30 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 911/1244/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 (колегія суддів: Разіна Т. І., Шаптала Є. Ю., Тарасенко К. В.) і рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2020 (суддя Ейвазова А. Р.) у справі
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства теплових мереж «Бориспільтепломережа» про стягнення 257 735, 97 грн,
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося 17.05.2021 до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить, зокрема скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 100 993, 16 грн, у стягненні яких було відмовлено - задовольнити в повному обсязі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2021 справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Уркевич В. Ю.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з КПТМ «Бориспільтепломережа» на користь НАК «Нафтогаз України» 33 040,70 грн втрат від інфляції, 22 708,95 грн - 3% річних, 100 993,16 грн пені, а також 3 866,04 грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором; у задоволенні позову в частині стягнення 100 993,16 грн пені відмовлено.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2 102,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у даній справ є стягнення заборгованості у розмірі 257 735, 97 грн, отже, ціна позову у цій справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2020 рік - 1 051 000,00 грн).
Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України покладається на скаржника.
Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
АТ "НАК "Нафтогаз України" у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав касаційного оскарження, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, обґрунтовуючи тим, що питання зменшення пені, порядку та підстав такого зменшення, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з аналогічних спорів, також справа має виняткове значення для скаржника, оскільки стосується регулювання відносин на ринку природного газу та прямо впливає на фінансовий стан підприємств- учасників даного ринку. При цьому скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення суперечать висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14.
Розглянувши наведені підстави у контексті касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин для відкриття касаційного провадження, оскільки доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, скаржником не обґрунтовано і виняткове значення цієї справи для нього як учасника справи, а також як саме результати вирішення цієї справи щодо пені у меншому розмірі, ніж заявлено в позові впливають на регулювання відносин на ринку природного газу та на фінансовий стан підприємств - учасників даного ринку.
Фактично доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним і можливим та передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та судову практику щодо застосування норм права (статей 549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України - (пеня)) у подібних правовідносинах.
Посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, Судом не приймаються з огляду на те, що правові висновки у цій справі не доводять наявності неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчать лише про наявність у цій справі різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і було постановлене відповідне судове рішення.
Також слід зауважити, що саме лише застереження про те, що справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, не може бути визнано судом підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Водночас обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви ненаведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 і рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2020, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до частини шостої статті 293 ГПК України копія ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з доданими до скарги матеріалами направляються особі, яка подавала касаційну скаргу, а копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Керуючись частиною 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 і рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2020 у справі № 911/1244/20.
2. Касаційну скаргу та додані до неї документи повернути скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя В. Ю. Уркевич