вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"30" червня 2021 р. м. Київ Справа № 911/604/21
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Абрамова В.Д.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Строй Сити»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Камелот»
про повернення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 324 480,00 грн.,
за участю представників:
позивача: Дунаєва М.І. - адвоката (ордер, серії ХС №104542, від 10.05.2021 року);
відповідача: Бондаренка Д.Г. (довіреність від 03.03.2021 року),
01 березня 2021 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Строй Сити” (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю “Група компаній “Камелот” (далі - відповідач) про повернення безпідставно набутих грошових коштів у 324 480,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору на виконання комплексу проектних робіт по об'єкту: “Приватний будинок по вул. Гвардійська, 177а, м. Олешки” №06022020/1 від 06.02.2020 року (далі - договір).
Так, на підставі вищевказаного договору, відповідач зобов'язувався виконати роботи, а позивач зобов'язувався роботи прийняти та оплатити.
На виконання умов договору, позивач перерахував відповідачу аванс у загальній сумі 324 480,00 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач роботи не виконав, позивач звернувся з вимогою до відповідача, в якій повідомив про відмову від договору та просив повернути грошові кошти у сумі 324 480,00 грн.
Оскільки відповідач грошові кошти не повернув, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 324 480,00 грн. безпідставно набутих грошових коштів.
Ухвалою суду від 09.03.2021 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання на 07 квітня 2021 року.
02 квітня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву №3003/03-235 від 30.03.2021 року.
06 квітня 2021 року через канцелярію суду представник позивача подав клопотання про відкладення підготовчого засідання, у зв'язку із запровадженням режиму надзвичайної ситуації у місті Києві та введенням обмежень щодо користування громадським транспортом, яке підлягало задоволенню судом.
Ухвалою суду від 07 квітня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 12 травня 2021 року.
12 травня 2021 року представник позивача в засіданні позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову заперечував.
У підготовчому засіданні 12 травня 2021 року оголошено перерву до 02 червня 2021 року.
24 травня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в задоволенні якого судом було відмовлено, про що постановлено ухвалу суду від 31.05.2021 року.
24 травня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 14.05.2021 року.
02 червня 2021 року через канцелярію суду та 04 червня 2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив від 01.06.2021 року.
02 червня 2021 року в засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
Представник позивача у засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.06.2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 30 червня 2021 року.
30 червня 2021 року через канцелярію суду представник відповідача подав письмові пояснення, які були долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:
06 лютого 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Строй Сити” (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю “Група компаній “Камелот” (далі - відповідач) був укладений договір на виконання комплексу проектних робіт по об'єкту: “Приватний будинок по вул. Гвардійська, 177а, м. Олешки” №06022020/1 (далі - договір).
Згідно з п. 1.1 договору, відповідач зобов'язується своїми силами і засобами згідно з державними будівельними нормами, державними стандартами та відповідно до завдання на проектування виконати комплекс проектних робіт стадії «Робочий проект» розділу «Фасади», перелік яких визначено в додатку №4 до цього договору, по об'єкту: «Приватний будинок по вул. Гвардійська, 177а, м. Олешки» (далі - об'єкт), а позивач зобов'язується прийняти та провести оплату за виконані належним чином відповідачем роботи згідно умов даного договору.
Відповідно до п. 1.2 договору, завдання на проектування за цим договором додаток №1 є обов'язковим для сторін з моменту підписання даного договору.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що термін виконання робіт по даному договору встановлено згідно додатку №4 до даного договору (календарний графік та вартість виконання проектних робіт). Перебіг початку виконання робот вважається день зарахування авансового платежу, відповідно п. 3.3.1 договору на рахунок відповідача.
Згідно з п. 2.2 договору, термін виконання робіт може уточнюватися за взаємною згодою сторін. У такому разі сторони у встановленому порядку вносять відповідні зміни до договору додатковою угодою.
Відповідно до п. 2.3 договору, до підписання цього договору: - відповідач готує та погоджує із позивачем завдання на проектування додаток №1; - позивач передає, а відповідач приймає вихідні дані згідно додатка №2.
Пунктом 2.4 договору встановлено, що датою завершення виконання робіт відповідачем вважається дата підписання сторонами акту приймання - передачі виконаних робіт.
Згідно з п. 3.1 договору, загальна вартість робіт за договором встановлюється згідно додатку №4 та становить 351 600,00 гривень. (триста п'ятдесят одна тисяча шістсот гривень 00 копійок) в т. ч. ПДВ (20%) - 58 600,00 гривень (п'ятдесят вісім тисяч шістсот гривень 00 копійок).
Відповідно до п. 3.2 договору, вартість робіт згідно з договором може бути змінена тільки за взаємною згодою сторін, якщо в процесі виконання робіт виникне необхідність у зменшенні або збільшенні обсягів проектних робіт за договором, що оформлюється укладенням додаткової угоди до цього договору між сторонами.
Пунктом 3.3.1 договору встановлено, що позивач протягом 7 (семи) робочих днів з моменту підписання даного договору здійснює авансовий платіж, у розмірі 40% від загальної вартості робіт, що становить 140 640,00 гривень (сто сорок тисяч шістсот сорок гривень 00 копійок), в т.ч. ПДВ - 23 440,00 гривень (двадцять три тисячі чотириста сорок гривень 00 копійок).
Згідно з п. 3.3.2 договору, послідуючі платежі здійснюються за етапами:
- 20% від вартості робіт, що становить 70 320 гривень. (сімдесят тисяч триста двадцять гривень 00 копійок) в т.ч. ПДВ - 11 720,00 (одинадцять тисяч сімсот двадцять гривень 00 копійок). Позивач сплачує через 30 (тридцять) календарних днів від дати отримання авансового платежу.
- 20% від вартості відповідного етапу робіт, що становить 70 320 гривень. (сімдесят тисяч триста двадцять гривень 00 копійок) в т.ч. ПДВ - 11 720,00 (одинадцять тисяч сімсот двадцять гривень 00 копійок) позивач сплачує через 60 (шістдесят) календарних днів від дати отримання авансового і платежу. Після отримання оплати, рівної 80% від вартості робіт, відповідач має передати протягом 30 (тридцяти) робочих днів для ознайомлення позивачу в електронному вигляді (формат файлів DWG та PDF) всі данні по етану 1, етапу 2, етапу 3. згідно додатку №4 цього договору.
- 20 % від вартості відповідного етапу робіт, що становить 70 320 гривень. (сімдесят тисяч триста двадцять гривень 00 копійок) в т.ч. ПДВ - 11 720,00 (одинадцять тисяч сімсот двадцять гривень 00 копійок) позивач сплачує протягом 7 (семи) робочих днів після підписання акту прийому-передачі виконаних робіт.
Відповідно до п. 3.4 договору, оплата виконаних робіт здійснюється позивачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача. Датою оплати за цим договором вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку позивача.
Пунктом 4.1.2 договору встановлено, що позивач зобов'язаний у разі відсутності зауважень, прийняти і оплатити відповідачу вартість виконаних належним чином робіт у порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 4.2.2 договору, відповідач зобов'язаний в установлені строки передати позивачу готову проектну документацію в двох паперових примірниках та електронному варіанті (креслення в форматі "'.dwg, *pln, *pla, *pdf та текстові файли в форматі *. Doc. * Pdf. *xlsx).
Згідно з п. 4.4.1 договору, позивач має право вимагати від відповідача своєчасно та в повному обсязі виконання зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п. 4.4.6 договору, позивач має право відмовитись від цього договору та вимагати повернення попередньої оплати та відшкодування збитків, якщо відповідач своєчасно не розпочинає роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що відповідач приступає до виконання робіт за договором після його підписання та отримання в повному обсязі вихідних даних згідно додатку №2, які передаються у паперовому вигляді підписані відповідачем та позивачем та і в електронному вигляді, що необхідні для виконання робіт.
Згідно з п. 5.2 договору, проектна документація розробляється у відповідності до завдання на проектування та затверджується відповідно до регіональних і місцевих правил забудови, державних будівельних норм, інших нормативних актів. Передача некомплектної проектної документації, а також проектної документації, що не відповідає регіональним і місцевим правилам забудови, державним будівельним нормам та іншим нормативним актам не дозволяється.
Відповідно до п. 5.3 договору, при завершенні робіт (по кожному з етапів робіт, вказаному у додатку №4 до договору) відповідач передає позивачу проекту документацію в 2 (двох) примірниках на паперовому носії та копію проектної документації на цифровому носії (USB-флеш накопичувану) (за актом прийому-передачі). Акт фіксує лише факт передачі проектної документації (або окремої її частини) для ознайомлення. Позивач протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання проектної документації, повинен затвердити або надати відповідачу письмове зауваження. У разі відсутності зауважень до виданої проектної документації протягом вищезазначеного строку, вважається, що зауважень немає та зобов'язання підрядної організації за цим договором виконані у повному обсязі.
Пунктом 10.1 договору встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.
Згідно з п. 10.2 договору, термін дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 цього договору та закінчується повним виконанням сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 10.6 договору, договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою позивача шляхом письмового попередження відповідача за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до такого розірвання. У випадку такого розірвання договору, роботи оплачуються за фактично виконаний відповідачем об'єм робіт.
Пунктом 10.7 договору встановлено, що цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідного додаткового договору до цього договору, якщо інше не встановлено у самому додатковому договорі.
В обґрунтування заявлених вимог, представник позивача послався на те, що на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу аванс у загальній сумі 324 480,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №36 від 06 лютого 2020 року, №10 від 06 березня 2020 року, №26 від 16 квітня 2020 року та №12 від 07 липня 2020 року, копії яких долучені до матеріалів справи, проте відповідачем роботи виконані вчасно не були.
Частиною 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення сплачених коштів, у якій повідомив відповідача про відмову від договору та просив повернути сплачені грошові кошти в сумі 324 480,00 грн.
Оскільки відповідач позивачу грошові кошти не повернув, позивач, вважаючи, що його права порушені, звернувся до суду, просив стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти у сумі 324 480,00 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
02 квітня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти задоволення позову заперечував, послався на те, що 1 та 2 етапи виконання робіт були відповідачем виконані в повному обсязі, а звернення відповідача щодо продовження строків виконання наступних етапів робіт були залишені позивачем без відповіді.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір на виконання комплексу проектних робіт по об'єкту: “Приватний будинок по вул. Гвардійська, 177а, м. Олешки” №06022020/1 від 06.02.2020 року, згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався виконати роботи, а позивач зобов'язувався роботи прийняти та оплатити.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були надані позивачу рахунки на сплату авансового платежу № 3 від 30 січня 2020 року та №10 від 24 червня 2020 року, на загальну суму 394 800,00 грн., копії яких долучено до матеріалів справи.
На виконання умов договору, позивач перерахував відповідачу аванс у загальній сумі 324 480,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №36 від 06 лютого 2020 року, №10 від 06 березня 2020 року, №26 від 16 квітня 2020 року та №12 від 07 липня 2020 року.
За твердженнями представника позивача, відповідач вчасно роботи не виконав, у зв'язку з чим, позивач направив на його адресу вимогу про повернення сплачених коштів, в якій повідомив відповідача про відмову від договору та просив повернути сплачені грошові кошти в сумі 324 480,00 грн.
Оскільки відповідач грошові кошти позивачу не повернув, позивач, вважаючи, що його права порушені, звернувся до суду, просив стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти в сумі 324 480,00 грн.
Загальні підстави виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Так, передбачений вищевказаною статтею вид позадоговірних зобов'язань виникає за наступних умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що 21 грудня 2020 року він звернувся до відповідача із вимогою повернути грошові кошти в сумі 324 480,00 грн., оскільки позивач в односторонньому порядку відмовився від договору, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, тому договір на виконання комплексу проектних робіт по об'єкту: “Приватний будинок по вул. Гвардійська, 177а, м. Олешки” №06022020/1 від 06.02.2020 року, на думку представника позивача, є розірваним, відтак відповідач повинен повернути позивачу сплачений останнім аванс у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Так, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і визначене цією нормою право не може бути обмежене.
Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.
Згідно з п. 2.6 договору, якщо роботи не розпочато у строк визначений п. 2.1 договору, позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей договір. В такому випадку сума сплаченого платежу повертається позивачу в повному обсязі протягом 10 календарних днів з моменту отримання письмового повідомлення від позивача.
Відповідно до п. 4.4.6 договору, позивач має право відмовитись від цього договору та вимагати повернення попередньої оплати та відшкодування збитків, якщо відповідач своєчасно не розпочинає роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.
Згідно з п. 10.6 договору, договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою позивача шляхом письмового попередження відповідача за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до такого розірвання. У випадку такого розірвання договору, роботи оплачуються за фактично виконаний відповідачем об'єм робіт.
Пунктом 10.7 договору встановлено, що цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідного додаткового договору до цього договору, якщо інше не встановлено у самому додатковому договорі.
Як уже зазначалось, відповідно до п. 2.1 договору, термін виконання робіт по даному договору встановлено згідно додатку №4 до даного договору (календарний графік та вартість виконання проектних робіт). Перебіг початку виконання робот вважається день зарахування авансового платежу, відповідно п. 3.3.1 договору на рахунок відповідача.
Згідно з п. 3.3.1 договору, позивач протягом 7 (семи) робочих днів з моменту підписання даного договору здійснює авансовий платіж, у розмірі 40% від загальної вартості робіт, що становить 140 640,00 гривень (сто сорок тисяч шістсот сорок гривень 00 копійок), в т.ч. ПДВ - 23 440,00 гривень (двадцять три тисячі чотириста сорок гривень 00 копійок).
06 лютого 2020 року позивачем відповідачу було перераховано аванс, що підтверджується платіжним дорученням №36, копія якого долучена до матеріалів справи.
Документів, що підтверджували б те, що відповідач не приступив до виконання робіт, представником позивача суду подано не було.
Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, позивачем 10 березня 2020 року, 16 квітня 2020 року та 07 липня 2020 року були здійснені подальші оплати робіт на загальну суму 183 840,00 грн.
За твердженнями представника позивача, відповідач повинен був виконати роботи у строк не більше дев'яносто календарних днів.
Разом з цим, як вбачається із додатку №4 до договору, сторони домовились про кількість днів, необхідних для розробки кожного етапу, а саме: етап 1. Архітектурні рішення / коробка, кількість днів необхідних для розробки етапу: 20 календарних днів; етап 2. Розробка КМД. Архітектурні рішення та специфікації виробів, кількість днів необхідних для розробки етапу: 40 календарних днів; етап 3. Розробка КМД. Конструктивні рішення, кількість днів необхідних для розробки етапу: 25 календарних днів; етап 5. Розрахунок вартості, кількість днів необхідних для розробки етапу: 5 календарних днів.
Так, умовами вищевказаного додатку не передбачено кінцевої дати закінчення виконання робіт відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що документів, які підтверджували б підстави для односторонньої відмови позивача від договору, а саме документів, що підтверджували б те, що відповідач не приступив до виконання робіт або виконує її настільки повільно, що закінчення її в строк стає явно неможливим, суду надано не було.
Додаткової угоди, якою, відповідно до п. 10.7 договору, оформлюється розірвання договору, суду також надано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що підстави вважати договір на виконання комплексу проектних робіт по об'єкту: “Приватний будинок по вул. Гвардійська, 177а, м. Олешки” №06022020/1 від 06.02.2020 року розірваним, відсутні.
Крім цього, відповідно до п. 5.3 договору, при завершенні робіт (по кожному з етапів робіт, вказаному у додатку №4 до договору) відповідач передає позивачу проекту документацію в 2 (двох) примірниках на паперовому носії та копію проектної документації на цифровому носії (USB-флеш накопичувану) (за актом прийому-передачі). Акт фіксує лише факт передачі проектної документації (або окремої її частини) для ознайомлення. Позивач протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання проектної документації, повинен затвердити або надати відповідачу письмове зауваження.
Згідно з ч. 1 ст. 882 Цивільного кодексу України, замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття.
Відповідно до ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
До матеріалів справи долучені копії актів здачі - приймання виконаних робіт №1 від 16 грудня 2020 року, на суму 158 400,00 грн., та №2 від 16 грудня 2020 року, на суму 119 300,00 грн., направлені відповідачем позивачу.
Частиною 1 ст. 853 Цивільного кодексу України встановлено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Документів, що підтверджували б звернення позивача до відповідача із заявою про виявлені у виконаній роботі недоліки, суду надано не було.
Оскільки грошові кошти у сумі 324 480,00 грн. були перераховані позивачем відповідачу на виконання умов договору на виконання комплексу проектних робіт по об'єкту: “Приватний будинок по вул. Гвардійська, 177а, м. Олешки” №06022020/1 від 06.02.2020 року, а вищевказаний договір не був розірваний у встановленому умовами договору порядку, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про повернення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 324 480,00 грн. є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, ст. 525, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628, ст. 629, ч. 1 ст. 651, ч. 1 ст. 837, ч. 4 ст. 849, ч. 1 ст. 853, ч. ч. 1, 4 ст. 882, ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1 ст. 79, ст. 86, ст. 123, п. 2 ч. 4 ст. 129, ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити повністю у позові товариства з обмеженою відповідальністю “Строй Сити” до товариства з обмеженою відповідальністю “Група компаній “Камелот” про повернення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 324 480,00 грн.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 01.07.2021 року.
Суддя С. Грабець