79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
23.06.2021 справа № 914/1301/21
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів
до відповідача ОСОБА_1 , м.Львів
про стягнення 38 142,90 грн.
За участю представників:
від позивача: Пучак І.А. - представник (повноваження відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в порядку самопредставництва);
від відповідача: не з'явився.
Процес.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення 38 142,90 грн заборгованості.
17.05.2021 суд звернувся до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС у Львівській області із запитом про надання інформації про реєстрацію місця проживання (перебування) та інші персональні дані, що містяться в картотеці реєстраційного обліку щодо фізичної особи ОСОБА_1 .
28.05.2021 до канцелярії суду від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС у Львівській області надійшла відповідь (вх.№12625/21), в якій зазначається, що станом на 24.05.2021 за відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС у Львівській області місце проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 - АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 31.05.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначив на 23.06.2021.
Представник позивача в судове засідання 23.06.2021 для розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач явки повноважного представника в судове засідання 23.06.2021 для розгляду справи по суті не забезпечив. Заяви, клопотання до суду не надходили. Ухвалою суду від 31.05.2021 явка представника відповідача не визнавалась обов'язковою.
Ухвала суду від 31.05.2021 про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 23.06.2021 надсилалась відповідачу на дві адреси:
- місця реєстрації: вказану у відповіді Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС у Львівській області, а саме: АДРЕСА_1 .
- адресу об'єкта оренди, вказану у договорі, а саме: АДРЕСА_2 .
Відповідно до частини 1, частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Слід зазначити, що Господарським судом Львівської області було вжито заходів щодо належного повідомлення відповідача про рух позовної заяви, шляхом направлення копії ухвал засобами поштового зв'язку відповідачу на адресу вказану у відповіді Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС у Львівській області та на адресу об'єкту оренди, вказану у договорі оренди.
Єдиний державний реєстр судових рішень забезпечує відкритий безоплатний та цілодобовий доступ на офіційному веб-порталі судової влади України до внесених до такого реєстру судових рішень.
Відповідач зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.
Суд також звертає увагу, що у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» від 07.07.1989).
Враховуючи належне повідомлення учасників справи про дату судового засідання, достатність документів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, суд не вважає відсутність представника відповідача перешкодою для вирішення спору по суті.
Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.
Відзив у встановлений судом строк відповідачем не подано.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 23.06.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція сторін.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06.03.2017 між сторонами було укладено договір оренди №С-10518-17 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), відповідно до умов якого відповідачу було передано в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 5,90 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Договір було укладено на термін 2 роки 364 дні з 06.03.2017 до 05.03.2020.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.07.2018 у справі №914/549/18 розірвано договір оренди нерухомого майна №С-10518-17 укладений 06.03.2017 між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . У вказаній справі стягувалась заборгованість за період з березня 2017 по грудень 2017.
Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі за договором за період з грудня 2017 (в довідці відображено з 01.01.2018 станом на місяць наявна заборгованість) по 03.08.2018 (дата набрання рішення законної сили) та з 04.08.2018 по 23.10.2018 (дати здачі приміщення) заборгованість по неустойці, всього 38 142,90 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, визначений законом і судом, не подав, проти позову не заперечив.
Обставини встановлені судом.
06.03.2017 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №С-10518-17 за умовами якого орендодавець відповідно до наказу Управління комунальної власності від 16.02.2017 №1-А, наказу Управління комунальної власності від 02.03.2017 №68-О/І передає а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (об'єкт оренди), що знаходиться балансі ЛКП «Старий Сихів» (балансоутримувач). Об'єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 5,90 м2, з індексами приміщень V, відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 18.03.2014 року, інвентарний номер 1245. Вартість об'єкта оренди, відповідно до звіту про оцінку майна, затвердженого наказом управління комунальної власності від 21.12.2016 р. № 2168/е, станом на 30.11.2016 р. становить 45 010,00 грн без ПДВ.
Згідно з п.2.1. договору, об'єкт оренди буде використовуватись орендарем для здійснення комерційної діяльності.
Відповідно до п. 4.1. договору термін дії договору визначений на 2 роки 364 дні з 06.03.2017 до 05.03.2020 включно.
Згідно з п.4.2. договору перебіг дії договору оренди та настання обов'язку орендаря щодо внесення орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди.
Відповідно до п. 4.3. договору термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін або за рішенням суду.
Пунктом 4.12. договору сторони погодили, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення терміну, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем; загибелі об'єкта оренди; взаємної згоди сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.
Відповідно до п. п. 5.1.-5.4. договору, розмір орендної плати за об'єкт оренди становить 2 210,00 без ПДВ за перший місяць оренди згідно із запропонованою переможцем конкурсу сумою. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається коригуванням орендної плати за попередній місяць щодо індексу інфляції за попередній місяць. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством України.
У пункті 12.1. договору сторони домовились вважати істотною умовою цього договору, що у разі зміни Методики розрахунку орендної плати, сторони погоджуються внести відповідні зміни у встановленому законодавством України порядку у частині розміру орендної плати.
Пунктом 5.6. договору визначено, що орендну плату орендар сплачує не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок орендодавця.
За умовами п.7.1.2. договору, орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно з п.9.1. договору повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії цього договору або дострокового його припинення чи розірвання.
Відповідно до п. 9.2. та п. 9.3. договору сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів з часу закінчення терміну оренди. Об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням - балансоутримувачем) протягом 15 днів з часу настання однієї з подій, вказаних в п.9.1. цього договору.
Згідно з п.9.4. та п.9.5. договору при передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписують орендар та балансоутримувач та у п'ятиденний термін надсилається балансоутримувачем орендодавцю. Об'єкт оренди вважається переданим орендодавцю з часу передання акту здачі-приймання.
Відповідно до п. 9.8. договору з моменту припинення дії договору оренди у зв'язку із закінченням терміну його дії, нарахування орендної плати за користування об'єктом оренди припиняється.
Згідно з п.9.9. договору якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення об'єкта оренди у порядку і у строки, передбачені ч.9 цього договору, орендодавець нараховує орендареві неустойку у розмірі подвійної плати за користування об'єктом оренди за весь час прострочення обов'язку щодо повернення об'єкта оренди. Зазначена неустойка обліковується на позабалансовому рахунку орендодавця.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.07.2018 у справі №914/549/18 за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Львівського комунального підприємства «Старий Сихів» про розірвання договору оренди № С-10518-17 від 06.03.2017 на нежитлові приміщення загальною площею 5,9 кв.м, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , виселення з нежитлових приміщень та стягнення заборгованості в сумі 27 453,15 грн позовні вимоги задоволено. Вирішено стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - 27 453,15 грн заборгованості по орендній платі та 5 286,00 грн судового збору. Розірвати договір оренди нерухомого майна №С-10518-17 укладений 06.03.2017 між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з нежитлових приміщень площею 5,90 м2, які розташовані в будівлі за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось, відтак набрало законної сили 03.08.2018.
У справі №914/549/18 заборгованість в сумі 27 453,15 грн стягнута за період з березня 2017 року по грудень 2017 року.
В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі 23.10.2018 ОСОБА_1 (орендарем) нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (під індексом V, загальною площею 5,90 м2) ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради». Згідно вказаного акту названі приміщення під індексом V знаходяться в задовільному санітарно-технічному стані.
Згідно з довідкою від 14.04.2021 №4-2302-10855, складеною Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, заборгованість контрагента ОСОБА_1 (договір №С-10518-17 від 06.03.2017, площа 5,9 м2) перед Управлінням комунальної власності станом на 12.04.2021 складає 38 142,90 грн.
Дана довідка сформована за період з січня 2018 року по жовтень 2018 року, містить помісячні відомості про індекси інфляції, суми нарахованої орендної плати і неустойки, здійснені оплати, заборгованість на початок та кінець кожного місяця. Зокрема, з довідки вбачається таке: станом на початок 2018 року заборгованість зі сплати орендної плати становила 0,00 грн;
- в січні 2018 року було нараховано 2 996,46 грн орендної плати та сплачено 0,00 грн;
- станом на початок лютого 2018 заборгованість зі сплати орендної плати становила 2 996,46 грн; в лютому 2018 року було нараховано 3 023,42 грн орендної плати та сплачено 0,00 грн;
- станом на початок березня 2018 заборгованість зі сплати орендної плати становила 6 019,88 грн; в березні 2018 року було нараховано 3 056,69 грн орендної плати та сплачено 0,00 грн;
- станом на початок квітня 2018 заборгованість зі сплати орендної плати становила 9 076,57 грн; в квітні 2018 року було нараховано 3 081,13 грн орендної плати та сплачено 0,00 грн;
- станом на початок травня 2018 заборгованість зі сплати орендної плати становила 12 157,70 грн; в травні 2018 року було нараховано 3 081,13 грн орендної плати та сплачено 0,00 грн;
- станом на початок червня 2018 заборгованість зі сплати орендної плати становила 15 238,83 грн; в червні 2018 року було нараховано 3 081,13 грн орендної плати та сплачено 0,00 грн;
- станом на початок липня 2018 року заборгованість зі сплати орендної плати становила 18 319,96 грн; в липні 2018 року було нараховано 3 059,57 грн орендної плати та сплачено 0,00 грн;
- станом на початок серпня 2018 року заборгованість зі сплати орендної плати становила 21 379,53 грн; в серпні 2018 року було нараховано 296,09 грн орендної плати і 5 526,96 грн неустойки та сплачено 0,00 грн;
- станом на початок вересня 2018 року заборгованість зі сплати орендної плати та неустойки становила 27 202,58 грн; в серпні 2018 року було нараховано 6 235,40 грн неустойки та сплачено 0,00 грн;
- станом на початок жовтня 2018 року заборгованість зі сплати орендної плати та неустойки становила 33 437,98 грн; в жовтні 2018 року було нараховано 4 704,92 грн неустойки та сплачено 0,00 грн.
- станом на кінець жовтня 2018 року заборгованість зі сплати орендної плати та неустойки становила 38 142,90 грн.
У зв'язку вказаним позивач просить суд стягнути з відповідача 38 142,90 грн. заборгованості зі сплати орендної плати та неустойки.
Висновки суду.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно є визнання незаконним рішення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно із статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №С-10518-17 від 06.03.2017 року.
Приписами статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з частиною 1 статті 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Орендоване за договором майно є комунальним, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
За умовами статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
В договорі оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №С-10518-17 термін його дії було визначено на 2 роки 364 дні з 06.03.2017 до 05.03.2020 включно (п.4.1. договору).
Як визначено частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Законодавство визначає наслідки припинення договору найму (оренди) для наймача: у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина 1 статті 785 Цивільного кодексу України); у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (частина 1 статті 27 Закону).
Згідно з розділом 9 договору, повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання. Сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди. Об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних в п.9.1. цього договору.
Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Пунктом 4.12. договору сторони погодили, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення терміну, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем; загибелі об'єкта оренди; взаємної згоди сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.07.2018 у справі №914/549/18 стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - 27 453,15 грн заборгованості по орендній платі та 5 286,00 грн судового збору. Розірвано договір оренди нерухомого майна №С-10518-17 укладений 06.03.2017 між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Виселено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з нежитлових приміщень площею 5,90 м2, які розташовані в будівлі за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 03.08.2018.
Судом встановлено, що у справі №914/549/18 заборгованість в сумі 27 453,15 грн стягнута за період з березня 2017 року по грудень 2017 року.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже обов'язок орендаря повернути майно з орендного користування після розірвання договору оренди передбачений нормами чинного законодавства та умовами договору оренди, який разом з цим встановлює інший строк виконання такого обов'язку порівняно з частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України, яка передбачає негайне повернення речі.
Враховуючи те, що договір припинив свою дію 03.08.2018 (дата набрання рішенням законної сили), об'єкт оренди мав бути переданий орендодавцю чи за його дорученням - балансоутримувачу до 20.08.2018 року. При цьому остання дата визначена судом з врахуванням положень ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), оскільки 20.08.2018 року було першим робочим днем після фактичного останнього дня п'ятнадцятитиденного строку, що припав на вихідний день - суботу 18.08.2018 року.
Відповідач доказів повернення майна у строк визначений умовами договору, не надав. Орендоване ним приміщення відповідач повернув згідно акту приймання-передачі складеного 23.10.2018, тобто через 3 місяці після дня, в який орендар повинен був повернути об'єкт оренди згідно умов договору.
Невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 р. у справі №913/155/17 та об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 р. у справі №910/20370/17.
Крім того, як вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2020 у справі №915/1429/19, визначальним для застосування частини другої статті 785 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах є саме факт неповернення об'єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не користування наймачем об'єктом найму, оскільки поняття "неповернення речі" не є тотожним поняттю "не користування" у правовому сенсі статті 785 Цивільного кодексу України.
Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але не виконав цього обов'язку зі своєї вини.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частинами першою та другою статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, в зобов'язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов'язання, презюмується. Враховуючи те, що відповідач не виконав у строк обов'язок щодо повернення орендованого майна, а також не спростував своєї вини в порушенні зобов'язання, в тому числі не довів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від орендаря або на ухилення від підписання акта приймання-передачі майна, нарахування позивачем неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення є підставним.
Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Як визначено частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов'язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов'язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди. Таких правових висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 р. у справі №924/195/16 та від 11.05.2018 р. у справі №926/2119/17.
Отже, орендна плата може нараховуватися орендодавцем і після закінчення строку дії договору оренди за фактичне користування майном, адже законодавство, зокрема частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України встановлює, що користування чужим майном для здійснення підприємницької діяльності має бути оплатним.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в межах строку дії договору, а також після його закінчення і до початку прострочення обов'язку з повернення об'єкта оренди нарахуванню підлягала орендна плата за фактичне користування об'єктом оренди, а після настання прострочення і до моменту фактичного повернення об'єкта - неустойка в розмірі подвійної орендної плати.
Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач належних доказів на спростування зазначених обставин не подав, доказів погашення заборгованості до матеріалів справи не долучив, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що дослідженні в ході судового розгляду, відзиву на позовну заяву у строк, визначений судом, не подав.
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог повністю.
Як вбачається з детальної інформації про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , 27.04.2021 відповідач припинив господарську діяльність, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, номер запису: 2004150060001071505, підстава: власне рішення.
Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями.
Спір у даній справі виник з господарського договору, укладеного у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності, яка раніше велася відповідачем як фізичною особою-підприємцем, а відповідач при укладенні договору зазначав свій статус саме як фізичної особи-підприємця, (преамбула заяви про приєднання, реквізити сторін договору).
Зобов'язання відповідача з втратою ним після укладення договору такого статусу не припинились, тому суд, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін, вважає, що спір підлягає розгляду саме в порядку господарського судочинства.
Таку ж правову позицію стосовно юрисдикції спору, що виник при виконанні умов укладеного між сторонами господарського договору, за позовом суб'єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, висловлено і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №904/1083/18 та від 09.10.2019 у справі №127/23144/18.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2 270,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №104 від 12.04.2021.
Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача.
Керуючись статтями 4, 13, 20, 27, 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, 233, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Галицьким РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області 15.05.2009 року ( АДРЕСА_1 ) на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл.Галицька, буд.15; ідентифікаційний код 25558625) 38 142,90 грн заборгованості та 2 270,00 грн судового збору.
3. Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.
Повне рішення
складено 29.06.2021
Суддя Ю.О. Сухович