22 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 923/525/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - не з'явилися,
відповідача - не з'явилися,
прокуратури - Біньковської А. В. (посвідчення від 01.06.2021 № 064625),
розглянувши касаційну скаргу першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Херсонської області від 01.10.2020 (суддя Немченко Л. М.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 (головуючий - Поліщук Л. В., судді Будішевська Л. О., Таран С. В.) у справі
за позовом прокурора - керівника Херсонської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Управління комунальної власності Херсонської міської ради
до фізичної особи-підприємця Ярового Вадима Федоровича
про стягнення 152353,23 грн, розірвання договору оренди та зобов'язання повернути майно,
02.06.2020 прокурор - керівник Херсонської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Управління комунальної власності Херсонської міської ради (далі - Управління, Орендодавець, позивач) звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до фізичної особи-підприємця Ярового Вадима Федоровича (далі - ФОП Ярового В. Ф., Підприємець, Орендар) про: 1) стягнення з відповідача 152353,23 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди комунального майна від 04.09.2017 № 1936 (далі - договір оренди № 1936); 2) розірвання договору оренди № 1936, укладеного між сторонами; 3) зобов'язання ФОП Ярового В. Ф. повернути Управлінню за актом приймання-передачі приміщення літ. "Д", "Щ" загальною площею 1288,4 м2, вартістю 12175380 грн (далі - спірні приміщення, об'єкт оренди), розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Залізнична, 8, з посиланням на положення статей 509, 526, 610, 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193, 284, 286 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Позовна заява обґрунтовується невиконанням Підприємцем обов'язку зі сплати орендної плати за використання орендованого майна, що є істотною умовою договору оренди № 1936, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість на загальну суму 152353,23 грн.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 27.10.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 526, 530, 627, 629, 651, 653, 759, 762, 782, 785 ЦК України, статей 175, 193 ГК України, статті 24 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна" (введеного в дію з 01.02.2020), статей 13, 73, 74, 76- 79, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про недоведеність Прокурором належними та допустимими доказами порушення Підприємцем прав і законних інтересів держави в особі Управління з огляду на те, що: 1) в ході підготовчого провадження 14.08.2020 між Орендодавцем та Орендарем укладено договір про реструктуризацію заборгованості за оренду комунального майна міської територіальної громади згідно з договором від 04.09.2017 № 1936 (далі - договір про реструктуризацію), за умовами якого сторони домовилися про реструктуризацію заборгованості Підприємця в сумі 210915,59 грн шляхом її погашення у нові терміни, а саме рівними частинами щомісячно протягом року з вересня 2020 року по серпень 2021 року, та про сплату штрафних санкцій у сумі 58562,59 грн, а оскільки договір про реструктуризацію виконується Орендарем, то заборгованість відповідача на час розгляду справи відсутня; 2) розірвання договору оренди № 1936 є правом, а не обов'язком Орендодавця, яким він користується на свій розсуд, тоді як матеріали справи не містять доказів прийняття Управлінням рішення про дострокове розірвання вказаного договору та звернення до відповідача з такою вимогою; 3) Управління зверталося до місцевого господарського суду з клопотанням, в якому вказало, що, укладаючи з відповідачем договір про реструктуризацію боргу, сторони дійшли порозуміння, у тому числі і щодо розірвання договору оренди, та наразі Орендодавець не має наміру розривати договір оренди № 1936. При цьому позивач зазначив, що в умовах складної економічної ситуації в країні, пов'язаної з карантином, пошук іншого орендаря на приміщення площею понад 1200 м2 може не принести позитивних результатів, а надходження коштів до місцевого бюджету від сплати орендної плати за вже укладеним договором, нехай навіть із затримкою, є пріоритетом для територіальної громади міста.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Херсонської області від 01.10.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у справі № 923/525/20 і призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 22.06.2021 о 15:00.
Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник на обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на: 1) неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо істотності порушення стороною умов договору та правових наслідків такого порушення, викладених у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 916/919/17, від 02.05.2018 у справі № 925/549/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 22.01.2019 у справі № 927/877/17, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18, від 21.01.2020 у справі № 914/252/19, від 01.10.2020 у справі № 910/10465/19; 2) відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм процесуального права, а саме статей 182, 185 ГПК України у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості/неможливості повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:
04.09.2017 між Управлінням (Орендодавець) та ФОП Яровим В. Ф. (Орендар) укладено договір оренди № 1936, за умовами пунктів 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування для розміщення складу сільгосппродукції окремо розташовані будівлі літ. "Д", "Щ" загальною площею 1288,4 м2, які розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Залізнична, буд. 8, вартістю 831104,40 грн;
у пунктах 3.1, 3.2, 3.4 договору оренди № 1936 сторони погодили, що орендна плата визначається відповідно до Положення про розрахунок та порядок використання плати за оренду об'єктів комунальної власності міської територіальної громади, затвердженого рішенням Херсонської міської ради від 28.12.2011 № 499 та і становить 154236,35 грн без врахування ПДВ на рік. Орендна плата становить 12853,03 грн і згідно з рішенням Херсонської міської ради від 28.12.2011 № 499 перераховується Орендарем управлінню комунальної власності на рр 37115004006900 ГУДКУ Херсонської області, МФО 852010, ЄДРПОУ 37465469 не пізніше 25 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції і податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, стягується орендодавцем відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі 2-ох облікових ставок НБУ від суми заборгованості за весь час прострочення платежу;
пунктами 5.2 і 8.2 договору оренди № 1936 передбачено обов'язок Орендаря своєчасно й у повному обсязі вносити до бюджету (Орендодавцю) орендну плату, а також право Орендодавця виступати з ініціативою щодо внесення змін до договору або його розірвання в разі погіршення стану орендованого майна, внаслідок неналежного використання або невиконання умов цього договору;
згідно з пунктом 10.2 договору оренди № 1936 спори, що виникають у ході виконання цього договору, вирішуються за згодою сторін. Якщо згоди не буде досягнуто, спір передається на розгляд до господарського суду (суду);
відповідно до пунктів 11.1, 11.4 договору оренди № 1936 цей договір діє з 04.09.2017 до 04.09.2022. Договір може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу Орендодавця договір оренди може бути достроково розірваний, зокрема з підстави невнесення орендної плати у повному обсязі протягом 3-х місяців поспіль;
згідно з актом прийняття-передачі об'єкта комунальної власності міської територіальної громади від балансоутримувача суб'єкту підприємницької діяльності від 04.09.2017 спірні приміщення перейшли у користування відповідача;
у зв'язку з невиконанням ФОП Яровим В. Ф. обов'язку зі сплати орендної плати за використання орендованого майна за договором оренди № 1936, за Орендарем утворилася заборгованість на загальну суму 152353,23 грн за період більш ніж 11 місяців;
листом від 11.03.2019 № 74/1304 вих-19 Прокурор звернувся до Херсонського міського голови із запитом щодо надання інформації про стан дотримання орендарями комунального майна територіальної громади умов відповідних договорів;
у листі-відповіді від 25.03.2019 № 8-2095-11/12 виконавчим комітетом Херсонської міської ради повідомлено, що уповноваженим органом ведеться систематична претензійна робота стосовно всіх боржників з метою погашення заборгованості;
листом від 08.05.2019 № 74/2544 вих-19 прокурор просив Херсонського міського голову надати інформацію про наявну заборгованість за договорами оренди комунального майна та вжиті у зв'язку з цим заходи реагування;
у листі-відповіді від 23.05.2019 № 8-4057-11/17 виконавчий комітет Херсонської міської ради відмовив Прокурору в наданні запитуваної інформації;
листом від 22.10.2019 № 35-14912 вих-19 Прокурор направив на адресу Херсонського міського голови запит з вимогою надати у строк до 31.10.2019 інформацію про причини невиконання плану надходжень бюджету міста Херсона від передачі в оренду 479 об'єктів комунальної власності, про наявну заборгованість і вжиті заходи досудового та судового врегулювання для її стягнення;
виконавчий комітет Херсонської міської ради листом від 31.10.2019 № 8-8860-11/12 відмовив Прокурору у наданні відповідної інформації;
листом від 31.03.2020 № 35-4290 вих-20 Прокурор звернувся до Управління із запитом про надання інформації про стан виконання бюджету міста за статтею "оренда комунального майна", стан дотримання орендарями вимог чинного законодавства та договірної дисципліни за договорами оренди 479 об'єктів комунальної власності та вжиті заходи реагування досудового та судового врегулювання для її стягнення;
10.04.2020 Управління у відповідь на вказаний запит надіслало листа № 637-20 про наявність, окрім інших орендарів, у відповідача - ФОП Ярового В. Ф. заборгованості у сумі 152353,23 грн за договором від 04.09.2017 № 1936;
24.04.2020 Прокурор направив позивачу черговий запит № 35-5170 вих-20 про надання копій договорів оренди, розрахунків сум заборгованості за ними та листів-повідомлень з вимогами про погашення заборгованості;
листом від 30.04.2020 № 909-20 Управління повідомило Прокурора про прийняття рішення щодо самостійного звернення до господарського суду з вимогою про стягнення заборгованості за договорами оренди комунального майна.
Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 923/525/20 з огляду на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Таким чином, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено і Прокурором не заперечується той факт, що у зв'язку з укладенням між Орендодавцем та Орендарем договору про реструктуризацію від 14.08.2020, сторони домовилися про погашення Підприємцем заборгованості в сумі 210915,59 грн у нові терміни, а саме рівними частинами щомісячно протягом року з вересня 2020 року по серпень 2021 року, та про сплату відповідачем штрафних санкцій у сумі 58562,59 грн і оскільки цей договір виконується Орендарем, то заборгованість відповідача на час розгляду справи відсутня. Зважаючи на те, що розірвання договору оренди № 1936 у разі систематичної несплати орендної плати є правом, а не обов'язком Орендодавця, яким він користується на свій розсуд, і матеріали справи не містять доказів прийняття Управлінням рішення про дострокове розірвання вказаного договору та звернення до відповідача з такою вимогою, що наразі свідчить про відсутність наміру Орендодавця розірвати договір оренди № 1936, то підстав для задоволення позову немає.
Колегія суддів зауважує, що в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої статтею 204 ЦК України, договір про реструктуризацію є дійсним та чинним, оскільки з матеріалів справи не вбачається оспорювання цього договору чи визнання його недійсним, у зв'язку з чим не заслуговують на увагу передчасні доводи скаржника про невизначеність законом та договором оренди № 1936 можливості укладення договорів розстрочення, відстрочення або реструктуризації заборгованості за договорами оренди комунального майна.
Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо істотності порушення стороною умов договору та правових наслідків такого порушення, викладених у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 916/919/17, від 02.05.2018 у справі № 925/549/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 22.01.2019 у справі № 927/877/17, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18, від 21.01.2020 у справі № 914/252/19, від 01.10.2020 у справі № 910/10465/19, з огляду на таке.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові про розірвання договору поруки з певної дати, яка передувала поданню позову, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18 зазначив про правильність висновку судів щодо відсутності істотного порушення кредитором умов договору поруки у розмінні частини 2 статті 651 ЦК України з огляду на недоведеність виконання позивачем (поручителем) у повному обсязі зобов'язання боржника (позичальника) за кредитним договором, що зумовлює відсутність вини кредитора (відповідача) у ненаданні документів на підтвердження зобов'язань позичальника. При цьому саме виконання позивачем свого обов'язку перед відповідачем є тим юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення цивільних прав та обов'язків між позивачем як новим кредитором та боржником, при цьому виникнення цих цивільних прав та обов'язків не обумовлено настанням такої обставини як вручення позивачу документів, тому відсутні підстави вважати, що невиконання відповідачем обов'язку передати документи є істотним порушенням договору, внаслідок якого позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору поруки.
На відміну від цієї справи, під час розгляду якої суди виходили з недоведеності істотного порушення Орендарем умов договору оренди № 1936, істотність якого, на думку Прокурора, полягає у систематичній несплаті орендної плати (упродовж більш як 3-ох місяців), позаяк погашення спірної заборгованості з орендної плати за попередній період розстрочено згідно з укладеним між сторонами договором про реструктуризацію, предметом позову у справі № 927/877/17 є розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва з підстав порушення покупцем обов'язку з добудови об'єкта приватизації без збереження профілю у встановлений 3-річний строк.
Залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові у справі № 927/877/17, Верховний Суд у постанові від 22.01.2019 погодився з висновками судів про відсутність істотного порушення відповідачем умов договору за приписами частини 2 статті 651 ЦК України, та, відповідно, про відсутність підстав для розірвання договору, оскільки у продавця були відсутні підстави розраховувати на добудову об'єкта як лікарняного корпусу, внаслідок чого продавець не був значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, у розумінні положень частини 2 статті 651 ЦК України.
Залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позов про розірвання договору оренди берегозахисної споруди, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду під час ухвалення постанови від 06.03.2018 у справі № 916/919/17 виходив з тих встановлених судами обставин, що заборгованість зі сплати орендної плати існувала на час пред'явлення позову, а тому обставини, що на час розгляду справи орендарем вона (заборгованість) була повністю сплаченою, не спростовують обставин справи та не свідчать про відсутність порушення істотних умов договору. Крім того, підставами позову була також та обставина, що орендоване майно використовується не за цільовим призначенням і незадовільний санітарно-технічний стан берегозахисної споруди.
Скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 та залишаючи в силі рішення Господарського суду Черкаської області від 07.07.2017 у справі № 925/549/17, яким було задоволено позов у частині розірвання договору оренди землі від 24.03.2006, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 02.05.2018 погодився з доводами прокурора про те, що факт сплати відповідачем усієї суми заборгованості з орендної плати за землю після звернення з позовом не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки судами встановлено факт її систематичної несплати протягом періоду дії договору оренди землі, що відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі", статті 141 Земельного кодексу України, статті 651 ЦК України та умов договору оренди є достатньою правовою підставою для розірвання цього договору.
У свою чергу, у справі № 914/252/19, на постанову Верховного Суду від 21.01.2020 у якій посилається скаржник, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди комунального майна, зобов'язання повернути об'єкт оренди та стягнення 171636,91 грн заборгованості з орендної плати ґрунтується на факті несплати відповідачем орендної плати понад 37 місяців підряд, що є істотним порушенням.
Отже, на відміну від цієї справи, судами під час розгляду справ №№ 916/919/17, 925/549/17, 914/252/19 не встановлено обставини реструктуризації заборгованості з орендної плати за домовленістю сторін, яка (обставина) зумовила відсутність виникнення у орендаря простроченої заборгованості з орендної плати станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції.
Водночас, відмовляючи у позові орендаря про розірвання договору оренди приватного майна, суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 910/10465/19, дійшли висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами істотного порушення орендодавцем (відповідачем) умов договору оренди у виді недопущення позивача до орендованого приміщення чи перешкоджання працівникам позивача у доступі до орендованого приміщення.
Таким чином, у цій справі та інших справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин у справі № 923/525/20 та у справах №№ 910/3568/18, 927/877/17, 910/6381/18, 910/8819/18, 914/252/19, № 910/10465/19.
У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилаються скаржники на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Відповідно до положень пунктів 6, 7, 10 частини 2 статті 182 і частин 1, 2 статті 185 ГПК України, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування яких у подібних правовідносинах посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, у підготовчому засіданні суд: з'ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі, чи надали докази, вирішує заяви та клопотання учасників справи. У підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Херсонської області від 05.10.2020 постановлено повернутися до розгляду справи на стадію підготовчого провадження та призначено розгляд справи у підготовчому засіданні на 16.10.2020.
Зазначена ухвала аргументована тим, що 05.10.2020 у судове засідання до початку розгляду справи по суті надійшло клопотання ФОП Ярового В. Ф. про відновлення підготовчого провадження, яке (клопотання) обґрунтовується тим, що про судову справу № 923/525/20 відповідач дізнався тоді, коли підготовче провадження вже було закрито, що позбавило відповідача можливості надати відзив на позовну заяву та скористатися іншими правами, наданими сторонам на стадії підготовчого провадження, зокрема надати договір про реструктуризацію від 14.08.2020, укладений між сторонами вже після постановлення ухвали від 11.08.2020 про закриття підготовчого провадження.
Касаційна інстанція вважає, що, повертаючись до стадії підготовчого провадження, місцевий господарський суд правомірно виходив з фактів неотримання відповідачем копій ухвали від 09.06.2020 про відкриття провадження у справі, ухвали від 15.07.2020 про відкладення розгляду справи, ухвали від 11.08.2020 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, які (ухвали) повернулися до господарського суду, що підтверджується наявними у справі доказами, чим спростовується твердження скаржника про відсутність доказів необізнаності відповідача щодо розгляду судом позовної заяви у межах строків підготовчого провадження.
Крім того з протоколу судового засідання від 05.10.2020 (а.с. 105) чітко вбачається, що присутній прокурор Пуляєв І. В. не заперечував проти повернення до підготовчого засідання.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм процесуального права у подібних правовідносинах, а саме в аспекті можливості/неможливості повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття, з огляду на таке.
У пункті 30 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 902/271/18 сформульовано такий правовий висновок:
"Також Верховний Суд звертається до власної практики, зокрема, постанови від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18, у якій Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій у питанні можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття у випадку, якщо судом встановлено замовчування відповідачем важливого питання, яке мало б бути вирішено саме на стадії підготовчого провадження. На думку Верховного Суду, стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 03.04.2019 № 913/317/18".
У свою чергу, у пункті 4.12 постанови від 16.02.2021 у справі № 922/2115/19 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив:
"Суд апеляційної інстанції, посилаючись на частину 3 статті 269 ГПК України, відмовив у прийнятті додаткових доказів, наданих позивачем, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції, залишивши при цьому поза увагою, що ТОВ "Азотфострейд" звертався до суду першої інстанції з відповідними клопотаннями про повернення до стадії підготовчого провадження для подання доказів у зв'язку із обставинами, зазначеними відповідачем у відзиві. Отже висновок суду апеляційної інстанції про неприйняття наданих позивачем доказів на підставі зазначеної норми є передчасним".
З наведеним узгоджується покладений в основу оскаржуваного рішення висновок суду першої інстанції про те, що оскільки в ході підготовчого провадження відповідач на день розгляду справи по суті надав докази укладення з позивачем 14.08.2020 договору про реструктуризацію, за умовами якого Підприємець визнає борг у сумі 210915,59 грн (в тому числі і пеню) та зобов'язується її сплатити в повному обсязі протягом року, починаючи з вересня 2010 року по серпень 2021 року включно щомісячно у сумі 17576,29 грн, то, зважаючи на погодження сторонами нових термінів погашення заборгованості та виникнення у відповідача грошових зобов'язань за договором про реструктуризацію, на дату розгляду справи відсутня заборгованість ФОП Ярового В. Ф. перед Управлінням.
Отже, зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку щодо застосування норм процесуального права (пунктів 6, 7, 10 частини 2 статті 182 і частин 1, 2 статті 185 ГПК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 902/271/18, від 16.02.2021 у справі № 922/2115/19, що у розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у справі № 923/525/20.
Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження прокуратурою не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Херсонської області від 01.10.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у справі № 923/525/20 на підставі пунктів 4, 5 статті 296 цього Кодексу.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Херсонської області від 01.10.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у справі № 923/525/20 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай