Ухвала
29 червня 2021 року
місто Київ
справа № 757/47694/19
провадження № 61-10268ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрат частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 06 вересня 2019 року звернулася до суду із позовом, у якому просила стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця»
(далі - АТ «Українська залізниця») суму невиплаченої заборгованості із заробітної плати у розмірі 23 289, 90 грн, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при переведенні у розмірі 137 228, 96 грн, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 176 742, 40 грн та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 6 039, 38 грн.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 16 513, 59 грн.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року до 20 серпня 2019 року без утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів у розмірі 67 712, 00 грн.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 4 238, 88 грн.
В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за період з 18 липня 2017 року до 20 серпня 2019 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 липня 2017 року до 20 серпня 2019 року у розмірі 176 742, 40 грн з утриманням із цих сум обов'язкових платежів, податків та зборів. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» судовий збір на користь держави у розмірі 2 881, 50 грн.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року залишено без змін.
ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
АТ «Українська залізниця» 18 червня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.
Щодо оцінки судових рішень, які оскаржуються учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року - 2 270, 00 грн.
Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрат частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Ціна позову у справі складає 343 300, 64 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270, 00 грн х 250 = 567 500, 00 грн).
Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 343 300, 64 грн, судові рішення ухвалені у такій справі не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Щодо наявності винятків для допуску оскарження судового рішення у малозначній справі
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
АТ «Українська залізниця» у касаційній скарзі зазначило, що судові рішення можуть бути оскаржені у касаційному порядку, оскільки питання, порушене у скарзі, стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Верховний Суд констатує, що заявником не зазначено у чому полягає необхідність формування єдиної правозастосовчої практики відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.
Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, § 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), пункт 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), § 32, № 29182/03, від 02 листопада 2006 року; «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08).
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості
(«Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії»
(Zubac v. CROATIA), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54).
Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року, № 26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
ЄСПЛ у зазначеному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.
Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрат частини заробітної плати в зв'язку з порушенням строків її виплати, за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання судом та оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко