Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 761/21994/15-ц
провадження № 61-762св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про визнання договору поруки недійсним; за позовом Національного банку України до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», про визнання недійсним договору поруки, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року, ухвалене суддею Волошиним В. О., та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі: Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі - ПАТ «Укргазвидобування») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), посилаючись на те, що 30 вересня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» (кредитор) та ПАТ «Укргазвидобування» (позичальник) укладено договір кредитної лінії, предметом якого були грошові кошти, які надавалися окремими частинами - траншами, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 150 млн грн, зі сплатою 24 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном погашення не пізніше 29 вересня 2014 року.
Після завершення строку виконання цього зобов'язання, ПАТ «Дельта Банк» 28 листопада 2014 року уклав із ОСОБА_1 договір поруки на суму 34 млн грн.
У зв'язку з невиконанням ПАТ «Укргазвидобування» зобов'язань за кредитним договором, 19 лютого 2015 року банк списав з депозитного рахунку ОСОБА_1 грошові кошти в еквіваленті 34 млн грн.
Посилаючись на те, що у кредитному договорі передбачений лише такий вид забезпечення як застава, позивач вважав, що договір поруки суперечить положенням частини першої статті 548 ЦК України та, в силу частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, просив визнати його недійсним.
У лютому 2017 року Національний банк України звернувся до суду із самостійним позовом до ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», в якому вказував, що відповідно до пункту 3 статті 7, пункту 3 статті 25 Закону України «Про Національний банк України» надав ПАТ «Дельта Банк» кредит для збереження ліквідності, а ПАТ «Дельта Банк» зобов'язався повернути кредит у порядку та строки, передбачені умовами укладених між ними договорів, а також сплатити проценти за його користування.
З метою забезпечення виконання ПАТ «Дельта Банк» своїх зобов'язань за кредитним договором, між Національним банком України та ПАТ «Дельта Банк» 01 листопада 2013 року було укладено договір застави майнових прав, на підставі якого ПАТ «Дельта Банк» передало у заставу Національного банку України майнові права, в тому числі, за кредитним договором, укладеним з ПАТ «Укргазвидобування», а також усіма забезпечувальними зобов'язаннями до нього.
У зв'язку з укладанням та на підставі договору застави майнових прав, у Єдиному державному реєстрі обтяжень рухомого майна 05 листопада 2013 року ДП «Інформаційний центр» було зареєстровано приватне обтяження (застава рухомого майна) за об'єктом: майнові права за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування», та оголошено заборону відчуження предмета обтяження. Обтяжувачем рухомого майна визначено Національний банк України, а боржником - ПАТ «Дельта Банк».
У подальшому між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено оспорюваний договір поруки. Договір поруки було оприбутковано ПАТ «Дельта Банк» на відповідному позабалансовому рахунку обліку наданих застав 19 лютого 2015 року, а потім на підставі пункту 1.3 договору поруки банк здійснив договірне списання коштів із депозитного рахунку ОСОБА_1 в сумі 34 млн грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язання ПАТ «Укргазвидобування».
З урахуванням викладеного, Національний банк України вважав, що договір поруки, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , підлягає визнанню недійсним, оскільки у порушення пунктів 3.4.2, 3.4.5 договору застави майнових прав, статей 1, 3, 50 Закону України «Про заставу» та статей 576, 587 ЦК України, майнові права ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором, які перебували у заставі Національного банку України, фактично були відчужені без його згоди третій особі.
Також Національний банк України зазначив, що укладанням оспорюваного договору поруки без погодження з ним як заставодержателем, фактично були внесені зміни до кредитного договору, умовами якого (пункт 1.3) було визначено вичерпний перелік забезпечувальних зобов'язань, до яких оспорюваний договір не включений.
Оспорюваний договір був укладений значно пізніше укладання договору застави майнових прав із Національним банком України, чим фактично було порушено умови договору застави майнових прав (пункт 3.4.5) щодо встановлення заборони внесення змін до кредитного договору та забезпечувальних договорів, що гарантують їх виконання, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.
Оскільки ПАТ «Дельта Банк» не мало права укладати договір поруки без погодження з куратором банку, такий договір, на думку Національного банку України, слід вважати укладеним із порушенням закону та господарської компетенції банку, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України.
На думку Національного банку України, договір поруки було укладено після визнання ПАТ «Дельта Банк» проблемним банком, погашення заборгованості відбувалось із рахунку відповідача ОСОБА_1 у проблемному банку та на момент погашення очевидною була обмеженість у використанні відповідачем коштів на його рахунку та неможливість банку виконувати свої зобов'язання перед кредиторами. Таким чином, оспорюваний договір поруки не мав на меті досягнення визначеного чинним законодавством результату поруки - забезпечення виконання активами ПАТ «Дельта Банк» (майновими правами за кредитним договором, переданими в порядку регресу) грошових вимог до ПАТ «Укргазвидобування».
З урахуванням наведеного, Національний банк України просив визнати недійсним договір поруки № П 2022390-5, укладений 28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .
У судовому засіданні 19 квітня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва прийняв позов Національного банку України до провадження.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, позови ПАТ «Укргазвидобування» та Національного банку України задоволено. Визнано договір поруки від 28 листопада 2014 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , недійсним. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що посадові особи ПАТ «Дельта Банк» в особі їх представників вчинили укладення спірного договору поруки від 28 листопада 2014 року з порушенням обмежень, які були встановлені нормативно-правовими актами Національного банку України, а тому зазначений правочин виходить за межі дієздатності юридичної особи - ПАТ «Дельта Банк», вчинений із перевищенням повноважень, отже, є підстави для визнання його недійсним на підставі положень частини другої статті 203, статті 215 ЦК України.
Крім того, апеляційний суд наголосив, що Постановою Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 560/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «Дельта Банк» шляхом призначення куратора до AT «Дельта Банк» було застосовано особливий режим контролю, призначено куратора Банку, а тому відчуження майна (шляхом припинення права на кредит та заставу за ним) без отримання погодження з куратором Банку є наслідком порушення режиму контролю за діяльністю Банку.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2019 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що договір поруки було укладено на законних підставах і сторони кредитного договору не могли в договорі передбачити укладення в майбутньому договору поруки з ОСОБА_1 , який не є стороною кредитного договору. Крім того, не було обов'язковою умовою попередження боржника щодо укладення оспорюваного договору поруки.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на обставини, які встановлені Вищим адміністративним судом України у справі № К/800/7723/16 про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» про визнання нікчемними ряду договорів поруки, укладених ПАТ «Дельта Банк» на забезпечення вимог до ПАТ «Укргазвидобування». У своїй ухвалі касаційний суд зазначив, що договори поруки були укладені з дотриманням, передбачених законом вимог на їх укладення, договори були укладені за взаємною згодою сторін та за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод.
Доводи інших учасників справи
ПАТ «Укргазвидобування» та Національний банк України подали відзиви на касаційну скаргу, в яких посилалися на законність та обґрунтованість судових рішень та просили залишити їх без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2020 року справу прийнято до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року справу повернено Другій судовій палаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. При цьому Об'єднана палата звернула увагу на те, що питання, поставлені їй на вирішення, належать до компетенції Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 квітня 2021 року справу повернено на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
Фактичні обставини справи, установлені судами
Судами встановлено, що 30 вересня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування» було укладено договір кредитної лінії, предметом якого були грошові кошти, які надавалися окремими частинами - траншами, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 150 млн грн, зі сплатою 24 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном погашення не пізніше 29 вересня 2014 року.
Згідно з пунктом 1.3 кредитного договору забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за цим договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори.
28 листопада 2014 року ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 уклали договір поруки із загальним обсягом відповідальності останнього 34 млн грн.
19 лютого 2015 року з рахунку ОСОБА_1 у ПАТ «Дельта Банк» здійснено договірне списання коштів у сумі, еквівалентній 34 млн грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відсутність в умовах кредитного договору такого виду забезпечення як порука може свідчити про недійсність договору поруки.
Зазначені висновки є помилковими та свідчать про неправильне застосування норм матеріального права.
Статтями 215, 216 ЦК України визначено загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків.
За змістом статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Відповідно до статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Отже, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов'язання. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки.
Крім того, положеннями статті 548 ЦК України не передбачено, що забезпечувальне зобов'язання чи його види можуть визначатися виключно самим основним зобов'язанням, а учасники цивільних правовідносин позбавлені можливості укласти окремий договір, який визначатиме вид та порядок забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до статей 553, 554, 626 ЦК України договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання для боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються. Чинним законодавством не передбачено обов'язкового отримання попередньої згоди боржника в основному зобов'язанні на укладення кредитором із іншою особою договору поруки на забезпечення виконання його зобов'язань.
Зазначене узгоджується з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, до яких дійшов Верховний Суд України у постанові від 20 лютого 2012 року у справі № 6-51цс11 та Верховний Суд у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 761/22001/15-ц (провадження
№ 61-643св17), від 16 вересня 2020 року у справі № 373/726/14-ц (провадження № 61-40437св18), від 02 грудня 2020 року у справі № 761/23379/15-ц (провадження № 61-3604св18).
Від зазначеної правової позиції Верховний Суд не відступав.
Вищезазначені норми не передбачають й обов'язкового визначення основним зобов'язанням видів забезпечення його виконання. Зазначення поруки як виду забезпечення у тексті основного зобов'язання є факультативною умовою, недотримання якої не тягне за собою визнання правочину недійсним.
Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів не може погодитися із висновком судів, зробленим з посиланням на статтю 548 ЦК України, про те, що відсутність в основному зобов'язанні такого виду забезпечення його виконання як поручительство може свідчити про недійсність договору поруки.
Крім того, рішення комісії ПАТ «Дельта Банк» від 29 квітня 2015 року, яким, зокрема укладений 28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 договір поруки № П 2022390-5 визнавався нікчемним, надалі було скасовано постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 грудня 2015 року, яка набрала законної сили.
За викладених обставин, у справі немає підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦПК України, для визнання спірного договору недійсним, а тому суди попередніх інстанцій необґрунтовано задовольнили позов ПАТ «Укргазвидобування».
ПАТ «Укргазвидобування» оспорювало дійсність договору поруки від 28 листопада 2014 року лише з підстав невідповідності цього договору статті 548 ЦК України. Будь-яких інших підстав, з яких оспорюваний договір може визнаватися у судовому порядку недійсним, позивач у своїх вимогах не визначив.
Крім того, помилковим є висновок судів про те, що спірний договір було укладено з порушенням постанови Національного банку України від 30 жовтня 2014 року.
Відповідно до статті 52 Закону України «Про заставу», якщо у випадку застави майнових прав боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя.
Таким чином, отримані ПАТ «Дельта Банк» від ОСОБА_1 грошові кошти за договором поруки стали предметом застави майнових прав, про що ПАТ «Дельта Банк» повинен був повідомити Національний банк України, як заставодержателя.
У частині другій статті 52 Закону України «Про заставу» передбачено, що, одержавши кошти від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум, заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави.
Таким чином укладення договору поруки та його виконання ОСОБА_1 жодним чином не порушує законні права та інтереси Національного банку України, як заставодержателя за зазначеними вище договорами застави.
Відсутність порушення оспорюваним договором прав та інтересів особи, яка не є його стороною, є підставою для відмови в позові про визнання його недійсним (стаття 215, 216 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Верховний Суд дійшов висновку, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, проте допущено неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, сплачений ОСОБА_1 у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції судовий збір у сумі 3 687 грн 20 коп. підлягає стягненню з позивачів пропорційно заявленим вимогам.
Крім того, ураховуючи те, що у позові відмовлено, то з ПАТ «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати зі сплати судового збору у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у сумі 365 грн 40 коп., а з Національного банку України - 3 200грн.
Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року скасувати.
У задоволенні позовів Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» та Національного банку України відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (код: 30019775, адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28) на користь ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору, пов'язані з розглядом справи судом апеляційної та касаційної інстанцій, у сумі 852 грн 60 коп.
Стягнути з Національного банку України (код: 00032106, адреса: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9) на користь ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )витрати зі сплати судового збору, пов'язані з розглядом справи судом апеляційної та касаційної інстанцій, у сумі 5 600 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
О.С. Ткачук