреність від 26 вересня 2013 року, на підставі якої вчинено оскаржуваний правочин, є чинною, довірителем не скасована та не відкликана, будь-якою особою не оскаржена, не встановлено іншим способом факт її неналежного оформлення.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 08 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач є власником земельної ділянки, площею 3, 6896 га, кадастровий номер 6320884500:02:002:0090, що розташована на території Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до матеріалів реєстраційної справи державної реєстрації речових прав на земельну ділянку позивача та відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «НВДЦ «АГРОТЕХ» є набувачем права оренди земельної ділянки площею 3, 6896 га, кадастровий номер 6320884500:02:002:0090, на підставі договору оренди землі від 29 січня 2014 року № 21-56 та відповідно до рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 січня 2014 року № 10445329.
За змістом оспорюваного договору позивач як орендодавець, від імені якої діє ОСОБА_2 відповідно до довіреності від 26 вересня 2013 року, надала, а ТОВ «НВДЦ «АГРОТЕХ» як орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6320884500:02:002:0090, яка знаходиться на території Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області строком на 10 років. До договору доданий акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акт приймання-передачі земельної ділянки, які також зі сторони орендодавця (позивача) підписані представником ОСОБА_2 .
Тобто ОСОБА_2 уклав договір оренди землі з ТОВ «НВДЦ «АГРОТЕХ» від імені позивача як її представник відповідно до довіреності, виданої ОСОБА_1 26 вересня 2013 року, зареєстрованої у реєстрі за № 289, яка посвідчена секретарем виконавчого комітету Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області Браго Н. Л.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що оспорюваний правочин (договір оренди) укладений представником за відсутності на це у нього належних повноважень та за відсутності у позивача волі та волевиявлення на вчинення такого правочину.
Також суд першої інстанції зробив висновок, із яким погодився суд апеляційної інстанції, що довіреність від 26 вересня 2013 року, на підставі якої укладений оспорюваний договір оренди земельної ділянки, відповідно до статті 40 Закону України «Про нотаріат» мав бути посвідчений виключно нотаріусом, а не посадовою особою органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Для захисту права суду необхідно встановити факт його порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З врахуванням правил статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 наполягала на порушенні її прав оспорюваним договором, предметом якого є земельна ділянка, майнові права на яку належить заявнику відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку. На переконання заявника, має місце зловмисна домовленість представника і третьої особи щодо укладення оспорюваного правочину з перевищенням повноважень.
Згідно із частиною першою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами (абзац 4 частини третьої статті 245 ЦК України).
За правилом частини першої статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).
Метою договору доручення є здійснення повіреним прав довірителя, набуття, зміна і припинення для нього прав та обов'язків шляхом здійснення угод, тому повірений має діяти в тих межах, які встановлені довірителем відповідно до змісту наданого йому доручення.
Довіреність та договір доручення є одними з основних документів, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов'язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя.
Довіреність видається однією особою, тобто довірителем, іншій особі, представнику, тому видача довіреності є одностороннім правочином, вона підписується тільки довірителем, а договір доручення - довірителем і повіреним.
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18 (провадження № 61-16849св19).
За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).
Відповідно до статті 40 Закону України «Про нотаріат» до нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів, посвідчені уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреності на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування та розпорядження транспортними засобами.
Зазначені положення Закону кореспондуються із частиною третьою статті 245 ЦК України, та свідчать про те, що посадові особи органів місцевого самоврядування не мають права нотаріально посвідчувати довіреності, а вправі посвідчувати довіреності, прирівняні до нотаріально посвідчених, при цьому, виходячи зі змісту частини сьомої статті 40 вказаного Закону, посвідчення таких довіреностей має відбуватися з дотриманням вимог Закону України «Про нотаріат» та інших нормативно-правових актів, у тому числі Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06 липня 2006 року № 940 (далі - Порядок)), наказу Міністерства юстиції України від 31 жовтня 2006 року № 83/5 «Про затвердження форм реєстру для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, посвідчувальних написів на них та зразків цих документів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За правилами пунктів 6, 7, 8 Порядку посадові особи встановлюють особу громадянина України за паспортом громадянина України, що звернулася за посвідченням довіреності, та перевіряють її цивільну дієздатність. При посвідченні довіреностей посадові особи: 1) роз'яснюють фізичним особам, від імені яких посвідчуються довіреності, їх права і обов'язки, попереджають про наслідки їх посвідчення для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; 2) перевіряють відповідність посвідчуваних довіреностей вимогам закону та встановлюють дійсні наміри особи (правильне розуміння нею значення, умов правочину та його правових наслідків), що звернулася за посвідченням довіреності, до їх посвідчення, а також відсутність у неї будь-яких заперечень щодо кожної з умов правочину; 3) попереджають про правові наслідки посвідчення довіреностей; 4) роз'яснюють порядок скасування довіреностей; 5) складають у разі потреби проекти довіреностей на усне прохання фізичних осіб. Обов'язковими реквізитами довіреності є: місце і дата її складення (підписання), прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання представника і особи, яку представляють, а в разі потреби - посади, які вони займають. Довіреності підписуються довірителем у присутності посадової особи, тексти довіреностей повинні бути написані зрозуміло і чітко; дати в тексті посвідчуваних довіреностей щонайменше один раз позначаються словами. У довіреностях прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, а також місце їх проживання зазначаються повністю.
Відповідно до пункту 9 Порядку для посвідчення довіреностей посадовими особами на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи за формами, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 31 жовтня 2006 року № 83/5 «Про затвердження форм реєстру для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, посвідчувальних написів на них та зразків цих документів», а згідно з пунктом 10 Порядку посвідчені довіреності реєструються посадовими особами в реєстрі для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, форма якого встановлена наказом Міністерства юстиції України від 31 жовтня 2006 року № 83/5. Кожна довіреність реєструється під окремим порядковим номером, який зазначається в посвідчувальному написі.
Згідно з пунктом 31 Порядку довіреність посвідчується в одному примірнику, запис щодо посвідчених довіреностей вноситься у відповідний реєстр, форма якого наведена у додатку 1 до наказу Міністерства юстиції України від 31 жовтня 2006 року № 83/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 11 грудня 2008 року № 2147/5), що прирівнюються до нотаріально посвідчених.
Отже, наявні підстави для висновку, що посадова особа органу місцевого самоврядування - секретар виконавчого комітету Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області Браго Н. Л. при видачі довіреності від імені позивача, вчиненні на ній посвідчувального напису та внесенні її в реєстр діяла відповідно до вимог чинного законодавства України.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_2 довіреність від 26 вересня 2013 року була видана не на розпорядження нерухомим майном, до якого згідно зі статтею 181 ЦК України відноситься і земельна ділянка, а на здійснення від імені власника повноважень щодо передачі права володіння та користування нею, у тому числі і права щодо укладення договорів оренди.
За наведених обставин висновок суду першої інстанції про те, що укладений від імені позивача договір оренди земельної ділянки може бути посвідчені виключно нотаріусом, є помилковим. Суд апеляційної інстанції зазначений помилку не усунув, правової оцінки таким мотивам не надав, а отже погодився із такою підставою для задоволення позову.
Щодо доводів про укладення договору оренди землі від 29 січня 2014 року всупереч інтересам позивача, зокрема внаслідок перевищення повноважень представником під час його укладення
Договір оренди землі від 29 січня 2014 року зареєстрований Богодухівським районним управлінням юстиції у Харківській області.
Як встановлено судами, про наявність зазначеного договору оренди землі позивачу стало відомо у грудні 2014 році із матеріалів реєстраційної справи.
Відповідно до частини першої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наведена норма права передбачає наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень.
Відповідно до довіреності від 26 вересня 2013 року, на підставі якої укладено оспорюваний договір оренди землі, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 таким чином: «Бути моїм представником в усіх організаціях, установах, підприємствах, незалежно від форм власності та підпорядкування, в тому числі в органах влади та місцевого самоврядування, у відділі Держземагентства у Богодухівському районі Харківської області, у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держземагентстві України, у реєстраційній службі Богодухівського районного управління юстиції, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та оформлення права оренди на земельну ділянку, яка належить мені на підставі акта на право власності з цільовим призначенням для введення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3, 6896 га, кадастровий номер 520884500:02:002:0090, розташовану на території Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Для чого надаю ОСОБА_2 право: узгоджувати проекти (плани) відведення земельної ділянки, розмежування, подавати та отримувати державний акт на право власності на земельну ділянку, замовляти та отримувати витяги, замість мене розписуватися в їх отриманні, отримувати різного роду технічну документацію, подавати та одержувати необхідні довідки, заяви, кадастрову довідку про відсутність обмежень та обтяжень, довідку про юридичний статус ділянки, експертну грошову (нормативну) оцінку земельних ділянок, інші висновки, дозволи, рішення, довідки, розпорядження, витяги та документи, підписувати договори та угоди про розірвання, сплачувати належні з мене платежі, а також здійснювати інші необхідні дії, пов'язані з виконанням цієї довіреності».
Зміст наведеної довіреності містить достатній обсяг повноважень ОСОБА_2 , зокрема на укладення від імені та в інтересах ОСОБА_1 договору оренди землі; жодних застережень зазначена довіреність на укладення такого правочину не містить.
У такому висновку Суд виходить з того, що позивачем у виданій нею довіреності однозначно визначено, що повіреній особі надано повноваження щодо спірної земельної ділянки, такі повноваження полягають в оформленні, зокрема права оренди стосовно неї, а реалізовуватися такі повноваження повіреної особи можуть шляхом укладання ним від імені та в інтересах позивача договорів. Отже, зміст довіреності містить достатні відомості про предмет, щодо якого вправі вчиняти юридично значимі дії представник (спірна ділянка), мета видачі довіреності (оформлення права оренди), а також спосіб реалізації своїх повноважень представником (шляхом укладення договорів).
Також Верховним Судом враховано, що ОСОБА_1 у період з грудня 2014 року, коли дізналася про оспорюваний договір оренди землі та до кінця квітня 2015 року (день подання позову у цій справі), а також до 21 січня 2020 року (дата ухвалення рішення суду апеляційної інстанції) не вчиняла дій щодо уточнення змісту довіреності, її зміни, відкликання або скасування, матеріали справи доказів цього не містять.
За наведених обставин підставним є довід заявника, що зазначена довіреність є чинною та жодним чином не встановлено її неналежне оформлення.
Враховуючи положення частини першої статті 15 ЦК України, яким визначено право особи на поновлення її порушеного права, обов'язок суду встановити факт такого порушення, Верховний Суд констатує, що зміст позовної заяви, уточненої зави та письмових пояснень представника позивача не містять обґрунтованих доводів щодо того, у чому полягає порушення прав ОСОБА_1 укладеним договором оренди землі.
За встановлених обставин Верховний Суд робить висновок, що доводи, викладені у позові, не містять обґрунтованих підстав порушення прав позивача договором оренди землі від 29 січня 2014 року; довіреність від 26 вересня 2013 року посвідчена посадовою особою органу місцевого самоврядування, що відповідає положенням статті 245 ЦК України та статті 40 Закону України «Про нотаріат», зазначена довіреність містить достатній обсяг повноважень представника, зокрема щодо укладення договору оренди земельної ділянки, яка чинна та позивачем не відкликана, що виключає підстави для висновку про укладення ОСОБА_2 договору оренди землі із перевищенням наданих йому повноважень.
Наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору оренди землі із наведених позивачем підстав, відповідно, і задоволення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.
Доводи касаційної скарги про те, що судами не встановлено дійсність орендних відносин щодо спірної земельної ділянки, що виникли між позивачем та ТОВ «БЗК-Інвест», яке не залучено до участі у справі, Верховний Суд відхиляє, оскільки позов не містить доводів щодо дійсності попереднього договору оренди землі, укладеного із ТОВ «БЗК-Інвест», або посилань позивача на наявність іншої справи щодо визнання дійсним такого договору, зазначена обставина не була предметом обґрунтування позову та оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У зв'язку з наведеним Верховний Суд врахував, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність правових підстав для визнання договору оренди землі недійсним, оскільки, надавши достатній обсяг повноважень ОСОБА_2 , ОСОБА_1 фактично схвалила розпорядження своїм майном уповноваженою на це особою.
Враховуючи наведене, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Розподіл судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні (частина перша статті 141 ЦПК України).
Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновків щодо ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
Судові витрати, понесені ТОВ «НВДЦ «АГРОТЕХ» під час розгляду справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій підлягають відшкодуванню позивачем із розрахунку ставок судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг за позовну заяву, яка містить одну вимогу немайнового характеру, оскільки банк оскаржував судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним в частині договору застави.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНИЙ ВИРОБНИЧО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР «АГРОТЕХ» задовольнити.
Заочне рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 26 січня 2016 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 січня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНИЙ ВИРОБНИЧО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР «АГРОТЕХ», реєстраційної служби Богодухівського районного управління юстиції у Харківській області про визнання договору оренди землі недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНИЙ ВИРОБНИЧО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР «АГРОТЕХ» судові витрати, понесені під час розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 852, 60 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко