ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.07.2021Справа № 910/6827/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна"
про стягнення 31 453,53 грн.,
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" (далі - відповідач) про стягнення 31 453,53 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 29.09.2020 року № 11942868, та у зв'язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "NISSAN NV 200", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АР № 4912310, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування 31 453,53 грн. покладається на відповідача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.04.2021 року відкрито провадження у справі № 910/6827/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
07.06.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача від 02.06.2021 року № 588-ЮР на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що матеріали справи не містять звіту (висновку) експертного автотоварознавчого дослідження щодо визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 . Враховуючи наведені обставини, позивачем, на думку Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна", було порушення положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що призвело до обмеження права відповідача на визначення розміру шкоди у передбаченому законодавством порядку. Також, відповідач посилався на приписи пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за якими якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). З огляду на вказані положення, відповідачем було здійснено власний розрахунок суми належного до сплати страхового відшкодування (із застосуванням коефіцієнту зносу пошкодженого транспортного засобу в розмірі 0.7), розмір якого склав 21 168,70 грн. Разом із тим, наведена сума грошових коштів, яка, на думку відповідача, становить дійсний розмір завданих власнику пошкодженого автомобіля збитків, була перерахована позивачу Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Євроінс Україна" відповідно до платіжного доручення від 12.05.2021 року № 8674.
10.06.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача від 08.06.2021 року № 3319/1 на відзив на позовну заяву, в якій Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" заперечило проти обґрунтованості тверджень відповідача з огляду на те, що визначення коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу у застосований відповідачем спосіб не відповідає порядку визначення розміру завданому матеріальному збитку, передбаченому чинним законодавством. Крім того, наданий Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Євроінс Україна" розрахунок не містить жодних відомостей щодо підстав для визначення коефіцієнта фізичного зносу в розмірі 0,7, а також власне розрахунку такого коефіцієнта. Разом із тим, у вказаній заяві по суті спору позивач визнав факт часткового погашення відповідачем спірної суми боргу в розмірі 21 168,70 грн. та просив суд закрити провадження у справі в цій частині вимог, у зв'язку із відсутністю предмета спору. Водночас Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" наполягало на стягненні з відповідача решти непогашеної суми страхового відшкодування у розмірі 10 284,83 грн.
Інших заяв по суті спору від сторін не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
29.09.2020 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 11942868 (далі - Договір) щодо автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску.
Умовами наведеного Договору до страхових випадків віднесено збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Договір набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу (у повному обсязі) на поточний рахунок або в касу Страховика, але не раніше ніж 30.09.2020 року, і діє до 29.09.2021 року включно (пункт 3.5 Договору).
Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 цієї угоди страхове відшкодування визначається без урахування амортизаційного зносу запчастин, деталей, матеріалів. Підставою для визначення розміру збитку є рахунок СТО, обраної Страхувальником.
23.01.2021 року о 12:00 год. у місті Рівному но вулиці Князя Володимира, 109А відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "NISSAN NV 200", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, під час руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, внаслідок чого здійснив наїзд на застрахований позивачем автомобіль "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , що перебував у нерухомому стані, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 12.02.2021 у справі № 569/2043/21 водія автомобіля "NISSAN NV 200", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 визнано винним у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до полісу серії АР № 4912310 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "NISSAN NV 200", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 2 600,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн.
24.01.2021 року Страхувальник автомобіля звернувся до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування.
З урахуванням, зокрема, виставленого СТО - ФОП Дубовиком Е.А. рахунку від 01.02.2021 року № 0102-і1 на оплату відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , страховим актом позивача від 08.02.2021 року № 2094360-1 вищенаведену ДТП визнано страховим випадком та вирішено виплатити на користь СТО страхове відшкодування у розмірі 66 118,00 грн.
Відповідно до платіжного доручення від 08.02.2021 року № 4619 позивач перерахував ФОП Дубовику Е.А. грошові кошти у розмірі 66 118,00 грн. із призначенням платежу: "Стр. відш. зг. СА № 2094360-1 від 08.02.2021 р. та дог. № 11942868 від 29.09.2020 р., стр. ОСОБА_1 , заяв. 25.01.2021 р., Рахунок № 0102-і1 від 01.02.2021 р.".
Слід також зазначити, що у матеріалах справи наявний акт виконаних СТО робіт згідно рахунку № 0102і1 щодо здійснення робіт з відновлення пошкодженого автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 на загальну суму 66 118,00 грн., підписаний ФОП Дубовиком Е.А.
У матеріалах справи також наявна адресована відповідачу заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" про виплату страхового відшкодування на суму 66 118,00 грн.
Оскільки означене страхове відшкодування відповідачем у добровільному порядку відшкодовано не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 905/2970/16 від 10.07.2018.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02.04.2018 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, частина 2.1. статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми п. 22.1 ст. 22 та ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018.
Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092) (далі - Методика).
Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Згідно з пунктом 1.6 Методики строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , вбачається, що рік випуску автомобіля - 2012, а отже на момент ДТП строк його експлуатації перевищував строк, встановлений у пункті 7.38 Методики.
Зважаючи на викладені обставини, Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертна компанія "Фаворит-Ассистанс" на замовлення позивача було складено Звіт про визначення коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу від 13.04.2021 року № 26257, відповідно до якого коефіцієнт фізичного зносу застрахованого позивачем автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 0,53.
Як було зазначено вище, відповідно до складеного позивачем страхового акту від 08.02.2021 року № 2094360-1 вартість робіт по відновленню автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 66 118,00 грн.
Наведений страховий акт було складено позивачем, зокрема, з урахуванням наявного у матеріалах справи виставленого СТО (ФОП Дубовик Е.А.) рахунку від 01.02.2021 року № 0102-і1, за яким вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля склала 66 118,00 грн.
Зі змісту наявного у матеріалах справи акта виконаних робіт від 04.03.2021 року № 0102і1 вбачається, що фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 66 118,00 грн.
Заперечуючи проти вимог позивача, відповідач у відзиві на позовну заяву вказував на відсутність у матеріалах справи звіту (висновку) експертного автотоварознавчого дослідження щодо визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , що позбавляє відповідача можливості самостійно визначити розмір шкоди у передбаченому законодавством порядку.
У той же час суд звертає увагу на те, що у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, слід виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року в справі № 911/482/17.
У постанові від 03.07.2019 року в справі № 910/12722/18 Верховний Суд також зазначив, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Така ж правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року в справі № 922/4013/17.
Також, в обґрунтування заперечень проти позову, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Євроінс Україна" вказувало на те, що ним було здійснено власний розрахунок суми належного до сплати страхового відшкодування (із застосуванням коефіцієнту зносу пошкодженого транспортного засобу в розмірі 0.7), розмір якого склав 21 168,70 грн.
При дослідженні означеного розрахунку судом було встановлено, що вихідними даними для нього відповідачем було використано, зокрема, вартість робіт, матеріалів та складових, які зазначені у виставленому СТО рахунку від 01.02.2021 року № 0102-і1, а саме: вартість робіт - 1 650,00 грн., вартість матеріалів - 3 969,00 грн., вартість складових - 60 499,00 грн. Вартість відновлювального ремонту "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , була визначена відповідачем у розмірі 66 118,00 грн., що є тотожним до загальної вартості такого ремонту, а також вартості робіт, матеріалів та складових, визначених позивачем.
Разом із тим, при визначенні належної до виплати суми страхового відшкодування, позивачем було застосовано показник коефіцієнта фізичного зносу застрахованого автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 0,53, який був зазначений, зокрема, у Звіті про визначення коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу від 13.04.2021 року № 26257. У той же час відповідачем показник цього коефіцієнта було визначено в розмірі 0,70, що фактично й призвело до відмінностей розміру страхового відшкодування та виникнення спору між сторонами в частині дійсної суми шкоди, що належить до виплати.
На підтвердження обґрунтованості застосування показника коефіцієнта фізичного зносу складових частин, що підлягають заміні, у розмірі 0,70, відповідач посилався на те, що пошкоджений автомобіль "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 декілька разів ремонтувався, зокрема, 19.09.2019 року, 14.11.2019 року та 17.08.2020 року, що вбачається з відомостей системи "AUDAHISTORY". Крім того, відповідач посилався на пункт 7.32 Методики, за умовами якого підставою для збільшення (зменшення) вартості КТЗ унаслідок зміни його технічного стану є відповідне документальне підтвердження факту його відновлювального ремонту, заміни складників або інструментальне дослідження фахівцем, яке проводиться з метою встановлення факту відновлювальних втручань (ремонту).
Проте Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Євроінс Україна" не було надано суду належного документального підтвердження, зокрема, факту здійснення відновлювального ремонту та заміни складників автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , які призвели до відповідного зниження вартості цього КТЗ та застосування для визначення вартості відновлювального ремонту означеного автомобіля передбаченого пунктом 7.41 Методики максимального граничного коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає усуненню, у розмірі 0,70.
Слід також зазначити, що відповідачем не було надано й доказів проведення відповідного інструментального дослідження фахівцем, яке було здійснено з метою встановлення факту відновлювальних втручань (ремонту) автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також не заявлено будь-яких клопотань щодо призначення у даній справі судової експертизи для визначення дійсної вартості належних до виплати страховиком коштів.
Водночас наданий Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Євроінс Україна" розрахунок не містить жодних відомостей щодо підстав для визначення коефіцієнта фізичного зносу в розмірі 0.7, а в матеріалах справи відсутній власне розрахунок такого коефіцієнта, з якого вбачається механізм та порядок визначення відповідачем коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає усуненню, у розмірі 0,70.
За таких обставин, відповідачем у встановленому законом порядку не було доведено належними доказами наявності правових підстав для застосування до визначення вартості відновлювального ремонту автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , коефіцієнта фізичного зносу в розмірі 0,70.
У свою чергу, Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Євроінс Україна" не надано жодних доказів на підтвердження того, що поданий позивачем Звіт про визначення коефіцієнта фізичного зносу колісного транспортного засобу від 13.04.2021 року № 26257 не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаним.
Відтак, суд приймає вищенаведений Звіт, виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертна компанія "Фаворит-Ассистанс" на замовлення позивача, до уваги в якості належного доказу на підтвердження дійсного розміру коефіцієнта фізичного зносу автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1 - 0,53.
Наведені обставини підтверджують обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку страхового відшкодування.
Як було встановлено судом, відповідно до платіжного доручення від 08.02.2021 року № 4619 позивач перерахував ФОП Дубовику Е.А. грошові кошти у розмірі 66 118,00 грн. із призначенням платежу: "Стр. відш. зг. СА № 2094360-1 від 08.02.2021 р. та дог. № 11942868 від 29.09.2020 р., стр. ОСОБА_1 , заяв. 25.01.2021 р., Рахунок № 0102-і1 від 01.02.2021 р.".
З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Водночас розмір відповідальності страховика за полісом (відповідача) обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
У даному випадку, положеннями полісу серії АР № 4912310 було передбачено франшизу в розмірі 2 600,00 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача, та встановлений дійсний коефіцієнт фізичного зносу, що складає 0,53 (34 053,53 грн.), а також визначені полісом серії АР № 4912310 розміри лімітів відповідальності (130 000,00 грн.) та франшизи (2 600,00 грн.), відповідач зобов'язаний був відшкодувати позивачу 31 453,53 грн.
При цьому, судом встановлено, що після відкриття провадження у даній справі відповідач сплатив на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" страхове відшкодування в сумі 21 168,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 12.05.2021 року № 8674.
Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19).
З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
За таких обставин, оскільки частина страхового відшкодування у розмірі 21 168,70 грн. була сплачена відповідачем після звернення позивача до суду з даним позовом, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в цій частині на підставі пункту 2 частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Що стосується залишку боргу в сумі 10 284,83 грн. (31 453,53 грн. - 21 168,70 грн.) суд зазначає, що вказаний борг, з урахуванням вищенаведених встановлених судом обставин, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню частково з підстав, зазначених вище.
За змістом пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається у разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Враховуючи наведені положення, витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову, а в частині позовних вимог, щодо яких провадження у справі закрито, судовий збір підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України "Про судовий збір", господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" про стягнення 31 453,53 грн. задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі в частині стягнення страхового відшкодування в сумі 21 168 (двадцять одна тисяча сто шістдесят вісім) грн. 70 коп. на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 102; код ЄДРПОУ 22868348) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03150, місто Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 31; код ЄДРПОУ 31650052) страхове відшкодування в сумі 10 284 (десять тисяч двісті вісімдесят чотири) грн. 83 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 742 (сімсот сорок дві) грн. 26 коп.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Повернути Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "ВУСО" (03150, місто Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 31; код ЄДРПОУ 31650052) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 527 (одна тисяча п'ятсот двадцять сім) грн. 74 коп., сплачений на підставі платіжного доручення від 21.04.2021 року № 15182.
6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 01.07.2021 року.
Суддя В.С. Ломака